П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  600/806/20-а                Головуючий суддя 1-ої інстанції -  Маренич Ігор Володимирович  

                 Суддя-доповідач -  Капустинський М.М.   

28 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Капустинського М.М.

суддів:  Смілянця Е. С.  Сапальової Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року (прийнятого в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПП "Укрбукмакссервіс" про стягнення санкцій,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2020 року Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ПП "Укрбукмакссервіс", у якому просило:

- стягнути з ПП "Укрбукмакссервіс" (далі - відповідач) адміністративно - господарські санкції на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у сумі 27547,69 грн. та пеню у розмірі 458,39 грн., шляхом перерахування коштів Чернівецьке УК / м. Чернівці / 50070000 на р/р UA868999980313141230000024002, код 37978173, МФО 899998, банк утримувача : казначейство України (ЕАП), призначення платежу : *; 101; ідентифікаційний код; за нестворені робочі місця для інвалідів.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач у 2019 р. належним чином не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та в силу ст.20 цього Закону своєчасно не сплатив штрафні санкції в сумі 27547,69 грн. та пеню у розмірі 458,39 грн. У добровільному порядку адміністративно-господарські санкції та пеню відповідачем не було сплачено, що стало підставою звернення до суду з позовною заявою.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.07.2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ПП "Укрбукмакссервіс" (вул. Рівнянська, 20, с. Банилів - Підгірний, Сторожинецький район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 35415353) зареєстроване як юридична особа.

04.02.2020 р. відповідачем подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 13 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 0 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа.

Враховуючи поданий позивачем звіт Фонд оплати праці штатних працівників склав 716,24 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 55095,37 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 55095,37 грн.

16.04.2020 р. позивач направив на адресу відповідача претензію за № 05-62/190 у зв`язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов`язаний був самостійно сплатити протягом 15 діб на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 27547,69 грн. та пеню на дату сплати.

16.04.2020 р. позивачем на адресу Сторожинецького районного центру зайнятості направлено запит про надання інформації стосовно подання відповідачем звітності з питань працевлаштування інвалідів за формою № 3 ПН у 2019 році.

Як встановлено з матеріалів справи, листом №117/2410.03-20 від 29.04.2020р. Сторожинецька районна філія Чернівецького обласного центру зайнятості повідомила, що ПП "Укрбукмакссервіс" у 2019 р. до Сторожинецької районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості було подано звіт форми 3-ПН "Про наявність вакансій" з кількістю 1 вакансія.

У листі Сторожинецької районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості також зазначено, що у 2019 р. ПП "Укрбукмакссервіс" створено 1 вакансію для працевлаштування інваліда (згідно звіту по формі № 3-ПН). Окрім того, Сторожинецькою районною філією Чернівецького обласного центру зайнятості було надано направлення 1 особі, однак особа відмовилась від працевлаштування.

Згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 15.04.2020 р. за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій ПП "Укрбукмакссервіс" станом на 17.06.2020 р. основний борг склав 27547,69 грн. та пеня у розмірі 4585,39 грн.

Зазначені кошти відповідачем сплачені не були, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ужив усі залежні від нього заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII) особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Положеннями статті 18 Закону №875-XII визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Процедуру реєстрації підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) визначає Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70.

На виконання пункту 2 зазначеного Порядку, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 р. №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 р. за № 117/13384, затверджено форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Як встановлено з матеріалів справи, 04.02.2020 р. відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 р. форми № 10-ПІ.

У відповідності до положень  п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі інформації про попит на робочу силу, а також форми цієї звітності, встановлено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 р. за № 988/23520 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".

Згідно з положеннями Закону № 5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Системний аналіз вищезазначеної норми дозволяє дійти висновку, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду у постановах від 31.01.2018 р. у справі № 824/379/17-а та від 26.06.2018 р. у справі №806/1368/17.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Водночас, законом не передбачений обов`язок підприємства самостійно здійснювати пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 р. у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 р. у справі №819/639/17, від 15.04.2019 р. № 824/370/17-а.

Так, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

В той же час нормами ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що саме до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, тому що саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Тобто, міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів передбачена частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" має наставати в разі або:

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3, 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Аналогічні за змістом висновки відображені в Постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №802/707/17-а.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2011р. №21-60а11 виклав правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Дану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 по справі №807/545/17 (К/9901/37216/18), а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як встановлено з матеріалів справи, а саме з інформації наданої Сторожинецькою районною філією Чернівецького обласного центру зайнятості у листі № 117/2410.03-20 від 29.04.2020 р., ПП "Укрбукмакссервіс" у 2019 р. до Сторожинецької районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості було подано звіт форми 3-ПН "Про наявність вакансій" з кількістю 1 вакансія. Інших звернень зазначеного підприємства до центру зайнятості з питань працевлаштування інвалідів не було. Також, у листі Сторожинецької районної філії Чернівецького обласного центру зайнятості зазначено, що у 2019 р. ПП "Укрбукмакссервіс" створено 1 вакансію для працевлаштування інваліда (згідно звіту по формі № 3-ПН) .

Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач у 2019 р., обов`язки, покладені на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII виконав, зокрема ним виділено та створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і відзвітовано до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Щодо правової позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов`язані або виконувати встановлений Законом №875-XII норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст. ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов`язок належним чином.

Разом із цим, варто зазначити, що міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1. ст.18, ч. 2, 3 та 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 р. у справі № 808/2646/15.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів, в контексті даної спірної ситуації, не вбачає вини відповідача у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що є обов`язковою складовою господарського правопорушення, адже ним вжито всіх залежних від нього заходів по недопущенню господарського правопорушення. Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відносно відповідача. Як наслідок відсутні також підстави і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "Сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року. 

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку  про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а  рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі  28 грудня 2020 року.