ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



19 лютого 2020 року

м. Київ




Справа № 915/411/19



Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,



За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.



розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 (суддя Ржепецький В.О.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (головуючий суддя: Аленін О.Ю., судді: Бєляновський В.В., Лавриненко Л.В.)



за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ"

до Фізичної особи - підприємця Шульмейстер Володимира Юрійовича

про стягнення 1 681 300,00 грн.,



За участю представників:

позивача - Єрмоленко О.О., Лавренюк Ю.В. - адвокати

відповідача - Дуднік Л.О. - адвокат



ВСТАНОВИВ:



1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" (далі - ТОВ "АКАМАНТ", позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Шульмейстера Володимира Юрійовича (далі - ФОП Шульмейстер В.Ю., відповідач), в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 1 681 300 грн безпідставно набутих коштів.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з травня 2018 року позивачем було здійснено ряд перерахувань на рахунок відповідача із призначенням платежу за договором №26-04/18 від 26.04.2018. При цьому, за твердженням позивача, договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 не було укладено, оскільки сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору, зокрема, щодо його ціни. Між тим, як стверджує позивач, не дивлячись на те, що договір з відповідачем укладено не було, бухгалтером ТОВ "АКАМАНТ" помилково здійснено ряд перерахувань грошових коштів на рахунок ФОП Шульмейстера В.Ю. За твердженням позивача, жодних послуг відповідачем ТОВ "АКАМАНТ" надано не було, відповідачем не складалися, не підписувалися і не надавалися позивачеві акти приймання-передачі наданих послуг. З огляду на що, позивач вважає, що грошові кошти були перераховані на рахунок позивача помилково, за відсутності правових підстав, а тому підлягають поверненню ТОВ "АКАМАНТ" відповідно до приписів ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

1.3. Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, зазначивши, що 26.04.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір №2604/18 про надання інформаційно-консультаційних послуг, яким сторони погодили всі умови, які є обов`язковими як для замовника, так і для виконавця. Зазначений договір не визнано недійсним, отже кошти набуті відповідачем за умовами договору та підстави для задоволення позову відсутні.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.



3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді



3.1. 24.12.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариством з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі №915/411/19 безпосередньо до Касаційного господарського суду.



3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 10.01.2020 у справі №915/411/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.



3.3. Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" строк для подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі №915/411/19, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 19.02.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 10.02.2020.



3.4. Водночас 23.12.2019 позивачем було подано ідентичну касаційну скаргу через Південно-західний апеляційний господарський суд, яка фактично надійшла до Верховного Суду 30.01.2020.



3.5. У судовому засіданні від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомлення з касаційною скаргою та подання відзиву на касаційну скаргу.



Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження направлення копії касаційної скарги ФОП Шульмейстеру В.Ю. до касаційної скарги скаржником додані накладна №0209608200068 та опис вкладення у цінний лист від 24.12.2019.



Враховуючи, що ФОП Шульмейстером В.Ю. не надано належних доказів на підтвердження неотримання копії касаційної скарги від позивача за даним поштовим відправленням та доказів існування об`єктивно непереборних підстав, які унеможливлювали відповідача отримувати поштову кореспонденцію за його місцем проживання, як і доводів та доказів неможливості завчасно ознайомитися з касаційної скаргою в суді шляхом ознайомлення з матеріалами справи, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.



3.6. У судове засідання 19.02.2020 з`явилися представники сторін. Представники позивача підтримали касаційну скаргу. Представник відповідача заперечив проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.



4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї



4.1. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" (скаржник, позивач) просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі №915/411/19 та передати справу на новий розгляд.



4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вважає, що в порушення вимог законодавства суд встановив обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів (копії договору).



Вказує, що ТОВ "АКАМАНТ" неодноразово звертало увагу суду про відсутність в матеріалах справи документів, які є підставою для перерахування грошових коштів за договором, а саме: відсутність оригіналу договору про надання інформаційно- консультаційних послуг з наявністю істотної умови договору щодо розміру оплати послуг; відсутність актів про надання інформаційно-консультаційних послуг (факт здійснення господарської операції може підтверджувати тільки акт, який є підставою для бухгалтерського обліку (ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").



Крім того, ТОВ "АКАМАНТ" заявило клопотанням про витребування у ФОП Шульмейстера В.Ю. оригіналу договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 з додатками та актів про надання інформаційних послуг договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, яке було задоволено ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19 вересня 2019 року по даній справі. Проте, суд визнав належним обґрунтування відповідача, що такі документи у останнього не збереглися, а щодо актів виконаних робіт, то, на думку суду, дослідження виконання умов даного договору не стосуються предмету позову у даній справі.



Також скаржник вважає, що суд проявив надмірний формалізм у вирішенні справи, що призвело до встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, визнав належним доказом перерахування грошових коштів копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, яка засвідчена директором Страшко Л.О. та містить відмітку "Згідно з оригіналом" та печатку товариства, яку ТОВ "АКАМАНТ" надано до суду першої інстанції.



Позивач вказує, що при зверненні до суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення безпідставно набутих коштів ТОВ "АКАМАНТ" зазначив про наявність копії договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07 березня 2019 року по справі №915/411/19 позовну заяву ТОВ "АКАМАНТ" залишено без руху, оскільки до матеріалів справи не було надано ксерокопію договору про надання інформаційно- консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 та надано строк для усунення недоліків. Саме на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області ТОВ "АКАМАНТ" надало копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 з дотриманням формальних вимог щодо завірення доданих до позовної заяви документів. В подальшому, в порушення законодавства, суд скористався даною обставиною та зазначив дану копію договору, як доказ щодо наявності укладеного договору.



Крім того, на думку скаржника, суд застосував норми (принцип contra proferentem), які не підлягали застосуванню до даних правовідносин.



5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Наявні матеріали справи містять копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, який складено та підписано ФОП Шульмейстером В.Ю. (виконавець) та директором ТОВ "АКАМАНТ" Паловські Ю.О. (замовник).

Згідно з п.п. 9.1., 9.2. цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності). Договір укладається на строк 12 (дванадцять) місяців з дати підписання і може бути розірваний по ініціативі кожної із сторін у будь-який час з попередженням іншої сторони за 10 (десять) календарних днів до розірвання.

5.2. ТОВ "АКАМАНТ" на виконання умов даного договору було перераховано на користь ФОП Шульмейстера В.Ю. грошові кошти у загальному розмірі 1 681 300 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (т.1, а.с. 13-27), в призначенні платежу яких вказано реквізити договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 та період, за який перераховано такі кошти.

6. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що між сторонами було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, який підписано сторонами та який містить всі ознаки, визначені ст. 207 ЦК України щодо форми правочину та щодо порядку укладення господарських договорів, визначеного ч. 1 ст. 181 ГК України; у відповідності до вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України та ст. 180 ГК України містить всі умови, визначені як обов`язкові для договору про надання послуг, зокрема, ст.ст. 901-907 ЦК України. Грошові кошти, про повернення яких йдеться в позові, перераховано позивачем відповідачеві на підставі низки платіжних доручень, які містять посилання на цей договір.

Відтак, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."



З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

7.2. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 09.07.2019 у справі №918/926/17, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

7.3. Як вірно встановив суд апеляційної інстанції, наявні матеріали справи містять копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, який складено та підписано ФОП Шульмейстером В.Ю. (виконавець) та директором ТОВ "АКАМАНТ" Паловські Ю.О. (замовник).

За умовами п. 1.1. договору виконавець зобов`язується надавати замовнику визначені цим договором інформаційно-консультаційні послуги із супроводу господарської діяльності підприємства, послуги щодо надання професійної та технічної допомоги. Замовник зобов`язується оплачувати такі послуги. На підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається Акт наданих послуг (п.1.2. договору).

Розділом 2 договору сторонами погоджено порядок надання послуг виконавцем.

У відповідності до п.п. 3.1., 3.2. договору замовник зобов`язується надавати виконавцеві за його вказівкою необхідні документи та інформацію з мето надання виконавцем послуг. Замовник зобов`язується вчасно оплачувати послуги виконавця, у зв`язку із виконання умов цього договору.

Виконавець зобов`язаний виконувати послуги передбачені даним договором якісно та в обумовлені строки (п. 4.1. договору).

Пунктами 5.1., 5.3. договору визначено, що вартість послуг визначається на підставі чинних тарифів виконавця. Оплата послуг здійснюється на підставі Акту про надання послуг. Зобов`язання по оплаті послуг виконавця вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з п.п. 9.1., 9.2. цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності). Договір укладається на строк 12 (дванадцять) місяців з дати підписання і може бути розірваний по ініціативі кожної із сторін у будь-який час з попередженням іншої сторони за 10 (десять) календарних днів до розірвання.

ТОВ "АКАМАНТ" на виконання умов даного договору було перераховано на користь ФОП Шульмейстера В.Ю. грошові кошти у загальному розмірі 1 681 300 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (т.1, а.с. 13-27) в призначенні платежу яких вказано реквізити договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 та період за який перераховано такі кошти.

Відтак, наявність договору між сторонами є тією правовою підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил ст. 1212 ЦК України. Наявні матеріали свідчать про те, що дії позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів стосуються виконання обов`язку про оплату отриманих послуг, порядок виконання якого визначено позивачем самостійно.

При цьому, апеляційний суд вірно зазначив, що сплачені позивачем за платіжними дорученнями грошові кошти на користь відповідача є платежами саме в рамках договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018. Про ідентифікацію цих платежів як договірних свідчать реквізити номеру договору вказані у призначені платежу.

7.4. Звертаючись із позовом до суду першої інстанції ТОВ "АКАМАНТ" в обґрунтування заявлених позовних вимог вказало, що договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 не був укладений, оскільки сторонами не було узгоджено всіх істотних умов договору, зокрема щодо його ціни.

З цього приводу судова колегія апеляційного господарського суду обґрунтовано зазначила наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За положенням частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За приписами ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18 Верховний Суд дійшов висновку, що виконання сторонами зобов`язань за договором виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.



Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору було перераховано на користь відповідача грошові кошти.

Відтак вчинення позивачем дії спрямованих на виконання взятих на себе договірних зобов`язань, зокрема щодо сплати отриманих за договором послуг, виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

7.5. Крім того, враховуючи, що звертаючись із позовом до суду першої інстанції саме ТОВ "АКАМАНТ" в обґрунтування заявлених позовних вимог вказало, як на факт наявності в нього копії договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, так і на те, що даний договір не був укладений, оскільки сторонами не було узгоджено всіх істотних умов договору, зокрема щодо його ціни, тобто фактично позивач посилався на аналіз саме змісту даного договору, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними посилання позивача, що місцевий суд проявив надмірний формалізм у вирішенні справи, що призвело до встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, оскільки ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07 березня 2019 року по справі №915/411/19 позовну заяву ТОВ "АКАМАНТ" залишено без руху з тих підстав, що до матеріалів справи не було надано ксерокопію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, і саме на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області ТОВ "АКАМАНТ" надало копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 з дотриманням формальних вимог щодо завірення доданих до позовної заяви документів.

7.6. При цьому, з приводу посилання позивача на недослідження судом обставин щодо відсутності оригіналу договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, апеляційний суд вірно прийняв до уваги наступне.

Згідно зі ст. 91 ГПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до п.5.27. Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, вимоги до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003)", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. №55 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23 (нижче підпису).

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила, що ТОВ "АКАМАНТ" надано до суду першої інстанції копію договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, яка належним чином засвідчена директором Страшко Л .О . та містить відмітку "Згідно з оригіналом" та печатку товариства, на факт укладення якого та зміст, як зазначено вище, посилався сам позивач у своїй позовній заяві.

Згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Страшко Л.О. є керівником ТОВ "АКАМАНТ", отже є уповноваженою особою на вчинення відповідних дій від імені товариства.

Також судом апеляційної інстанції за клопотанням позивача, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 витребувано у фізичної особи - підприємця Шульмейстера Володимира Юрійовича оригінал договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018 з додатками та акти про надання інформаційно-консультаційних послуг за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018.

Втім, за поясненнями представника відповідача, наданими під час судового засідання суду апеляційної інстанції, оригінал договору та акти приймання-передачі наданих послуг у ФОП Шульмейстера В.Ю. не збереглися.

7.7. Враховуючи обставини даного спору та поведінку позивача, який займає взаємовиключні правові позиції, зокрема, щодо, з однієї сторони, неукладеності договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, з іншої - ставлення під сумнів форми договору за відсутності оригіналу такого договору, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.



Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.



Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.



Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.



Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.



Так, надаючи правову кваліфікацію правовідносинам сторін, судом апеляційної інстанції правильно враховано, що сторонами на власний розсуд погоджено всі умови договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, зокрема у розділах 2, 3, 4, 9 договору погоджено порядок надання послуг виконавцем, обов`язки замовника та виконавця, а також строк дії договору. У п.п. 5.1., 5.3. договору сторонами визначено, що вартість послуг визначається на підставі чинних тарифів виконавця. Оплата послуг здійснюється на підставі Акту про надання послуг. Зобов`язання по оплаті послуг виконавця вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача, як на неукладеність договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, так і на невідповідність його формі договору.

Апеляційний суд вірно не прийняв до уваги посилання позивача відносно того, що відповідачем не виконувались обов`язки за договором, зокрема не надавалися жодні послуги, оскільки дослідження питання належного виконання умов даного договору не стосуються предмету позову у даній справі.

Також суди обґрунтовано поставилися критично до тверджень позивача щодо помилкового перерахування грошових коштів на користь ФОП Шульмейстера В.Ю., оскільки на думку суду, перерахування значної суми грошових коштів п`ятнадцятьма різними платежами протягом значного періоду часу (травня-грудня 2018 року) із зазначенням призначення платежу, в якому визначено конкретний місяць, у якому надавалися послуги, і з посиланням, що саме згідно договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №26-04/18 від 26.04.2018, не можна визнати помилковим, а таке пояснення розумним, оскільки це б суперечило таким стандартам поведінки осіб у цивільних правовідносинах як добросовісність та розумність (ст.ст. 3, 12 ЦК України).

При цьому, апеляційний суд вірно взяв до уваги, що у позовній заяві ТОВ "АКАМАНТ" стверджував, що факт безпідставного перерахування на користь ФОП Шульмейстера В.Ю. грошових коштів був виявлених новим керівництвом на початку 2019 року.

Колегією суддів апеляційного господарського суду було вчинено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "АКАМАНТ" та встановлено, що останні зміни щодо керівника юридичної особи внесено 22.10.2018.

Втім, вже після призначення нового керівника, ТОВ "АКАМАНТ" 31.10.2018 згідно платіжного доручення №18 та 03.12.2018 згідно платіжного доручення №92 (т.1, а.с. 26-27) було перераховано на користь ФОП Шульмейстера В.Ю. грошові кошти у розмірі 110000 грн та 315000 грн та в призначенні платежу визначено "оплата за конс. послуги зг. дог. №26-04/18 від 26.04.2018".

7.8. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу позову та касаційної скарги.



Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.



8. Висновки Верховного Суду



8.1. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."



Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."



8.2. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 915/411/19 - без змін.



8.3. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.



Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд



ПОСТАНОВИВ:



1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМАНТ" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 915/411/19 залишити без задоволення.



2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.07.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 915/411/19 залишити без змін.




Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.





Головуючий І. Кушнір



Судді Є. Краснов



Г. Мачульський









Увага! Цей сервіс доступній
у повній версії iplex
Перейти до повної версії iplex

Розгорнути
Згорнути
Документ не має змісту
Сервіс недоступний у гостьовому тарифі
"Звіт про зміни" - сервіс для швидкого ознайомлення зі змінами документа.
Звіт містить тільки змінені абзаці документа у поточній та попередній редакціях із зазначенням доданих та вилучених фрагментів.
Судове рішення включено в список зв`язків, тому що
на це рішення посилаються:
це рішення посилається на:
sud
0
({'regnum':'87735731','version':6598,'code_sud':'Касаційний господарський суд Верховного Суду','vid':'Постанова','forma':'Господарське','instance':'Касаційна','region':'м. Київ','date':'19.02.2020','title':'про стягнення 1 681 300,00 грн','number':'915/411/19','suddja':'Кушнір І.В.','edrpou':'','links':'435-15|st1212 435-15|st1213 996-14|st9 435-15|st207 436-15|st181|p1 436-15|st181 435-15|st628|p1 435-15|st628 436-15|st180 435-15|st901 435-15|st907 1798-12|st300 435-15|st1212|p1 435-15|st1212|p2 435-15|st11 435-15|st11|p2 435-15|st509 435-15|st177|p1 435-15|st177 435-15|st202|p1 435-15|st202 436-15|st179|p7 436-15|st179 435-15 435-15|st638|p1 435-15|st638 1798-12|st236|p4 1798-12|st236 1798-12|st91 435-15|st3|p1 435-15|st3 435-15|st13 435-15|st12 1798-12|st300|p2 1798-12|st300|p1 1798-12|st308|p1 1798-12|st308 1798-12|st309|p1 1798-12|st309 1798-12|st129 1798-12|st301 1798-12|st314 1798-12|st315 1798-12|st317'})