ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

справа №320/11734/22

адміністративне провадження № К/990/30768/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.В., Олендера І.Я.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №320/11734/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення та рішення про результати розгляду скарги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді: Федотов І.В., Чаку Є.В.)

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення та рішення Державної податкової служби України про результати розгляду скарги.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 заяву позивача про ухвалення рішення щодо відшкодування витрат задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області, як відокремленого підрозділу ДПС витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 50000,00грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції у справі №320/11734/22.

Ухвалою суду від 24.06.2024 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 25.06.2024.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України, в якому позивач просив:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області, як відокремленого підрозділу ДПС від 13.09.2022 №0029902406, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на 52ʼ 482ʼ 031,47грн.;

визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 9.12.2022 №16493/6/99-00-06-01-04-06 про результати розгляду скарги.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Представник позивача звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача ОСОБА_1 понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00грн.

Додатковим рішенням суду апеляційної інстанції заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Волинській області, як відокремленого підрозділу ДПС витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000грн. Колегія суддів посилалась на те, що згідно наданих документів, які містять відомості про надані послуги, сторони погодили, а позивач оплатив вартість послуг адвоката у фіксованій сумі у 50000грн.

Відповідач з висновками суду апеляційної інстанції не погодився, звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що апеляційний суд не навів мотивів для стягнення відповідної суми витрат. Як вважає відповідач, сума, що задоволена до відшкодування є завищеною і необґрунтованою Відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у судових рішеннях, за наслідками розгляду подібних справ.

Позивач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги, у відзиві просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилається на висновки Верховного Суду. З огляду на доведеність позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

З оскаржуваного судового рішення слідує, що у ході судового розгляду позивачем було подано заяву про те, що після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції ним у встановлений строк будуть подані докази понесених судових витрат. Постанову суду апеляційної інстанції, за наслідком розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково, ухвалено 27.02.2023. У свою чергу, відповідні документи та заява про ухвалення рішення щодо відшкодування витрат подані позивачем 31.07.2023.

Відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 252 КАС суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною третьою цієї статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 КАС України).

Відповідно до положень статті 134 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Частинами першою, сьомою, дев`ятою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу, просив присудити витрати на професійну правничу допомогу на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Апеляційним судом указано, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 08.02.2019 б/н; додаткову угоду від 05.06.2023 б/н; акт приймання-передачі наданих послуг від 28.07.2023 б/н; рахунок на оплату від 26.07.2023 № 41; платіжна інструкція від 26.07.2023.

Згідно вказаних документів, сторони погодили, а позивач оплатив вартість послуг адвоката у фіксованій сумі у 50000 грн. Також наведені документі містять відомості про надання адвокатом таких послуг: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, підготовка та подання заяви про вирішення питання про судові витрати.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для компенсації витрат позивача на правову допомогу.

Необхідно відзначити, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У касаційній скарзі підставою для скасування судових рішень податковий орган зазначає, що сума коштів, яку представник позивача просить стягнути на користь позивача є неспівмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

Як вбачається, ухвалюючи постанову, колегія суддів урахувала складність справи, обсяг наданих послуг та ціну позову. Обґрунтованих доводів, що спростовують висновки суду податковий орган не наводить.

У цій справі з`ясовано, що розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, визначено згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд касаційної інстанції враховує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (стаття 134 КАС України).

Також, у касаційній скарзі відповідач посилається на правові позиції Верховного Суду щодо розподілу судових витрат, викладені у судових рішеннях, за наслідками розгляду подібних справ.

Суд вказує, посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

У разі посилання на висновки Верховного Суду, які на думку скаржника не були враховані судом апеляційної інстанції, необхідно посилатися на ті висновки, які були зроблені на підставі дослідження норм, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах за однакових умов. Як слідує, Верховний Суд у постановах, що наводить відповідач, ухвалюючи рішення, врахував надані суду касаційної інстанції документи у конкретній адміністративній справі.

Відтак, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню, Верховний Суд дійшов висновку, що податковим органом не наведено обґрунтованих доводів, що підтверджують обставини неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.

Додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №320/11734/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.........................

..........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.Я. Олендер

Судді Верховного Суду