Постанова суду № 352/2163/13-ц від 01.09.2020 про стягнення коштів за оплату житлово-комунальних послуг і послуг охорони

Постанова

Іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 352/2163/13-ц

провадження №61-18256св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2019 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Максюти І. О., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за оплату житлово-комунальних послуг і послуг охорони.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням суду проведено реальний розподіл будинковолодіння, належного подружжю на праві спільної сумісної власності, та виділено у його власність та власність відповідача 54/100 та 46/100 частки домоволодіння відповідно. Протягом останніх років він повністю проводить оплату за користування комунальними послугами та послугами охорони, а відповідач, як співвласник будинковолодіння вказані послуги не оплачує.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 31 123 грн, що становить половину сплачених ним коштів за період з січня 2011 року по липень 2013 року.

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 вчинялися перешкоди у проведенні технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, він користувався належною їй частиною гаража, споживав електроенергію, яка обліковувалася на загальному лічильнику. Через його дії завдано матеріальної шкоди у вигляді збитків (втраченої вигоди), оскільки укладений нею з фізичною особою договір найму (оренди) житлового приміщення надалі було розірвано.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 216 546 грн 58 коп. матеріальної шкоди та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за житлово-комунальні та охоронні послуги по будинковолодінню АДРЕСА_1, за період з січня 2011 року по липень 2013 року в сумі 31 123 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 5 900 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти по оплаті за житлово-комунальні послуги в розмірі 15 708 грн 02 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 4 930 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У решті вимог зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами не було укладено будь-яких договорів щодо утримання нерухомого майна, а тому сторони несуть спільний обов`язок його утримання відповідно до частки кожного з них у праві спільної сумісної власності.

Позивачем за зустрічним позовом не було доведено належними доказами сплату нею коштів на погашення заборгованості за спожиту електроенергію, укладення договору оренди частини гаража та фактичне користування нею ОСОБА_1 , вчинення ним перешкод у проведенні технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, а також заподіяння матеріальної шкоди у вигляді збитків (втраченої вигоди), оскільки на момент підписання договору оренди житлового приміщення постачання газу та обігрів води було тимчасово відсутнє, так як було припинено на літній період. Крім того, позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди внаслідок дій ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано статтю 322 ЦК України щодо обов`язку власника утримувати майно, що йому належить, так як інше встановлено у частині 2 статті 19 та пункті 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", які передбачають, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Разом з тим, судами не застосовано до спірних правовідносин статтю 60 СК України, згідно якої вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та статтю 331 ЦК України щодо моменту набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва. Судами не встановлено, власником чи споживачем являється ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14жовтня 1984 року по 28 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

31 березня 2009 року право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31березня 2009 року (а.с. 52, 53 т.1).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2013 року у цивільній справі № 2-54/11 проведено реальний розподіл будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , по другому варіанту проведеної у справі судово-будівельної експертизи та виділено у власність ОСОБА_2 приміщення першого поверху, а саме: 1/2 частину приміщення гаражу вартістю 59 368 грн, площею 67,3 кв.м: 2. - 1.5 кв.м (площа під перегородкою, що буде ділити приміщення гаражу на дві частини) = 32.9 кв. м, III - комору площею 6,1 кв. м вартістю 10 762 грн, IV - веранду площею 21,0 кв. м вартістю 72 295 грн, 1-6 - коридор площею 4,5 кв. м вартістю 15 492 грн, 1-7- житлову кімнату площею 11,1 кв. м вартістю 38 213 грн, 1-8 - коридор площею 28,7 кв. м вартістю 98 803 грн, 1-9 - вітальню площею 38,9 кв. м вартістю 133 917 грн; 1-10- кухню площею 20,5 кв. м вартістю 70 573 грн; 1-6 - ванну площею 8,0 кв. м вартістю 27 541 грн, також виділено 1/2 частину огорожі № 2 та 1/2 частину огорожі № 3 та 1/2 частину колодязя № 1 вартістю 106 469 грн, загальною вартістю 526 965 грн, а всього виділено майна на суму 633 434 грн, що відповідає ідеальній частці 46/100 від загальної вартості будинковолодіння.

Виділено у власність ОСОБА_1 : приміщення другого поверху: 2-7- коридор площею 21,1 кв. м вартістю 66 585 грн; 2-8- житлову кімнату, площею 39,8 кв. м вартістю 125 597 грн; житлову кімнату 2-9- площею 20,9 кв. м вартістю 65 954 грн; 2-10- гардероб площею 13,8 кв. м вартістю 39 589 грн; 2-11 - спортивний зал площею 39,7 кв. м вартістю 113 891 грн; гардеробну кімнату 2-12 площею 13,8 кв. м вартістю 39 589 грн; 2-13 - ванну кімнату площею 10,2 кв. м вартістю 32 188 грн; 2-14 кімнату-кабінет площею 20,7 кв. м вартістю 65 323 грн, а також підвал (літ.А-1) - комору площею 18,6 кв. м вартістю 32 803 грн, І- 1/2 частину гаражу (1) вартістю 59 368 грн площею 67,3 кв. м: 2. -1.5 кв. м (площа під перегородкою, що буде ділити приміщення гаражу на дві частини) = 32.9 кв. м, ІІ - комору площею 6,2 кв. м вартістю 10 939 грн; загальною вартістю 652 114 грн, а також 1/2 частину огорожі № 2 та 1/2 частину огорожі № 3 та 1/2 частину колодязя № 1 вартістю 106 469 грн, а всього майна на суму 758 583 грн; ідеальна частка становить 54/100 від загальної вартості будинковолодіння.

Виділено у власність ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 102,5 кв. м, вартістю 1 076 626 грн, яка також була об`єктом спільної сумісної власності подружжя (а.с. 21-29, т. 1).

Сторонам виділено у власність по 1/2 частині гаража за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Договори на комунальні послуги (надання телекомунікаційних послуг, послуги по газо- та водопостачанню, постачанню електроенергії) та послуги охорони по будинковолодінню за адресою: АДРЕСА_1, на момент розподілу майна укладено відповідними сторонами з ОСОБА_2, що підтверджується копіями квитанцій за 2011, 2012 роки, копіями актів звірки за 2011, 2012 роки, копією довідки від 18 листопада 2013 року (а.с. 4-10, 14-19, 95-98, 194 т. 1, а.с. 138, т. 2).

Договори на комунальні послуги по квартирі (телекомунікаційні послуги, послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, газо- і водопостачання, електроенергія) за адресою: АДРЕСА_3, були оформлені на ОСОБА_1 , що підтверджується копіями рахунків на сплату житлово-комунальних та інших послуг по квартирі за 2011, 2012 роки, копією договору про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 08 червня 2001 року, копією довідки № 1559 виданою 15 листопада 2013 року відділенням № 2 Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (а.с. 60, 80, 83, 87, 102 т. 1, а.с. 91 т. 4).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

ОСОБА_1 було зареєстровано право на частку в розмірі 54/100 будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 10 вересня 2013 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 122, т. 3).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо утримання на балансі та/або управління майном приймається відповідно до закону.

У період з січня 2011 року по липень 2013 року ОСОБА_1 сплачено комунальні послуги та послуги охорони щодо будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума сплачених коштів складає 62 246 грн, що підтверджується квитанціями (а.с. 4-19, т.1).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню кошти за житлово-комунальні та охоронні послуги по будинковолодінню АДРЕСА_1, за період з січня 2011 року по липень 2013 року в сумі 31 123 грн.

За період з 2011 року по 2013 рік ОСОБА_2 сплачувала комунальні послуги за квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Загальна сума сплачених коштів складає 31 416 грн 19 коп., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.60-90, т.1).

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 несуть спільний обов`язок щодо утримання нерухомого майна, що перебуває у них на праві спільної сумісної власності відповідно до частки кожного з них у праві спільної сумісної власності.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1, як співвласник вказаного майна, повинен відшкодувати ОСОБА_2 50 % сплачених коштів з утримання квартири АДРЕСА_2, що складає 15 708 грн 02 коп.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Необхідно довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи є наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування майнової шкоди, ОСОБА_2 посилалася на те, що 01 жовтня 2014 року між нею та фізичною особою було укладено договір найму (оренди) житлового приміщення, термін оренди якого до 01 квітня 2015 року. У 2014 році постачання газу було припинено за її заявою, у зв`язку із заборгованістю по оплаті. Після її звернення до УЕГГ газопостачання не було відновлено, оскільки внаслідок дій позивача за первісним позовом розпочалося виготовлення проектної документації щодо переобладнання систем газопостачання у будинку. У зв`язку з відсутністю газопостачання договірні відносини щодо найму (оренди) житлового приміщення було припинено.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що дії позивача за первісним позовом стали єдиною причиною, яка позбавила позивача за зустрічним позовом можливості отримати прибуток.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про укладення договору найму (оренди) частини приміщення гаража, тому правильним є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у ОСОБА_1 не виник обов`язок сплати коштів за договором найму (оренди).

07 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОКП "Івано-Франківське ОБТІ" було укладено договір на виконання робіт з інвентаризації нерухомого майна по АДРЕСА_1 (а.с.36, т. 2) та оплачено ОСОБА_2 300 грн (а.с.18 т.2).

Звертаючись до суду з позовом стягнення коштів, сума яких визначена цим договором, ОСОБА_2 зазначала, що провести технічну інвентаризацію працівникові ОБТІ не вдалося через чинення перешкод ОСОБА_1 у її проведенні. Разом з тим, належних доказів на підтвердження зазначених обставин ОСОБА_2 не надано.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволені позову в частині відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди та не доведено протиправність дій позивача за первісним позовом.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 травня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк