Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 761/35818/19

провадження № 61-17690св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію позивача, інформацію, поширену відповідачем на його особистій сторінці у соціальній мережі "Facebook": ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 у публічному повідомленні, поширеному ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 у публічному повідомленні, поширеному ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також позивач просить зобов`язати відповідача спростувати поширену ним недостовірну інформацію шляхом оприлюднення на особистій сторінці ОСОБА_3 у соціальній мережі "Facebook" у такий саме спосіб, яким її було поширено.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_4 на своїй сторінці в соціальній мережі "Facebook" у зазначених публікаціях поширив невизначеному колу осіб інформацію, що стосується, в тому числі, й позивача. Зазначив, що відповідач поширив у своїх публікаціях посилання на інформаційні матеріали інтернет-видань, які містять недостовірні відомості про нього. Зокрема, поширена відповідачем інформація дає підстави читачу вважати про перебування позивача на посаді в економічному підрозділі Національної поліції, що не відповідає дійсності, оскільки позивач з серпня 2017 року перебуває на посаді заступника начальника управління - начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції. Також не відповідають дійсності й інші відомості, розміщені за посиланнями на зазначені відповідачем інтернет-видання, що стосуються позивача.

Позивач вважав, що не відповідають дійсності й твердження відповідача в публікаціях, що позивач здійснював тиск на професора журналістики ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_1 жодних подібних дій не вчиняв. Зазначав, що висловлювання відповідача про те, що: "Такі як ОСОБА_1 просто дискредитують будь-яку реформу" не ґрунтуються на реальних доказах, проте вони викладені в стверджувальній формі з розміщенням висловлювань, які формують у читача негативне уявлення про нього як особу, яка підриває довіру до реформи зі створення нового державного органу.

На думку позивача, в цілому поширена відповідачем інформація в публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_3 року та від 03 вересня 2019 року створює негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих колег на службі та у громадськості, ганьбить таким чином честь, гідність та його ділову репутацію, оскільки статус посади позивача є соціально важливим та передбачає безперервний належний процес організації роботи підпорядкованого підрозділу, виконання покладених завдань, визначених чинним законодавством України.

Зазначив, що поширена про нього відповідачем інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, є такою, що порушує його немайнові права. Зазначав, що поширена відповідачем про нього інформація не є оціночним судженням, а викладена у стверджувальній формі.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні через його необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка розміщена ОСОБА_7 на його особистій сторінці у соціальній мережі "Facebook" ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 у публічному повідомленні, поширеному ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09. 21 год., а саме такі твердження: "… Учитывая ситуацию с давлением на профессора журналистики ОСОБА_8, которое осуществляется силами и в угоду ОСОБА_1 …", та за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 поширену у публічному повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_3 о 06. 19 год.: "Такие как ОСОБА_1 просто дискредитируют любую реформу".

Зобов`язано ОСОБА_2 протягом 5 календарних днів з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оприлюднення на його особистій сторінці у соціальній мережі "Facebook" ІНФОРМАЦІЯ_1 у такий самий спосіб, яким вона була поширена, інформації під заголовком "Спростування. Інформація, що була поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09 .21 год. за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме твердження: "… Учитывая ситуацию с давлением на профессора журналистики ОСОБА_8, которое осуществляется силами и в угоду ОСОБА_1 …", та за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 поширену у публічному повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_3 о 06 .19 год.: "Такие как ОСОБА_1 просто дискредитируют любую реформу", є недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1". В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, керувався тим, що інформація, яку просить визнати позивач недостовірною, а саме: "Заместителем начальника управления является ОСОБА_1 . Вот ссылки на расследования уважаемых изданий по нему: УП - ІНФОРМАЦІЯ_8. Бигус - ІНФОРМАЦІЯ_9. Радио Свобода - ІНФОРМАЦІЯ_10. Это подтверждает мой инсайд, что в новый орган может перебежать ОСОБА_1", не містить у собі будь-яких фактичних неправдивих даних, зокрема, що стосується назви посади позивача. Та обставина, що відповідач не повністю вказав її назву, також не свідчить про недостовірність зазначеної інформації. При цьому висловлювання відповідача "Это подтверждает мой инсайд, что в новый орган может перебежать ОСОБА_1" є лише припущенням останнього щодо можливого розвитку подій, вираженим в критичній формі. Крім того, саме лише розміщення відповідачем в своїй публікації посилань на публікації інших інтернет-видань та користувачів стосовно позивача не порушують особисті немайнові права останнього. Задовольняючи позов, суд керувався тим, що поширена відповідачем відносно позивача інформація, а саме: "…Учитывая ситуацию с давлением на профессора журналистики ОСОБА_8, которое осуществляется силами и в угоду ОСОБА_1" та "Такие как ОСОБА_1 просто дискредитируют любую реформу", має обвинувальний нахил, створює негативне враження про позивача, а також дає підстави вважати, що позивач, будучи особою, яка обіймає посаду у Головному слідчому управлінні Національної поліції - центральному органі виконавчої влади, який служить суспільству та забезпечує охорону прав і свобод людини, протидію злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, - займається незаконною діяльністю, використовуючи своє службове становище з метою впливу на інших осіб та отримання певної вигоди, не дотримується основних принципів діяльності поліції та підриває авторитет і довіру в очах суспільства до зазначеного органу в цілому.

При цьому судом враховано, що оскільки наведені твердження можна перевірити на відповідність їх факту, то інформація, викладена в них, не може вважатися оціночним судженням. Разом з тим матеріали справи не містять даних про те, що органами, до компетенції яких чинним законодавством віднесена перевірка обставин, що містять відомості про наявність ознак кримінальних правопорушень, виявлено будь-які ознаки протиправних діянь позивача, про наявність яких фактично йдеться в поширеній відповідачем інформації.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_4 у листопаді 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- оскаржувані рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц (провадження № 61-508св17), від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18). Відповідно до зазначених висновків для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Також зазначено, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тож серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 09.21 год. відповідач на своїй сторінці (посилання в мережі Інтернет:ІНФОРМАЦІЯ_2) розмістив публікацію такого змісту (витяг з публікації мовою оригіналу):

"У меня есть инсайд, что хорошая новость для бизнеса вскоре начнет плохо пахнуть.

Сегодня экономическое подразделение в Национальной полиции ликвидировали. Среди коллег в нашей компании, да и вообще - на юридическом рынке нет ни одного, кто бы поставил под сомнение тот тезис, что это экономическое подразделение было самым беспредельным по отношению к бизнесу.

Ликвидировали - хорошо.

Но. Заместителем начальника управления является ОСОБА_1 .

Вот ссылки на расследования уважаемых изданий по нему:

УП - ІНФОРМАЦІЯ_8.

Бигус -

ІНФОРМАЦІЯ_6

Сегодня ОСОБА_18 сказал, что новый орган " Служба финансовых расследований станет аналитическим центром, привлечет лучшие кадры из всех ведомств".

Это подтверждает мой инсайд, что в новый орган может перебежать ОСОБА_1 .

Надеюсь, господин ОСОБА_13 ( ОСОБА_13 ) достаточно мудрый и не допустит, чтобы простая смена названия заменила глубокий смысл ликвидации этого подразделения.

Кроме того, учитывая ситуацию с давлением на профессора журналистики ОСОБА_8, которое осуществляется силами и в угоду ОСОБА_1, к такой реформе может быть определённое недоверие со стороны тех международных организаций, с которыми сотрудничает профессор.

Этого просто не поймут…".

Також ІНФОРМАЦІЯ_3 о 06.19 год. відповідач на своїй сторінці у соціальній мережі " Facebook" розмістив посилання на публікацію такого змісту (посилання в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 (мовою оригіналу):

" Почему не идут реформы в полиции?

- Их не туда послали.

А если серьезно, то кадры, которые окажутся в новой службе финрасследований, покажут реальный мотив таких перемен.

Такие как ОСОБА_1 просто дискредитируют любую реформу.".

Судом першої інстанції встановлено, що зазначені публікації не мають обмежень щодо перегляду їх змісту, є в загальному доступі, з ними може ознайомитися будь-який користувач соціальної мережі "Facebook".

Відповідно до особової картки державного службовця ОСОБА_1 він перебуває на посаді заступника начальника управління - начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації необхідно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR

2001-11).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зазначено таке: "Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 "Інститут економічних реформ проти України", де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшли правильного висновку про те, що поширена ОСОБА_2 інформація була його власними судженнями та оцінкою поширеної, підготовленої ГО "Громадське телебачення" і оформленої у вигляді публікації на власному сайті та аудіовізуальному творі" інформації щодо позивача у цій справі. Таке поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на офіційний сайт ГО "Громадське телебачення" є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації.

Тож, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на відеосюжет, підготовлений журналістами ГО "Громадське телебачення", тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел".

Водночас у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, частково задовольняючи позов, не врахували, що відповідач виклав свою оцінку (на переконання позивача, - негативну) після ознайомлення з журналістськими розслідуваннями та публікаціями стосовно особи позивача, на які були зроблені посилання, а також після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Отже, спростовувана позивачем інформація, яка поширена відповідачем, фактично є оцінкою, вираженням суб`єктивної думки відповідача, після ознайомлення з журналістськими розслідуваннями та публікаціями, тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_7 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.

Про оціночний характер інформації, крім іншого, свідчать також і використані відповідачем мовностилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи ("такі, як ОСОБА_1", "просто дискредитують будь-яку реформу").

Стосовно висловлювання: "…Учитывая ситуацию с давлением на профессора журналистики ОСОБА_8, которое осуществляется силами и в угоду ОСОБА_1", то така інформація також не містить фактичних тверджень, адже внаслідок використання слова "давление" (українською - "тиск"), яке може бути використане у декількох значеннях, неможливо однозначно встановити, яка ж фактична дія була вчинена.

Посилання судів на те, що доданий до матеріалів справи витяг не свідчить про доведеність вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення відносно громадянина ОСОБА_17, а інших доказів, які б доводили протилежне, відповідачем до матеріалів справи не надано, а отже, відповідачем не доведено, що поширена ним інформація є достовірною, Верховний Суд визнає помилковим. Судами не враховано, що відповідач не стверджував про те, що позивачем вчинено кримінальне правопорушення.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 обіймає посаду заступника начальника управління - начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність ("Газета "Україна-центр" проти України", № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі та ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку із цим межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Отже, під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач перебуває на посаді заступника начальника управління - начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції, а отже межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого, - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_3, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи, у розмірі 5 406, 50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко