ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 523/8621/20

провадження № 61-14491св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -

Луспеника Д. Д.,

суддів:

Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай Світлана Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Ягничук Оксана Вікторівна, на постанову Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року

у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, у якому просила:

- визнати договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. 05 лютого 2020 року за реєстраційним номером 203, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, удаваним правочином, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу з розстроченням платежу 3/4 часток у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- розірвати договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. 05 лютого 2020 року за реєстраційним номером 203, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, щодо 3/4 часток

у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності ОСОБА_2 на 3/4 часток у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 3/4 часток у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та членів його сім`ї з цієї квартири.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 05 лютого 2020 року вона продала

ОСОБА_2 належні їй 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру

АДРЕСА_1 за 192 000,00 грн, що еквівалентно 8 000,00 доларів США, з розстроченням платежу. За домовленістю сторін розрахунок за договором мав здійснюватися щомісячно по 4 000,00 грн до погашення вказаної вище суми. Зазначені зобов`язання закріплені у договорі, написаному нею та ОСОБА_2 05 лютого 2020 року.

У день укладення договору у простій письмовій формі вони звернулися до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.

з метою нотаріального посвідчення вказаного договору. Проте нотаріус роз`яснила, що у зв`язку з тим, що їй належить не вся квартира, а лише частка

у праві спільної часткової власності, цей договір не може бути посвідчено без заяви співвласника про відмову від права переважної купівлі частки квартири.Оскільки власником 1/4 (однієї четвертої) частки у праві спільної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Андріадісом В. Ю. 13 листопада 2012 року за реєстраційним №2-2027, є ОСОБА_3, то він має з`явитися для посвідчення вказаної заяви або надати таку заяву на спеціальному бланку нотаріальних документів.

Порадившись із покупцем частки квартири, вони домовилися, що задля уникнення залучення ОСОБА_3 до участі у процесі відчуження майна, вони оформлять замість договору купівлі-продажу частки квартири з розстроченням платежу, договір дарування, який не вимагає вказаної вище заяви співвласника,

а при розрахунках за квартиру будуть керуватися договором купівлі-продажу, написаним власноручно.

Таким чином, 05 лютого 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. за їхнім проханням посвідчено договір дарування, зареєстрований за № 203, замість договору купівлі-продажу, який насправді було укладено.

Незважаючи на це, після 05 березня 2020 року ОСОБА_2 взагалі не сплатив їй грошових коштів та обумовлених в договорі 4 000,00 грн, мотивуючи це тим, що він не має можливості сплачувати кошти і готовий повернути нерухоме майно.

10 березня 2020 року вони звернулися до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. з метою розірвання договору. Нотаріус видала запит до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради для отримання інформації про склад зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 . Проте,

у зв`язку з запровадженням 12 березня 2020 року в Україні карантину через спалах коронавірусу, їм не вдалося оформити розірвання договору дарування.

Згодом, відповідач ОСОБА_2 взагалі відмовився оформляти розірвання договору та повертати нерухоме майно, і на теперішній час продовжує користуватися квартирою і не виконує взяті на себе зобов`язання з розрахунків за придбання частки квартири.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 та залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси у складі судді Сувертак І. В.

від 14 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 717 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає другій стороні (обдаровуваному) майно (дарунок) у власність. У результаті посвідчення договору дарування припиняється право власності на предмет дарунку у дарувальника і виникає право власності у обдаровуваної особи. При цьому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного будь-яких дій на його користь. Відповідно до статті 44 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Аналогічні норми містить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (із змінами).

Так, районний суд виходив із того, що дарувальник ОСОБА_1 та обдарований ОСОБА_2 попередньо були ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод. Сторонам нотаріусом роз`яснені положення частини третьої статті 640 ЦК України про те, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Також сторонам нотаріусом роз`яснені положення статті 722 ЦК України, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, або символів речі (ключів, тощо) є прийняттям дарунка. Крім того, сторонам нотаріусом роз`яснені вимоги законодавства України щодо змісту

й правових наслідків договору дарування, що укладається сторонами. При цьому дарувальник гарантував, що відчужуване нерухоме майно знаходиться у стані, який є повністю придатним для використання за його цільовим призначенням. Сторони домовилися, що під прийняттям дарунку за цим договором належить вважати символічну передачу речі.

Тобто, оскільки нотаріусом були встановлені дійсні наміри кожної із сторін до вчинення цього правочину та встановлена відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов цього правочину, а договір підписано сторонами у присутності приватного нотаріуса Джулай С. В., тому суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Племениченка Г. В. задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано договором купівлі-продажу договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.

05 лютого 2020 року, за реєстраційним номером 203, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, удаваним правочином, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу з розстроченням платежу 3/4 часток у праві спільної власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки у праві спільної власності квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеної квартири.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі

15 905,10 грн.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове судове рішення, виходив із того, що обставини

у справі свідчать не лише про те, що між сторонами укладено удаваний правочин - договір дарування, вчинений з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу з розстроченням платежу 3/4 часток у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1, а і про необхідність визнання недійсним цього договору купівлі-продажу, оскільки він є незаконним і таким, що порушує право переважної купівлі іншого співвласника квартири, яким є онук позивачки - ОСОБА_3, та якому на праві приватної власності належить 1/4 частка цієї квартири.

Позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частки спірної квартири, на думку апеляційного суду, підлягають задоволенню, відповідно до статті 41 Конституції України та статей 328, 392 ЦК України, ураховуючи, що це право не визнається іншою особою - відповідачем у справі.

Що стосується позовних вимог про усунення позивачці ОСОБА_1 перешкод

у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 та членів його сім`ї з цієї квартири, то апеляційний суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги можливо задовольнити лише стосовно виселення ОСОБА_2 . Що ж стосується виселення інших членів сім`ї ОСОБА_2, то суд позбавлений можливості їх задовольнити, так як зазначені особи не встановлені і до них позовні вимоги не заявлені.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Ягничук О. В., у жовтні 2023 року засобами електронного поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 04 липня 2018 року

у справі № 635/5555/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає підставою касаційного оскарження пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі також зазначено, що ОСОБА_2 добровільно уклав договір дарування, умови договору були зрозумілі та роз`яснені нотаріусом, факт укладення договору купівлі-продажу він заперечує. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання угоди удаваною, оскільки договір дарування виражає дійсну волю сторін і укладений відповідно до цивільного законодавства. ОСОБА_1 не довела, що при укладенні договору дарування відповідач не мав наміру на досягнення правових наслідків, обумовлених цим договором дарування. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за взаємною згодою вирішили укласти договір дарування, позивачка передала своє майно

у власність відповідачу без отримання взаємної винагороди. Позивачка не надала суду жодних доказів, що відповідач сплатив грошові кошти за договором дарування (квитанції, банківські виписки щодо руху коштів на рахунку, розписки про передачу та отримання грошових коштів) на користь ОСОБА_1 . Апеляційний суд помилково визначає договір про наміри, за змістом якого ОСОБА_1 має намір продати свою долю ОСОБА_2, який зобов`язаний сплатити 192 000 грн частками, щомісячно по 4 000,00 грн, договором купівлі-продажу у простій письмовій формі. Не можна стверджувати, що сторони дійшли згоди укласти в подальшому договір купівлі-продажу або вважати, що договір купівлі-продажу був укладений між сторонами. Апеляційний суд лише переписує бездоказові доводи позивачки, його висновки є припущеннями.

У листопаді 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Племениченко Г. В., через підсистему "Електронний Суд" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення,

а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною.

У грудні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Ягничук О. В., звернувся до Верховного Суду із клопотанням про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема подання документів, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 7 107,84 грн.

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката

Ягничук О. В. через підсистему "Електронний Суд" подав квитанцію про сплату судового збору у розмірі 7 107,84 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 523/8621/20 із Суворовського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року № 1686/0/226-23 на підставі повідомлення судді Гулейкова І. Ю. (у зв`язку з обранням суддів Погрібного С. О. та Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду) призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - Ягничук О. В. про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 523/8621/20.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 203 (а. с. 8).

Дарувальник ОСОБА_1 та обдарований ОСОБА_2 попередньо були ознайомлені нотаріусом з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод.

Сторонам нотаріусом роз`яснено положення частини третьої статті 640 ЦК України, про те, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, статті 720 ЦК України що сторонами у договорі можуть бути фізичні особи, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, про можливість укладення договору дарування представником від імені дарувальника, статті 721 ЦК України щодо обов`язку дарувальника повідомити про недоліки речі, що є дарунком, або особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я обдарованого та інших осіб.

Сторонам нотаріусом роз`яснено положення статті 722 ЦК України, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття, що прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, або символів речі (ключів, тощо) є прийняттям дарунка.

Сторонам нотаріусом були роз`яснені вимоги законодавства України щодо змісту й правових наслідків договору дарування, що укладається сторонами.

Дарувальник гарантував, що відчужуване нерухоме майно знаходиться у стані, який є повністю придатним для використання за його цільовим призначенням.

Сторони домовилися, що під прийняттям дарунку за цим договором слід вважати символічну передачу речі.

Нотаріусом були встановлені дійсні наміри кожної із сторін до вчинення цього правочину та встановлена відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов цього правочину.

Прийняття обдарованим від дарувальника ключів від квартири АДРЕСА_1, свідчить про те, що передача речі відбулась.

Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, та кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на цьому договорі.

Підписанням цього договору обдарований свідчить, що він дарунок приймає.

Особи сторін нотаріусом встановлено, їх дієздатність, а також належність дарувальнику ОСОБА_1 частки квартири перевірено.

Апеляційний суд дійшов висновку, що сторони насправді уклали між собою договір купівлі-продажу 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1, за 192 000,00 грн, що еквівалентно 8 000 доларів США, з розстроченням платежу, щомісячно по 4 000,00 грн, до закінчення вказаної вище суми, про що свідчить договір у простій письмовій формі від 05 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 7).

Онуку позивачки ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_1 .

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність правочину чи договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а не застосовуватися з іншою метою.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження

№ 61-14680сво20) Верховний Суд, разом із іншим, зазначив, що удаваним

є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не "приховують" сторону правочину.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження

№ 14-498цс18), постанові Верховного Суду від 05 січня 2023 року у справі № 711/7715/20 (провадження № 61-11760св21).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що

ОСОБА_1, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примусу, як фізичного, так і морального, не знаходячись під впливом тяжкої обставини та під впливом помилки, передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_2 прийняв у власність (в дар) 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру під АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат, житловою площею 31,2 кв. м, загальною площею 55,4 кв. м. На спростування доводів позивачки про те, що сторони насправді уклали договір купівлі-продажу, копія якого додана до позовної заяви, районний суд не визнав його належним доказом, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна повинен укладатися у письмовій формі, який підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 657 ЦК України). Зазначена розписка, надана стороною позивача, здійснена в простій письмовій формі, не посвідчена нотаріусом, що неприпустимо при укладанні договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Апеляційний суд, посилаючись на закріплені зобов`язання у простому письмовому договорі від 05 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вказав, що сторони насправді уклали між собою договір купівлі-продажу 3/4 частки у праві спільної власності на спірну квартиру. Між сторонами було укладено удаваний правочин - договір дарування, вчинений з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу з розстроченням платежу 3/4 часток у праві спільної власності на спірну квартиру, що свідчить про необхідність визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування, оскільки він порушує право переважної купівлі іншим співвласником квартири, яким є онук позивачки -

ОСОБА_3 (третя особа), якому на праві приватної власності належить 1/4 частка спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами було укладено договір дарування, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в цій частині.

Погоджуючись в цілому із висновком апеляційного суду про обґрунтованість позову, колегія суддів звертає увагу: якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про удаваність правочину (договору купівлі-продажу), вчиненого з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу, проте неправильно визнав його недійсним.

Так, визначальним у суті цього спору є те, що сторонами не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки у праві власності на нерухоме майно - квартиру.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір

є нікчемним.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у пункті 13 якої зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Оспорюваний позивачкою договір укладено у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, хоча він підлягав нотаріальному посвідченню. А в силу вимог частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

На думку колегії суддів, саме на цій підставі суд апеляційної інстанції мав прийняти рішення про часткове задоволення позову.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені

у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 635/5555/15-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що встановлені фактичні обставини у справі, що переглядається, відрізняються від обставин у справі, на яку посилається заявник, як доведенням позовних вимог, так і правовим регулюванням.

Так, у справі № 635/5555/15-ц позивачка просила визнати договір дарування 39/100 часток домоволодіння з відповідною часткою надвірних будівель, укладений 30 липня 2014 року між відповідачками, удаваним правочином, скасувати державну реєстрацію права власності на підставі цього договору на ім`я відповідачки та перевести на неї права та обов`язки покупця. Верховний Суд у цій справі залишив без змін постанову апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання угоди удаваною, оскільки договір дарування виражає дійсну волю сторін і укладений у повній відповідності з цивільним законодавством. Позивачка не довела, що при укладенні договору дарування відповідачі не мали наміру на досягнення правових наслідків, обумовлених ним. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання спірного договору дарування удаваним. Доводи касаційної скарги про те, що договір дарування є удаваним, про що свідчать договір про наміри і завдаток, лист до податкової інспекції, не заслуговують на увагу. Укладення договору про наміри не зобов`язує сторони укласти в майбутньому договір купівлі-продажу, якщо вони за взаємною згодою вирішать укласти інший правочин. Позивачка не надала переконливих доказів того, що сторони спірного договору дарування діяли свідомо для досягнення будь-якої особистої користі, їхні дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховували іншу волю учасників.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності відповідача і його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, відхиляються, зважаючи на таке.

Згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Про перше, про призначене на 06 квітня 2022 року судове засідання в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 152).

У зв`язку з отриманням повістки на електронну адресу представник відповідача ОСОБА_2 - Єршов О. Є. (строк дії нотаріально посвідченої довіреності на представництво інтересів до 21 жовтня 2024 року) надіслав Одеському апеляційному суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку

з воєнними діями та повідомив, що не є адвокатом та не може представляти інтереси відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні 06 квітня 2022 року

у справі (а. с. 159-164). Згідно з довідкою за підписом секретаря судового засідання від 07 квітня 2022 року слухання справи відкладено на 19 жовтня

2022 року (а. с. 165). Про призначене на цю дату судове засідання, зважаючи на акт від 09 серпня 2022 року № 157 про обмеженість ресурсів суду (а. с. 169), був повідомлений представник ОСОБА_2 - Єршов О. Є. на електронну адресу

(а. с. 167). Згідно з довідками від 17 жовтня 2022 року № 231 д (а. с. 173), № 229 д (а. с. 174) суддя судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду Комлева О. С. проходить онлайн-підготовку у програмі "ZOOM", а суддя Цюра Т. В. перебуває у відпустці.

Матеріали справи містять заяву про розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача та його представника від 17 жовтня 2022 року (а. с. 178) за підписом адвоката Черток О. В. (ордер та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю: а. с. 179, 180), в якій зазначено про призначене на

19 жовтня 2022 року судове засідання, з проханням провести розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без участі ОСОБА_2 та без участі представника, прийняти рішення, яким в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Відповідач

ОСОБА_2 повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відсутність представника в судовому засіданні погоджена із відповідачем.

Згідно з довідкою за підписом секретаря судового засідання (а. с. 183) судове засідання, яке призначено на 19 жовтня 2022 року, не відбулось у зв`язку

з відсутністю складу суду.

Про призначене наступне судове засідання на 15 березня 2023 року, зважаючи на акт від 17 січня 2023 року № 16 про призупинення роботи сектору поштової експедиції апеляційного суду (а. с. 187), був повідомлений представник

ОСОБА_2 - Єршов О. Є. на електронну адресу (а. с. 186).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 березня 2023 року (а. с. 192) вирішено судове засідання, призначене на 15 березня 2023 року, провести у режимі відеоконференції.

Згідно з довідкою за підписом секретаря судового засідання (а. с. 197, 197) судове засідання, яке призначено на 15 березня 2023 року, не відбулось у зв`язку

з оголошенням повітряної тривоги.

Про призначене наступне судове засідання на 07 червня 2023 року були повідомлені представник ОСОБА_2 - Єршов О. Є. на електронну адресу

(а. с. 201) та адвокат Черток О. В. (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення: а. с. 203).

Згідно з довідкою за підписом секретаря судового засідання (а. с. 209) судове засідання, яке призначено на 07 червня 2023 року, не відбулось у зв`язку

з відсутністю постійно діючої колегії суддів та неналежного сповіщення.

Про призначене наступне судове засідання на 06 вересня 2023 року були повідомлені представник ОСОБА_2 - Єршов О. Є. на електронну адресу

(а. с. 212) та адвокат Черток О. В. (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення: а. с. 216).

Оскаржувана постанова прийнята апеляційним судом 06 вересня 2023 року, у її тексті зазначено, що справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше 2-х років, тому колегія суддів апеляційного суду вирішила слухати цю справу за участю осіб, що з`явилися (згідно з протоколом судового засідання це позивачка та її адвокат: а. с. 219) на підставі наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладені обставини у сукупності, зокрема заяву адвоката

Черток О. В. про розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача та його представника (а. с. 178), належне завчасне повідомлення представника

ОСОБА_2 про призначене на 06 вересня 2023 року судове засідання

(а. с. 216), доводи касаційної скарги про порушення права відповідача на захист не приймаються.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про часткове задоволення позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення

у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 3/4 частки у праві спільної власності на спірну квартиру, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню у відповідній частині, із залишенням без змін в іншій частині вирішення позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Ягничук Оксана Вікторівна, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Д. Д. Луспеник

Судді:

І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець