ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 450/205/19

провадження № 51-1306 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 4 березня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140270002094, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Львові, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 4 березня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, усвідомлюючи, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 7 травня 2018 року (справа №462/1799/18) його позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, проте 19 жовтня 2018 року приблизно о 00:55, всупереч вказаній постанові, умисно керував автомобілем марки «Шкода Супер Б», державний номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції у с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд не правильно розтлумачивши закон, передчасно дійшов висновку, що у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаним вимогам повинна відповідати й ухвала апеляційного суду, а крім того, відповідно до ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущені судом апеляційної інстанції, є обґрунтованими.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили (ч. 1 ст. 382 КК).

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, та виправдано останнього у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор подав апеляцій скаргу у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, погодився з рішенням місцевого суду та залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без змін. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що керування ОСОБА_7 , який був за рішенням суду позбавлений права керування транспортними засобами, автомобілем утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.126 КУпАП, тобто такі його дії перебувають поза межами об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Колегія суддів вважає рішення апеляційного суду передчасним з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 2 КК передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Як вже зазначалось, ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у тому, що він керував транспортним засобом без посвідчення водія, достовірно знаючи про наявність постанови суду, якою його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, яка набрала законної сили. ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з вказаною постановою суду, умисно не виконав її, що було кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 382 КК.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування, та проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.

Відповідно до доктрини кримінального права суб`єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб`єктом цього кримінального правопорушення необхідно було судам вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Так, ОСОБА_7 є особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами строком на 1 рік, тобто судом на нього покладено обов`язок утриматись від таких дій протягом визначеного судом строку.

Вказана обставина була встановлена як органом досудового розслідування, так і судами першої та апеляційної інстанцій, та ніким не оспорювалася.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.

Положеннями ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

ОСОБА_7 був обізнаний про наявність відносно нього постанови Залізничного районного суду м. Львова від 7 травня 2018 року, якою його було позбавлено права керування транспортними засобами, оскаржував цю постанову, проте всупереч судовому рішенню здійснював керування транспортним засобом і був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП 19 жовтня 2018 року, що, на думку колегії суддів Верховного Суду, свідчить про умисне ухилення останнього від виконання постанови суду, що є однією з форм невиконання судового рішення як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК.

Положеннями ст. 8 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, у справах «Сергій Золотухін проти Росії», «Ігор Тарасов проти України» (рішення від 10 лютого 2009 року та 16 червня 2016 року), ЄСПЛ констатував, що порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції необхідно розуміти як заборону переслідування або судового розгляду іншого «правопорушення», якщо воно виникає з ідентичних фактів або фактів, однакових по суті, що не було встановлено у даному кримінальному провадженні.

Необхідно зазначити, що основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК є інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення. Об`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 126 КУпАП, є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Таким чином, суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, не є ідентичними.

У даному кримінальному провадженні зібрані докази свідчать про систематичність вчинення правопорушень і про умисне невиконання судового рішення ОСОБА_7 .

Оцінка обставин у даному кримінальному провадженні по суті стосувалася не тих самих фактів, що досліджувались у провадженнях про адміністративні правопорушення, а - невиконання заборони керування транспортними засобами ОСОБА_7 , до якого застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, його ухилення від виконання постанови суду, що є однією з форм невиконання судового рішення, як підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК.

Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу, що встановлені факти не призвели до притягнення до відповідальності ОСОБА_7 двічі, оскільки в обґрунтування обвинувачення за ч. 1 ст. 382 КК щодо ОСОБА_7 покладено лише обставини невиконання судового рішення, що не суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КК та протоколу № 7 до Конвенції.

Місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що «сам по собі факт керування ОСОБА_7 транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права постановою суду, яка не містить вимоги зобов`язального чи заборонного характеру, не утворює склад інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення».

Правильно цитуючи норми закону та практику Верховного Суду щодо умов настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції, дійшов суперечливих висновків про те, що «суд позбавив ОСОБА_7 законного права керування транспортними засобами, а не заборонив керувати такими, а отже особа не була зобов`язана рішенням суду до вчинення будь-яких дій». Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що на ОСОБА_7 постановою суду покладений обов`язок утриматись від керування транспортним засобом строком на 1 рік, проте він продовжував керувати транспортним засобом, ігноруючи заборону, встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».

На думку колегії суддів Верховного Суду, адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами обмежує право особи на певний строк, що призводить як до формального, так і до реального унеможливлення керування транспортними засобами.

Відтак для вирішення питання про притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК, місцевий суд, а надалі й апеляційний суд, мали з`ясувати зміст правових вимог (у даному випадку правообмежень, які випливають зі змісту адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами), а також коло суб`єктів вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з доктриною адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керування транспортними засобами є зокрема особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Позбавлення права керувати транспортними засобами передбачає вилучення посвідчення водія, здійснюється органами, які видали таке посвідчення, що було виконано шляхом фактичного вилучення в ОСОБА_7 посвідчення водія посадовими особами органів Національної поліції, що відповідає положенням ст. 317 КУпАП. Зміст правових вимог судового рішення про позбавлення права керування транспортними засобами ОСОБА_7 адресований до органів поліції та дозвільної системи, які виконали рішення суду шляхом вилучення (позбавлення) конкретної особи - ОСОБА_7 водійського посвідчення, а фактично права керувати транспортними засобами.

У випадку застосування такого виду стягнення суд не повинен у своєму рішенні додатково конкретизувати, що йдеться саме про заборону керувати транспортними засобами певним суб`єктом, таке право є спеціальним і його отримання потребує проходження особливої процедури, внаслідок якої і отримується право на керування транспортними засобами. Саме тому назва адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у своєму змісті абсолютно чітко передбачає заборону особі здійснювати таке керування на визначений судом строк. При цьому зміст стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зокрема, і позбавленні права керувати транспортними засобами, полягає у забороні особі реалізовувати певне право або здійснювати певну діяльність.

Вищезазначені обставини, попри посилання на них стороною обвинувачення в апеляційній скарзі, не були належним чином враховані та перевірені під час апеляційного перегляду, а отже, ухвала апеляційного суду не відповідає критеріям обґрунтованості й вмотивованості і, як наслідок, приписам ст. 419 КПК.

Допущені апеляційним судом порушення, з огляду на приписи ч. 1 ст. 412 КПК, є істотними, а висновки суду про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК, є передчасними.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене, ухвалити законне й обґрунтоване рішення із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 4 березня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3