---

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 757/22983/16-ц

провадження № 61-14543св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Київська міська клінічна лікарня № 12,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Київської міської клінічної лікарні № 12, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування шкоди завданої здоровʼю, додаткових витрат та моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 19 листопада 2013 року вона була прооперована лікарем ортопедом-травматологом ОСОБА_4 у Київській міській клінічній лікарні № 12 із приводу плосковальгусної деформації обох стоп II ступеня, вальгусної деформації першого пальця обох стоп, молоткоподібної деформації другого та третього пальців обох стоп, больового синдрому. Вважає, що неправильне лікування та хірургічне втручання призвело до тяжких наслідків, завданих її здоровʼю, оскільки внаслідок проведеної операції вона стала інвалідом IIIгрупи обох ніг. Під час проведення операції лікар ОСОБА_4 не повідомив її про видалення головок суглобів на пальцях ніг, подальше встановлення у голеностопні суглоби шурупів, не провів рентгеноскопію обох стоп ніг, також лікарем не було враховано, що вона має деформаційний артроз обох колінних суглобів. Після проведеної операції та консультування з іншими лікарями їй стало відомо, що лікарем проведено неправильно операцію, а саме: видалено головки суглобів другого та третього пальців лівої ноги, другого пальця правої ноги та неправильне складання великих пальців ніг, на пʼятому пальці правої ноги пошкоджено сухожилля, що призвело до функціональної недостатності стоп. Крім того, у післяопераційний період їй був введений препарат "Нафлубін", внаслідок якого у неї виникло погіршення стану здоровʼя.

Посилаючись на викладене позивач просила стягнути з відповідача 14 335 грн 24 коп. майнової шкоди, що складається з: витрат понесених на території України у розмірі 4 049 грн 15 коп., витрат на оплату медичної страховки, за рахунок якої було оплачено подальше лікування на території Російської Федерації (з видалення шурупів) у розмірі 9 191, 00 грн, 1 095 грн 09 коп. витрат понесених на купівлю квитків із Києва до Ростова-на-Дону та у зворотному напрямку, а також 400 000 грн у відшкодування моральної шкоди, яку вона зазнала з приводу непрофесійного лікування та проведення операційного втручання на підставі статті 1195 ЦК України.

Відповідач позов не визнав та пояснив суду, що хірургічне втручання проведене позивачу повністю відповідає Інструкції/рекомендаціям виконання операцій при вальгусній деформації 1 пп. від 17 серпня 2011 року та положенням затвердженого локального протоколу медичної допомоги пацієнтам з вальгусною деформацією першого пальця стопи від 23 вересня 2014 року. Твердження позивача щодо підміни пружинних пристроїв на шурупи не відповідають дійсності, оскільки під час лікування при молотоподібних деформаціях другого-пʼятого пальців застосовується остеотомія Вейля або резекція голівок другого-пʼятого плесневих кісток з фіксацією спицями або гвинтами. Звернення позивача до медичного закладу на території Російської федерації через те, що медичні заклади на території України відмовились від надання позивачу медичної допомоги не підтверджені будь-якими доказами.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй шкоди та її розміру, також недоведеним є факт заподіяння шкоди саме з вини відповідача та третьої особи та наявність причинно-наслідкового звʼязку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, виходив із того, що вирішуючи позовні вимоги про відшкодування шкоди, судом першої інстанції правильно застосовані положення статті 1166 ЦК України, що визначають загальні умови відповідальності за заподіяння майнової шкоди та статті 1195 ЦК України щодо шкоди завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя фізичній особі, як спеціальної норми, а також положення 1167 ЦК України щодо відшкодування моральної шкоди.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 В подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Крім того, заявник зазначала, що під час її первинної консультації перед операцією лікар ОСОБА_4 відмовився зробити рентгеноскопічні знімки стоп обох ніг, незважаючи на її неодноразові вимоги проведення такого рентгеноскопічного дослідження. Під час такої консультації вона дізналась, що операція, проведена лікарем ОСОБА_4, була виконана неправильно, що підтверджується висновком експерта № 440/16, складеним ДУ "Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України" за результатами проведеної судово-медичної експертизи, в якому рентгенолог ОСОБА_5 зазначила про порушення фізіологічної вісі першої плюснової кістки правої та лівої стопи. Також, про наявність післяопераційних порушень у її ногах було зазначено у протоколі компʼютерної томографії від 29 січня 2014 року, складеному у Муніципальному бюджетному закладі охорони здоровʼя "Міська лікарня № 20 міста Ростова-на-Дону". Проведена на її кінцівках лікарем ОСОБА_4 операція є нічим іншим, як каліцтвом, в результаті якого вона отримала функціональну недостатність стоп третього ступеня. Суди попередніх інстанцій також не звернули уваги та фактично залишили без належного дослідження її доводи щодо застосування відповідачем у післяопераційний період маловивченого лікарського засобу "Налбуфен". Викликають також питання відсутність будь-якої позиції судів попередніх інстанції щодо складених лікарським закладом у м. Ростові-на-Дону документів, які мають назву "Этапный эпикриз" та "Выписной эпикриз". Відповідно до діагнозу, що були встановлені цими документами, у неї мала місце не плосковальгусна деформація стоп обох ніг, а двохстороння поперечна плоскостопість, що є іншим захворюванням ніг, а ніж те, яке їй "діагностував" відповідач. Факт неналежного виконання своїх обовʼязків лікарем ОСОБА_4 підтверджується винесеною йому з боку Департаменту охорони здоровʼя Виконавчого органу Київської міської ради письмовою доганою від 22 червня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду указану справу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 19 листопада 2013 року позивач була прооперована лікарем ортопедом-траваматологом ОСОБА_4 у Київській міській клінічній лікарні № 12 з приводу плосковальгусної деформації обох стоп ІІ ступеня, вальгусної деформації першого пальця обох стоп, молоткоподібної деформації другого-третього пальців обох стоп, больового синдрому.

Відповідно до медичної картки № 18150 під час операції позивачу було здійснено корекцію плосковальгусної деформації обох стоп, корекцію вальгусної деформації першого пальця обох стоп, корекцію молотоподібної деформації другого-четвертого пальців обох стоп, Weil, PDO. Операція пройшла успішно. Перед та після операції позивач отримувала антибіотики внутрішньовенно (ципробел, цефтріаксон); ЛФК по 1 періоду. Згідно з динамікою ортопедичного статусу рани загоювались первинно, обидва голіно-стопні суглоби спокійні, незначні болі. Відповідно до ортопедичного статусу болі та набряки в обох голіно-стопних суглобах зменшились; повʼязка стабільна.

Згідно з листком лікарських призначень, що міститься в медичній карті позивача за період із 18 листопада по 26 листопада 2013 року призначались такі препарати як кеталонг, дексалгін, ксефокам, зоцеф, ципробел, мажезік, дибазол, папаверін, реосолбілакт, які використовувались в лікувальному процесі ОСОБА_3

Хірургічне втручання проводилось позивачу на підставі Інструкції/рекомендацій виконання операцій при вальгусній деформації Іпп. від 17 серпня 2011 року (а .с. 72, 73) та положення, затвердженого локальним протоколом медичної допомоги пацієнтам з вальгусною деформацією першого пальця стопи від 23 вересня 2014 року (а. с. 74-77).

У медичній карті позивача міститься передопераційний рентгенологічний статус виконаний по наданим нею рентген-знімкам, відповідно до якого на представлених рентгенограмах обох стоп у яких визначається вальгусна деформація Іпп третього ступеня молоткоподібна деформація другого-четвертого пальців з підзвихом проксимальних фаланг, плоскостопість двобічна II ступеня.

Крім того, з медичної карти вбачається, що позивач надала лікарю для огляду наявні в неї рентген-знімки перед операцією.

Відповідно до запису в медичній карті від 25 листопада 2013 року після операції було проведено рентген знімок, відповідно до якого ROграфічна картина відповідає протоколу операції.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції прийшли до правильного висновку про безпідставність та недоведеність позивачем тверджень про відсутності рентген-знімку перед операцією та на час її проведення.

Згідно із протоколом ведення операції від 18 листопада 2013 року № 1177 під час операції на обох ногах було проведено розріз по латеральній поверхні стопи в області тарзального синусу до трьох см, тупо та гостро проведено доступ до тарзального синуса, примірниками визначено розмір імпланту та встановлено підтаранний гвинт 8 мм. Рана промита, ушита наглухо. ЕОП контроль-остеотомії виконані правильно, фіксація шпицею. Операція пройшла успішно, без ускладнень.

Отже, доводи заявника щодо підміни пружинних пристроїв на шурупи, які були їй встановлені під час операції, є необгрунтованими, оскільки під час лікування при молотоподібних деформаціях другого-пятого пальців застосовується остеотомія Вейля або резекція голівок другого-пятого плесневих кісток з фіксацією спицями або гвинтами відповідно до Інструкції/рекомендацій виконання операцій при вальгусній деформації Іпп. від 17 серпня 2011 року та положення, затвердженого локальним протоколом медичної допомоги пацієнтам з вальгусною деформацією першого пальця стопи від 23 вересня 2014 року.

Саме таке лікування планувалось і було проведено позивачу, про що остання була проінформована і надала на проведення операції свою згоду (а. с. 62).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2016 року за клопотанням позивача у справі була призначена судово-медична експертиза, проведення якої було доручено Державній установі "Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоровʼя України" (а. с. 126, 127).

За результатами проведеного дослідження комісією в складі пʼяти експертів був складений Висновок від 25 квітня 2017 року № 440/16, згідно якого під час проведення оперативного втручання 19 листопада 2013 року під спинальною ананстезією була виконана корекційна кісткова операція на перших плеснових кістках - дистальна підголовчата клиновидна остеотомія за Reverdin, фіксація досягнутої корекції черезкістково за методикою Isham, а також виконані корекція молотоподібної деформації другого-третього пальців за стандартною методикою Weil та підтаранний артроерез для запобігання прогресування плосковальгусної деформації стоп.При обстеженні ОСОБА_3 30 березня 2017 року членами експертної комісії Головного бюро встановлено наявність поздовжньої плоскостопості ІІ ступеня, поперечної розпластаності переднього відділу стоп, стану після корекції вальгусної деформації першого пальця та молотоподібної деформації другого-третього пальців обох стоп, деформаціх пʼятих плюснових кісток Тейлора, болючих "натоптишів", помірної тендоміогенальної згинальної контрактури пʼятого пальця правої стопи, зниження активної функції згинальних та розгинальних мʼязів другого-третього пальців обох стоп на фоні варусної деформації та деформуючого артрозу колінних суглобів, хронічної варикозної хвороби нижніх кінцівок, явищ нейродистрофічного синдрому (набряку та індурації мʼяких тканин) із помірним порушенням статико-динамічної функції обох стоп та больовим синдромом. Оскільки функціональний стан обох нижніх кінцівок ОСОБА_3 до операції невідомий, то чи змінився він в порівнянні з таким станом у післяопераційний період встановити неможливо. Експерти відмічають, що такий вид оперативного втручання направлений на ліквідацію деформації пальців стоп і корекцію комбінованої плоскостопості з метою уповільнення прогресування кісткових змін у стопах і подальшого підтримання функції стопи, що і було досягнуто.Ведення хворої в ранньому післяопераційному періоді (знеболюючі, антибіотики, протизапальні препарати, симптоматичне лікування, перевʼязки, фізіотерапевтичне лікування) було правильним.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції з яким погодився й суд апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів ОСОБА_3, що під час операції хірургами було проявлено халатність та допущено недбалість, а саме: видалені головки суглобів другого-третього пальців лівої ноги, другого пальця правої ноги, неправильно складені великі пальці ніг і пошкоджено сухожилля на пʼятому пальці правої ноги і саме таке каліцтво призвело до функціональної недостатності стоп ІІІ ступеня.

Крім того, у виписному епікризі № 1812/151, виданого Міською лікарнею № 20 м. Ростов-на-Дону зазначається, що в рентгенограмі від 10 січня 2014 року відбувся артроерез в умовах MОC гвинтами, що також свідчить про те, що операція позивачу була проведена належним чином та спростовує її доводи про настання будь-яких тяжких наслідків після операції.

При цьому доводи заявника про невідповідність обраних лікарями методів лікування також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки із планом обстеження і лікування позивач була ознайомлена та надала свою згоду, їй була надана в доступній формі інформація про ймовірний перебіг захворювання і наслідки у разі відмови від лікування, що вона засвідчила своїм підписом у медичній картці.

Під час виписки з лікарні ОСОБА_3 отримала рекомендації відповідно до котрих необхідно: нагляд ортопеда, невропатолога; при болях приймати ксефокам; шпиці видалити через 4 тижні; хода на милицях - 4 тижні; ЛФК, масаж, курс фізіотерапії амбулаторно; рентгенконтроль через 40 днів; розвантаження нижніх кінцівок - 4 тижні.

Проте, як встановлено судами та не заперечується ОСОБА_3 всупереч рекомендаціям лікарів після виписки вона жодного разу не звернулась до Київської міської клінічної лікарні № 12 із метою виконання вказаних рекомендацій, у тому числі для видалення шпиць і проведення рентгеноконтролю. У звʼязку з цим абсолютно аргументованими є висновки судів про те, що у такому разі відповідач та його медичні працівники не несуть відповідальність за стан здоровʼя позивача та настання можливих ускладнень або негативних наслідків.

Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя фізичній особі, зобовʼязана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоровʼя фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у звʼязку з втратою здоровʼя, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя.

Згідно з пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Відповідно до акту огляду МСЕК серії АВ № 0093091 ОСОБА_3 встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок загального захворювання і будь-якого причинно-наслідкового звʼязку з приводу неправомірності проведення операції позивачу та групою інвалідності немає.

Будь-яких доказів того, що ОСОБА_3 було призначено та введено препарат налбуфін, внаслідок якого, як зазначає позивач, у неї погіршився стан здоровʼя у післяопераційний період надано не було. У звʼязку з цим її доводи з приводу застосування вказаного медичного препарату обґрунтовано визнані судами безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих звʼязків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, зобовʼязання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом субʼєктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобовʼязання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобовʼязальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний звʼязок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Перераховані підстави для деліктних зобовʼязань є обовʼязковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

З урахуванням того, що позивачем не доведено факт завдання їй шкоди здоровʼю внаслідок проведеної операції лікарем ортопедом-травматологом Київської міської клінічної лікарні № 12 ОСОБА_4, відсутні неправомірні дії лікаря, причинний звʼязок між погіршенням стану здоровʼя позивача та проведеною операцією, суд першої інстанції з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та навів висновки на їх спростування, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Всі доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду першої й апеляційної інстанції та є такими, що зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:	О. В. Ступак
	С. О. Погрібний Г. І. Усик