УХВАЛА

11 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 916/546/21

Провадження № 12-19гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідачаТкача І. В.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Штелик С. П.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи916/546/21

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021

(головуюча суддя Будішевська Л. О., судді Аленін О. Ю., Лавриненко Л. В.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2021 (суддя Невінгловська Ю. М.)

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3, ОСОБА_1, державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Логиновської А. А.

про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі та скасування державної реєстрації,

УСТАНОВИЛА:

02.03.2021 ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 (далі - скаржник) та державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Логиновської А. А. про:

- визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТ-Інвест" (далі - ТОВ "ЗТ-Інвест", товариство) від 19.02.2021, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, зміну складу або інформації про засновників, проведену державним реєстратором, реєстраційна дія № 1005561070034002601 від 23.02.2021.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відчуження ОСОБА_3 своєї частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" на користь ОСОБА_1 відбулось з порушенням установленої законодавством та статутом товариства процедури повідомлення позивача як іншого учасника товариства про намір відчуження своєї частки в статутному капіталі, відповідно, - без згоди позивача на таке відчуження.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021, позов задоволено. Визнано недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ?Інвест" від 19.02.2021, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Скасовано державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, зміну складу або інформації про засновників, проведену державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Логиновською А. А., реєстраційна дія № 1005561070034002601 від 23.02.2021.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що акт приймання-передачі від 19.02.2021 є тим правочином, за яким відбулось відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест", який мав юридичні наслідки у вигляді припинення права власності на цю частку у ОСОБА_3 і набуття права власності на вказану частку ОСОБА_1 .

Договір від 19.02.2021 та зміни до акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 03.06.2021, які ОСОБА_1 надав на заперечення вимог щодо відчуження частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест", не були прийняті судами до розгляду.

Враховуючи положення частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди зазначили, що оскільки відзив на позовну заяву не містив жодних посилань на те, що ОСОБА_3 передав належну йому частку лише в управління (на підставі договору від 19.02.2021), ОСОБА_1 позбавляється права заперечувати проти обставини, що ОСОБА_3 передав частку у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" саме у його власність під час розгляду справи по суті.

За таких обставин суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача, що саме акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 19.02.2021 є тим правочином, за яким відбулось відчуження учасником частки.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо письмового повідомлення ОСОБА_2 про намір ОСОБА_3 відчужити належну йому частку, господарські суди дійшли висновку, що відчуження останнім своєї частки ОСОБА_1 та укладення ними як правочину акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 19.02.2021 здійснено з порушенням вимог законодавства та визначеної процедури. З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний акт повинен бути визнаний недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як такий, що суперечить Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 14.09.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 916/2303/19, відповідно до яких у разі відступлення учасником товариства своєї частки іншим чином, ніж продаж, зокрема шляхом дарування, переважне право на її придбання в інших учасників товариства не виникає.

ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, закріплених у статтях 86, 194, 236 ГПК України.

Суди не надали належної правової оцінки доказам, наданим скаржником, а саме: копії договору від 19.02.2021 та змін до акта приймання?передачі частки у статутному капіталі від 03.06.2021, які підтверджують, що ОСОБА_3 передав свою частку в розмірі 50 % в управління, а не у власність.

Скаржник зауважує, що вказані докази були подані ним на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 17.05.2021 та до початку розгляду справи по суті, що спростовує висновки судів про позбавлення ОСОБА_1 права заперечувати проти обставин передачі частки в статутному капіталі у власність під час розгляду справи по суті.

За твердженням скаржника, докази, яким судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки, підтверджують факт переходу частки в статутному капіталі саме в управління ОСОБА_1 . Ці докази спростовують твердження позивача про те, що відбувся перехід права власності на частку в статутному капіталі. Як наслідок, неврахування таких доказів призвело до формулювання судами хибного висновку про те, що відбувся правочин щодо відчуження цієї частки.

З огляду на зазначене скаржник зауважує, що вказані процесуальні порушення призвели до ухвалення незаконного рішення.

Мотиви для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2021та рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2021 у справі № 916/546/21.

Ухвалою від 28.07.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 916/546/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України для вирішення виключних правових проблем.

Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

1. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відчуження ОСОБА_3 своєї частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" у власність ОСОБА_1 відбулося шляхом укладення ними як правочину акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 19.02.2021.

При цьому місцевий господарський суд установив, що інших доказів передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" матеріали справи не містять та про існування інших доказів сторонами не заявлялось, у зв`язку із чим дійшов висновку, що не існує інших правочинів, окрім акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 19.02.2021.

Отже, господарські суди вважали, що акт приймання-передачі частки в статутному капіталі за відсутності доказів існування інших правочинів сам є правочином, на підставі якого відбулось відчуження частки в статутному капіталі. При цьому, встановивши порушення вимог статуту та норм чинного законодавства щодо отримання згоди іншого учасника на відчуження своєї частки, суди попередніх інстанцій вважали наявними правові підстави для визнання його недійсним з урахуванням приписів статей 203, 215 ЦК України.

Виходячи з предмета та підстав позову, з урахуванням фактичних обставин справи, встановлених господарськими судами, а також доводів касаційної скарги, одним із питань, яке підлягає вирішенню судом касаційної інстанції у цій справі, є таке: чи існують правові підстави для визнання недійсним акта приймання?передачі на підставі статей 203, 215 ЦК України як правочину.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що існує неоднозначний підхід у вирішенні питання щодо правової природи акта приймання-передачі, а саме: він є правочином чи лише доказом у справі та документом первинного бухгалтерського обліку, залежно від конкретних обставин справи.

На підтримку першого підходу до визначення правової природи акта приймання?передачі як правочину Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наводить судову практику, викладену в постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 у справі № 5019/556/12, Верхового Суду України від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г, Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 10.09.2019 у справі № 918/370/18, від 28.09.2021 у справі № 910/17954/20.

Інший підхід до визначення правової природи акта приймання-передачі як доказу в справі відображений у судовій практиці: у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у постанові Вищого господарського суду України від 26.01.2017 у справі № 911/1601/16, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12827/17, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, від 27.11.2018 у справі № 910/22274/17, від 20.07.2021 у справі № 911/1707/18, від 26.01.2022 у справі № 911/2525/19, від 23.02.2022 у справі № 922/2182/21.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що питання правової природи акта приймання-передачі частки має важливе значення з урахуванням положень пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яким передбачено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

З урахуванням наведеної норми права Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18 дійшов висновку, що чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства. Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що акт приймання?передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права. Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України), в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що правовий висновок щодо застосування пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19. Відповідно до цього висновку вчинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також наводить приклади застосування різних підходів до визначення правової природи акта приймання-передачі при розгляді справ цивільної юрисдикції. У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 523/5169/18 суд застосовує другий із розглянутих вище підходів. Натомість у постановах від 17.05.2022 у справі № 520/2224/19-ц та від 06.07.2022 у справі № 372/3737/19 Верховний Суд застосовує перший підхід.

З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського судувважає, що в судовій практиці існує правова проблема щодо визначення правової природи акта приймання-передачі чи - то як правочину, чи як доказу в справі.

2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує, що суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що частка в статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" передана йому лише в управління. Відхиляючи наведені доводи відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до чинного законодавства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться виключно достовірні відомості про перелік засновників та учасників юридичної особи, але жодним нормативним актом не передбачено внесення до складу учасників замість учасника - управителя корпоративних прав.

При цьому частиною першою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що право довірчої власності підлягає державній реєстрації як речове право, похідне від права власності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з огляду на те, що поряд з правом власності реєстрації підлягає право довірчої власності, виникає питання щодо обґрунтованості відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань також і управителя корпоративними правами.

Таке питання часто виникає у зв`язку з виконанням вимоги статті 36 Закону України "Про запобігання корупції", якою передбачено, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також посадові особи юридичних осіб публічного права зобов`язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі (крім членів своєї сім`ї) належні їм підприємства та корпоративні права. Одним із способів передачі належних корпоративних прав може бути укладення договору управління майном із суб`єктом підприємницької діяльності.

Законодавче регулювання, яке існує на сьогодні, дає змогу недоброчесним службовцям укладати договори управління майном, умови яких передбачають можливість надавати вказівки управителю або визначати інші механізми їхнього впливу на роботу власного товариства. Тобто виглядає так, що хоча de jure після передачі корпоративних прав чи підприємств норма закону є виконаною, de facto публічна особа надалі має можливість усвідомлювати, в якій сфері діяльності позиціонує її товариство чи підприємство, отримувати від нього прибуток та в майбутньому повернутися до його управління.

Вирішенню цієї проблеми могло б сприяти, серед іншого, відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя корпоративними правами як учасника відповідного товариства, що відповідно надавало б йому можливість реалізувати всі корпоративні права довірителя в інтересах останнього (з урахуванням обмежень, передбачених договором щодо відчуження чи передання в заставу таких корпоративних прав). У такий спосіб міг би бути мінімізований ризик того, що установник управління, передавши корпоративні права в управління, все одно фактично б продовжував особисто реалізувати свої корпоративні права через управителя як представника, незважаючи на можливий конфлікт інтересів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що наведене в сукупності свідчить про необхідність вирішення питання щодо можливості та доцільності відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя за договором управління майном корпоративними правами.

З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що ця справа містить ще одну виключну правову проблему, яка полягає у вирішенні питання щодо необхідності відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя за договором управління майном корпоративними правами як учасника відповідного товариства.

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу

1. Стосовно виключної правової проблеми щодо визначення правової природи акта приймання-передачі як правочину чи як доказу у справі

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилається на існування різних підходів у вирішенні питання щодо правової природи акта приймання-передачі, а саме: 1) як правочину, 2) як доказу у справі, документа первинного бухгалтерського обліку - залежно від конкретних обставин справи.

Однак різна оцінка, яка надається судами акту приймання-передачів залежності від конкретних обставин справи, сама по собі не може свідчити про існування у справі виключної правової проблеми щодо визначення правової природи цього акта.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

З огляду на різні обставини справ суди доходять різних висновків щодо правової природи акта приймання-передачі. Такі висновки можуть відрізнятись один від одного, однак, зважаючи на різний контекст справ, у яких відповідні висновки зроблені, це не свідчить про їх суперечність один одному.

У межах цієї справи судами попередніх інстанцій було зроблено оцінку правової природи акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 19.02.2021. Така оцінка базується як на оцінці змісту самого акта, так і на оцінці судами наявних у матеріалах справи доказів у сукупності.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не конкретизовано, в чому саме полягає неможливість у межах доводів та вимог касаційної скарги перевірити правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, і в контексті висновків судів попередніх інстанцій про правову природу акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" від 19.02.2021.

На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність виключної правової проблеми щодо правової природи акта приймання-передачі.

2. Стосовно виключної правової проблеми щодо необхідності відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя за договором управління майном корпоративними правами як учасника відповідного товариства

Скаржник у касаційній скарзі посилається на процесуальні порушення судів попередніх інстанцій щодо ненадання належної правової оцінки зібраним у справі доказам - копії договору від 19.02.2021 та змін до акта приймання?передачі частки у статутному капіталі від 03.06.2021, що підтверджують передачу ОСОБА_3 своєї частки в розмірі 50 % ОСОБА_1 в управління, а не у власність. Неврахування цих доказів, на думку скаржника, призводить до хибної правої оцінки судом факту передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест".

Разом з тим питання щодо необхідності відображення управителя в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань може виникнути в результаті оцінки відповідного договору, згідно зі змістом якого така частка передана саме в управління особи.

ОСОБА_1 стверджує, що частка у статутному капіталі ТОВ "ЗТ-Інвест" перейшла йому в управління на підставі договору від 19.02.2021.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що предметом цього спору є визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі. Договір від 19.02.2021 взагалі не був прийнятий судами попередніх інстанцій до розгляду як доказ. Відповідні фактичні обставини не були встановлені судами.

Частиною першою статті 300 ГПК України встановлено, що, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій не були встановлені фактичні обставини в контексті існування договору від 19.02.2021 та необхідності відображення відповідних відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Предмет справи, що розглядається, не стосується застосування статті 36 Закону України "Про запобігання корупції", на яку суд посилається в ухвалі.

Зазначене вище унеможливлює розгляд виключної правової проблеми щодо необхідності відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя за договором управління майном корпоративними правами як учасника відповідного товариства в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність виключної правової проблеми щодо необхідності відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань управителя за договором управління майном корпоративними правами як учасника відповідного товариства.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на мотиви, наведені в цій ухвалі, визначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 916/546/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Логиновської А. А. про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі та скасування державної реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського судувід 22.12.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2021 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Ткач

Судді: Ю. Л. Власов В. С. Князєв І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко І. В. Желєзний Л. І. Рогач О. С. Золотніков О. М. Ситнік Л. Й. Катеринчук О. С. Ткачук Г. Р. Крет С. П. Штелик


Увага! Цей сервіс доступній
у повній версії iplex
Перейти до повної версії iplex

Розгорнути
Згорнути
Документ не має змісту
Сервіс недоступний у гостьовому тарифі
"Звіт про зміни" - сервіс для швидкого ознайомлення зі змінами документа.
Звіт містить тільки змінені абзаці документа у поточній та попередній редакціях із зазначенням доданих та вилучених фрагментів.
Судове рішення включено в список зв`язків, тому що
на це рішення посилаються:
це рішення посилається на:
sud
0
({'regnum':'105852865','version':7594,'code_sud':'Велика палата Верховного Суду','vid':'Ухвала','forma':'Господарське','instance':'Касаційна','region':'м. Київ','date':'11.08.2022','title':'про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі та скасування державної реєстрації','number':'916/546/21','suddja':'Ткач Ігор Васильович','edrpou':'','links':'1798-12|st165|p4 1798-12|st165 1798-12 435-15|st203 435-15|st215 435-15 2275-19 1798-12|st86 1798-12|st194 1798-12|st236 1798-12|st302 755-15|st17 435-15|st202 435-15|st16 436-15|st20 1952-15|st4|p1 1952-15|st4 1700-18|st36 1798-12|st300|p1 1798-12|st300 1798-12|st303|p6 1798-12|st303 1798-12|st234 1798-12|st235'})