Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 500/5362/17

провадження № 61-21125св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - комунальне підприємство "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, - Ізмаїльське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, у складі судді Присакар О. Я., від 23 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О.М., від 01 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року комунальне підприємство (далі - КП) "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж.

В обґрунтування позову зазначало, що забезпечує послугами з централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення житловий будинок АДРЕСА_1, власником якої є

ОСОБА_1 .

В порушення статей 20, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пункту 18 "Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 № 630, відповідач не вживає заходів із врегулювання ситуації, яка склалась у зв`язку із самовільним відключенням її квартири від мереж централізованого опалення та

не проводить оплату нарахованої вартості послуг, в результаті чого станом

на 01 серпня 2017 року наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 17 672, 58 грн, та за обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення в сумі 520, 70 грн.

06 травня 2014 року Ізмаїльським міськрайонним судом ухвалено рішення по справі № 500/5301/13-ц, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь

КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 10 518,86 грн, та за обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення у розмірі 370,91 грн.

В подальшому, вказане рішення суду виконувалось в примусовому порядку. При цьому позивач вважав, що кошти, які надходили в рахунок погашення боргу за рішенням суду не повинні враховуватись як оплата поточних нарахувань.

Виходячи з наведеного, позивач стверджував, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі

12 268,87 грн (із розрахунку 12 375,42 грн - 106,55 грн, де 12 375,42 грн це нарахування за період з 01 квітня 2014 року по 31 серпня 2017 року, а

106,55 грн сума перерахунку в грудні 2014 року у зв`язку із переходом зі двоставочного тарифу на одноставочний), та за технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення в розмірі

520,70 грн, яка виникла із 01 квітня 2014 року по 01 серпня 2017 року.

Нарахування плати за послуги з централізованого опалення проведені на підставі тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1 від 06 січня 2011 року, постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах, енергетики та комунальних послуг № 146 від 17 жовтня 2014 року, № 1171 від 31 березня 2015 року, № 1171

від 31 березня 2015 року, а за обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення на підставі рішення виконкому Ізмаїльської міської ради № 461

від 07 червня 2013 року.

Посилаючись на вказані обставини, КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 12 789,57 грн.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" про скасування рішень суду, блокування рахунку, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що у належній їй квартирі було відключено централізоване опалення із травня 2009 року.

У грудні 2008 року міжвідомча комісія виконкому м. Ізмаїла обстежила квартиру та надала позитивний висновок про відключення, був складений відповідний акт, який направлено до Управління житлово-комунального господарства, тому заборгованість за послуги з опалення, на думку позивача, відсутня. Вважає, що рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2014 року та ухвала апеляційного суду Одеської області

від 05 березня 2015 року є незаконними, а тому підлягають скасуванню.

У період із серпня 2015 року по серпень 2017 року за вказаними судовими рішеннями з її пенсії було утримано 6 337,05 грн неіснуючого боргу, які підлягають стягненню з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", а також підлягає блокуванню рахунок ОСОБА_1 в Пенсійному фонді, що унеможливить подальше стягнення неіснуючого боргу. Діями КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" по стягненню неіснуючого боргу їй було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінила у розмірі 7 500 грн, також в результаті дій КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" ОСОБА_1 витрачала кошти на лікарські засоби, тому вважала, що КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" зобов`язано відшкодувати їй матеріальну шкоду в сумі 7 500 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня

2018 року позов КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 12 268, 87 грн, заборгованість за обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення в сумі 520, 70 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" виконало свої зобов`язання щодо надання житлово-комунальних послуг, а відповідач зобов`язана оплатити надані послуги. Самовільне відключення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплати за надані послуги із централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічних позовних вимог в частині скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області

від 06 травня 2014 року та ухвали апеляційного суду Одеської області

від 05 березня 2015 року, суд виходив із відсутності повноважень на скасування судових рішень, постановлених судами першої та апеляційної інстанції в іншій справі.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог зустрічного позову про блокування рахунку ОСОБА_1 в Пенсійному фонді та стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на користь ОСОБА_1 утриманих коштів за період із серпня 2015 року по серпень 2017 року в розмірі 6 337,05 грн, суд першої інстанції виходив з того, що утримання з пенсії відповідача здійснювались на підставі виконавчого листа № 500/5301/13-ц, який видано 08 травня 2015 року Ізмаїльським міськрайонним судом.

Вирішуючи вимогу щодо відшкодування ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, суд виходив з того, що в зустрічному позові не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про завдання їй матеріальної або моральної шкоди внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності

КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2018 року - без змін.

Приймаючи постанову від 01 жовтня 2019, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у цивільній справі № 500/5362/17.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справи та витребувано її матеріали із місцевого суду.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при ухваленні оскаржених судових рішень суди невірно встановили обставини справи та не визначились із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вважає, що судами безпідставно не взяті до уваги її доводи з приводу неотримання нею послуг, які надає КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" у період із 01 квітня 2014 року по 01 серпня 2017 року. Нею надавалися заяви в опалювальний період про те, що вона не користується послугами із теплопостачання, оскільки в її квартирі відсутні батареї, а користується електроприладами для обігріву квартири.

Просить звернути увагу на те, що між сторонами не укладався договір про надання послуг з централізованого опалення, а тому відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" вона не є споживачем теплової енергії.

Вважала, що посилаючись лише на недотримання нею порядку відключення від системи централізованого опалення, суди дійшли помилкового висновку про покладення на неї обов`язку оплати вартості послуг позивача, незалежно від їх отримання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В поданому у березні 2020 року відзиві на касаційну скаргу, КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу відхилити, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що в КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1, згідно якого за квартирою, належною останній, обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 12 268,87 грн (12 375,42 грн - 106,55 грн, де 12 375,42 грн - нарахування за період з 01 квітня 2014 року по 01 серпня

2017 року, 106,55 грн - сума перерахунку в грудні 2014 року у зв`язку з переходом з двоставкового тарифу на одноставковий), та за технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення в розмірі 520,70 грн, яка загалом склалась за період з 01 квітня 2014 року по 01 серпня 2017 року.

Нарахування плати за послуги з централізованого опалення проведено на підставі тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1 від 06 січня 2011 року, постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах, енергетики та комунальних послуг № 146 від 17 жовтня 2014 року, № 1171 від 31 березня 2015 року, № 1171

від 31 березня 2015 року, а за обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення на підставі рішення виконкому Ізмаїльської міської ради № 461

від 07 червня 2013 року.

06 травня 2014 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області було ухвалене рішення по справі №500/5301/13-ц за позовом КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, яким було стягнуто із ОСОБА_1 на користь КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" станом на 01 квітня 2014 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 10 518,86 грн та за обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення в розмірі 370,91 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2014 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року залишені без змін.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2014 року було встановлено, що ОСОБА_1 не дотрималась передбаченого законом порядку відключення житлового приміщення від мереж централізованого опалення, та нею не було надано суду відповідних дозвільних документів щодо відключення квартири АДРЕСА_1 від мережі централізованого опалення, у зв`язку із чим, відповідач вважається споживачем послуг з централізованого опалення, а тому у КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" відсутні правові підстави для припинення нарахувань за послуги централізованого опалення згідно діючим тарифам.

Згідно акту від 24 листопада 2017 року, складеного представниками КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" та підписаного ОСОБА_1, квартира АДРЕСА_1, самовільно відключена від централізованого опалення, в квартирі проходять транзитні стояки внутрішньобудинкової мережи централізованого опалення: в кухні діаметром - 20 мм, в кімнатах діаметром - 20 мм, стояки прогріваються рівномірно.

Згідно відповіді Постійно діючої міжвідомчої комісії по розгляду питань щодо відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові від споживання споживачів від централізованого теплопостачання в м. Ізмаїлі від 28 квітня 2014 року № 30 наданої на запит суду першої інстанції при розгляді цивільної справи №500/5301/13-ц, від власника квартири АДРЕСА_1 чи її уповноважених осіб, заяви про надання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води та облаштування індивідуального (автономного) теплопостачання та гарячого постачання не надходило. Акт про відключення квартири від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання в м. Ізмаїлі за вказаною адресою не затверджувався та не видавався.

Із довідки старшого державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу ДВС Лашиної О.О. від 15 серпня 2017 року № В-16/382 судами встановлено, що по виконавчому листу № 500/5301/13-ц, який видано 08 травня 2015 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 користь КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", проводились утримання з пенсії боржника.

На підставі постанови про звернення стягнення на доходи боржника

ВП № 47927639 від 16 липня 2015 року, із пенсії ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по серпень 2017 року всього утримано 6 337,05 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Згідно пункту 24 Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил).

Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України

від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, було визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від цих послуг.

Зокрема вказаним Порядком було установлено, що для вирішення питання відключення від мережі централізованого опалення, власник (власники) житлового будинку повинні звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання з письмовою заявою. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляються протоколом. У разі незгоди заявника з відмовою спір вирішується в судовому порядку. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Отже на час виникнення спірних правовідносин у розглядуваній справі, відключення споживачів від мережі централізованого опалення в законному порядку мало відбуватись на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади і з дотримання споживачем процедури визначеної Порядком.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 здійснено самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення, що не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України

від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1192цс15), постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року (справа № 490/11619/15-ц, провадження

№61-23337св18) та від 18 червня 2020 року (справа №643/133/17, провадження № 61-38460св18).

Враховуючи викладене суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права

КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", дійшов правильного висновку про те, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання централізованого опалення та обслуговування мереж опалення, а самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення, не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не існує будь-яких відносин, оскільки договір між сторонами не укладено, є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неотримання нею наданих

КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"послуг з опалювання з 01 квітня 2014 року по 01 серпня 2017 року колегія суддів відхиляє як недоведені.

Встановивши, що за період із серпня 2015 року по серпень 2017 року з пенсії ОСОБА_1 було утримано грошові кошти в розмірі 6 337,05 грн на підставі виконавчого листа № 500/5301/13-ц, який видано 08 травня 2015 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову в частині блокування рахунків.

Належні та допустимі докази завдання ОСОБА_1 майнової або немайнової шкоди внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" суду не надано, а тому в цій частині вимоги зустрічного позову є недоведеними.

Доводи касаційної скарги, що зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, відхилені касаційним судом, як такі, що в силу статті 400 ЦПК України виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позову КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" та вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про блокування рахунку та відшкодування шкоди відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення зазначених позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позову КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" та вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про блокування рахунку та відшкодування шкоди залишити без змін.

Разом з тим розглянувши по суті позовні вимоги зустрічного позову

ОСОБА_1 про скасування судових рішень, суди попередніх інстанцій не врахували наступне.

Згідно частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

В пункті 10 постанови "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 року № 8 Пленум Верховного Суду України вказав, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Приймаючи до уваги наведене, а також положення статей 126, 129 Конституції України, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження судових рішень, ухвалених за результатами розгляду іншої справи, нормами ЦПК України не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 815/110/16 (провадження № 11-547апп19) дійшла висновку, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити судові рішення інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19).

Враховуючи наведене, суди помилково розглянули по суті вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування прийнятих у справі № 500/5301/13-ц рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 травня 2014 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року, оскільки зазначені судові рішення не можуть бути оскаржені поза порядком, передбаченим процесуальним законом, а отже вимоги зустрічного позову в цій частині взагалі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, в іншій справі аніж справі № 500/5301/13-ц.

Своє право на апеляційне оскарження та касаційний перегляд судових рішень у справі № 500/5301/13-ц ОСОБА_1 реалізувала та не має права заявляти в іншій справі вимоги про скасування цих судових рішень.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" щодо заявленої ОСОБА_1 вимоги про скасування судових рішень слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначена вище вимога не може бути вирішена в судах жодної юрисдикції.

За змістом частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування судових рішень у цивільній справі № 500/5301/13-ц.

Керуючись статтями 255, 400, 402, 410, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня

2019 року в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування судових рішень у цивільній справі № 500/5301/13-ц скасувати.

Провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" про скасування судових рішень у цивільній справі № 500/5301/13-ц закрити.

В іншій частині рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області

від 23 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня

2019 року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.