Ухвала суду № 906/1330/21 від 20.06.2023 про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсним статуту

УХВАЛА

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/1330/21

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д.- головуючий, суддів: Бакуліна С.В., Баранець О.М., Вронська Г.О., Губенко Н.М., Кібенко О. Р., Кролевець О.А., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,

представників учасників справи:

представника позивача - Войнаровського О.В., Кошліченко В.С.,

представника відповідача - Бабій В.В., Вірьовкін О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Соловей Л.А.)

від 20.09.2022

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Олексюк Г.Є., судді - Мельник О.В., Гудак А.В.)

від 23.11.2022

у справі за позовом ОСОБА_1

до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)

про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсним статуту.

ВСТУП

1. Суть справи полягає у спорі між членами релігійної громади з приводу зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях з УПЦ на ПЦУ та внесення відповідних змін або доповнень до статуту.

2. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

- яким чином має визначається членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?

- яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?

- чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?

- чи є рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з рішенням про зміну підлеглості, сповідувати свою релігію спільно з іншими у розумінні статті 11 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?

Короткий зміст позовних вимог

3. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - настоятель УПЦ) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Релігійної громади "Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (далі - Релігійна громада ПЦУ) про визнання недійсним протоколу № 2 загальних зборів Релігійної громади УПЦ від 06.07.2019; визнання недійсним статуту Релігійної громади ПЦУ у новій редакції.

4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення позивача - настоятеля Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" (надалі - Релігійна організації УПЦ) та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були справжніми членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.

Фактичні обставини, установлені судами

5. 20 листопада 1991 року рішенням Виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів зареєстровано статут Релігійного об`єднання Українська Православна Церква у селі Калинівка Житомирського району (код ЄДРПОУ 26092264), що був затверджений Житомирською єпархією Української Православної Церкви 24.10.1991.

6. Відповідно до положень цього Статуту:

- Калинівська парафія - релігійне об`єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії (пункт 1 розділу 1);

- парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим статутом, статутом Української Православної церкви та статутом Житомирської єпархії (пункти 1.6, 1.7 розділу 1);

- парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей (пункт 14 розділу 2);

- парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18 річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті (пункт 9);

- статут підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Житомирської єпархії Української Православної церкви, зміни та доповнення цього Статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея (пункти 37, 38 розділу 5).

7. Згідно з указом Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського від 20.11.2015 року № 76 позивач був призначений настоятелем Свято-Покровського храму с. Калинівка Житомирського районного округу Житомирської єпархії.

8. 20.01.2019 відбулися парафіяльні збори Релігійної організації УПЦ, що оформлені протоколом № 2 з наступним порядком денним:

1. Обрання секретаря парафіяльних зборів;

2. Виключення особи із списку парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів.

3. Обрання складу парафіяльної ради.

4. Обрання ревізійної комісії релігійної організації.

5. Вирішення питання конфесійної належності релігійної організації.

9. Додатком № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів парафіяльних зборів релігійної організації Української православної церкви Свято-Покровського храму у кількості 28 осіб.

10. На цих парафіяльних зборах членів релігійної організації прийнято рішення про виключення осіб із списку Парафіяльних зборів та включення осіб до цього списку, обрано склад Парафіяльної ради, обрано ревізійну комісію релігійної організації та вирішено питання конфесійної належності релігійної організації, а саме: підтверджено належність релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ 26092264) Українській православній церкві та вірність Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському та всієї України.

11. З усіх питань порядку денного проголосували: "за" - 28, "проти" - 0, "утримались" - 0.

12. Рішення парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ від 20.01.2019 року було затверджено керуючим Житомирською Єпархією Української православної церкви Митрополитом Житомирським та Новоград-Волинським Никодимом.

13. Як вказує позивач, 09.03.2019 відбулися збори громади села Калинівка, на які, як зазначає позивач, не було належним чином запрошено настоятеля, голову парафіяльної ради та дійсних членів релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви. На думку позивача, на зборах відбулось протизаконне голосування, що стосувалось статутної діяльності релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та перехід релігійної громади до Православної церкви України.

14. Суди не встановили обставини щодо кількості осіб, що були присутні на цих зборах. У постанові суд апеляційної інстанції в контексті викладення змісту заперечень відповідача на апеляційну скаргу зазначив, що "загальним зборам, які відбулися 06.07.2019 передували загальні збори релігійної громади, які відбулися 09.03.2019 та на яких були присутні 126 членів релігійної громади, в тому числі позивач та його керівник. На зборах було вирішено зокрема щодо зміни канонічної приналежності, що було оформлено протоколом загальних зборів релігійної громади від 09.03.2019".

15. 06.07.2019 відбулися загальні збори Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ - 26092264), оформлені протоколом № 2, на яких були присутні 10 осіб. Всього до складу загальних зборів входять: 10 осіб.

16. На вказаних зборах, зокрема, вирішено:

1. змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України;

2. змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади, а саме: "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області";

3. викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції;

4. провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

17. 06.09.2019 голова загальних зборів ОСОБА_2 та секретар зборів ОСОБА_3, діючи від імені Релігійної організації "Української православної Свято-Покровської церкви", звернулися із заявою до Житомирської обласної державної адміністрації щодо реєстрації Статуту релігійної організації в новій редакції.

18. 03.10.2019 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 346 прийнято рішення зареєструвати Статут релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області" у новій редакції (далі - Статут в новій редакції).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

19. Господарський суд Житомирської області рішенням від 20.09.2022, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, у задоволенні позову відмовив повністю з підстав недоведеності порушення прав позивача, Релігійної організації УПЦ на сповідування своєї релігії в результаті реорганізації релігійної громади як юридичної особи, зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та внесення відповідних змін до статуту.

20. Рішення суду мотивовано такими висновками:

20.1 рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів релігійної громади (постанова Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі №233/3516/18-ц);

20.2 здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

20.3 відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання, оскільки на загальних зборах рішення щодо порядку відвідування церкви не приймалось;

20.4 рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача;

20.5 схожі висновки щодо відсутності порушеного права позивача рішенням релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях викладені у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у складі Верховного Суду у справі №598/157/15-ц,

20.6 не доведено порушення прав настоятеля та релігійної громади Української Православної Церкви щодо порушення їхнього права на сповідування своєї релігії в результаті реорганізації релігійної громади як юридичної особи в результаті зміни конфесійності;

20.7 позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю УПЦ. Відповідно до пункту 8 частини восьмої Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

21. Суд відхилив аргументи позивача, що рішення приймалось неправомочними членами Релігійної організації УПЦ, оскільки:

- законодавство не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади;

- у статуті не врегульовано порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади;

- позивач не надав докази та не довів, на якій підставі жителі села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не є парафіянами Релігійної організації УПЦ, настоятелем якої він був;

- доказами у справі підтверджується різна кількість членів релігійної громади села Калинівка, що не означає членство в релігійній громаді виключно перелічених осіб;

- на зборах 06.07.2019 були присутні 10 парафіян. На інших зборах 20.01.2019 були присутні 28 членів релігійної громади, що є більше від кількості членів релігійної організації, яка прийняла оскаржуване рішення про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до релігійного об`єднання - Православної Церкви України;

- ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умови (підстави) правомочності парафіяльних зборів.

22. Заперечення позивача щодо додатку до оскаржуваного протоколу (реєстр членів Релігійної організації УПЦ) суд не брав до уваги, оскільки не було доведено наявності ще однієї діючої релігійної громади на території села Калинівка.

23. Аргументи позивача, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення настоятеля та дійсних членів релігійної громади, суд відхилив, оскільки Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-XII) не передбачає й не надає особливих повноважень скликання таких зборів священнослужителям, тому згода священнослужителя не є обов`язковою.

24. Суд дійшов висновку, що частина жителів села вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим висловили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Натомість частина громади, що не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду, укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

25. Суд відмовив у визнанні недійсним статуту Релігійної громади ПЦУ з підстав недоведеності невідповідності його положень вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26. 10.12.2022 позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

27. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди внаслідок неправильного застосування норм статті 16 ЦК України, порушення норми частини четвертої статті 236 ГПК України, зробили помилковий висновок щодо недоведення порушення прав позивача. Суди не врахували висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, щодо ефективності способу захисту (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

28. Також скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

29. Скаржник вважає, що суди неправильно застосували норми статті 8 Закону № 987-XII, оскільки помилково ототожнили поняття "територіальна" та "релігійна" громада, не врахували, що позивач, як керівник релігійної організації, та члени релігійної громади не були повідомлені про проведення загальних зборів, а оскаржуване рішення було прийнято не членами релігійної громади. На думку скаржника, правильним є застосування поняття релігійної громади, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях та роз`ясненнях. Висновок Верховного Суду з цього питання відсутній.

