Постанова суду № 686/25728/19 від 16.06.2021 про витребування майна з чужого незаконного володіння

Розрахунок судового збору та штрафних санкцій;

Пошук аналогічних судових рішень та прогноз результатів справи;

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 686/25728/19

провадження № 61-18518св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2020 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 площею 0,10 га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 площею 0,10 га для ведення садівництва, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації № 2206 від 05 листопада 2012 року йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для ведення садівництва. На його замовлення було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради № 14 від 26 лютого 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 та передачу її у його власність.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради № 30 від 30 листопада 2015 року цю ж земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 передано у власність ОСОБА_3 . Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 зареєстровано за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень 15 лютого 2016 року за номером 28251314.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 10 червня 2016 року скасовано рішення Лісовогринівецької сільської ради від 26 лютого 2016 року № 14 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 ОСОБА_1 та надання її у власність".

31 травня 2016 року ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2016 року.

08 червня 2016 року ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки. Право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень 08 червня 2016 року за номером 29962597.

Вищевказані обставини призвели до необхідності захисту його права власності на земельну ділянку шляхом звернення з позовом до суду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 листопада 2018 року у справі № 686/24731/16-ц визнано недійсним та скасовано рішення Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року № 30 в частині надання земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 у власність ОСОБА_3, рішення Лісовогринівецької сільської ради від 10 червня 2016 року № 20 в частині скасування рішення Лісовогринівецької сільської ради від 26 лютого 2016 року № 14 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 ОСОБА_1 та надання її у власність", рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28251314 від 15 лютого 2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2016 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29833082 від 31 травня 2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953.

Зазначеним судовим рішенням встановлено те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 вибула з володіння не з його волі, та перебуває у наданий час у володінні відповідача ОСОБА_2, яка набула її на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3012.

При цьому, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 червня 2016 року та рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відсутні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки відповідач відповідно до вимог чинного законодавства України є добросовісним володільцем спірної земельної ділянки.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційного суду мотивована тим, що рішення місцевого суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок Верховного Суду України, висловлений у постановах від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12 та від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, згідно з якими захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Також судами не з`ясовано, що єдиними та ефективним способом відновлення порушеного його права є задоволення вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Не взято до уваги те, що він набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 26 лютого 2016 року № 14, законність якого підтверджена рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року у справі № 686/24731/16-ц.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не застосував висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19 та від 30 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, згідно з якими державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2021 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що саме по собі рішення сільської ради є підставою для державної реєстрації права, але не свідчить про те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, а судове рішення не може бути доказом наявності у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, оскільки під час розгляду справи № 686/2473/16 визнання права власності за будь-ким не було предметом судового дослідження, а судом встановлено преюдиційний факт того, що ОСОБА_1 мав право на завершення приватизації спірної земельної ділянки, тобто судом встановлено те, що процедура ОСОБА_1 не була завершена і ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку не набув.

У листопаді 2015 року спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_3 з комунальної власності, тому у позивача відсутні підстави, передбачені статтею 388 ЦК України для витребування майна.

У оскаржуваних судових рішеннях правильно встановлено та оцінено всі обставини справи, висновки судів ґрунтуються на матеріалах справи та нормах матеріального права, тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

18 лютого 2021 року справа № 686/25728/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації від 05 листопада 2012 року № 2206 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для ведення садівництва, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради.

На замовлення ОСОБА_1 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 26 лютого 2016 року № 14 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 площею 0,10 га, для ведення садівництва та передачу її у власність ОСОБА_1 .

Водночас рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року № 30 вказану земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 передано у власність ОСОБА_3 15 лютого 2016 року зареєстровано її право власності на цю земельну ділянку.

31 травня 2016 року ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4, за яким 31 травня 2016 року зареєстровано право власності на вказану ділянку.

08 червня 2016 року ОСОБА_4 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2, за якою 08 червня 2016 року було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 листопада 2018 року у справі № 686/24731/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано недійсним та скасовано рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 30 листопада 2015 року № 30 в частині надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,10 га, за кадастровим номером 6825083600:03:005:1953, яка розташована в селі Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області;

- визнано недійсним та скасовано рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 10 червня 2016 року № 20 в частині скасування рішення Лісовогринівецької сільської ради від 26 лютого 2016 року № 14 "Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 ОСОБА_1 та надання її у власність";

- визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28251314 від 15 лютого 2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_3, права власності на земельну ділянку площею 0,10 га (для індивідуального садівництва), за кадастровим номером 6825083600:03:005:1953, яка розташована на території села Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2016 року для ведення індивідуального садівництва площею 0,10 га, кадастровий номер 6825083600:03:005:1953, яка розташована в селі Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2530;

- визнано недійсним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29833082 від 31 травня 2016 року, приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Т. В., щодо реєстрації за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6825083600:03:005:1953, яка розташована в селі Гринівці Хмельницького району Хмельницької області.

Відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та скасування рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну ділянку з підстав неналежного способу захисту, вказавши про віндикацію як належний спосіб захисту порушеного права власника земельної ділянки.

Вказане судове рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку і набрало законної сили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

ЦК України передбачено як один із способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконної володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Встановивши те, що за відповідачем не зареєстровано у Державному реєстрі прав речові права на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для витребування її від відповідача на користь позивача на підставі статті 388 ЦК України.

Проте Верховний Суд не може погодитися з таким висновком, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 3 Закону визначала принципи державної реєстрації, відповідно до яких, зокрема речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом; правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Враховуючи вищевикладене, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив, зокрема у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19.

Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення", в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року у справі № 686/24731/16-ц відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і скасування рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну ділянку з підстав неналежного способу захисту, вказавши про віндикацію як належний спосіб захисту порушеного права власника земельної ділянки.

Враховуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953, площею 0,10 га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради витребуванню у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, оскільки передана у його власність на підставі рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 26 лютого 2016 року № 14. Рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 30 листопада 2015 року № 30 на підставі якого ОСОБА_3 передано у власність спірну земельну ділянку було визнано недійсним та скасовано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року, що свідчить про ненабуття останньою права власності на ділянку та відсутність повноважень на її розпорядження, тобто відчуження її ОСОБА_4 .

Розглядаючи цей спір як суд першої інстанції, так і апеляційний суд на зазначене уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що ОСОБА_2 із власності якої витребовується земельна ділянка, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої вона придбала цю ділянку про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час подання позовної заяви, за подання до суду позовної заяви майнової характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1 921 грн.

Із матеріалів справи встановлено, що у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь земельної ділянки, до якого було долучено копію пенсійного посвідчення, згідно з яким він є особою з інвалідністю ІІ групи.

Враховуючи категорію спору ОСОБА_1 за подання позовної заяви слід було сплатити 768,40 грн.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Враховуючи категорію спору ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги слід було сплатити 1 152,60 грн (768,40 грн * 150 %).

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Враховуючи категорію спору ОСОБА_1 за подання касаційної скарги слід було сплатити 1 536,80 грн (768,40 грн * 200 %).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю II групи.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи задоволення позовних вимог та зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, з ОСОБА_2 в дохід держави слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 3 457,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасувати і прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:005:1953 площею 0,10 га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 3 457 (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук