Розрахунок судового збору та штрафних санкцій;

Пошук аналогічних судових рішень та прогноз результатів справи;

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Субʼєкт підприємницької діяльності ОСОБА_4звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про спонукання відповідача - Субʼєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2до виконання зобовʼязання в натурі шляхом передачі на користь позивача пряжі -акрил 100 %, загальною вагою 16 000 кг. на суму 88 320,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що згідно з товарно-транспортною накладною

Доповідач Гоголь Т.Г.

субʼєкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 (перевізник) повинен був доставити вантаж позивачу (вонтажоотримувачу), але до моменту подачі позову до суду вантаж в пункт розвантаження не доставив.

Господарський суд Харківської області рішенням від 22.07.2005 року (суддя Прохоров С.А.) в задоволенні позовних вимог відмовив. Рішення вмотивоване тим, що у перевізника відсутня вина, щодо втрати вантажу (пряжі акрил 100 %) вагою 7 773,8 кг.

За апеляційною скаргою позивача Харківський апеляційний господарський суд постановою від 22.09.2005 року (судді: Демченко В.О., Такмаков Ю.В., Шепітько І.І.) рішення у справі скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, зобовʼязавши відповідача передати в натурі пряжу акрил 100 % загальною вагою 7 773,8 кг. на суму 42 911,37 грн. Постанову мотивовано тими підставами, що відповідачем не надано жодного доказу відносно належного технічного стану транспортного засобу, що перевозив товар; що довідка МНС України № НОМЕР_1 від 25.06.2004 року не є безспірним та єдиним доказом стосовно причин та обставин пожежі.

За касаційною скаргою відповідача Вищий господарський суд України постановою від 16 лютого 2006 року (судді: Добролюбова Т.В., Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.) скасував рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2005 року і постанову Харківського апеляційного Господарського суду від 22.09.2005 року у справі № 18/89-05 та скерував справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області, з посиланням на те, що попередні судові інстанції при розгляді справи не дали належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту (стягненню пряжі акрилової в натурі); не дослідили та не встановили наявність (чи відсутність) оплати покупцем продавцю вартості відвантаженої пряжі, тобто дійсний розмір збитків; Харківський апеляційний Господарський суд, виносячи постанову не дослідив у повному обсязі доводи перевізника про відсутність його вини та не надав належної правової оцінки доводам відповідача, наведеним в відзиві на позов щодо виникнення пожежі з незалежних від нього причин.

Господарський суд Харківської області рішенням від 19.06.2006 року (суддя Доленчук Д.О.) в задоволенні позовних вимог відмовив з тих підстав, що в діях відповідача не вбачається вини в знищенні частини товару; що позивачем пропущено строк для предʼявлення претензії, який передбачено частиною 1, 2 статті 315 Цивільного кодексу України та пунктом 6.2 договору № 15 від 23.09.2004 року, а займання вантажу могло статися від безвісного недопалка без вини відповідача та ін.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 04.09.2006 року (судді: Пушай В.І., Плужник О.В., Барбашова С.В.) рішення у справі скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, стягнувши з Субʼєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 збитки в сумі 42 911,37 грн. з посиланням на недоведеність обставин відсутності вини відповідача в знищенні частини товару. В постанові апеляційний господарський суд зазначив, що відповідачем не надано жодного доказу відносно належного технічного стану транспортного засобу, який перевозив товар; що довідка МНС України № НОМЕР_1 від 25.06.2004 року не є безспірним та єдиним доказом стосовно причин та обставин пожежі.

Субʼєкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2006 року скасувати, залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 року, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 29, 37Закону України "Про дорожній рух", розділу 43 Правил перевезення легкозаймистих вантажів від 27.04.1966 року, статті 133 Статуту автомобільного транспорту, статті 308 Господарського кодексу України, статті 63 Господарського процесуального кодексу України .

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги як доказ причини виникнення пожежі довідку МНС України №НОМЕР_1 від 25.09.2004 року; не надано оцінки тому факту, що 22.09.2004 року, автомобіль, який здійснював перевезення вантажу отримав свідоцтво про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезення вантажів. Крім того, згідно товарно-транспортної накладної 02 ААЮ №НОМЕР_2 маса втраченого вантажу пряжі акрил 100% (32/2) становить не 7773,8 кг., а 6720,5 кг. про що свідчить товарно-транспортна накладна засвідчена підписом та печаткою позивача.

Субʼєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 не скористався наданим йому правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів визнає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" (продавець) та Субʼєктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу НОМЕР_3

На виконання вказаного договору Субʼєктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 було придбано у Товариства з обмеженою відповідальність "Ріфіл-Україна" пряжу акрил 100 % вагою 16 000 кг на загальну суму 88 320 грн.

23.09.2004 року продавець -Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" уклав з Субʼєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 договір НОМЕР_4 на перевезення вантажів автомобільним транспортом. На виконання зазначеного договору 23.09.2004 року вантажовідправником -Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" на адресу вантажо одержувача -Субʼєкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 було передано перевізнику -Субʼєкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_2 пряжу акрил 100 % вагою 16 000 кг. на загальну суму 88 320,00 грн. Умовами договору сторони передбачили, що відповідач несе відповідальність за зберігання вантажу в дорозі з моменту прийняття вантажу до перевезення.

24.09.2004 року, в дорозі виникло займання вантажу, у звʼязку з чим автомобіль та вантаж, який в ньому знаходився, було частково знищено.

Врятовану частину вантажу вагою 8226,2 кг. перевізником було доставлено Субʼєкту підприємницької діяльності ОСОБА_4, про що свідчить напис в товарно-транспортній накладній 02 ААЮ № НОМЕР_2.

Відповідно до положень статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовʼязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобовʼязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Статтею 314 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає. Із наведеною нормою кореспондується і стаття 136 Статуту автомобільного транспорту УРСР за приписами якої автотранспортне підприємство або організація відшкодовує збитки заподіяні при перевезенні вантажу у таких розмірах: за втрату або недостачу вантажу -в розмірі дійсної вартості втраченого або невистачаючого вантажу; за пошкодження або псування -в розмірі тієї суми на яку знизилась його вартість. Отже, за змістом наведених норм вантажоодержувач має право на стягнення з перевізника збитків, як різновиду відповідальності за невиконання зобовʼязань прийнятих за договором перевезення. Згідно з вимогами частини 3 статті 308 Господарського кодексу України вантажовідправник зобовʼязаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення. Відповідно до розділу 43 Правил перевезення легкозаймистих вантажів, спірний вантаж -пряжа, віднесена до категорії легкозаймистого вантажу . Згідно з пунктом 4 Правил придатність вагона чи контейнера в комерційному відношенні до перевезення легкозаймистого вантажу встановлює вантажовідправник. Вантажовідправник повинен відмовитись від завантаження легкозаймистого вантажу у вагон чи контейнер при наявності в ньому несправностей, які можуть привести до загоряння вантажу при перевезенні. Згідно пункту 8 Правил у верхній частини накладної на перевезення легкозаймистого вантажу вантажовідправник повинен поставити штамп "Легкозаймистий". Згідно статті 133 Статуту автомобільного транспорту автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні .

Скасовуючи рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2005 року і постанову Харківського апеляційного Господарського суду від 22.09.2005 року у справі № 18/89-05 Вищий господарський суд України звертав увагу попередніх судових інстанцій на необхідність встановлення дійсного розміру збитків, тобто наявність (чи відсутність) оплати покупцем продавцю вартості відвантаженої пряжі, наявність чи відсутність вини перевізника в знищенні акрилу.

Проте, в порушення частини 1 статті 111¹² Господарського процесуального кодексу України, згідно якої вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовʼязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, в прийнятому рішенні господарським судом Харківської області, та вході перегляду його в апеляційному провадженні господарськими судами не давалась належна оцінка зазначеним обставинам.

У звʼязку з цим, колегія суддів вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи не повно встановлені необхідні для вирішення спору обставини справи .

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні обставини справи та на їх підставі встановити дійсні правовідносини, що склалися між сторонами. Вказане, враховуючи суть спору, свідчить про не зʼясування судом всіх обставин та не дослідження всіх доказів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹ - 111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2006 року у справі № 37/106-06 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу Субʼєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова