Постанова суду № 761/25101/20 від 20.07.2022 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 761/25101/20

провадження № 61-1288св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Власюк Катериною Петрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Верланова С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька.

Позов мотивовано тим, що сторони у справі є батьками малолітньої дитини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після припинення стосунків між батьками залишилась проживати разом із матір`ю. 01 серпня 2020 року дитину було передано батьку, який мав її повернути в цей же день о 21 годині, проте донька до позивачки не повернулась, а батько повідомив, що бажає відпочити з нею. На даний час місцеперебування дитини не відоме, відповідач на телефонні дзвінки не відповідає. Такими діями відповідач позбавив дитину, яка постійно проживала разом із матір`ю, материнського піклування, уваги та присутності, що порушує її права як матері, а також права та інтереси дитини.

Позивачка вважає, що визначення місця проживання дитини з нею буде забезпечувати інтереси малолітньої дитини для повного і гармонійного розвитку її особистості, зростання в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості, так як вона має офіційне місце роботи, що надасть їй можливість забезпечити належний рівень життя дитині, регулярне відвідування нею дитячих навчальних закладів, розвиваючих занять, забезпечення своєчасного проведення необхідних планових медичних обстежень.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 ; відібрати дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з батьком.

Зустрічний позов мотивовано тим, що сторонами у справі не досягнуто згоди щодо місця проживання спільної малолітньої дитини. З липня 2020 року донька проживає разом з батьком. При останньому перебуванні дитини з матір`ю щодо дочки було вчинено сімейне насилля, що підтверджується психологічним дослідженням. Після психологічного тиску матері на дитину остання не бажає проживати та спілкуватись з нею. В той же час, він піклується про дитину, забезпечує гідні умови проживання. Донька має власну окрему кімнату в трикімнатній квартирі, яка облаштована усім необхідним. Він займається вихованням, оздоровленням, періодичним медичним обстеженням дитини, за необхідності відвідуванням медичних закладів для лікування. Дитина відвідує заклад дошкільної освіти, додатково займається плаванням в басейні.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що він має високий рівень доходу, гнучкий графік роботи, веде здоровий спосіб життя, на роботі характеризується позитивно. Вважає, що створить найбільш сприятливі умови проживання і розвитку дитини. Донька бажає проживати з ним, вона вже звикла до свого місця проживання, навколишнього середовища, має знайомих, друзів, сталі соціальні зв`язки і з цієї точки зору зміна місця проживання, оточення, негативно вплине на дитину та її психологічний стан.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, враховуючи вік дитини, її інтереси, умови життя та життя її батьків, а також виходячи з того, що на даний час ОСОБА_3 не бажає спілкуватись та жити з матір`ю, а примусова зміна місця її проживання буде психологічним насильством відносно дитини, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову та визначив, що встановлення місця проживання дитини з батьком буде відповідати інтересам дитини.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21 січня 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Власюк К. П., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у якій заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

08 квітня 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_2 адвоката Зубицької Л. М. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

28 квітня 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 адвоката Власюк К. П. надійшла відповідь на відзив, в якій представник підтримав вимоги касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

18 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після народження дитини сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

З травня 2020 року сторони почали проживати окремо, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася проживати разом із матір`ю.

З 01 серпня 2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає зі своїм батьком - ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 40-2440 від 10 грудня 2020 року, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації рекомендує визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_2 , що забезпечить найкращі інтереси дитини.

Відповідно до Первинного психологічного висновку ОСОБА_5 , який складений 29 липня 2020 року, висновку кандидата психологічних наук ОСОБА_6 на базі «Зеленої кімнати» Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 07 серпня 2020 року, наданого у зв`язку зі зверненням батька щодо вчинення насильства відносно дочки з боку матері, встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , боїться агресії мами і хоче бути з батьком, дитина переймається присутністю іншого чоловіка в домі.

Відповідно до висновку кандидата психологічних наук ОСОБА_6 на базі «Зеленої кімнати» Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 02 лютого 2021 року, що надавався у зв`язку зі зверненням начальника сектору ювенальної превенції Дніпровського РУ ГУ НП в м. Києві у зв`язку з проведенням перевірки матеріалів по факту заяви ОСОБА_2 щодо вчинення психологічного насильства ОСОБА_1 по відношенню до спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, в результаті психологічного дослідження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено, що вона стала свідком фізичного та психологічного насильства здійсненого її матір`ю у відношенні до її батька, що відповідно до положень психологічної науки та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є психологічним насильством у відношенні до самої дитини. Малолітня ОСОБА_3 також переживає як психологічне насильство примусові зустрічі з матір`ю та має страх бути викраденою, або примушеною проживати з матір`ю. Дитина потребує психологічної корекції як елементу психологічної реабілітації в умовах агресивного поводження її матері щодо батька дитини.

Відповідно до довідки практичного психолога гімназії «Престиж» ОСОБА_7 про психоемоційний стан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розповіді про маму та взаємодії з нею викликали у дівчинки сильні почуття образи; емоційний зв`язок з батьком у дівчинки є значиміший та сильніший; ОСОБА_3 має страх втратити батька.

В ході розгляду справи суд першої інстанції з`ясовував думку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо її бажання проживати з одним із батьків. В судовому засіданні вона висловила бажання жити разом з батьком.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, також допитувалася в судовому засіданні Дніпровського районного суду м. Києва 14 травня 2021 року як потерпіла в межах кримінального провадження № 755/6237/21 щодо вчинення насильства. Під час допиту вона висловила бажання проживати з батьком, також зазначила, що вона з осторогою ставиться до нового співмешканця своєї матері, боїться, що остання її вкраде.

Для вирішення спору між батьками проведено дослідження житлових умов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Актами обстеження умов проживання від 17 серпня 2020 року та 18 вересня 2020 року, 11 листопада 2020 року, 22 грудня 2020 року встановлено, що за місцем проживання матері: АДРЕСА_1 (квартира є орендованою) та за місцем проживання батька: АДРЕСА_2 (власник квартири ОСОБА_8 ) створені належні умови для проживання дитини.

Під час проживання з батьком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідувала спортивний клуб, навчалася в приватному закладі дошкільної освіти «Розумка» в період з 01 вересня 2020 року по 30 червня 2021 року, в закладі дошкільної освіти ОСОБА_3 займалась хореографією, гімнастикою і малюванням. Також ОСОБА_3 займається танцями в спеціалізованій студії.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані

за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги

до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних

і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини

до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі

«М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,

що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини,

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,яка з 01 серпня 2020 року проживає разом з батьком.

Відповідно до актів обстеження умов проживання від 17 серпня 2020 року та 18 вересня 2020 року, 11 листопада 2020 року, 22 грудня 2020 року встановлено, що за місцем проживання матері - АДРЕСА_1 та за місцем проживання батька - АДРЕСА_2 створені належні умови для проживання дитини.

Під час проживання з батьком ОСОБА_3 відвідувала спортивний клуб, навчалася в приватному закладі дошкільної освіти «Розумка», займалась хореографією, гімнастикою, малюванням.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що батько дитини не чинить матері перешкод у спілкуванні, побаченні з донькою, а також у її вихованні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Судом першої інстанції, на виконання вимог статті 171 СК України, було з`ясовано думку малолітньої ОСОБА_3 щодо її бажання проживати з одним із батьків, яка висловила бажання в подальшому жити з батьком.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 40-2440 від 10 грудня 2020 року, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації рекомендує визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком - ОСОБА_2 , що забезпечить найкращі інтереси дитини.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки ОСОБА_3 , місце її навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, проживання з ним в атмосфері любові, турботи, захисту та встановлення низького рівня емоційного зв`язку з матір`ю, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доцільність подальшого проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Оскільки судами визначено місце проживання дитини з батьком, позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування дитини у ОСОБА_2 задоволенню також не підлягають, оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про визначення місця проживання дитини.

При цьому слід ураховувати, що мати дитини, яка безумовно відіграє важливу роль у її житті, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан

її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Крім того, в разі суттєвої зміни обставин визначене у цій справі місце проживання дитини може бути в подальшому змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Посилання заявниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 377/128/18 від 14 лютого 2019 року (провадження № 61-44680св18), № 663/724/19 від 12 січня 2022 року (провадження № 61-15273св21), № 344/16653/16-ц від 04 квітня 2018 року (провадження № 61-1153св17), постановах Верховного Суду України у справах № 712/11527/17 від 23 грудня 2020 року, № 522/2593/19 від 13 жовтня 2021 року, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновку психологічного обстеження № 146 від 03 грудня 2020 року, складеного практичним психологом Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації Овчарик В. В., не є обґрунтованими, оскільки вказаний висновок відсутній у матеріалах цивільної справи.

Посилання у касаційній скарзі на наявність достатніх підстав вважати, що при ухваленні остаточного судового рішення на користь ОСОБА_2 останній буде чинити перешкоди достатньому спілкуванню дитини з матір`ю, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки діючим законодавством України, зокрема статтями 158, 159 СК України, встановлено порядок вирішення органом опіки та піклування та судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Власюк Катериною Петрівною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов