ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 373/211/21

провадження № 51-911 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

представника потерпілої ОСОБА_6,

захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,

засудженого ОСОБА_9,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вироки Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2024 року й Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110000000852, за обвинуваченням

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2024 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_9 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Також суд у вироку частково задовольнив цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_6 і постановив стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 в особі її законного представника ОСОБА_11 59 972,68 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а в задоволенні решти вимог відмовив.

Крім того, суд у вироку розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.

Київський апеляційний суд скасував вирок у частині призначеного покарання і застосування статей 75, 76 КК України та ухвалив у цій частині новий вирок від 26 лютого 2025 року, за яким призначив ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 28 липня 2020 року близько 20:20, керуючи автомобілем ВАЗ-2107 (р. н. НОМЕР_1 ), рухаючись поблизу будинку № 67 по вул. Богдана Хмельницького в м. Переяславі Київської області в напрямку вул. Фабричної, усупереч пп. "б" п. 2.3, п. 10.1 Правил дорожнього руху, виконуючи поворот ліворуч до прибудинкової території, не був уважний, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з мотоциклом марки "Geon X-Road 200 Light" (р. н. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_12, який рухався в зустрічному напрямку в межах своєї смуги руху. Унаслідок порушення ОСОБА_9 указаних правил дорожнього руху сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої пасажиру мотоцикла ОСОБА_10 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що апеляційний суд, призначаючи основне й додаткове покарання, повною мірою не врахував даних про особу засудженого, його позитивної посткримінальної поведінки та недотримання правил безпеки дорожнього руху водієм мотоцикла, який перевозив пасажира без шолома, що могло позначитися на тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень.

Також захисник не погоджується з рішенням місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, щодо стягнення із засудженого заподіяної кримінальним правопорушенням майнової шкоди. Просить урахувати, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_9 як власника транспортного засобу була застрахована, тому обов`язок з виплати потерпілій відповідного матеріального відшкодування повинен нести страховик у межах ліміту страхового відшкодування. З огляду на викладене просить змінити судові рішення в частині вирішення цивільного позову представника потерпілої та стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілої в особі її законного представника лише заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі, визначеному судом першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просить залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

Захисник ОСОБА_7 подала заяву, в якій зазначила, що засуджений виконав вирок у частині стягнення моральної шкоди, на підтвердження чого долучила квитанції від 23 та 25 червня 2025 року про переказ грошових коштів на ім`я ОСОБА_10 в сумі 100 000 грн і 150 000 грн.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_9 і його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Представник потерпілої ОСОБА_6 підтвердив, що засуджений відшкодував заподіяну злочином моральну шкоду, водночас заперечував щодо задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, і кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Наведені в касаційній скарзі захисника аргументи про неправильне стягнення на користь потерпілої майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, із засудженого ОСОБА_9, а не страховика, є непереконливими.

За змістом положень ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом. Права та обов`язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви до органу досудового розслідування або суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд першої інстанції дотримався наведених законодавчих вимог під час вирішення цивільного позову в цьому кримінальному провадженні.

За матеріалами справи встановлено, що до початку судового розгляду представник потерпілого подав до суду цивільний позов про стягнення з ОСОБА_9 на користь неповнолітньої потерпілої заподіяної кримінальним правопорушенням майнової і моральної шкоди. У позовній заяві не було зазначено як цивільного відповідача страхову компанію. Під час судового розгляду законний представник і представник потерпілої підтримали цивільний позов у повному обсязі та просили його задовольнити. Засуджений на початку судового розгляду не визнав цивільного позову, а в судових дебатах сторона захисту просила вирішити його на розсуд суду. Клопотання про залучення страхової компанії як цивільного відповідача сторона захисту не заявляла. Водночас місцевий суд не мав повноважень із власної ініціативи залучати у кримінальному провадженні іншого цивільного відповідача.

З урахуванням наведеного місцевий суд правильно вирішив цивільний позов в інтересах потерпілої в межах його позовних вимог, стягнувши заподіяну матеріальну й моральну шкоду із засудженого. Апеляційний суд перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, в якій оспорювалося вказане рішення, підсумувавши, що місцевий суд правильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не допустив істотних порушень вимог процесуального закону.

Твердження захисника про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року, є непереконливими. Цивільний позов в інтересах потерпілої пред`явлено до засудженого, а не до страховика завдавача шкоди, якого не було залучено в цьому кримінальному провадженні як цивільного відповідача.

З урахуванням наведеного Суд відхиляє аргументи захисника про необхідність змінити судові рішення у частині вирішення цивільного позову як неспроможні.

Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував вирок місцевого суду в частині звільнення його підзахисного від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є безпідставними.

Питання про призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Дотримання загальних засад призначення покарання, визначених положеннями ст. 65 КК України, є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на принципах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами й свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства. Рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України суд може прийняти лише в разі, якщо призначено покарання певного виду та розміру, ураховано тяжкість злочину, особу винного й інші обставини справи і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

За матеріалами справи встановлено, що місцевий суд призначив ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки й на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції за наслідками перегляду вироку дійшов висновку про необґрунтоване застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, на що вказував прокурор в апеляційній скарзі, тому скасував вирок у частині призначеного ОСОБА_9 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, за яким призначив останньому покарання за вчинений ним злочин, що належить відбувати реально.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд достатньою мірою не зважив на тяжкість кримінального правопорушення проти безпеки руху, унаслідок якого неповнолітній потерпілій заподіяно тяжких тілесних ушкоджень. Апеляційний суд наголосив і на тому, що засуджений не визнав своєї вини та не відшкодував потерпілій ані моральної, ані майнової шкоди. На підставі цих відомостей апеляційний суд дійшов висновку, що застосування до ОСОБА_9 інституту умовного звільнення від відбування покарання не сприятиме виправленню засудженого.

З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, обсяг і характер допущених засудженим порушень Правил дорожнього руху й наслідки цього Суд погоджується з указаним висновком апеляційного суду, у зв`язку із чим твердження в касаційній скарзі захисника про наявність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням вважає непереконливими.

Водночас за змістом ст. 69 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_9 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, є особою з інвалідністю ІІІ групи, має на утриманні малолітню дитину, не перебуває на обліках у лікарів нарколога і психіатра. Протягом судового провадження ОСОБА_9 проявив належну процесуальну поведінку, на час касаційного перегляду судових рішень у повному обсязі відшкодував потерпілій заподіяну моральну шкоду. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди засуджений отримав травми, які негативно позначилися на стані його здоров`я. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_9 дотримується чіткої громадянської позиції, виконує суспільно корисну роботу, з 2022 року займається благодійною діяльністю, є волонтером, брав активну участь у забезпеченні потреб військових та цивільного населення, яке потерпає від воєнних дій, за що отримав низку подяк від державних органів і військових частин. Має беззастережно схвальні оцінки з благодійних організацій, з якими співпрацює. Наведені обставини є такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Обставин протилежного змісту не встановлено.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу захисника та пом`якшити призначене ОСОБА_9 покарання, застосувавши положення ст. 69 КК України. Тому вирок апеляційного суду підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КК України.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року щодо ОСОБА_9 змінити: пом`якшити призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_13 ОСОБА_2 ОСОБА_3