30. У письмових поясненнях, що були подані 08.03.2023 за пропозицією суду, позивач пояснив, що, на його думку, постанова Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №924/173/22 не містить чіткого розмежування понять "релігійна громада" та "територіальна громада" та не дає чіткого розуміння застосування статті 8 Закону № 987-XII.

Позиція інших учасників справи

31. Релігійна громада ПЦУ у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідач наголошує:

31.1 рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було ухвалене загальними зборами релігійної громади, які були скликані її членами. Реєстр членів релігійної організації є додатком до протоколу загальних зборів, підписаний всіма членами організації, які приймали рішення;

31.2 ніхто (включно із священнослужителем чи органами управління релігійної громади) не може позбавити загальні збори членів релігійної громади права прийняти рішення щодо зміни підлеглості, зміни керівника та місцезнаходження;

31.3 твердження скаржника щодо обов`язкової участі настоятеля відповідної релігійної організації під час проведення зборів є необґрунтованими;

31.4 аргументи скаржника щодо не дослідження судами питання підписання додатку до протоколу є безпідставним, оскільки до суду першої інстанції відповідач подавав заяви свідків, які проводили збори та підписували додаток до протоколу. У свідченнях зазначено, що свідки є членами релігійної громади села Калинівка, а також обставини щодо скликання, проведення зборів та оформлення документів для подання їх державному реєстратору;

31.5 законом не передбачено фіксованого членства в релігійній громаді. Статут не передбачає порядок обліку членів релігійної громади. Будь-яка православна особа, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Калинівки, може бути членом релігійної громади. Збори могли скликатися будь-ким із членів громади (ініціативна група), що і відбулося у цьому випадку, тому аргументи позивача, що на зборах голосували особи, які не є членами вказаної релігійної організації, є безпідставними;

31.6 позивач не позбавлений можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах не приймалось будь-якого рішення про заборону на свободу віросповідання);

31.7 частина громади, що не згодна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем);

31.8 позивач не позбавлений права бути членом релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві;

31.9 суди обґрунтовано врахували висновки, що викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц.

32. Відповідач у письмових поясненнях щодо необхідності врахування висновків, які містяться в постанові Верховного суду від 14.12.2022 року у справі 924/173/22, повторив доводи касаційної скарги. Додатково зауважив, що дії скаржника спрямованні не на захист власних релігійних прав. Фактично скаржник намагається отримати у власність будівлю церкви, в якій відбувається богослужіння релігійної громади села Калинівка. Судовими рішеннями у справі № 278/549/22 та №278/1819/21, що набрали законної сили, відмовлено позивачу у задоволенні вимог про оскарження дій сільської ради щодо інвентаризації майна культової споруди - приміщення церкви в с. Калинівка, постановку її на баланс, а також дії щодо надання релігійній організації ПЦУ права постійного користування на земельну ділянку.

33. У письмових поясненнях від 13.06.2023 відповідач пояснив:

33.1 частина друга статті 8 Закону № 987-ХІІ в питанні визначення членства в релігійній громаді, встановлює два критерії, яким має відповідати особа, щоб вважатися членом релігійної громади - така особа повинна: 1) самостійно визначати себе членом релігійної громади (вільне волевиявлення); 2) відповідати вимогам статуту релігійної громади;

33.2 членство конкретної особи в конкретній релігійній громаді має встановлюватися наступним чином: по-перше, така особа має відповідати вимогам статуту релігійної громади, які не залежать від волі третіх осіб, та особисто визначати себе членом релігійної громади; по-друге, саме на позивача покладається обов`язок доказування, що конкретна особа не відповідає вимогам статуту релігійної громади, які не залежать від волі третіх осіб; по-третє, якщо конкретна особа відповідає формальним вимогам, статуту релігійної громади, які не залежать від волі третіх осіб, але позивач все одно заперечує належність такої особи до членів релігійної громади з підстав зловживання такою особою своїм правом визначати себе членом релігійної громади, саме на позивача покладається обов`язок доказування, що така особа зловживає своїм правом;

33.3 за законодавством України в релігійній громаді не може бути фіксованого членства, оскільки це суперечить принципам, закріпленим у статті 8 Закону № 987-ХІІ: виключно на власний розсуд, за наслідком вільного волевиявлення, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної релігії у різний момент часу;

33.4 кількісний склад релігійної громади має ключове значення, оскільки він є базою для вирахування "кількості членів, релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади", яка є базою для вирахування наявності необхідних 2/3 голосів від цієї кількості;

33.5 через відсутність фіксованого членства, конкретна особа має вчинити активну дію, з якої буде слідувати, що така особа може вважатися членом релігійної громади: для учасників загальних зборів релігійної громади - це участь таких осіб в загальних зборах; для противників рішення про зміну підлеглості (які, як правило, демонстративно ігнорують загальні збори релігійної громади) - це подання позову з оскарження рішення про зміну підлеглості;

33.6 враховуючи відсутність фіксованого членства в релігійних громадах та специфіку спору, на відміну від класичних корпоративних спорів, в яких рішення органу управління юридичної особи під сумнів може поставити будь-який учасник юридичної особи, незалежно від його кількісної участі в управлінні юридичною особою, рішення про зміну підлеглості релігійної громади можуть оскаржити позивачі у тій кількості, достатньо для нівелювання наявності "2/3 від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту релігійної громади";

33.7 особа, яка вважає себе членом конкретної релігійної громади, участі в загальних зборах не приймала, для ідентифікації себе, як члена релігійної громади, в контексті судового спору з оскарження рішення про зміну підлеглості, мав вчинити активну дію для захисту своїх прав, звернутися з позовом.

Підстави передачі справи на Велику Палату Верховного Суду

34. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 11 ГПК України).

35. Суд враховує, що Україна не повідомляла про відступ від статей 9, 11 Конвенцій про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) у порядку статті 15 Конвенції, що визначає, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

36. Насамперед Палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (надалі - Суд) звертає увагу, що в межах цієї справи не вирішується питання законності діяльності релігійної організації УПЦ, до якої належить позивач у справі.

37. Суд виходить з того, що суть справи полягає у вирішенні індивідуального спору, що виник між членами релігійної громади щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях конфесійної приналежності та підпорядкованості: УПЦ чи ПЦУ та несення відповідних змін до статуту, що вплинуло на правосуб`єктність первісної релігійної громади УПЦ.

38. Суд усвідомлює складні передумови і історичний контекст прийняття 17 січня 2019 року Закону України № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (Закон № 2673-VIII), який послугував правовою підставою для прийняття оскаржуваного у цій справі рішення.

39. Водночас Суд враховує, що "право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами і свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства. Всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод - головний обов`язок України як демократичної, правової держави" (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016). На момент розгляду справи церкви УПЦ та ПЦУ законно здійснюють свою діяльність на території України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх, незалежно від релігійних та інших переконань (стаття 7 ГПК, стаття 24, пункт 1 статті 129 Конституції України), "держава зобов`язана залишатися нейтральною та неупередженою у здійсненні своїх регуляторних повноважень у сфері свободи віросповідання та у відносинах із різними релігіями, конфесіями та віруваннями" ("Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії" (Religionsgemeinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria) № 40825/98, від 31 липня 2008 року], § 97).

40. З цієї точки зору право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. з відповідними відмінностями справу "Свято-Михайлівська Парафія проти України", № 77703/01, п. 113, рішення від 14 червня 2007 року).

41. Коли йдеться про питання стосовно відносин між державою та релігіями, думка про які може обґрунтовано та в значній мірі різнитися в демократичному суспільстві, ролі національного органу, який приймає рішення, має надаватися особлива важливість. Це, зокрема, матиме місце, коли практика в європейських країнах характеризується великою різноманітністю конституційних моделей, які регулюють відносини між державою та релігійними конфесіями (рішення у справах "Фернандез Мартінез проти Іспанії" [ВП] (Fernбndez Martнnez v.) [GC], заява № 56030/07, пункт 130, ЄСПЛ 2014).

42. Тому, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, Суд у цій справі має перевірити, чи вплинув фактичний процес реалізації та застосування Закону № 2673-VIII на гарантовані Конституцією та Конвенцією права позивача. У зв`язку з цим Суд має вирішити такі питання:

1) яким чином має визначається членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади?

2) яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади?

3) чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації?

4) чи є рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з рішенням про зміну підлеглості, сповідувати свою релігію спільно з іншими у розумінні статті 11 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?

43. Суд вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з наступного.

44. Релігійні організації (об`єднання) є особливим видом юридичних осіб, що діють на підставі своїх статутів (положень), розроблених із урахуванням їхньої належності до тієї чи іншої релігії, догм, канонів, принципів. Релігійні організації (об`єднання) є зовнішньою формою (Forum externum) здійснення громадянами України свого конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), зокрема, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи, ритуальні обряди, вести релігійну діяльність та взаємодіяти з іншими суб`єктами шляхом створення релігійної організації (об`єднання) (статті 35, 36 Конституції України) (абзац перший підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022).

45. За практикою Європейського суду з прав людини, оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, то стаття 9 Конвенції, яка передбачає право кожного на свободу думки, совісті та релігії, має тлумачитися відповідно до її статті 11, яка гарантує кожному свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами та захищає об`єднання громадян від невиправданого втручання з боку держави; релігійні зібрання підпадають під захист статті 11 Конвенції, яка поширює свою дію як на приватні зібрання, так і на зібрання у публічних місцях, а також на статичні зібрання і публічні процесії. З цієї точки зору право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці ЄСПЛ, бути нейтральною та безсторонньою (справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України", № 77703/01, п.112 - 113, рішення від 14 червня 2007 року, "Баранкевич проти Росії" пункти 15, 25, рішення від 26 липня 2007 року).

46. Крім того, одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в її колективному вимірі, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 Конвенції (справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України", № 77703/01, п. 113, рішення від 14 червня 2007 року).

47. Завдання національного суду не полягає у вирішенні спору між членами релігійної громади, оскільки, якщо розглядати більш конкретно внутрішню автономність релігійних груп, стаття 9 Конвенції не охоплює право на непогодження всередині релігійної спільноти; у разі будь-якої доктринальної або організаційної незгоди між релігійною спільнотою та одним із її членів свобода віросповідання особи реалізується як можливість вільно припинити членство у такій спільноті (рішення у справах "Фернандез Мартінез проти Іспанії" [ВП] (Fernбndez Martнnez v.) [GC], заява № 56030/07, пункт 128, ЄСПЛ 2014).

48. Особливістю цієї справи є те, що позивач, як керівник релігійної громади УПЦ, заперечує, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було ухвалено уповноваженими членами релігійної громади. Тому питання членства в релігійній громаді є одним з ключових у цій справі.

49. Відповідно до чинного законодавства релігійні організації (об`єднання) мають право самостійно вирішувати свої внутрішні справи. Така автономія релігійних організацій (об`єднань) гарантована законодавчою забороною державі втручатися в законну діяльність релігійних організацій (частина четверта статті 5 Закону № 987-XII). ЄСПЛ також вказував, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів (справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України", № 77703/01, п. 150, рішення від 14 червня 2007 року).

50. Релігійна організація на власний розсуд має право визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11, такі рішення лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів (справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України", № 77703/01, п. 150, рішення від 14 червня 2007 року).

51. ЄСПЛ неодноразово стверджував, що попри те, що основною метою багатьох положень Конвенції є захист особи від свавільного втручання з боку державних органів, крім того, можуть бути позитивні зобов`язання, необхідні для ефективного дотримання відповідних прав (див. Цzgьr Gьndem v. Turkey, № 23144/93, § 42, ECHR 2000-III). Відповідно до статті 9 Конвенції держави мають позитивне зобов`язання забезпечувати мирне співіснування представників усіх релігій і тих, хто не належить до релігійної групи, шляхом забезпечення взаємної терпимості (див. E.S. v. Austria, № 38450/12, § 44, 25 жовтня 2018 року; див. також Leyla Єahin v. Turkey [GC], № 44774/98, §§ 107-08, ЄСПЛ 2005-XI, та S.A.S. v. France [GC], № 43835/11, §§ 123-28, ЄСПЛ 2014 рік (витяги)). Ці зобов`язання можуть вимагати вжиття заходів для забезпечення поваги до свободи релігії навіть у стосунках між приватними особами (див. Siebenhaar v. Germany, № 18136/02, § 38, 3 лютого 2011 року).

52. Згідно зі своєю практикою, ЄСПЛ надає державам-учасницям Конвенції певну свободу розсуду при прийнятті рішення про те, чи потрібне втручання, та, якщо так, то до якого ступеню. Ця свобода розсуду йде пліч-о-пліч з європейським контролем та поширюється як на законодавство, так і на рішення, в яких воно застосовується. Завдання Суду полягає в тому, щоб визначити, чи були заходи, прийняті на національному рівні, в принципі виправдані та пропорційні. Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за Конвенцією не піддається точному визначенню; тим не менш, застосовні принципи є схожими. Зокрема, в обох контекстах слід брати до уваги справедливий баланс, який необхідно встановити між конкуруючими інтересами окремого індивіда та суспільства в цілому; при цьому в будь-якому разі береться до уваги свобода розсуду, якою користується держава ("Евейда та інші проти Сполученого Королівства" (Eweida and Others v. the United Kingdom), № 48420/10, пункт 84, рішення від 15 січня 2013 року).

53. Верховний Суд враховує, що в цій справі прямо не оскаржуються дії держави. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін до статуту по суті є рішенням про припинення діяльності релігійної організації УПЦ, настоятелем (священослужителем) якої був позивач, оскільки його наслідком є необхідність створення нової громади для продовження діяльності громади УПЦ. Таке рішення прийнято іншими особами- які, як і позивач у справі, визначали себе членами релігійної громади УПЦ.

54. Таке рішення фактично призвело до позбавлення релігійної громади УПЦ, очолюваної позивачем, правоздатності юридичної особи, оскільки статут релігійної організації у новій редакції був затверджений розпорядженням голови Житомирської ОДА і були внесені відповідні зміни до держаного реєстру. Наведене унеможливило здійснення нею прав, пов`язаних з наявністю статусу юридичної особи, наприклад, права володіти та орендувати об`єкт нерухомого майна, права проводити богослужіння в культовій будівлі, реалізувати право на судовий захист, а реалізацію таких прав Європейський суд послідовно визнавав невід`ємною складовою здійснення права на сповідування своєї релігії (див. рішення Європейського суду у справі "Релігійна громада Свідків Єгови та інші проти Австрії).

55. Релігійна громада УПЦ в селі Калинівка фактично перестала бути зареєстрованою організацією, тому позивач - священнослужитель та інші громадяни, які були її членами, були позбавлені права сповідувати свою релігію спільно з іншими. Наявність у них права утворити нову релігійну громаду (частина восьма статті 8 Закону № 987-ХІІ) має оцінюватися в контексті дотримання принципу пропорційності, але не впливає і не виключає висновок про наявність втручання в право.

56. Рішення про зміну підлеглості не приймалось безпосередньо державою, але було наслідком прийнятого 17 січня 2019 року Закону Украйни № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", яким встановлено відповідну процедуру. Окрім того, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту було зареєстровано державою в особі державної адміністрації в порядку, встановленому статтею 14 Закону № 987-ХІІ. Закон передбачає можливість відмови, якщо зміни і доповнення статутів або діяльність суперечать чинному законодавству, що означає обов`язок уповноваженого державного органу перевіряти дотримання процедури з метою захисту прав заінтересованих осіб. Без проведення реєстраційних дій первісна релігійна громада не втрачає правосуб`єктність.

57. З цих підстав Верховний Суд доходить висновку, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, що були зареєстровані державною адміністрацією, внаслідок чого релігійна громада позивача втратила правоздатність є "обмеженням" прав позивача сповідувати свою релігію спільно з іншими особами, що гарантовано статтею 9 Конвенції, що тлумачиться у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.

58. Відповідно до пункту 2 статті 11 і так само статті 9 Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено законом" та здійснено "згідно з законом", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку (справа "Свято-Михайлівська Парафія проти України", № 77703/01, пункт 115, рішення від 14 червня 2007 року).

59. Отже, чи було втручання "встановлено законом" та "згідно з законом" є першою та найважливішою вимогою статей 9, 11 Конвенції.

60. Для дотримання цієї вимоги, втручання не просто повинно ґрунтуватися на національному законодавстві - саме законодавство повинно відповідати певним умовам ʼякості". Зокрема, норма не може вважатися "законом", поки її не буде сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати громадянинові можливість регулювати свою поведінку: він має бути здатен, за необхідності за допомогою відповідної консультації, передбачити тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, до яких може призвести зазначена дія. Такі наслідки не повинні бути передбачувані з абсолютною впевненістю. Хоча точність є бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а закон повинен бути здатним встигати за обставинами, що змінюються. Таким чином, багато законів неминуче сформульовані у термінах, які тією чи іншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення та застосування є питанням практики.

61. У своїй практиці ЄСПЛ також визнає, що, як би чітко не було сформульовано положення законодавства, у будь-якій галузі права існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, які потребують пристосування до обставин, що змінюються. Знову ж таки, хоча визначеність є вкрай необхідною, вона може спричиняти надмірну суворість, а закон повинен бути здатним відповідати обставинам, що змінюються. Таким чином, багато законів неминуче сформульовані у термінах, які тією чи іншою мірою є нечіткими, і чиє тлумачення та застосування є питаннями практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", заява № 14902/04, пункт 568, від 20 вересня 2011 року).

62. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що згідно з чинним законодавством держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами (частина третя статті 8 Закону № 987-XII).

63. Також закон визначає, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону № 987-XII).

64. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади (частина четверта статті 8 Закону № 987-XII).

65. Отже, Закон чітко передбачає можливість прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади. Такі положення застосовані, якщо відповідно до вимог статуту (положення) релігійної громади можливо встановити кількість членів релігійної громади.

66. Водночас в Законі існує прогалина вирішення цього питання, якщо релігійна громада, користуючись своїм правом самостійно вирішувати свої внутрішні справи, не визначила у статуті на власний розсуд порядок прийняття нових та виключення існуючих членів, порядок обліку членів громади. Так само Закон не регламентує порядок правового статусу вірян (прихожан) церкви, що ототожнюють себе як члени релігійної громади, але не визнаються такими її керівником, тощо. Подолання цієї законодавчої прогалини у спосіб, що сумісний зі статтею 9, 11 Конвенції, є завданням суду.

67. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

68. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, питання про прийняття якої до розгляду вирішується Великою Палатою, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин.

69. Крім того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

70. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

71. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 910/15551/20)

72. Беручи до уваги наявність прогалини щодо законодавчого регулювання питання визначення необхідної кількості членів релігійної громади для прийняття рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту у разі, коли загальна кількість членів не визначена, необхідність вирішення питання застосування аналогії закону чи права у цій справі, а також зважаючи на те, що питання у справі стосується захисту прав людини і основоположних свобод, що гарантуються Конституцією України та Конвенцією, і вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, Суд вважає, що у межах цієї справи наявні ознаки якісного критерію виключної правової проблеми у справі, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

73. Кількісний критерій ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.

74. Застосовуючи цей критерій, Суд зазначає, що за даними Wikipedia з 15 грудня 2018 року 1472 релігійних громад та монастирів заявили про вихід з УПЦ до ПЦУ (станом на 19.06.2023), цей процес продовжується. Відповідно до загальнодоступної інформації з ЗМІ в окремих громадах процес зміни підлеглості відбувається з протистояннями, що з урахуванням питання, щодо якого постає проблема, може свідчити про виникнення нових судових спорів.

75. Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що значна кількість справ, у спорах, що пов`язані зі зміною підлеглості релігійної громади (в тому числі з "колишніми" керівниками релігійних громад щодо усунення користування будівлями після здійснення зміни підлеглості) розглядаються, як в судах господарської (зокрема, але не виключно справи №№ 910/12018/22, 910/14722/22; 924/356/23; 924/278/23; 906/820/22; 902/1043/21; 911/1900/22; 903/511/22; 910/13963/21; 727/5571/19; 902/1283/21; 918/74/22; 910/18406/21; 727/5575/19; 910/4517/22 та інші), так і цивільної юрисдикції (зокрема, справа № 359/1946/23 (рішення від 13 червня 2023 року), справа № 567/1464/22 (рішення від 13 червня 2023 року), справа № 167/439/22 (рішення від 14.03.2023) та інші).

76. Наведене є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 906/1330/21 разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова С. Бакуліна О. Баранець Г. Вронська Н. Губенко О. Кібенко О. Кролевець В. Студенець