Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 161/939/22

провадження № 61-6703св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Луцький ремонтний завод "Мотор", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Луцький ремонтний завод "Мотор", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор", на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Гринь О. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Луцький ремонтний завод "Мотор" (далі - ДП "ЛРЗ "Мотор") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 08 листопада 2010 року працює токарем у ДП "ЛРЗ "Мотор".

22 листопада 2021 року начальник цеху роботодавця вручив йому повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Ознайомившись з вказаним повідомленням, він відмовився надавати інформацію про себе з підстав захисту персональних даних та відсутності у роботодавця повноважень збирати таку інформацію.

11 грудня 2021 року він письмово висловив відповідачу свої заперечення щодо надання інформації про проходження ним вакцинації проти COVID-19.

20 грудня 2021 року директор з управління персоналом вручив йому відповідь на заперечення, в якій, серед іншого, зазначено, що він не повідомив адміністрацію підприємства про проведення ним щеплення, а також не надав інших документів, передбачених законодавством, на підставі яких працівника дозволено не відсторонювати від роботи. З цієї відповіді він також дізнався, що його не відсторонено від роботи, адже в розпорядженні роботодавця є відомості про проходження ним першого етапу щеплення. Такі відомості адміністрація підприємства отримала від його дружини.

Таким чином, відповідачу було відомо, що він отримав першу дозу профілактичного щеплення проти COVID-19. На пропозицію адміністрації підприємства він у присутності двох свідків відмовився пред`явити сертифікат вакцинації. Після цього директор з управління персоналом ДП "ЛРЗ "Мотор" вручив йому наказ про відсторонення від роботи № 261-к/тр, відповідно до якого він відсторонений від роботи з 21 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважав, що ДП "ЛРЗ "Мотор" порушило його конституційні права, вимагаючи надати медичну інформацію щодо проходження вакцинації від респіраторної хвороби, а також обмежуючи його право заробляти собі на життя своєю працею.

Так, стаття 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", яка регламентує порядок проведення обов`язкового щеплення проти вичерпного переліку захворювань, не передбачає обов`язковість вакцинації проти COVID-19, а тому вказана норма не може бути підставою для обґрунтування законності відсторонення від роботи.

Крім того, постанова Кабінету Міністрів України про введення карантину є незаконною та не підлягає виконанню.

З огляду на порушення порядку введення карантину на території України, недіючою вважається й постанова Кабінету Міністрів України № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.

Таким чином, відповідач, зобов`язавши його отримати щеплення проти COVID-19 та відсторонивши його від роботи на час відсутності такого щеплення, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові.

З огляду на це, наказ № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року є незаконним, суперечить нормам Закону України "Про захист від інфекційних хвороб" та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року "З кадрових питань" про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі, зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час його незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Зобов`язано ДП "ЛРЗ "Мотор" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час відсторонення від роботи.

У задоволенні позову в частині вимог про поновлення на роботі відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підзаконним актом обмежено право позивача на працю, а постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 всупереч Конституції України ще й встановлено обмеження на отримання заробітної плати та позбавлено гарантій щодо відсторонення за законом. Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язані зі щепленням проти COVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.

При цьому відповідач як роботодавець не надав доказів того, що при відстороненні позивача від роботи було дотримано вимоги частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення, а також вимоги частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та положення статті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи, а така підстава як "в інших випадках, передбачених законодавством" не може бути застосована до спірних правовідносин.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ДП "ЛРЗ "Мотор" задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року у цій справі змінено в частині мотивів задоволення позову, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

У решті рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час винесення відповідачем ДП "ЛРЗ "Мотор" оспорюваного наказу № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, в останнього був наявний жовтий COVID-сертифікат від 27 листопада 2021 року, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини, що свідчіть про обізнаність відповідача про те, що позивач отримав першу дозу профілактичного щеплення проти COVID-19 27 листопада 2021 року, однак, незважаючи на зазначену обставину, наказом підприємства № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року "З кадрових питань" ОСОБА_1 відсторонено від роботи.

Крім того, 27 грудня 2021 року позивач отримав другу дозу щеплення.

Установивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи підлягає визнанню незаконним та скасуванню саме з тих мотивів, що позивач на час відсторонення його від роботи вакцинувався однією дозою дводозної вакцини від COVID-19, а термін отримати другу дозу вакцини станом на 20 грудня 2021 року не настав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2022 року ДП "ЛРЗ "Мотор" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріальною права, а саме статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-111, частину другу статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", статтю 46 КЗпП України, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" обов`язковій вакцинації проти COVID-19", пункти З, 4, 6 Правил підтвердження чинності COVID-сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2021 року № 954.

Також суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, визначених статтею 89, 95 ЦПК України.

Суди не врахували, що обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19, введена наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набув чинності 08 листопада 2021 року.

Отже, з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку, однак на час прийняття ДП "ЛРЗ "Мотор" наказу № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року позивач не надав відомостей про проведення обов`язково профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

Чинним законодавством України не визначено підстав для відмови у наданні COVID-сертифіката, а також не передбачено порядку дій роботодавця у вищевказаному випадку.

Апеляційний суд лише на підставі усних пояснень позивача встановив обставини про те, що 27 листопада 2021 року позивач був вакцинований від COVID-19 однією дозою вакцини, а 27 грудня 2021 року отримав другу дозу щеплення.

Судом апеляційної інстанції роз`яснив позивачу право надати суду COVID-19-сертифікат про проходження ним обов`язкового профілактичного щеплення, однак останній відмовився, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку працівника надати роботодавцю підтверджуючі документи про проходження обов`язкового профілактичного щеплення, а відповідна вимога роботодавця є порушенням його конституційних прав щодо таємниці про стан здоров`я.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують здійснення позивачем обов`язково профілактичного щеплення проти COVID-19.

Долучена у суді першої інстанції роздруківка з програми "Дія" копії жовтого сертифікату, де зазначено, що позивач отримав одну дозу вакцини 27 листопада 2022 року, термін дії цього сертифікату до 27 березня 2022 року, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки його чинність не може бути перевірена за допомогою застосунку за умови отримання позивачем другої дози профілактичного щеплення проти COVID-19 та наявності у нього зеленого сертифікату. Наявна в матеріалах справи копія жовтого сертифікату належним чином не засвідчена в порядку, встановленому чинним законодавством, тобто відсутній підпис позивача із зазначенням дати такого засвідчення.

На час звернення позивача до суду з позовною заявою цей сертифікат вже був нечинним, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 29 червня 2021 року № 677" від 24 листопада 2021 року № 1240 внесено зміни щодо посилення карантинних правил, а саме визначено строк чинності COVID-сертифікатів, що підтверджують вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини (жовті сертифікати) становить 30 днів від дати введення дози, а строк дії зеленого COVID-сертифікату становить 365 днів. Таким чином, строк дії жовтого COVID-сертифікату позивача від 27 листопада 2021 року закінчився 27 грудня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov2".

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року заяву ДП "ЛРЗ "Мотор" про заміну сторони у справі задоволено. Залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор" (далі - ТОВ "ЛРЗ "Мотор") як правонаступника ДП "ЛРЗ "Мотор" у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 08 листопада 2010 року працює в ДП "ЛРЗ "Мотор" на посаді токаря.

ДП "ЛРЗ "Мотор" є суб`єктом літакобудування, відноситься до літакобудівної промисловості, створене з метою ремонту військової авіаційної техніки за державним замовленням для потреб Міністерства оборони України, зарубіжних замовників, засноване на державній формі власності, включене до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04 березня 2015 року, відноситься до підприємств оборонно-промислового комплексу згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 70-р від 12 лютого 2014 року, а також постановою Кабінету Міністрів України № 1221 від 29 грудня 2010 року включене до складу Державного концерну "Укроборонпром".

17 листопада 2021 року ДП "ЛРЗ "Мотор" видано наказ № 278-АГ "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19", згідно з яким підприємство на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 01 листопада 2021 року № 2393 наказує керівникам структурних підрозділів забезпечити умови для проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 усім працівникам усіх підрозділів до 08 грудня 2021 року.

На виконання вказаного наказу ДП "ЛРЗ "Мотор" письмово повідомило ОСОБА_1 про те, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівникам необхідно до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: 1) документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в звичайних ситуаціях; 2) міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; 3) висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за формою № 028-1/о, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. У цьому ж письмовому повідомленні ОСОБА_1 попереджено про те, що у разі якщо до 08 грудня 2021 року він не надасть одного із вищезазначених документів, то 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати.

З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 22 листопада 2021 року та не погодився з ним, вказавши, що вказана вимога є незаконною.

10 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав відповідачу заперечення на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

20 грудня 2021 року директор з управління персоналом та соціальних питань ДП "ЛРЗ "Мотор" В. Царук разом з начальником управління та договірної роботи Т. Запорожець та начальником відділу організації праці та заробітної плати Б. Ковтун склали акт про те, що ОСОБА_1 запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, однак останній від вказаної пропозиції відмовився.

Згідно з наказом ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 21 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" ДП "ЛРЗ "Мотор" видано наказ № 55-к/тр від 10 березня 2022 року, відповідно до пункту 2.5 якого ОСОБА_1 допущено до роботи з 11 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повній мірі.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту "б" частини першої статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 до 08 грудня 2021 року. Роз`яснено, що необхідно до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: 1) документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в звичайних ситуаціях; 2) міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; 3) висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за формою № 028-1/о, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. У цьому ж письмовому повідомленні ОСОБА_1 попереджено про те, що у разі якщо до 08 грудня 2021 року він не надасть одного із вищезазначених документів, то 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати.

З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 22 листопада 2021 року та не погодився з ним, вказавши, що вказана вимога є незаконною.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерство охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, ДП "ЛРЗ "Мотор".

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, установлено, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач підтвердив, що на час його відсторонення від роботи він отримав профілактичне щеплення проти COVID-19 однією дозою вакцини, а саме 27 листопада 2021 року, однак не вважав своїм обов`язком надавати таку інформацію роботодавцю.

20 грудня 2021 року директор з управління персоналом та соціальних питань ДП "ЛРЗ "Мотор" В. Царук разом з начальником управління та договірної роботи Т. Запорожець та начальником відділу організації праці та заробітної плати Б. Ковтун склали акт про те, що ОСОБА_1 запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, однак останній від вказаної пропозиції відмовився.

Отже, позивач не надав роботодавцю документів на підтвердження факту проходження обов`язкового щеплення, що є підставою для його відсторонення.

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211" назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ № 3018, яким затвердило "Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" (далі - Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821 947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423 704 людини. За час спостереження зареєстровано 13 733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7 %).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 2021-2022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року "Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування" Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союз інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною "AstraZeneca". Згодом почали застосовувати інші вакцини: "CoronaVac" (з 13 квітня), "Pfizer" (з 19 квітня), "Moderna" (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров`я України затвердило Перелік № 2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами Міністерства охорони здоров`я України від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказала, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності" та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працює в ДП "ЛРЗ "Мотор" на посаді токаря та він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

ОСОБА_1 був ознайомлений з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивач був повідомлений про необхідність надання ДП "ЛРЗ "Мотор" не пізніше 08 грудня 2021 року документа, який підтверджує проведену вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення за формою № 028-1/о, виданого закладом охорони здоров`я, однак відмовився надавати такі документи.

Наказом ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 21 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

У справі, яка переглядається, відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи токарем, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи незаконним та скасовуючи наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи і зобов`язуючи ДП "ЛРЗ "Мотор" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час відсторонення від роботи, дійшли правильного по суті висновку про неправомірність і незаконність відсторонення позивача від займаної посади, однак помилились щодо мотивів такого висновку, не врахували, що дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо скасування наказу про відсторонення позивача від роботи змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги підлягає зміні лише мотивувальна частина судових рішень, а по суті вирішення позову судові рішення залишаються без змін, то відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Луцький ремонтний завод "Мотор", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор" задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 червня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини щодо скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи в редакції цієї постанови.

У решті рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець