ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 943/2064/19

провадження № 51-1783 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

засудженої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_5,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

потерпілої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_8,

представників потерпілих

(у режимі відеоконференції) ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_5 та представника цивільного відповідача - керівника Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради "Буська центральна районна лікарня" (далі - Буська ЦРЛ) ОСОБА_11 навирок Буського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 7 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140170000077 від 6 березня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт Товтого Заліщинського району Тернопільської області, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Буського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання. Вирішено питання щодо речових доказів.

Цивільний позов ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в інтересах малолітніх потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 задоволено, стягнуто з Буської ЦРЛ: 500 000 грн на користь ОСОБА_8 та по 1 000 000 грн на користь ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15 - по 115 332,10 грн, 144 608,71 грн, 191 628,72 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Цим же вироком ОСОБА_16 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_16 звільнено від призначеного покарання.

Також за ухвалою Буського районного суду Львівської області від 28 червня 2022 року ОСОБА_17 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження стосовно неї закрито.

Судові рішення стосовно ОСОБА_17 і ОСОБА_16 у касаційному порядку не оскаржуються.

Як убачається з вироку, ОСОБА_5 в період з 22 лютого по ІНФОРМАЦІЯ_2 обіймала посаду лікаря-акушер-гінеколога пологового відділення Буської ЦРЛ, тобто на час вчинення злочину була медичним працівником. Крім того, на ОСОБА_5 у цей час додатково були покладені обов`язки завідувача пологовим відділенням.

Так, 22 лютого 2018 року о 8:50 у пологове відділення Буської ЦРЛ поступила вагітна ОСОБА_18, яка обрала для подальшого обстеження і спостереження та ведення пологів лікаря акушер-гінеколога пологового відділення Буської ЦРЛ особу, провадження стосовно якої закрито, котра виставила їй відповідний діагноз, після чого скерувала вагітну в палату патології вагітних у цьому ж відділенні для подальшого спостереження та підготовки до пологів, де вона перебувала по ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту переведення у пологовий зал для родорозрішення.

Надалі особа, провадження стосовно якої закрито, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17:00 під час пологів добула у ОСОБА_18 живий доношений плід жіночої статі вагою 3950 г, довжиною 57 см, з оцінкою по шкалі Апгар 7/8 балів та розпочала ведення раннього післяпологового періоду у породіллі.

У вказаний період о 17:20 ОСОБА_18 поскаржилася на появу задухи, загальну слабкість, озноб, важкість дихати, відчуття страху, головокружіння та стискаючі болі за грудиною. Після такого погіршення стану вона була оглянута консилярно лікарями

- особою, провадження стосовно якої закрито, виконуючою обов`язків завідувача пологовим відділенням ОСОБА_5 та черговим лікарем-акушер-гінекологом по пологовому відділенню ОСОБА_16 .

Разом з тим, під час проведення консиліуму лікарів, порушуючи вимоги Наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 24 березня 2014 року № 205 "Про внесення змін до наказів Міністерства охорони здоров`я України від 29 грудня 2005 року № 782 та від 31 грудня 2004 року № 676 "Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги", а також ст. 6, п. "а" ч. 1 ст. 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", пунктів 2.3, 2.4, 2.6, 2.8, 2.12, 2.16, 2.36, 4.1, 5.1, 5.2, 5.7 Посадової інструкції завідувача пологовим відділенням Буської ЦРЛ, пунктів 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 4.1, 5.9, 5.10, 5.11, 5.13, 5.16 Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога Буської ЦРЛ, вказаними лікарями неправильно виставлено діагноз: "ІІІ вагітність. 41 тиждень. треті вчасні пологи. Ранній післяпологовий період. Прееклампсія легкого ступеня. Емболія амніальною рідиною? Ожиріння І-ІІ ступеня", тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17:25 консиліум лікарів запідозрив у породіллі емболію амніальною рідиною, проте не встановив її причини та не діагностував неповний розрив матки. Також лікарі не встановили наявність кровотечі, хоча відповідно до записів в історії вагітності та пологів № 142 саме у період з 17:30 до 19:50 цього дня загальна крововтрата збільшилась з 350 мл крові до 1800 мл крові і призвела до виставлення о 20:00 діагнозу: "Коагулопатична кровотеча. Постгеморагічна анемія" при загальній крововтраті 1900 мл крові.

Крім того, внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов`язків лікар ОСОБА_5 при появі у ОСОБА_18 симптомів емболії амніальною рідиною та різкого погіршення стану породіллі на фоні кров`янистих виділень з піхви у період з 17:30 до 20:00 ІНФОРМАЦІЯ_2 не провела ручного обстеження порожнини матки з метою виключення розриву матки як джерела потрапляння амніальної рідини у кров`яне русло з подальшим визначенням об`єму оперативних втручань та не вжила подальших заходів зупинки кровотечі, внаслідок чого розвинувся синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові другої стадії у вигляді гіокоагулопатії без генералізованої активації фібринолізу, причиною виникнення якого стало потрапляння амніальної рідини в кров`яне русло та кровотеча з неповного розриву тіла матки, що ускладнилася розвитком гіповолемічного шоку.

Незважаючи на проведену реанімаційну допомогу лікарями Буської ЦРЛ і відділення екстреної та планово-консультативної допомоги Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", які прибули цього ж дня о 20:00, проте о 22:20 було констатовано смерть ОСОБА_18 в умовах Буської ЦРЛ, причиною якої став гіповолемічний шок, що виник внаслідок тривалої кровотечі із неповного розриву матки.

У разі проведення лікарями одразу після погіршення стану ОСОБА_18 комплексу заходів щодо своєчасної діагностики розриву тіла матки та зупинки кровотечі, смерть ОСОБА_18 була попереджуваною.

Львівський апеляційний суд 7 березня 2023 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 та представника цивільного відповідача - керівника Буської ЦРЛ ОСОБА_11 залишив без задоволення, а вирок Буського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту судового розгляду, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження стосовно неї у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції:

? порушив вимоги ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі

- КПК України) та вийшов за межі висунутого обвинувачення;

? не конкретизував коли саме у період з 22 лютого по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 працювала лікарем акушер-гінекологом, а коли додатково виконувала обов`язки завідувача пологовим відділенням, та якими нормативними документами таке поєднання обов`язків передбачено;

? не звернув увагу на те, що ОСОБА_5 згідно табелю обліку робочого часу 1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 мала вихідний;

? не зазначив коли саме ОСОБА_5 не виконала або неналежно виконала перераховані у вироку пункти посадових інструкцій та яким чином це перебуває у причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_18 ;

? не взяв до уваги, що ОСОБА_5 не була ознайомлена з посадовою інструкцією завідувача пологовим відділенням Буської ЦРЛ;

? необґрунтовано послався у вироку, що ОСОБА_5 брала участь у консилярному огляді ОСОБА_18 як виконувач обов`язків завідувача пологовим відділенням;

? безпідставно визнав недопустимим доказом висновок клініко-експертної комісії (далі - КЕК) та не навів у рішенні підстави, з яких визнав допустимим доказом експертний висновок за результатами проведеної перевірки департаментом охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації (далі - експертний висновок);

? не визнав недопустимим доказом висновок експертів № 48, у якому експерти використали висновок КЕК, що був визнаний недопустимим доказом;

? у своєму рішенні невірно виклав висновок експертів № 48 та показання свідка ОСОБА_19 ;

? дійшов переконання, що заступник головного лікаря Буської ЦРЛ мав право підписати наказ від імені головного лікаря про покладення обов`язків завідувача пологовим відділенням на ОСОБА_5, проте такий висновок не обґрунтував;

? не встановив хто уповноважив завідувача пологовим відділенням ОСОБА_20, який перебував на лікарняному, бути присутнім 6 березня 2018 року під час розтину ОСОБА_18 ;

? у порушення вимог ст. 53 КПК України залучив ОСОБА_5 до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача;

? зняв запитання захисника, що свідчить про упередженість суду;

Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, не надав на них переконливих відповідей, а ухвалені судові рішення не відповідають вимогам статей 370 та 419 КПК України.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї представник цивільного відповідача - керівник Буської ЦРЛ ОСОБА_11, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити судові рішення в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди, а саме відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про стягнення моральної шкоди та зменшити розмір суми у рахунок відшкодування моральної шкоди, який стягнуто на користь ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_13 .

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, вказує на те, що під час вирішення цивільного позову суди:

? не врахували практику Верховного Суду;

? не навели доказів на підтвердження проживання ОСОБА_8 однією сім`єю зі своєю сестрою ОСОБА_18 на момент смерті останньої та порушили вимоги ст. 1168 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

? не в повному обсязі врахували обставини вчиненого кримінального правопорушення.

На зазначені касаційні скарги представник потерпілих ОСОБА_9 подала заперечення, у яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів, викладених у касаційних скаргах, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена ОСОБА_5, її захисник ОСОБА_6 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_7 і представник потерпілих ОСОБА_9 просили залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни. Потерпіла ОСОБА_8 та представник потерпілих ОСОБА_10 не заперечували проти цього.

Представник цивільного відповідача - керівник Буської ЦРЛ ОСОБА_11, будучи належним чином повідомлений про місце та час касаційного розгляду, надіслав письмові пояснення, в яких фактично не погоджується із запереченнями представника потерпілих ОСОБА_9 . Касаційний розгляд просив здійснювати за відсутності представника цивільного відповідача.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанцій.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Приписами ст. 94 КПК України суд передбачено, що під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Колегія суддів звертає увагу, що суть більшості доводів касаційної скарги ОСОБА_5 зводиться до тверджень про незаконність і необґрунтованість висновків судів у частині визнанні її винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Щодо доводів про недоведеність винуватості ОСОБА_5 .

При цьому, Верховний Суд неодноразово у своїх рішення зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 грудня 2020 року (справа № 728/578/19, провадження № 51-3411 км 20), від 20 жовтня 2021 року (справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274 км 21).

Так, суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження № 12018140170000077, зокрема, визнав ОСОБА_5 винуватоюу вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та на підставі ст. 49 КК України звільнив її від призначеного покарання.

Не погоджуючись із ухваленим у справі вироком, захисник ОСОБА_6 та представник цивільного відповідача ОСОБА_11 оскаржили рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

За результатами апеляційного розгляду Львівський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційних скарг, які аналогічні тим, що викладені в касаційних скаргах, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно та всебічно розглянути кримінальне провадження, а також дати правильну юридичну оцінку обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту були визнані безпідставними, є обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Свої висновки суди зробили з додержанням ст. 23 КПК України на підставі усіх об`єктивно з`ясованих обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, і сукупністю зібраних доказів, оціненою з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Ухвалений вирок суд першої інстанції обґрунтував наданими безпосередньо у судовому засіданні показаннями потерпілої ОСОБА_8, законного представника потерпілих ОСОБА_12, свідків ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_20, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, експертів ОСОБА_37, ОСОБА_38, даними документів, слідчих експериментів, висновками експертів та іншими письмовими доказами.

Так, зі змісту ст. 140 КК України вбачається, що основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є здоров`я та життя особи, додатковим обов`язковим

- установлений порядок виконання медичним та фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків. Потерпілим від злочину єхворий, тобто особа, в якої наявне певне захворювання, травма чи інший хворобливий стан.

Об`єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією чи бездіяльністю)

- невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у виді тяжких наслідків для хворого; 3) причинним зв`язком між вказаними діянням та наслідками.

Невиконання професійних обов`язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов`язаний був учинити. Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб`єктом своїх професійних обов`язків може бути як одноразовим, так і систематичним.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 КК України має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов`язки покладались на винну особу і які з цих обов`язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, спричинення ятрогенного захворювання.

Суб`єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у тому числі ті, хто займається приватною медичною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності.

Слід наголосити, що для кваліфікації за ст. 140 КК України не має значення, до якої категорії лікуючих лікарів належить винний - він безпосередньо обраний пацієнтом чи його призначено керівником закладу охорони здоров`я (підрозділу цього закладу).

Суб`єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням до суспільно небезпечних наслідків і характеризується необережністю.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_5 кваліфіковано правильно.

Так, матеріалами кримінального провадження підтверджується, що відповідно до наказу головного лікарня Буської ЦРЛ від 1 серпня 1997 року № 48 ОСОБА_5 перебувала на посаді лікаря-акушер-гінеколога пологового відділення Буської ЦРЛ, тобто була медичним працівником.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10, 4.1, 5.9, 5.10, 5.11, 5.13, 5.16 Посадової інструкції лікаря-акушер-гінеколога Буської ЦРЛ, затвердженої 11 квітня 2017 року головним лікарем Буської ЦРЛ, ОСОБА_5 зобов`язана здійснювати спостереження за вагітними, сприяти ранньому виявленню ускладнень вагітності та пологів, надавати кваліфіковану медичну допомогу під час пологів, здійснювати лікування та нагляд за породіллями, володіти всіма методами амбулаторного та стаціонарного лікування, володіти повним обсягом хірургічних втручань, надавати швидку і невідкладну медичну допомогу хворим акушерсько-гінекологічного профілю, а також повинна знати про фізіологію та патологію вагітності, пологів і післяпологового періоду, основи кровотворення та гемостазу, загальні і спеціальні методи обстеження, які застосовуються в акушерстві та гінекології, сучасні методи проведення пологів, сучасні методики виконання акушерських та ургентних гінекологічних операцій і маніпуляцій та несе відповідальність за свою діяльність відповідно до чинного законодавства та нормативно-правових актів, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я, організацію акушерсько-гінекологічної допомоги населенню.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_34 (акушерка пологового відділення Буської ЦРЛ) повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 перебувала на денному чергуванні, коли у ОСОБА_18 відбувалися пологи, під час яких остання скарг не мала. Лікарі ОСОБА_17, ОСОБА_5 та ОСОБА_16 постійно спостерігали за жінкою, контролювали серцебиття у родзалі, троє цих лікарів були задіяні до пологів

- ОСОБА_16 як черговий лікар, пологи приймала ОСОБА_17 . Були присутні ОСОБА_5, а також неонатолог, дитяча медсестра та санітарка. О 17:00 жінка народила дитину і після цього їй стало погано. Лікарі оглядали жінку вагінально та радились, які препарати їй вводити, ОСОБА_5 міряла їй тиск. Потім жінкою займались анестезіолог і анестезистка, інтубували, вводили в медикаментозний сон. Також викликали завідувача пологовим відділенням ОСОБА_20, але він був швидше як підтримка - викликав лікарів, займався організаційними питаннями, бо жодних порад та рекомендацій від нього вона не чула. Кровотечі у жінки вона не бачила, проте зазначила, що об`єми крововтрати контролюють лікарі. Надалі за їх вказівкою вона брала кров, розморожувала плазму, однакдля чого збирали донорів та розморожували плазму свідок не знала.

Із показань свідка ОСОБА_25 (медична сестра палати новонароджених пологового відділення Буської ЦРЛ), наданих у судовому засіданні, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у її відділенні після народження дитини померла жінка, на пологах якої були присутні неонатолог, три гінекологи, акушерка, санітарка. Свідок пояснила, що ОСОБА_17 вела процес пологів, а ОСОБА_5 та ОСОБА_16 теж стояли коло жінки. Після пологів їй стало погано. Жінці не вистачало повітря. ОСОБА_5 вимірювала їй тиск. Кровотечі свідок вона не бачила, тому що займалась дитиною.

Свідок ОСОБА_36 (лікар педіатр-неонатолог Буської ЦРЛ) у судовому засіданні пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її покликали на пологи, у родзалі були усі троє обвинувачених ( ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_16 ), завідувача відділенням не було. О 17:00 у жінки народилася дитина, проте через кілька хвилин вона повідомила, що їй погано. Надалі у родзал викликали анестезиста-реаніматолога та збирали анамнез.

Із показань свідка ОСОБА_29 (анестезіолог Буської ЦРЛ), наданих у суді першої інстанції, убачається, що на початку березня 2018 року він перебував на чергуванні, о 17:00 його ургентно викликала ОСОБА_5 до пацієнтки із порушенням гемодинаміки, яке відбулось після народження дитини. Породілля перебувала у пологовій залі, біля неї були ОСОБА_17, ОСОБА_5 та ОСОБА_16, свідок розпочав інтенсивну терапію. Оскільки це був важкий клінічний випадок, тому свідок викликав на допомогу ОСОБА_39 . Надалі під час консилярного огляду встановлено, що наявна післяродова кровотеча та гіповолемічний шок. Сам факт втрати крові свідок не бачив, а про обсяги кровотечі, які записані станом на 19:50, дізнався тоді ж. Питання про проведення оперативного втручання не стояло.

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_40 (анестезіолог Буської ЦРЛ) повідомив, що у березні 2018 року близько 17:30 гінеколог ОСОБА_5 та анестезіолог ОСОБА_29 викликали його на робоче місце у зв`язку з погіршенням стану породіллі ОСОБА_18 . Під час пологів він присутній не був, прибув до лікарні через 10 хв після дзвінка, на той час жінка перебувала у шоковому стані в операційній палаті на штучній вентиляції легень апаратом, у неї була мармуровість шкірних покривів та гемодинаміка страждала. Усі лікарі, які були присутні в операційній - ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_29, займались наданням допомоги пацієнтці, капалась інфузійна терапія. Свідок пояснив, що, так як він працює анестезіологом, то займався стабілізацією стану пацієнтки, родових шляхів породіллі не оглядав, пелюшок у крові не бачив.

Свідок ОСОБА_41 (лікар ультразвукової діагностики Буської ЦРЛ) у судовому засіданні повідомив, що близько 19:30 його викликали до пологового відділення для огляду пацієнтки, яка була після пологів. Він шукав кров у черевній порожнині, але жодної рідини не знайшов, усі внутрішні органи були без дефектів. Свідок не обстежував органи малого тазу, тому що не є спеціалістом у цьому питанні.

Із показань свідка ОСОБА_32 (лікар-акушер-гінеколог 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова), наданих у суді першої інстанції, убачається, що він був у складі бригади, які чергують по області для консультування, оперування та транспортування з району до лікувальних закладів м. Львова. Близько 2-3 років тому він перебував на чергуванні, від диспетчера надійшов виклик з Буської ЦРЛ з підозрою на емболію амніотичними водами породіллі. Прибувши туди разом із ОСОБА_26 та ОСОБА_27 ближче до вечора, вони побачили жінку, яка перебувала у операційній, без свідомості, на штучній вентиляції легень, їй проводилась інфузійна терапія, яка ефекту не давала. Місцеві лікарі повідомили їм, що жінці стало раптово погано, після пологів, а попередній діагноз

- емболія навколоплідними водами через плацентарну ділянку або травми. Завідувач відділенням та лікуючий лікар повідомили, що оглядали матку, крововтрата становила 800-1000 мл, пелюшок у крові не показували, про крововтрату 1800 мл ніхто не повідомляв, а надані їм результати аналізів не свідчили про крововтрату. На той час жінка перебувала у термінальному стані, була неоперабельна та нетранспортабельна. Разом з тим, свідку було незрозуміло чому лікарі, які знали про кровотечу, нічого не повідомили, не провели ручної ревізії стінок матки, екстирпації матки тощо.

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_42 повідомив, що весною 2018 року він у складі бригади прибув на виклик до м. Буська для надання допомоги породіллі, у якої діагностовано емболію навколоплідними водами. Жінка перебувала в операційній, довкола неї були лікарі різних спеціальностей, які повідомили, що відбулись пологи, жінка втратила до літри крові, залишків крові на пелюшках не було. Стан жінки був термінальний, без свідомості, на штучній вентиляції легень, тиск низький, згорток не утворювався, вона потребувала стабілізації стану. Про одномоментну кровотечу 1000 мл та загальну крововтрату 1900 мл йому нічого не відомо. На той час умов для операції не було, чекали стабілізації стану породіллі.

Свідок ОСОБА_27 (анестезіолог 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова) у судовому засіданні повідомив, що перебував у складі бригади, яку викликали для надання допомоги породіллі в м. Буську з підозрою на емболію навколоплідними водами. Жінка була у критичному стані без свідомості в агонії, заінтубована, на штучній вентиляції легень, гемодинаміка порушена, тиск виміряти не вдалося, на кардіомоніторі відображалось серцебиття. Він запитував у присутніх лікарів про крововтрату. Лікарі надали аналізи крові, згідно яких анемія не була критична, результат проби по Лі-Уайту час згортання крові був високим. Свідок не міг зрозуміти чому так, адже зі слів анестезіолога у жінки крововтрати не було.

Із показань свідка ОСОБА_44, наданих у суді першої інстанції, вбачається, що він у 2018 році він був експертом Департаменту охорони здоров`я з акушерства і гінекології Львівської обласної державної адміністрації. До його повноважень входило: надання консультативної допомоги, розгляд матеріалів по факту смерті і надання висновку, підготовка до розгляду на засідання у КЕК, а також бути присутнім при патанатомічному розтині породіль. Крім того, до нього звертаються з районних лікарень у випадку виникнення ускладнень після вагітності, пологів, післяпологового періоду та він скеровує у медичний заклад бригаду. Того дня йому зателефонував черговий лікар, він міг йому давати якісь поради по телефону, а після цього вислав бригаду. Якби вона була прооперована на цьому етапі, невідомо, чи це би її врятувало після проведеної операції. Свідок пояснив, що з моменту діагностування до розвитку ДВЗ-синдрому до 30 хвилин лікарям необхідно було провести оперативне втручання, одразу після початку кровотечі потрібна була ручна ревізія стінок матки. У випадку проведення лапаротомії, перев`язку магістральних судин та видалення матки до приїзду лікарів по санавіації, можна було стверджувати, що лікарі зробили все можливе у цій ситуації, це дало б шанс лікарям встановити вірно діагноз та врятувати життя.

Допитаний свідок ОСОБА_20 (завідувач акушерсько-гінекологічним відділенням Буської ЦРЛ) повідомив, що з 18 лютого 2018 року хворів та перебував на лікарняному. Про свою хворобу свідок повідомив керівництво лікарні, зазвичай на час його відсутності виконання його обов`язків покладалися на одну і ту ж людину, як правило, це була ОСОБА_5, іноді ОСОБА_16 . Того дня після 17:00 йому подзвонила ОСОБА_5 та повідомила про ситуацію, що склалася. Орієнтовно через 30 хвилин він прибув до лікарні, глянув на жінку, побачив її критичний стан і пішов займатись організаційною роботою - обдзвонив обласних спеціалістів, шукав донорів, викликав лікарів УЗД, кардіолога, обласних спеціалістів по санавіації. Жінці проводилась інтенсивна терапія, він не міг втручатись у лікувальний процес, також не пригадує чи давав лікарям рекомендації. Як приїхали лікарі зі Львова, свідок інформував їх про стан породіллі зі слів лікарів ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_16 . Після цього випадку до нього звернулась ОСОБА_5, щоб на неї більше не покладали виконання обов`язків завідувача пологовим відділенням.

Крім того, допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_19 (начальник відділу кадрів Буської ЦРЛ) показала, що у зв`язку з тим, що завідувач пологовим відділенням Буської ЦРЛ ОСОБА_20 перебував на лікарняному, заступник головного лікаря ОСОБА_24 повідомив її, щоб вона 1 березня 2018 року підготувала наказ про покладення виконання обов`язків завідувача пологовим відділенням на ОСОБА_5, який він надалі підписав, та сказав ознайомити із цим наказом останню. Натомість ОСОБА_5 під час ознайомлення відмовилась підписувати цей наказ.

Показання вищевказаних свідків, зокрема, і свідка ОСОБА_19, викладено в оскарженому судовому рішенні з достатньою повнотою, без зайвої деталізації, відображено сутнісну (змістовну) складову показань, що має значення для встановлення судом обставин, які за приписами ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

При цьому, варто зауважити, що положеннями КПК України не передбачено обов`язку суду дослівно викладати показання свідків, таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що і було зроблено в цьому випадку.

Також з висновку експерта від 27 червня 2019 року № 48 убачається, щовідповідальність за проведення заходів діагностики та лікування під час перебування ОСОБА_18 у пологовому відділенні несе лікуючий лікар ОСОБА_17, оскільки після погіршення її стану не провела ручне обстеження порожнини матки з метою виявлення розриву тіла матки та подальших заходів щодо зупинки кровотечі, яка була причиною смерті породілля. Разом з тим, у вказаному висновку експерти окремо зазначили, що ці дії могли також провести інші лікарі-акушер-гінекологи ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_27, ОСОБА_45 .

Під час свого допиту в суді першої інстанції експерт ОСОБА_46 підтвердив наданий висновок і, зокрема, показав, що гіповолемічний шок можна було попередити під час своєчасної діагностики, якби о 17:20 було проведено ручне обстеження тіла матки, виявлено розрив і кровотечу, то відповідно і смерть породіллі було б попереджено. Саме погіршення стану жінки, виділення 250 мл крові та постійна кровотеча були причинами для проведення ручної ревізії стінок матки. Допомогу ОСОБА_18 слід було надавати максимально швидко після погіршення її стану, тому що був розрив, унаслідок якого амніальна рідина потрапила у легені, що спричинило легеневу емболію. Емболія у місці розриву посилила кровотечу, тому лікарі повинні були знайти джерело потрапляння амніальної рідини у кровоносне русло, проте його ніхто не шукав. Операція у стислий термін була життєво необхідна для породіллі, однак її не провели. У зв`язку з викладеним комісія дійшла висновку, що можна було запобігти настання смерті ОСОБА_18 .

Підтримав складений висновок допитаний у суді першої інстанції експерт ОСОБА_47, який також повідомив, що як тільки починається крововтрата більше 350 мл слід одразу думати про ревізію стінок порожнини матки чи є розрив для правильної постановки діагнозу, натомість її не було проведено, коли розпочалася кровотеча. Після проведення ревізії слід було одразу йти до операційної. З огляду на те, що розрив матки був ближче до шийки, то необхідно було провести екстирпацію матки з шийкою. Разом з тим, експерт наголосив, що о 20:00 стан породіллі був агоніальний, тому є сумніви чи на той час уже можна було врятувати її. Хоч з емболії вирвати жінку важко, проте потрібно було вчасно надавати допомогу, ліквідувати патологічний стан, ургентно оперувати жінку, а не чекати інших лікарів і допускати значну крововтрату.

Отже, експерти дійшли висновку, що при проведенні лікарями одразу після погіршення стану ОСОБА_18 заходів щодо своєчасної діагностики розриву тіла матки та зупинки кровотечі, смерть ОСОБА_48 була б попереджуваною.

На думку колегії суддів касаційного суду, суд першої інстанції надав належну оцінку висновку експерта комісійної судово-медичної експертизи від 27 червня 2019 року № 48, а також показанням експертів ОСОБА_37 та ОСОБА_38, які проводили зазначене експертне дослідження.

Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що хоч місцевий суд і визнав недопустимим доказом висновок КЕК, складений, зокрема, в умовах конфлікту інтересів за участю ОСОБА_49, котрий ІНФОРМАЦІЯ_2 телефоном консультував лікарів стосовно породіллі ОСОБА_18, проте в судовому засіданні були допитані свідки, експерти, які надали показання під присягою та підтвердили невідповідність дій медпрацівників за симптомів, що виникли у ОСОБА_18 одразу після народження дитини.

Крім того, суди, допитавши свідків та експертів, встановили, що за медичними показниками у ОСОБА_18 була післяпологова кровотеча, що окремо підтверджено медичнимизаписами, які вели самі лікарі. Натомість протаку кровотечу не були повідомлені лікарі, які прибули для надання допомоги породіллі саме з підозрою на емболію навколоплідними водами.

З огляду на викладене та те, що лікар-акушер-гінеколог ОСОБА_5 була присутня під час пологів ОСОБА_18, оглядала її після погіршення самопочуття, радилася з іншими лікарями та надавала вказівки, суди дійшли вірних висновків, що ОСОБА_5 при виявленні симптомів не дотрималася дій, які передбачені відповідними протоколами.

Отже, ОСОБА_5 обґрунтовано визнана судом винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, а саме у неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого. Доводи сторони захисту, викладені у касаційній скарзі, про те, що ОСОБА_5 не виконувала обов`язків завідувача пологовим відділенням Буської ЦРЛ, не спростовують висновки судів про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні правопорушення, оскільки останній, зокрема, було інкриміновано вчинення правопорушення як медичним працівником, на що слушно звернув увагу і суд апеляційної інстанції у своєму рішенні.

Посилання ОСОБА_5 на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 після 9:00 вона мала вихідний день також жодним чином не спростовують висновки судів про її винуватість з огляду на те, що, як встановили суди та не заперечується самою засудженою, вона за власним бажанням вирішила залишитися та допомогти колегам.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судовими рішеннями про винуватість ОСОБА_5, оскільки свої висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.

Крім того, доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що суди не перевірили причетність інших осіб до вчинення кримінального правопорушення,не можна вважати слушними, оскільки у відповідності до приписів ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що суди також порушили вимоги ст. 337 КПК України та вийшли за межі висунутого обвинувачення, а самеу своїх рішеннях зазначили, що вона з 22 лютого по ІНФОРМАЦІЯ_2 була як лікарем-акушер-гінекологом, так і виконувала обовʼязки завідувача пологовим відділенням Буської ЦРЛ.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з доводами касаційної скарги сторони захисту про те, що суди не зовсім чітко виклали фактичні обставини кримінального правопорушення у цій частині.

Як убачається з оскаржених судових рішень, формулювання обвинувачення ОСОБА_5, яке визнане доведеним, починається таким чином: " ОСОБА_5 в період з 22 лютого по ІНФОРМАЦІЯ_2 обіймала посаду лікаря-акушер-гінеколога пологового відділення Буської ЦРЛ, володіла вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто на час вчинення злочину була медичним працівником. Крім того, на ОСОБА_5 додатково на той час були покладені обов`язки завідувача пологовим відділенням.".

Проте, слід наголосити, що за змістом оскаржених судових рішень підтверджується те, що суди, виклавши таким чином фактичні обставини, зробили акцент на тому, що ОСОБА_5 саме на час вчинення злочину була медичним працівником і відповідно обіймала вищевказані посади.

Тому викладення фактичних обставин саме у такій форміне може свідчити про безперечне порушення судами вимог ст. 337 КПК України, відтак доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо недопустимості доказів у кримінальному провадженні

Сторона захисту у поданій касаційній скарзі, зокрема,стверджує, що суд визнав недопустимим доказом висновок КЕК з огляду на те, що він був складений за участю ОСОБА_44, який раніше брав участь у формуванні експертного висновку, тому не міг голосувати на засіданні КЕК. При цьому, такий експертний висновок не був визнаний судом недопустимим доказом.

Так, істотними є порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).

Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які

у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин

1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 цього Кодексу.

У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.

Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Разом з тим, варто зауважити, що у відповідності до приписів ст. 99 КПК України експертний висновок за результатами проведеної перевірки департаментом охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації є документом. Навіть якщо припустити, що вказаний доказ повинен був бути визнаний судом недопустимим доказом, проте вказане жодним чином не вплинуло на незаперечність та переконливість решти доказів у провадженні, а саме: висновок експерта, показання експертів і свідків, наданих безпосередньо у судовому засіданні, сукупність яких, як зазначалося вище, є достатньою для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення.

З огляду на викладене, а також з урахуванням того, що фундаментальні права і свободи ОСОБА_5 не були порушені, доводи сторони захисту в цій частині не можна вважати слушними.

Крім того, сторона захисту, обґрунтовуючи недопустимість висновку експерта від 27 червня 2019 року № 48, складеного за результатом проведення комісійної

судово-медичної експертизи, вказує, що під час проведення експертного дослідження експерти використовували висновок за результатами клініко-експертної оцінки, який суд визнав недопустимим доказом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - цедокладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 102 КПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час проведення експертизи; хто був присутній при проведенні експертизи; перелік питань, що були поставлені експертові; опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

Зміст оцінки цього джерела доказів полягає у визначенні його допустимості для використання у кримінальному провадженні, а також повноти і достовірності викладених у ньому відомостей.

Для оцінки висновку експерта суд має враховувати, зокрема обсяг та якість взятих до уваги фактів, наданих експерту або встановлених під час експертного дослідження, переконливість викладених експертом доводів, переконливість пояснень, чому неможлива інша інтерпретація тієї сукупності фактів, на підставі яких робився висновок, тощо.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий на вирішення експертів, які були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, поставив низку запитань та надав у їх розпорядження всі матеріали кримінального провадження для проведення експертизи. При цьому, варто зауважити, що висновок експерта не ґрунтувався виключно на даних висновку за результатами клініко-експертної оцінки, котрий суд у подальшому визнав недопустимим доказом.

Під час проведення експертного дослідження та складання висновку

№ 48 експерти не заявляли жодних клопотань про надання додаткових матеріалів та зразків або вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи, що свідчить про те, що наданих матеріалів та наявної в них інформації було достатньо для складання експертного висновку.

Отже, зазначений висновок експертів наданий у межах їх компетенції, істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертиз під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій встановлено не було.

Жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість цього висновку або недотримання науково-методичних вимог щодо проведених досліджень, які би викликали сумніви в їх правильності, у касаційній скарзі також не міститься.

Суд також погоджується із висновками судів, що сторони кримінального провадження мали можливість провести перехресний допит експертів, ставити питання щодо розуміння правових наслідків за складання завідомо недостовірного висновку.

Тому доводи сторони захисту в цій частині не є слушними.

Щодо вирішення цивільного позову

Так, приписами ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, між іншим, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Як убачається з оскаржених судових рішень, суд першої інстанції задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 і законного представника ОСОБА_50 в інтересах малолітніх потерпілих ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_13 .

Так, місцевий суд стягнув з Буської ЦРЛ на користь ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 по 115 332,10 грн, 144 608,71 грн, 191 628,72 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Рішення у цій частині в касаційному порядку не оскаржуються.

Крім того, було стягнуто з Буської ЦРЛ: 500 000 грн на користь ОСОБА_8 та по 1 000 000 грн на користь ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Указане рішення суди ухвалили з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнали позивачі, його тривалості, фізіологічного зв`язку матері та новонародженої, доношеної нею дитини, яка залишилася без материнської опіки, стану інших дітей фізіологічний та психоемоційний, які позбулися материнської любові через смерть матері та сестри, а також, врахували глибину душевних страждань, неможливість незалежно від часу та зусиль відновити попередній стан позивачів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тому доводи представника цивільного відповідача про необґрунтованість визначеного розміру відшкодування малолітнім потерпілим моральної шкоди не є слушними.

Безпідставними також є його доводи про порушення судами приписів ст. 1168 ЦК України.

Як убачається з положень ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Разом з тим, колегія суддів Касаційного кримінального суду у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 182/6265/18 зазначила, що кримінальне процесуальне законодавство, на відміну від ЦК України, передбачає ширше коло осіб, які можуть бути визнані потерпілими від злочину.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути, зокрема, фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Приписами ч. 6 ст. 55 КПК України визначено, що, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім`ї такої особи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України близькими родичами та членами сім`ї є чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_8 є рідною сестрою померлої, із самого початку досудового розслідування відповідно до ст. 55 КПК України була визнана потерпілою у цьому провадженні, а також одночасно вона є цивільним позивачем, тому суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про стягнення на її користь коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Підсумок

Інші доводи в касаційних скаргах висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також порушення норм матеріального та процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Буського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 7 березня 2023 року стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_16 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_5 та представника цивільного відповідача

- керівника Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради "Буська центральна районна лікарня" ОСОБА_11 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3