Постанова

Іменем України

6 березня 2018 року

м. Київ

справа № 235/2284/17

провадження № 61-72св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року у складі судді: Філь О.Є. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року у складі суддів: Жданової В. С., Канурної О. Д., Курило В. П.,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у справі № 235/2284/17 відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року справу № 235/2284/17призначено до судового розгляду.

17 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 працював на підприємстві відповідача на посаді монтера шляхопроводу з 30 березня 2001 року по 5 квітня 2017 року. Наказом № 41/ос від 6 квітня 2017 року його було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП (за прогул без поважних причин). Позивач вважав звільнення незаконним і просив поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 квітня 2017 року до дня поновлення на роботі.

13 вересня 2017 року рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області 9 листопада 2017 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що при розгляді справи було підтверджено факт вчинення позивачем прогулу без поважних причин. Оскільки перебування в Красноармійській місцевій прокуратурі на особистому прийомі у чергового прокурора, з метою подачі ним заяви на неправомірні дії керівників підприємства, не є поважною причиною відсутності на робочому місці.

15 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу в якій просить рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, вказує, що не враховано, що він працював до 5 квітня 2017 року включно і прогулів не мав. Робоче місце 24 березня 2017 року йому не визначалося. Він був відсутній на робочому місці не більше трьох годин протягом робочого дня 24 березня 2017 року, а тому наказ про його звільнення підлягає скасуванню.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з ПАТ "Українська залізниця" з 2 квітня 2001 року по 6 квітня 2017 року, працюючи монтером колії 4 розряду в СП "Красноармійська дистанція колії" Регіональної філії "Донецька залізниця". Наказом № 41/ос від 6 квітня 2017 року його було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП (за прогул без поважних причин).

Судами встановлено, що робочий час позивача ОСОБА_2 на підприємстві відповідача встановлений в період з 7.30 год. до 16.30 год. 24 березня 2017 року позивач ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці в період з 7.30 год. до 13.40 год. та з 14.10 год. до закінчення робочого дня. Цю обставину не оспорював сам позивач ОСОБА_2Але вважав причину відсутності на робочому місці поважною, посилаючись на те, що в період часу з 7-30 год. до 13-40 год. він перебував в Красноармійській місцевій прокуратурі з приводу подання ним заяви на дії керівників підприємства, які він вважав неправомірними, а тому не вважав це прогулом. 24 березня 2017 року черговим прокурором Красноармійської місцевої прокуратури з 10.00 годин у приміщенні Красноармійської місцевої прокуратури, було прийнято заяву ОСОБА_2

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Колегія суддів, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що перебування позивача в прокуратурі з приводу подання заяви на незаконні дії керівників державного підприємства не є поважною причиною відсутності його на робочому місці, а тому були підстави його звільнення з роботи на підставі за пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обʼєктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Дії позивача носили субʼєктивний, залежний від його волі характер(була відсутня негайна потреба звертатись з заявою до прокуратури саме в цей день, він міг скористатися засобами звʼязку для подання заяви, або зробити це у вільний від роботи час.

Судами встановлено, що згідно статті 43 КЗпП для звільнення позивача була надана попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої був позивач.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобовʼязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовʼязку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обовʼязок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У звʼязку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

На підставі статті 40 КЗпП, керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року суддя та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат