Постанова

Іменем України

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 733/1500/21

провадження № 61-10982св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Ічнянська міська рада Чернігівської області, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Мамонової О. Є., Онищенко О. І., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Ічнянської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина. До складу спадщини входить право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкодавець на день смерті (відкриття спадщини) у цьому будинку (за даною адресою) проживав один.

Позивач вказував, що має право на спадщину за правом представлення, оскільки його батько ОСОБА_4, який є братом померлого ОСОБА_3, помер раніше останнього, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач раніше не звертався із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, оскільки на час відкриття спадщини був живий син спадкодавця - ОСОБА_5 і позивач був переконаний, що останній як спадкоємець першої черги за законом прийняв спадщину. Після того, як ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, з`ясувалося, що спадщину після смерті батька він не прийняв, так як до нотаріальної контори з відповідною заявою не звернувся. Зазначені обставини у сукупності стали причиною пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Також, зазначав, що на спірну спадщину претендує онука ОСОБА_3 - ОСОБА_2, яка є дочкою ОСОБА_5, у зв`язку із чим позивач зазначив її у позові відповідачем.

Позивач просив суд визначити йому додатковий строк (два місяці з дня набрання рішенням законної сили) для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася у зв`язку із смертю ОСОБА_3 (померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у два місяці, який починається з дня набрання рішенням законної сили.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними; спадщина ніким прийнята не була, а спадкова справа не заводилась; не доведено, що ОСОБА_2, будучи неповнолітньою, набула спадкових прав після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 червня

2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ічнянської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Розподілено судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 яка є онукою спадкодавця ОСОБА_3, належить до спадкоємців п`ятої черги за законом і прийняла спадщину, оскільки на час відкриття спадщини була неповнолітньою. Зазначене також підтверджується матеріалами спадкової справи № 65/2022, яка була заведена за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті свого діда ОСОБА_3 . 27 вересня 2022 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1.9093 га, надану для ведення особистого селянського господарства та розташовану на території Ічнянської міської ради. Натомість позивач, який є племінником спадкодавця, до нотаріальної контори у встановлений законом строк після смерті дядька не звернувся, заяву нотаріусу про прийняття спадщини не подав.

Зазначені у позовній заяві ОСОБА_1 обставини щодо причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема необізнаність про неприйняття спадщини спадкоємцем першої черги за законом, не є такими, що пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій,. Та обставина, що позивач не звернувся до нотаріальної контори вчасно вважаючи, що ОСОБА_5 (батько відповідача ОСОБА_2 ) прийняв спадщину як спадкоємець першої черги за законом після батька, не є поважною причиною пропуску строку та підставою для визначення додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Разом із цим, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до Ічнянської міської ради Чернігівської області як до неналежного відповідача. У спірних правовідносинах в якості відповідача залучається територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування лише у разі відсутності інших спадкоємців, які прийняли спірну спадщину. Натомість у цій справі є спадкоємець, який прийняв спадщину, а саме, ОСОБА_2, яка і є належним відповідачем у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 листопада 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року. У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 06 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 140/2183/13-ц,

від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходив до суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дядько позивача ОСОБА_3, щопідтверджується копією свідоцтва про смерть.

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли право власності на: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 1,9093 га, для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Ічнянської міської ради, що належала спадкодавцю на підставі Державного акта на праві власності на земельну ділянку серія ЧН № 163134 від 27 червня 2003 року.

За повідомленнями Ічнянської районної державної нотаріальної контори від 06 січня 2022 року № 3/01-16 і Державного нотаріального архіву Чернігівської області від 08 лютого 2022 року № 752/01-17, наданими на запит суду першої інстанції, спадкова справа щодо майна ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не заводилась.

На день смерті ОСОБА_3 проживав у будинку АДРЕСА_1 один.

За заявою ОСОБА_2 від 21 червня 2022 року у Ічнянській районній державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 65/2022 щодо майна ОСОБА_3 .

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка є онукою ОСОБА_3 (дочкою його сина - ОСОБА_5 ), на час смерті спадкодавця (діда) була неповнолітньою (17 років).

ОСОБА_2 як онука ОСОБА_3, належить до спадкоємців п`ятої черги за законом (інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення), на час відкриття спадщини була неповнолітньою, а тому вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 (діда),

У матеріалах даної спадкової справи міститься копія заповіту від 17 грудня 1990 року за яким ОСОБА_3 заповів все належне йому майно своєму сину - ОСОБА_5 .

27 вересня 2022 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1.9093 га, надану для ведення особистого селянського господарства та розташовану на території Ічнянської міської ради.

Позивач ОСОБА_1, який є племінником спадкодавця ОСОБА_3, до нотаріальної контори у встановлений законом строк після смерті дядька не звернувся, заяву нотаріусу про прийняття спадщини не подав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 Кодексу).

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 Кодексу).

Відповідно до статті 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За частиною четвертою статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка є онукою ОСОБА_3 (дочкою його сина - ОСОБА_5 ), на час смерті спадкодавця (діда) була неповнолітньою (17 років).

ОСОБА_2 як онука ОСОБА_3, належить до спадкоємців п`ятої черги за законом (інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення), на час відкриття спадщини була неповнолітньою, а тому вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 (діда),

За заявою ОСОБА_2 від 21 червня 2022 року у Ічнянській районній державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 65/2022 щодо майна ОСОБА_3

27 вересня 2022 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1.9093 га, надану для ведення особистого селянського господарства та розташовану на території Ічнянської міської ради.

Позивач ОСОБА_1, який є племінником спадкодавця ОСОБА_3, до нотаріальної контори у встановлений законом строк після смерті дядька не звернувся, заяву нотаріусу про прийняття спадщини не подав.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 указував, що він має право на спадщину як спадкоємець за законом другої черги за правом представлення, оскільки, його батько ОСОБА_4 помер раніше за свого брата ОСОБА_3 (спадкодавця); позивач в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька не подавав, оскільки вважав, що спадщину прийняв син ОСОБА_3 - ОСОБА_5 (батько ОСОБА_2 ), як спадкоємець першої черги за законом, проте після смерті ОСОБА_5 25 травня 2015 року з`ясувалось, що спадщину останній не прийняв.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема такі: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року в справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22)

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційним судом установлено, що зазначені ОСОБА_1 обставини (причини) пропуску ним шестимісячного строку після смерті ОСОБА_3 для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема необізнаність про неприйняття спадщини спадкоємцем першої черги за законом, не є такими, що пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для неможливості подання позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (дядька) ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд також врахував, що у позові позивач вказував на те, що про неприйняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його сином ОСОБА_5 позивач дізнався після смерті останнього ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та при цьому звернувся із даним позовом у грудні 2021 року, тобто із спливом значного проміжку часу (шість років). Разом із цим, з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та подання цього позову минуло п`ятнадцять років.

Таким чином, апеляційним судом правильно встановлено, що та обставина, що позивач не звернувся до нотаріальної контори у встановлений законом строк вважаючи, що ОСОБА_5 (батько відповідача) прийняв спадщину як спадкоємець першої черги за законом, не є поважною причиною пропуску строку та підставою для визначення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Апеляційний суд, з урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 за необґрунтованістю.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також, відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Апеляційний суд правильно встановив, що Ічнянська міська рада Чернігівської області, як орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем у цій справі, оскільки, наявний спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 та відповідно який є належним відповідачем у цій справі - ОСОБА_2 .

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц,

від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року

у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц,

від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

У зв`язку із зазначеним, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ічнянської міської ради Чернігівської області з підстави пред`явлення такого до неналежного відповідача.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

При розгляді даної справи суд апеляційної інстанції, крім іншого, також врахував принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень "справедливого балансу" сторін.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Оскаржена постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо аргументів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 140/2183/13-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 140/2183/13-ц Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду (про відмову в задоволенні позову про визначення ОСОБА_3 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини) та залишаючи у силі рішення суду першої інстанції (про задоволення позову ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_6, яка померла НОМЕР_1, до ІНФОРМАЦІЯ_5 ) виходив із такого. Судом враховано, що ОСОБА_5 не подавав заяв про прийняття спадщини після смерті своїх батьків, судовим рішення у справі № 140/938/16 йому відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6, наявність заповіту ОСОБА_6 від 19 липня 2007 року, права і інтереси ОСОБА_5 не можуть бути порушені ухваленим судом першої інстанції рішенням про визначення ОСОБА_3 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 . За таких обставин рішення апеляційного суду про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5, скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог не може вважатись таким, що відповідає вищенаведеним нормам матеріального і процесуального права.

У справі № 681/203/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду (про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання поважною причину пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначення їм додаткового строку для подання такої заяви) та направляючи справу на новий апеляційний розгляд виходив із такого. Судом установлено, що шестимісячний строк подання позивачами заяви про прийняття спадщини після смерті матері сплив 04 лютого 2017 року, а позов до суду вони пред`явили 15 лютого 2017 року, тобто пропущений ними строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним. При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип "пропорційності" тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції про залишення позову без задоволення, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, Понінківська селищна рада Полонського району Хмельницької області визнала позов (а.с. 37), а думку іншого відповідача, ОСОБА_3, суд не з`ясував.

У справі № 565/1145/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про задоволення позову про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1), вказав, зокрема, таке. Встановивши, що ОСОБА_1 був необізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки спадкова справа після смерті спадкодавця ОСОБА_3 не заводилася, й відповідно не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

У справі № 6-1320цс17 Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову (про задоволення вимоги про надання додаткового строку для прийняття спадщини задоволено), виходив із такого. У зустрічному позові ОСОБА_3 зазначає, що він не є родичем спадкодавця за заповітом, повідомлення про смерть ОСОБА_4 не публікувались у регіональній пресі, що підтверджується відповідною довідкою, нотаріусом не було зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця за заповітом, про існування заповіту та відкриття спадщини йому стало відомо лише після того, як позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним. Судом установлено, що при відкритті спадкової справи на підставі витягу зі Спадкового реєстру від 13 листопада 2008 року за НОМЕР_2 було виявлено заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 від 17 лютого 1999 року за реєстровим НОМЕР_3. З огляду на зазначене, ухвалюючи рішення про відмову в зустрічному позові суд апеляційної інстанції не дослідив чи вчиняв державний нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дії для повідомлення ОСОБА_3 про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик позивача за зустрічним позовом, як спадкоємця за заповітом, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_4.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук