Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 752/11686/18

провадження № 61-18741св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "А-Мега Авто",

представник відповідача - Акулов Руслан Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, у складі судді Шевченко Т. М., від 12 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І., від 23 вересня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мега Авто" (далі -

ТОВ "А-Мега Авто") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 09 серпня 2017 року її було прийнято на посаду начальника юридичного відділу ТОВ "А-Мега Авто". 23 квітня

2018 року нею була подана заява про звільнення із займаної посади за згодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Вказувала, що з 07 по 25 травня 2018 року вона перебувала на лікарняному, про що повідомила відповідача. Проте відповідач за її відсутності звільнив її з роботи 07 травня 2018 року наказом від 23 квітня 2018 року

№ 00000015-0000000297, який був надісланий електронною поштою. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки в останній день роботи вона була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а у подальшому своєї згоди на звільнення під час перебування на лікарняному вона не надавала.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд поновити її на посаді начальника юридичного відділу ТОВ "А-Мега Авто" з 07 травня

2018 року; стягнути з ТОВ "А-Мега Авто" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з окремим позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, мотивовуючи свої вимоги тим, що в день звільнення трудова книжка відповідачем їй не видавалась. У подальшому позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, посилаючись на те, що вона є одинокою матір`ю, а тому має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів. Просила також стягнути з відповідача компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 14 739,70 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку до дня ухвалення рішення. Крім того, вказувала про те, що відповідач не розрахувався за останній день роботи 07 травня 2018 року, сплативши грошові кошти лише 05 липня 2018 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 листопада

2018 року вищевказані справи було об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня

2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "А-Мега Авто" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 85 490,26 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наявності досягнутої між сторонами угоди про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 07 травня 2018 року, видача адміністрацією підприємства 23 квітня 2018 року наказу про розірвання трудового договору з 07 травня 2018 року не свідчить про порушення трудових прав позивача. Також районний суд відхилив доводи позивача про порушення її прав та законних інтересів у зв`язку з видачею наказу про звільнення в період її непрацездатності, зазначивши, що позивача звільнено з роботи не за ініціативою роботодавця, а за угодою сторін у відповідності до положень пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, в той час як частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону розірвання трудового договору з працівником під час його тимчасової непрацездатності лише при умові звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Суд зазначив, що доводи ОСОБА_1 про написання нею заяви про майбутнє звільнення з роботи з 07 травня 2018 року під тиском адміністрації є безпідставними, не підтверджені належними та допустимими доказами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у неї статуту одинокої матері, а розірвання шлюбу не доводить факт відсутності участі батька у вихованні дитини. Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, оскільки матеріали справи не містять відомостей, що відповідачем у день звільнення позивача було направлено поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, що свідчить про порушення трудових прав позивача та є підставою для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої законом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 18 327,20 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що сторони дійшли згоди анулювати домовленість про її звільнення або вона зверталась до відповідача з пропозицією анулювати таку угоду. Апеляційний суд вказав, що звільнення ОСОБА_1 під час її тимчасової непрацездатності не впливає на законність її звільнення, оскільки заборона звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності встановлена законодавцем лише в разі припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

(частина третя статті 40 КЗпП України). Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України

від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18), зазначивши, що заборона звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності встановлена законодавцем лише в разі припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Крім того, суд апеляційної інстанції стягнув з позивача судовий збір в дохід держави у розмірі 18 327,20 грн, з огляду на те, що на час звернення позивача до суду з цим позовом діяла нова редакція статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої справи за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин, було виключено з категорії пільгових.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій було неправильно розтлумачено Рішення Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі

№ 3-425/2018(6960/18), в якому суд дійшов висновку про те, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України поширюються на всі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Заявник наголошує на тому, що судами не було встановлено волевиявлення позивача на припинення трудового договору за згодою сторін, оскільки у день звільнення вона не працювала, з наказом про звільнення ознайомлена не була та не надавала згоду на звільнення. Зазначає, що судами неправильно відмовлено їй у стягненні компенсації за невикористану додаткову відпустку, оскільки вона надала документи на підтвердження статусу одинокої матері. Також вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі, допустивши при цьому арифметичну помилку.

Судові рішення оскаржуються лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку, тому у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки касаційному перегляду не підлягають в силу положень статті 400 ЦПК України

(у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги).

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "А-Мега Авто" просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

До Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики застосування судами Рішення Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі

№ 3-425/2018(6960/18).

ТОВ "А-Мега Авто" звернулось до суду із запереченнями на клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа не містить виключної правової проблеми.

Колегією суддів не встановлено підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, отже клопотання ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 серпня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду начальника юридичного відділу ТОВ "А-Мега Авто".

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до генерального директора ТОВ "А-Мега Авто" із заявою про звільнення з посади начальника юридичного відділу з 07 травня 2018 року за згодою сторін.

Наказом ТОВ "А-Мега Авто" від 23 квітня 2018 року

№ АМА00000015-0000000297 ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади з 07 травня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої

статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Згідно з листком непрацездатності серії АДІ № 243872 від 07 травня

2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 07 травня

2018 року по 08 травня 2018 року, а згідно листка непрацездатності серія АДІ № 196871 від 10 травня 2018 року - з 10 травня 2018 року по 25 травня 2018 року.

04 липня 2018 року ТОВ "А-Мега Авто" отримало поштою від

ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АДІ № 243872 від 07 травня 2018 року та листок непрацездатності серія АДІ № 196871 від 10 травня 2018 року, у зв`язку з чим на підставі рішення комісії із соціального страхування відповідач на наступний день оплатив один день листка непрацездатності серії АДІ № 243872 від 07 травня 2018 року

у розмірі 1 186,54 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувані роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений за угодою сторін. Угода сторін є самостійною підставою для припинення трудового договору, яка відрізняється від припинення трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника тим, що у цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Таким чином, за угодою сторін розірвання трудового договору, укладеного як на невизначений, так і на визначений строк, допускається при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем у будь-який час і у строк, визначений сторонами.

У відповідності до частини третьої статті 43 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частинпершої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її звільнення за згодою сторін на підставі пункту 1 частини першої

статті 36 КЗпП України відбулось із порушенням норм трудового законодавства України. Судами правильно враховано, що підставою для звільнення стала особиста письмова заява позивача, яка містила прохання звільнити її із займаної посади за угодою сторін. При цьому, зі змісту заяви, датованої 23 квітня 2018 року, яка міститься в матеріалах справи, слідує, що позивач власноручно написала заяву про звільнення її з посади за угодою сторін з 07 травня 2018 року. Вказана заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Жодних доказів вчинення щодо позивача відповідачем тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення 23 квітня 2018 року матеріали справи не містять. До правоохоронних органів з цього приводу позивач також не зверталась. Крім того, на час прийняття наказу про звільнення 07 травня 2018 року позивач не виявила наміру анулювати таку домовленість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правильно встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді. У зв`язку із цим відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку як одинокій матері, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження статусу одинокої матері, а саме будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ на підтвердження права на зазначену відпустку. Також зазначені документи не були подані позивачем і під час її роботи у відповідача. Наявна у матеріалах справи копія свідоцтва про народження дитини позивача не підтверджує наявність у неї відповідного статусу.

Разом із тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постановах Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження

№ 61-17196вв19) та від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17 (провадження № 61-37451св18).

Враховуючи те, що наказ про звільнення позивача видано ТОВ "А-Мега Авто" 07 травня 2018 року, тобто у період, коли позивач була непрацездатна, колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення прав позивача, а саме звільнення її у день тимчасової непрацездатності, може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності погодженої сторонами підстави для звільнення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача. Підстави для задоволення позову про поновлення на роботі на стягнення середнього заробітку на період вимушеного прогулу відсутні.

За змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця і не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати

та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

(або за час затримки видачі трудової книжки) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати

Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з позивача судового збору в дохід держави у зв`язку із заявленою позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому судом апеляційної інстанції неправильно розраховано розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви та апеляційної скарги.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Судами встановлено, що середньоденний заробіток позивача

складав 1 473,97 грн, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку позивач просила стягнути з відповідача на її користь на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, становила 312 481,64 грн

(1473,97 грн х 212 робочих днів), отже сума судового збору, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, становить 3 124,82 грн, а при поданні апеляційної скарги - 4 687,22 грн.

Таким чином, розмір судового збору, який було стягнуто судом апеляційної інстанції з ОСОБА_1 у дохід держави, підлягає зміні з 18 327,20 грн на 7 812,04 грн.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у частині стягнення судового збору підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме: зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 07 травня 2018 року на 28 травня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у частині стягнення судового збору скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мега Авто" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулузадовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мега Авто" відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України

з 07 травня 2018 року на 28 травня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мега Авто" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Змінити постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у частині стягнення з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) у дохід держави судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, визначивши суму судового збору, яка підлягає стягненню, у розмірі 7 812,04 (сім тисяч вісімсот дванадцять) грн 04 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович