Постанова

Іменем    України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 761/27076/19

провадження № 61-14448св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач).,

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Служба безпеки України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу    ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі судді Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2020 року апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року повернуто ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України. Суд зазначив, що позивачем допущено зловживання процесуальними правами, оскільки інформація у скарзі, викладена позивачем, зводиться до образливих, зневажливих, провокаційних тверджень на адресу головуючого судді, який розглядав дану справу в суді першої інстанції, діяв від імені суду та ухвалив рішення іменем України, а також апеляційна скарга містить і образливі, зневажливі, провокаційні висловлювання на адресу Служби безпеки України, яка є учасником судового процесу в даній справі.

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 повторно подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2020 року повернуто на підставі частини третьої статті 44 ЦПК України.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції посилався на те, що повторна апеляційна скарга позивача зводиться до оцінки мотивів ухвали суду апеляційної інстанції від 31 липня 2020 року, що по суті є незгодою позивача з нею, внаслідок чого він мав право оскаржити її в касаційному порядку. Крім того, хоча і в меншій мірі, але все рівно апеляційна скарга ОСОБА_1 містить зневажливі та провокаційні твердження на адресу головуючого судді, який розглядав дану справу в суді першої інстанції, діяв від імені суду та ухвалив рішення іменем України (абзац 2, 3, 4 третьої сторінки, абзацах 3, 4, 5, 9 четвертої сторінки). А у другому абзаці п`ятої сторінки апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що його спір тепер є не з відповідачами Служби безпеки України, а з суддею Савицьким О. А. Також апеляційна скарга містить зневажливі, провокаційні висловлювання на адресу Служби безпеки України, яка є учасником судового процесу в даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року та повернути справу для вирішення апеляційної скарги по суті.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення від 26 серпня 2020 року є незаконним, винесеним з порушенням статті 55 Конституції в статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право справедливого судового захисту ще по Україні), винесене на вигаданих підставах, з метою не захистити його очевидно що порушених прав людини, які порушуються понад 17,5 років. Заявника образив суд першої інстанції, а ще більше офіцери вищого кадрового складу Служби безпеки України і прокурори всіх рівнів, НАБУ, ДБР. Він потребує судового захисту від відповідача (Служби безпеки України), а не захисту Служби безпеки України від потерпілого.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року Служба безпеки України подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що твердження позивача про те, що судом апеляційної інстанції його не допущено до правосуддя, чим порушено статтю 55 Конституції і статті 6 Європейської конвенції по правам людини, є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу при розгляді судом касаційної інстанції, оскільки постанова Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року в повній мірі забезпечила право позивача на судовий захист.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.

У січні 2020 року матеріали цивільної справи № 761/27076/19 надійшли до Верховного Суду та 14 січня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про повідомлення про дату та час розгляду справи та участь у розгляді касаційної скарги, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає доводи касаційної скарги з таких мотивів.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

За частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) Верховний Суд зробив висновок, що "нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України). Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України".

В той же час зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1, в абзаці 2, 3, 4 третьої сторінки, абзацах 3, 4, 5, 9 четвертої сторінки, не вбачається використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, яке може бути визнано зловживанням процесуальними правами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати - направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПКУкраїни Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу    ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 рокускасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                                                        І. О. Дундар

Судді:                                                                                                                                                            Н. О. Антоненко

                                                                                                                                                                            Є. В. Краснощоков

                                                                                                                                                                            М. М. Русинчук

                                                                                                                                                                            М. Ю. Тітов