ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 824/601/18-а

адміністративне провадження № К/9901/11722/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Чернівецькій області

про скасування постанови

за касаційною скаргою Управління Держпраці у Чернівецькій області

на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року (ухвалене у складі головуючого судді Боднарюка О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Залімського І.Г., суддів Смілянця Е.С., Сушка О.О.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до управління Держпраці у Чернівецькій області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області від 1 червня 2018 року №ЧВ-239/18/424/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/ 098.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги обґрунтовані, оскільки працівники здійснювали трудову діяльність згідно трудових договорів, які були дійсні і чинні на час розгляду справи, вказані працівники звільненні не були, що підтверджується відсутністю відомостей про зняття вказаних договорів з реєстрації.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою встановлено, що впродовж 2016-2017 років та січня - квітня 2018 року у позивача, на рівні із штатними працівниками (водіями) за цивільно-правовими договорами, працюють механіком ОСОБА_2 та медсестрою ОСОБА_3 . З вказаними працівниками трудові договори, шляхом видачі відповідних наказів про прийом працівників на роботу, в письмовій формі не укладались, що є порушенням вимог КЗпП України. На думку відповідача, позивач фактично "перевів" двох працівників на роботу за цивільно-правовими договорами, чим порушив законодавство про працю. Щодо наданих позивачем трудових договорів відповідач зазначив, що вони фактично припинили діяти в 2015 році, а та обставина, що розірвання трудових договорів не підлягає державній реєстрації дозволила позивачу надати фактично нечинні договори як доказ.

На думку відповідача, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки зазначеним обставинам та прийнято судові рішення, які не відповідають закону.

Позиція інших учасників справи

9 липня 2019 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 25 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №520/526/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 3 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 4 вересня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 3 листопада 2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (фізична особа, яка використовує найману працю) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 (працівник), вид діяльності (професія) медсестра, укладено трудовий договір, який зареєстрований 4 листопада 2011 року № 24081100108 Путильським районним центром занятості.

Також, 3 листопада 2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (фізична особа, яка використовує найману працю) та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2 (працівник), вид діяльності (професія) механік, укладено трудовий договір, який зареєстрований 4 листопада 2011 року №24081100109 Путильським районним центром занятості.

На підставі наказу управлінням Держпраці у Чернівецькій області від 5 травня 2018 року №218 та направлення №04-084 "Про проведення інспекційних відвідувань" від 5 травня 2018 року посадовими особами відповідача проведено інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, в тому числі оформлення трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_1 .

За результатами інспекційного відвідування складено акт від 8 травня 2018 року №ЧВ-239/18/424/АВ, згідно якого виявленні наступні порушення:

- в порушення статті 24 КЗпП України "Укладення трудового договору" - з працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яких допущено до роботи з червня 2015 року, трудові договори, шляхом видачі відповідних наказів про прийом працівників на роботу, в письмовій формі не укладені;

- в порушення пункту 6 частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника бо уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 та ОСОБА_3

1 червня 2018 року управлінням Держпраці у Чернівецькій області на підставі частини другої статті 265 КЗпП України винесено постанову №ЧВ-239/18/424/АВ/П/2ПТ/ТД-1ФС/098 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в сумі 223 380 грн.

13 червня 2018 року Путильський районний центр занятості повідомив (лист від 13 червня 2018 року №179/2408-002-18), що станом на 13 червня 2018 року не розірванні та не зняті з реєстрації трудові договори між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю:

- фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 . Трудовий договір від 3 листопада 2011 року №24081100108.

- фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2 . Трудовий договір №24081100109 від 3 листопада 2011 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 5 квітня 2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).

Статтею 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 2 Закону №877-V його дія поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 8 червня 2001 року №260 затверджено Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - Порядок № 260).

Пунктом 8 Порядку №260 встановлено, що у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору.

Відповідно до пункту 9 Порядку №260 відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач уклав трудовий договір від 3 листопада 2011 року з ОСОБА_3 (медсестра), який зареєстрований 4 листопада 2011 року №24081100108 Путильським РЦЗ та з ОСОБА_2 (механік), зареєстрований 4 листопада 2011 року №24081100109 Путильським РЦЗ.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені працівники здійснювали свої трудові обов`язки на підставі вказаних письмових трудових договорів та звільнені не були.

При цьому, такі трудові договори зареєстровані в Путильському центрі зайнятості згідно вимог Порядку №260, отже вказані трудові договори на момент інспекційного відвідування були чинними, а тому доводи касаційної скарги про те, що вказані трудові договори втратили чинність у 2015 році є безпідставними.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вищезазначеним працівникам не заборонено виконання окрім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового чи цивільного договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Тому, є необґрунтованими доводи відповідача, викладені в касаційні скарзі про те, що позивач фактично "перевів" зазначених працівників на цивільно-правові договори, чим порушив законодавство про працю.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що між позивачем та зазначеними працівниками укладені трудові договори, які зареєстровані відповідно до норм чинного законодавства та не знятті з реєстрації у відповідності до Порядку №260, що свідчить про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем вимог трудового законодавства шляхом допуску вказаних працівників до роботи без належно оформлених трудових договорів.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про скасування постанови, а доводи касаційної скарги зазначених у цій справі висновків суду не спростовують.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Чернівецькій області залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко