Постанова

Іменем України

15 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 753/15989/19

провадження № 61-14736 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року

у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є.,

Заришняк Г. М., Рубан С.М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому з урахуванням уточнених вимог просила визнати правомірним набуття права власності та зобов`язати вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником

1/7 частини квартири АДРЕСА_1, яка була надана її сім`ї у зв`язку з депутатською діяльністю батька -

ОСОБА_3 15 грудня 2000 року на підставі розпорядження

№ 495 вказана квартира була приватизована та видане свідоцтво про право власності на житло, згідно якого на праві спільної сумісної власності

по 1/7 частці квартири отримали всі члени сім`ї, а саме: ОСОБА_1

(дівоче прізвище ОСОБА_1 ), батько ОСОБА_3, мати ОСОБА_5, брати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 . На підставі договору дарування від 21 липня 2011 року

№ 2772 батьки подарували свої частки квартири ОСОБА_7, після чого він став власником частки вказаної квартири. Згодом її брати ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 написали заяви про відмову від своїх часток в Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, а 20 серпня 2018 року аналогічна заява була написана ОСОБА_6 .

Таким чином, на даний час власником 1/7 частки квартири

АДРЕСА_1 є вона, а право на спільну часткову власність на дану квартиру інших шести власників було припинено. Фактично вона стала єдиним власником квартири, у зв`язку з чим нею було написано заяву до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про реєстрацію права власності на всю квартиру.

21 вересня 2018 року державний реєстратор прийняв рішення про відмову

у державній реєстрації прав та їх обтяжень на тій підставі, що для проведення державної реєстрації необхідно рішення суду, який перевірить правомірність набуття права власності на 6/7 частин квартири.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги просила суд: визнати правомірним набуття права власності на 6/7 часток квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради зареєструвати за нею на праві особистої приватної власності 6/7 часток квартири

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня

2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того,

що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про відмову

у державній реєстрації відповідають Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Серед способів судового захисту, визначених статтею 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту, як визнання правомірним набуття права власності.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками першої інстанції стосовно того, що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації відповідають Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому зазначив, що згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість актів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачкою невірно обрано спосіб судового захисту своїх прав, оскільки згідно зі статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як визнання правомірним набуття права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 753/15989/19

із Дарницького районного суду м. Києва та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій прийшли до неправильного висновку про те, що позивачкою вибрано неправильний спосіб судового захисту, оскільки згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звертатися до суду з захистом свого особистого немайнового, майнового права та інтересу.

Суди попередніх інстанцій також не застосували статтю 328 ЦК України, згідно з якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Відсутній закон, який би містив будь-яку заборону щодо можливості її як власнику 1/7 частки вказаної квартири набути у власність інші частки квартири, від яких відмовилися її брати і право власності яких припинено на підставі відмови.

Згідно з роз`ясненням Верховного Суду України, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності суди повинні врахувати положення частини другої статті 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлене в судовому порядку, або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільномуволевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша

статті 1 ЦК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України,

в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 24 вказаного Закону передбачені підстави для відмови в державній реєстрації прав, серед яких міститься така підстава, як заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації повністю відповідають чинному законодавству.

Також суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивачка, звертаючись з даним позовом до суду, обрала невірний спосіб судового захисту своїх прав, оскільки нормою статті 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як визнання правомірним набуття права власності.

Позивачка посилається на те, що вона є єдиним співвласником квартири

АДРЕСА_1 , проживає у вказаній квартирі та фактично володіє нею, а тому є такою, що правомірно набула право власності на квартиру. Проте з огляду на викладене судами не встановлено що вона набула право власності в порядку, встановленому законом.

Верховний Суд виходить із того, що по суті позивачка пред`явила не позов згідно вимог закону, а просить встановити певний юридичний факт, який підлягає встановленню при вирішенні спору по суті із співвласниками квартири, а не з Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, повно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що вони відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки вони були предметом дослідження в суді попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, вони визнані письмовими доказами, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з цим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня

2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць