Постанова

Іменем України

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 759/16306/21-ц

провадження № 61-3668св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗН УА", ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року у складі судді Вовк С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗН УА" (далі - ТОВ "ЗН УА"), ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 дізнався із мережі Інтернет, що відносно нього розповсюджено негативну, недостовірну інформацію наступного змісту: "Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", - добавляет ОСОБА_5 .

Зазначена інформація розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_2 назвал список кандидатов Банковой на должность главы КГГА", у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Викладена інформація надзвичайно обурює позивача як колишнього мера столиці, оскільки вона є неправдивою та такою, що аж ніяк не відповідає дійсності. Пан ОСОБА_1 не крав жодних активів, не здійснював жодних протиправних діянь, доказів протилежного немає ні у відповідача, ні взагалі в об`єктивній дійсності. Про негативний характер поширеної інформації, крім об`єктивних факторів, свідчить і висновок експерта, складений на замовлення сторони позивача в порядку статей 102, 106 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). До поширення спростовуваної інформації позивач мав надзвичайно позитивну соціальну оцінку в очах співгромадян, поширення недостовірної інформації щодо причетності до певних протиправних діянь серйозно вплинуло на душевний стан позивача, який був і залишається надзвичайно обуреним цією відвертою нісенітницею, що, в свою чергу, неминуче негативно впливає на його моральний стан та фізичне самопочуття, а також надзвичайно турбує його близьких та родичів. Неправомірними діями відповідачі завдали позивачу величезну моральну шкоду, яка виразилась у перенесеному нервовому стресі, викликаному поширенням серед надзвичайно великого кола осіб недостовірної негативної інформації.

Позивач просив:

визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного змісту: "Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность городаукраденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", - добавляет ОСОБА_5 ;

зобов`язати ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА",ОСОБА_3 спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: " Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1, у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті "ІНФОРМАЦІЯ_6" у мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ;

стягнути солідарно з ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації;

судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи сторони не заперечували факт поширення вказаної інформації відповідачами, а відтак за правилами частини першої статті 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню. Позивач, враховуючи матеріали справи, зміст публікації, інформацію яку намагається оскаржити, посаду, яку обіймав, - є публічною фігурою (особою). На момент поширення вказаної інформації позивач був депутатом Київської міської ради. Оскільки позивач є публічною особою, то межа допустимої критики по відношенню до позивача, як до публічної особи, може бути висловлена в значно гострішій формі ніж по відношенню до звичайного громадянина, а застосування певних словосполучень в контексті розповсюдженої інформації не можна сприймати як твердження про вчинення конкретної дії, яка підпадає під ознаки кримінального правопорушення.

Висвітлення відповідачами в мережі Internet інформації про повернення в комунальну власність міста "активів" не порушують немайнові права позивача та не характеризують його як злісного порушника законів. Зокрема, побудова конструкцій виразів: "активное разоблачение деяний ОСОБА_8", "Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы" свідчить про те, що спірна стаття є власною думкою, оціночним судженням, оскільки автор висловила лише власні переконання та погляди щодо політичних процесів столичного життя та надано критичну оцінку діяльності різних публічних осіб, що викликає чималий інтерес у суспільства, ґрунтуючись на численних повідомленнях засобів масової інформації та з власних джерел як журналіста.

Будь-якої інформації про кваліфікацію експерта, яка склала висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 червня 2021 року № 3130, матеріали справи не містять.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Мироненко М. Д., подану в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 6 500 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в тому, що доводи позивача про те, що відповідач звинуватила у скоєнні конкретних злочинів, є безпідставними, оскільки ОСОБА_5 висловлювала свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, такі як "активное разоблачение деяний", "Конституция - ничто, справедливость - все", "Власть показательно возвращала", " Что она с ними делала потом - тема не этого материала", "Однако точно повод боятся для ОСОБА_9", і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень.

Зміст статті зводився до оцінки методів політичної боротьби за крісло мера м. Києва і фраза: "Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы" підкреслювала саме дії влади, які, на думку ОСОБА_5 були показовими, акцентованими саме на тому, що вони повертають викрадені активи і саме тому необхідно було змінити законодавство щодо виборів мера і призначення голови Київської міської державної адміністрації. І те, що ці дії влади, на думку автора, були лише показовими, направленими не на повернення вкрадених активів, а для досягнення певних політичних цілей підтверджується наступною фразою "Что она с ними делала потом - тема не этого материала". З урахуванням наведеного, фраза щодо викрадених активів ОСОБА_1 не стверджувала про викрадення ним активів, а нагадувала читачам меседж, з яким влада виходила до суспільства обґрунтовуючи свої дії, вказувала на методи, якими діяла влада за часів ОСОБА_12 для досягнення поставлених нею цілей.

Таким чином, оспорювані висловлювання відносно особи позивача у публікації є оціночними судженнями, відображають власні думки відповідача, засновані на баченні певних політичних подій у м. Києві, зокрема, наводять відповідні приклади і піддають критиці дії.

Висновок експерта не має обов`язкового значення для суду, оскільки оцінка змісту спростовуваної інформації має здійснюватися судом. Надання оцінки спростовуваної позивачем інформації та визначення наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог не потребує спеціальних знань.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи представника ОСОБА_1 про те, що в даному випадку мало місце не висловлювання оціночних суджень, а розповсюдження фактів про причетність ОСОБА_1 до вчинення неправомірних дій, оскільки такі доводи не відповідають змісту поширеної інформації.

Суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500 грн, понесені останньою у зв`язку з апеляційним переглядом справи та вказав, що ОСОБА_1 не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу та не довів того, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, в якій просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подає касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення є необґрунтованими і такими, що ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, а також із порушенням норм процесуального права, без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

суд апеляційної інстанції, застосувавши пункт 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також статті 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація) не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц (провадження 61-5815св18), від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, відповідно до яких ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості. Суд апеляційної інстанції не врахував, що межа допустимої критики публічної особи починається там, де починає діяти презумпція невинуватості у вчиненні правопорушення (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц). Вказівка про широку межу допустимої критики щодо позивача у рішенні суду першої інстанції є помилковою, недоречною;

судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми статті 10 Конвенції (не взято до уваги, що спростування недостовірної інформації є саме тим обмеженням свободи вираження поглядів, яке є необхідним у демократичному суспільстві для захисту репутації та особистих немайнових прав позивача), статті 32 Конституції України (фактично проігноровано конституційне право позивача спростовувати недостовірну інформацію про себе у судовому порядку), статей 275, 277, 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (проігноровано безумовне право фізичної особи на захист своїх особистих немайнових прав та не застосовано норми статті 297 ЦК України), статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (не застосовано висновок Європейського Суду, викладений у рішенні від 08 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії" (пункт 46 "На думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна"). Аналогічний висновок міститься у рішенні Європейського Суду від 29 березня 2005 року у справі "Українська Прес-Ґрупа проти України". Не взято до уваги позицію Європейського Суду у справі "Гудвін проти Об`єднаного Королівства" від 27 березня 1996 року, рішення Європейського Суду від 21 березня 1996 року у справі "Фрессоз та Руар проти Франції", висновки Європейського Суду, викладені у справі "Бусуйок проти Молдови", відповідно до яких засоби масової інформації зобов`язані перевірити інформацію на предмет істинності та достовірності);

суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не дав оцінку доказам, а саме: листу-відповіді Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) від 05 липня 2021 року, листу-відповіді прокуратури м. Києва від 23 квітня 2018 року, копії листа-відповіді від Служби безпеки України (далі - СБУ) від 04 січня 2021 року, копії листа-відповіді від Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві) від 31 грудня 2020 року, висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 червня 2021 року № 3130. Вказані докази підтверджують, що поширена відповідачем інформація може бути перевірена, була перевірена та навіть спростована стороною позивача. Судом апеляційної інстанції в порушення статті 382 ЦПК України не вказано мотивів відхилення аргументів позивача про виключно фактичний характер твердження, яке є недостовірним;

твердження суду першої інстанції про те, що висновок експерта є недопустимим, не відповідає дійсності, оскільки Верховний Суд у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16 досліджував питання прийняття в якості доказу висновку, складеного експертом ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" та відповідно до висновку якого чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установи (за виключенням встановлених законом обмежень), а тому експерти ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності. Позивач вказує, що наявність свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта та присутність у реєстрі судових експертів не є обов`язковим атрибутом висновку експерта у розумінні статті 102 ЦПК України;

судом першої інстанції неправильно застосовано норму статті 30 Закону України "Про інформацію". Вказує, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи, суд не є спеціалістом у галузі семантико-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання, чи є інформація твердженням чи оціночним судженням, спростовуване твердження не є оціночним судженням;

у порушення вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції під час стягнення витрат на правову допомогу не врахував критерій співмірності і помилково вважав суму у розмірі 6 500 грн розумною та співмірною. Так, суд не врахував, що розмір таких витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Вказує, що суд не врахував, що стягнення вказаних витрат не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та розумності (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Позиція інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, за підписом представника ОСОБА_13, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000 грн.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночного судження, ознаками якого є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Суди правильно вказали, що сам по собі висновок експерта не має обов`язкового значення для суду, оскільки оцінка змісту спростовуваної інформації має здійснюватися судом. Фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Вказують, що оціночні судження, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути і предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від "перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть не коректної критики (постанови Верховного Суду: від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження № 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20). Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач надав докази на спростування поширеної про нього неправдивої інформації, а саме лист-відповідь від прокуратури м. Києва, де вказано, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 160 КК України не притягувався, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувана інформація у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень відповідача, його особистому сприйнятті діяльності позивача, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/16306/21-ц, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 759/16306/21-ц, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року відмовлено.

У квітні 2023 року справа № 759/16306/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1, яке підписано представником ОСОБА_4, про участь у судовому засіданні відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщено статтю під назвою : " ІНФОРМАЦІЯ_2 назвал список кандидатов Банковой на должность главы КГГА", в якій, зокрема, зазначено: " Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", - добавляет ОСОБА_5 .

Згідно з висновком лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 червня 2021 року № 3130, проведеної експертом ТОВ "Київська незалежна судово-експертна установа" ОСОБА_14, спірна інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, містить інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_1 .

Згідно з листом-відповіддю НАБУ від 05 липня 2021 року у кримінальних провадженнях, які розслідувались та розслідуються НАБУ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не повідомлялось, обвинувальні акти щодо нього не складались.

Відповідно до листа-відповіді прокуратури м. Києва від 23 квітня 2018 року вироки суду стосовно ОСОБА_1 за фактом розкрадання земель відсутні.

Відповідно до листа-відповіді від СБУ від 04 січня 2021 року відомості стосовно ОСОБА_1 як підозрюваного не вносились до Єдиного реєстру досудових розслідувань, його розшук не оголошувався.

Відповідно до листа-відповіді від ГУ НП у м. Києві від 31 грудня 2020 року кримінальні провадження відносно ОСОБА_1 не розслідуються.

Позиція Верховного Суду

Щодо суті спору

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23) зазначено, що: "Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування".

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справа № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23) зазначено, що:

"У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що:

"недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) вказано, що:

"суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що:

"вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України "Про інформацію").

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

При зверненні до суду з позовом до ОСОБА_3 позивачі просили: визнати недостовірною інформацію, опубліковану та поширену ОСОБА_3 на власній сторінці в мережі Facebook, а саме: " ІНФОРМАЦІЯ_1", де зазначено, про те, що ОСОБА_1 є - "авторитет", "правая рука криминального авторитета ОСОБА_12 по кличке " ОСОБА_12""; зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити цю публікацію та опублікувати спростування під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_6" із вказівкою, що така інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, а також відшкодувати компенсацію моральної шкоди, а також визнати недостовірною інформацію про ОСОБА_2, а саме інформацію про те, що він "известный в определенных кругах под именем "ОСОБА_2", "лидер организованный преступной группировки", "криминальный авторитет "ОСОБА_2", які опубліковані в мережі Інтернет на офіційній сторінці ОСОБА_3 в мережі Facebook, в статті журналіста під назвою - " ІНФОРМАЦІЯ_1", зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити цю інформацію шляхом її видалення та опублікувати спростування під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_6" із вказівкою, що така інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, а також відшкодувати компенсацію моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що зазначення ОСОБА_3 у публікації того, що ОСОБА_1 "авторитет", "правая рука криминального авторитета ОСОБА_12 по кличке " ОСОБА_12"", а ОСОБА_2 - "криминальный авторитет " ОСОБА_2"", є оціночними судженнями, правдивість яких не можна перевірити на предмет їх дійсності.

Такі висловлювання є вираженням суб`єктивної думки і поглядів ОСОБА_3 і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивачів. У публікації, викладеній ОСОБА_3, міститься текст, виділений лапками: "" ОСОБА_2, известный в определенных кругах под именем " ОСОБА_2", проходил по материалам МВД как лидер организованный преступной группировки. Пик активности этой ОПГ приходился на период 2000-2004 годов. В 2005 году он покинул территорию Украины, ряд членов его группировки были задержаны, а сама группировка была фактически разгромлена". Після цієї цитати міститься посилання на сайт ІНФОРМАЦІЯ_20, на якому була раніше розміщена така інформація".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19 (провадження № 61-9893св20) зазначено, що:

"за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.[...]

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями "оціночне судження" та "фактів". Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "Фельдек проти Словаччини" суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 127/30294/18 (провадження № 61-21899св19) вказано, що:

"суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року користувач ОСОБА_2 на сторінці у соціальній мережі "Фейсбук" за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3ІНФОРМАЦІЯ_4 поширив інформацію наступного змісту:

"Мошенник! #Аферист ОСОБА_1 Внимание всем кто может знать этого человека. Это бессовестный аферист и мошенник! Который занимается обманом людей завладевая их деньгами, оскорбляя их достоинство и угрожая физической расправой за просьбы вернуть деньги обратно. Называет себя ОСОБА_1, проживает в ІНФОРМАЦІЯ_2. В данный момент известен факт обмана как минимум трёх человек. Передайте по возможности эту информацию своим знакомым и Будьте осторожны!". [...]

"вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

При скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнавши створену ОСОБА_2. та розміщену на його сторінці інформацію недостовірною, не узяв до уваги, що оспорювана інформація є оціночним судженням, а тому зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову.

Натомість суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача формі, та не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані (в чому полягають шахрайські дії позивача, чим доводиться шахрайство останнього тощо). Крім того у інформації, що є предметом судового захисту, є висловлення, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що:

"чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

При цьому шахрай - це той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою, в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманщик, проноза, пройда, крутій, брехун, людина, нечиста на руку.

Застосування у спірній статті слова "шахрай" не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень.

Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.

Суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши вищенаведені правові норми та усталену практику ЄСПЛ, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що спірна інформація носить характер оціночних суджень, є суб`єктивною думкою відповідача щодо діяльності позивача та не може бути ним спростована.

Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання щодо позивача відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/30016/15-ц (провадження № 61-25065св18) зазначено:

"Судами попередніх інстанцій установлено, що інформація, яку просить спростувати позивач, а саме: "... ОСОБА_1 намагається роздути скандал, щоб уникнути покарання за розтрату коштів та ухилення від сплати податків... Загальна сума збитків складає 200 млн. грн: 175 млн. - це було безперечно перераховано на фіктивне підприємство, а потім переведено готівкою, 25 млн. - це не сплачено податків..", була поширена у зв`язку з проведенням розслідування Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань ДФС України та фактично містить оцінку діяльності позивача.

З огляду на характер мовно-стилістичних засобів, вказана інформація не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані. За своїм змістом така інформація є не що іншим, як оціночними судженнями. Крім того, у висловах: "Загальна сума збитків складає 200 млн. грн: 175 млн. - це було безперечно перераховано на фіктивне підприємство, а потім переведено готівкою, 25 млн. - це не сплачено податків.." відсутні посилання на особу позивача.

Частина інформації, яку просить спростувати позивач: "15" грудня на 11 годину його мали запросити в суд для того, щоб визначити міру запобіжного заходу." є достовірною та підтверджується доказами, зокрема, повідомленням захисника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, яке адресоване заступнику начальника першого відділу ГСУ ФР ДФС України майору податкової міліції ОСОБА_5.

Таким чином, враховуючи положення статті 277 ЦК України, статті 30 Закону України "Про інформацію", суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною та спростування поширеної інформації".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

в позові позивач просив визнати, що інформація, поширена ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 наступного змісту: "Но здесь важно напомнить, что основным аргументом, позволившим ОСОБА_6 легитимизировать свое решение в глазах граждан, была антикоррупционная кампания силовиков и команды ОСОБА_7, начавших активное разоблачение деяний ОСОБА_8 . Конституция - ничто, справедливость - все. Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы. Что она с ними делала потом - тема не этого материала. Однако точно повод бояться для ОСОБА_9", є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

суди зробили правильний висновок, що:

побудова конструкцій виразів: "активное разоблачение деяний ОСОБА_8", "Власть показательно возвращала в коммунальную собственность города украденные ОСОБА_1 активы" свідчить про те, що спірна стаття є власною думкою, оціночним судженням, оскільки автор висловила лише власні переконання та погляди щодо політичних процесів столичного життя та надано критичну оцінку діяльності різних публічних осіб;

ОСОБА_5 висловлювала свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби такі як "активное разоблачение деяний", "Конституция - ничто, справедливость - все", "Власть показательно возвращала", " ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9", і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень;

фраза щодо викрадених активів ОСОБА_1 не стверджувала про викрадення ним активів, а нагадувала читачам месседж, з яким влада виходила до суспільства обґрунтовуючи свої дії, вказувала на методи, якими діяла влада за часів ОСОБА_12 для досягнення поставлених нею цілей;

таким чином, оспорювані висловлювання відносно особи позивача у публікації є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача засновані на баченні певних політичних подій у місті Києві, зокрема наводить відповідні приклади і піддає критиці дії.

За таких обставин, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції в порушення статті 382 ЦПК України не вказано мотивів відхилення аргументів позивача про виключно фактичний характер твердження, висловленого ОСОБА_5 колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються висновками, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Твердження касаційної скарги про те, що визначити факт тверджень або оціночних суджень можливо лише на підставі висновку семантично-лінгвістичної експертизи, який суди помилково визнали недопустимим доказом, суд не спеціалістом у галузі семантико-лінгвістичних знань, а тому не може відповісти на питання, чи є інформація твердженням чи оціночним судженням, є необґрунтованими, оскільки факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справа № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23)).

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46400/15-ц та Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини справи у цій справі та фактичні обставини у постановах, на які посилається позивач, є різними.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Порушень судами норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконних рішень, суд касаційної інстанції не встановив.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що: "З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу".

У справі, що переглядається:

у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1, адвокат Васильняк Р. І., який діяв в інтересах ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3, вказав, що ОСОБА_5 понесла судові витрати у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 6 500 грн;

на обґрунтування витрат на правову допомогу, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, надано копії: договору про надання правової допомоги № 18 від 11 травня 2021 року, укладеного між адвокатом Васильняком Р. І. та ОСОБА_5, акту № 8 приймання передачі наданих послуг від 14 грудня 2022 року до договору про надання правової допомоги № 18 від 11 травня 2021 року, з описом переліку робіт та послуг, наданих адвокатом, їх вартості в розмірі 6 500 грн, меморіального ордеру № @2PL328192 від 14 грудня 2022 року про оплату ОСОБА_2 послуг адвоката Васильняка Р. І. відповідно до умов договору про надання правової допомоги на загальну суму 6 500 грн;

ОСОБА_1 не надав клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог;

врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих відповідачем ОСОБА_2 доказів, а також взявши до уваги те, що сторона позивача не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат вказаним критеріям, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про доведеність представником ОСОБА_2 - адвокатом Васильнякои Р. І. понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 500 грн та їх співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що розмірвитрат на правничу допомогу не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності та вважає, що завлений ОСОБА_2 розмір витрат на правову допомогу обґрунтований.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалась позивач у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду та висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справа № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, адвокат Васильняк Р. І., який діє в інтересах ОСОБА_5, ТОВ "ЗН УА", ОСОБА_3, вказав, що ОСОБА_5 понесла судові витрати у зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції в сумі 7 000 грн;

на обґрунтування витрат на правову допомогу, понесених при розгляді справи в суді касаційної інстанції до відзиву надано копії: акту № 10 приймання передачі наданих послуг від 04 квітня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 18 від 11 травня 2021 року, з описом переліку робіт та послуг, наданих адвокатом, їх вартості в розмірі 7 000 грн, платіжної інструкції № @2PL354030 від 04 квітня 2023 року про оплату ОСОБА_2 послуг адвоката Васильняка Р. І. відповідно до умов договору про надання правової допомоги на загальну суму 7 000 грн;

ОСОБА_1 не надав клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог;

таким чином, з урахуванням фактичного обсягу наданих адвокатом Васильняком Р. І. юридичних послуг, відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також відсутності клопотання позивача щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000 грн.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000 гривень

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук


Увага! Цей сервіс доступній
у повній версії iplex
Перейти до повної версії iplex

Розгорнути
Згорнути
Документ не має змісту
Сервіс недоступний у гостьовому тарифі
"Звіт про зміни" - сервіс для швидкого ознайомлення зі змінами документа.
Звіт містить тільки змінені абзаці документа у поточній та попередній редакціях із зазначенням доданих та вилучених фрагментів.
Судове рішення включено в список зв`язків, тому що
на це рішення посилаються:
це рішення посилається на:
sud
0
({'regnum':'112938888','version':8079,'code_sud':'Касаційний цивільний суд Верховного Суду','vid':'Постанова','forma':'Цивільне','instance':'Касаційна','region':'м. Київ','date':'17.08.2023','title':'про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди','number':'759/16306/21-ц','suddja':'Дундар Ірина Олександрівна','edrpou':'','links':''})