Постанова

Іменем України

29 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 753/19919/19

провадження № 61-5428св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «АРКАДА»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, постановлене суддею Комаревцевою Л. В., та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсною довіреності від 14 лютого 2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., реєстровий № 658, у порядку передоручення від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 ; визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 05 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., реєстровий № 945.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який Дарницький районний суд міста Києва розірвав рішенням від 13 січня 2017 року. У цьому шлюбі у подружжя народилося двоє синів: ОСОБА_5 , 2008 року народження, та ОСОБА_6 , 2012 року народження.

За час проживання у шлюбі подружжя згідно з договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 05 жовтня 2012 року № 64892 набуло трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 149, 9 кв. м, житловою площею 81, 9 кв. м.

Стверджувала, що у листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до неї з пропозицією про поділ спільно набутого майна. Оскільки переговори між колишнім подружжям щодо поділу майна постійно змінювалися, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 видати довіреність адвокату Ільїну О. П., щоб той міг заздалегідь підготувати документи щодо квартири для укладання в майбутньому договору про поділ спільного майна між колишнім подружжям, оскільки ця квартира перебувала в іпотеці в Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «АРКАДА»

(далі - АТ АКБ «АРКАДА»).

На підставі укладеного з ОСОБА_2 усного договору доручення ОСОБА_1 видала генеральну довіреність ОСОБА_3 на право підписання від її імені та в її інтересах договору про поділ спільного майна подружжя, договорів про внесення змін та/або доповнень до договорів, укладених з АТ АКБ «АРКАДА», у випадку досягнення домовленості щодо усіх істотних умов між сторонами про поділ майна.

30 серпня 2019 року в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. ОСОБА_1 стало відомо, що на підставі укладеного доручення від 30 листопада 2018 року ОСОБА_3 без згоди та повідомлення ОСОБА_1 видав ОСОБА_4 доручення в порядку передоручення. Згоди на вчинення передоручення повноважень на ім`я ОСОБА_4 ОСОБА_1 не надавала і не могла надати, оскільки у неї є недовіра до ОСОБА_4 через те, що той має грошові зобов`язання перед ОСОБА_2 .

Того ж дня ОСОБА_1 дізналася про те, що 05 березня 2019 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 уклав договір про поділ спільного майна подружжя, згідно з яким право спільної сумісної власності подружжя на квартиру припиняється: ОСОБА_2 набуває право власності на трикімнатну квартиру, а ОСОБА_1 не має майнових претензій до ОСОБА_7 та права малолітніх дітей внаслідок поділу майна не порушено, про що зазначено в пунктах 3, 6 договору про поділ спільного майна подружжя.

У подальшому, ОСОБА_4 заявив ОСОБА_1 , що він будь-яких договорів не підписував, а ОСОБА_2 попросив його під`їхати до нотаріуса і підписати документи, які стосувалися передоручення довіреності, виписаної на нього від ОСОБА_3 .

Зважаючи на обставини, викладені у позові, позивач вважала, що ОСОБА_4 , будучи повіреним ОСОБА_1 за довіреністю, уклав договір з ОСОБА_2 від імені довірителя в своїх особистих інтересах.

ОСОБА_1 додатково зазначила, що не отримувала будь-якої компенсації від укладеного договору про поділ спільного майна подружжя ані від ОСОБА_2 , ані від його представників, що спонукало звернутися до суду за захистом порушених прав. Внутрішньої волі, спрямованої на укладення договору з поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 не мала, тому стверджувала, що оспорюваний договір не відповідає її внутрішній волі та не відповідає вимогам, на підставі яких договір про поділ спільного майна подружжя був укладений від її імені.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 надав відзив на позов, у якому заперечував проти його задоволення. Стверджував, що оспорювана довіреність добровільно видана позивачем та на час укладення договору про поділ майна скасована не була. Доводи позивача про те, що оспорюваний правочин укладений представником на невигідних для неї умовах, вважав недоведеними. Зазначив, що за договором про поділ майна подружжя відповідач набув не лише права на спірну квартиру, а й зобов`язання з виплати кредиту за будівництво.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В. просила відмовити у задоволенні позову, вважаючи, що договір та довіреність посвідчено приватним нотаріусом відповідно до вимог законодавства України, немає підстав для задоволення позову.

ОСОБА_4 надав письмові пояснення, в яких просив задовольнити позовні вимоги повністю та розглядати справу без його участі.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 02 березня 2020 року Дарницький районний суд міста Києва позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Залишаючи без задоволення позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювана довіреність повністю відповідає правилам, що закріплені у статті 58 Закону України «Про нотаріат». Доводи позивача про те, що передоручення здійснене без згоди та повідомлення ОСОБА_1 , спростовані під час розгляду справи, а тому суд вважав, що ОСОБА_3 мав право передоручити виконання своїх обов`язків третій особі.

Суд відхилив посилання позивача, що ОСОБА_4 не повідомив позивача про укладений ним від її імені договір поділу спільного майна подружжя, оскільки такий обов`язок не передбачений законом. Позивач не довела обставин, що, укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_4 діяв в інтересах ОСОБА_8 , оскільки мав боргові зобов`язання. Суд врахував, що за договором поділу спільного майна до ОСОБА_8 перейшли кредитні зобов`язання, а відтак обставини, на які посилається позивач, спростовані матеріалами справи.

Постановою від 01 березня 2021 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_3 не повідомив її про те, що видав довіреність ОСОБА_4 , суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки обов`язок здійснити таке повідомлення не передбачений ані змістом довіреності, ані вимогами законодавства. Інших підстав для визнання недійсною довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_4 , позивач не навела.

Апеляційний суд врахував, що позивач не довела, що ОСОБА_4 , підписуючи оспорюваний договір, діяв не в її інтересах, а у своїх, оскільки мав боргові зобов`язання перед ОСОБА_2 . В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 наголосив на тому, що він дійсно мав ділові стосунки з ОСОБА_2 , але не мав боргових зобов`язань перед ним. ОСОБА_4 також добре знав ОСОБА_1 і знав, що колишнє подружжя ділять між собою квартиру та кредит.

Обставини того, що ОСОБА_4 не підписував оскаржуваний договір, не підтверджені в судовому засіданні.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 31 березня 2021 року звернулася із застосуванням засобів поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визначення заявником підстав касаційного оскарження та узагальнений виклад доводів касаційної скарги

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у:

постанові Верховного Суду від 19 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц (провадження № 61-1129св17), відповідно до яких первинний представник має сповістити особу, яку представляє, про проведене передоручення і повідомити їй необхідні відомості про особу, якій він передав повноваження. Невиконання цього обов`язку представником тягне за собою його відповідальність перед особою, яку представляють, за дії замісника як за свої власні;

постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц (провадження № 61-12957св19), згідно з якими поділу підлягають як майно, так і боргові зобов`язання подружжя;

постанові Верховного Суду від 08 квітня 200 року у справі № 638/9020/14 (провадження № 61-17269св18), відповідно до яких у разі, якщо кредитні зобов`язання виникли під час шлюбу, але його виплата здійснена вже після припинення шлюбних відносин за рахунок особистих коштів одного з колишнього подружжя, відповідно до змісту статей 57, 60, 69, 71 СК України половина вартості сплаченої суми припадає на частку іншого з колишнього подружжя;

постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у

справі № 638/2324/14-ц (провадження № 61-16084св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 11797св18), щодо застосування правил статті 232 ЦК України;

постанові Верховного Суду від 31 жовтня 20018 року у

справі № 752/18987/16-ц (провадження № 61-22679св18), щодо застосування правил статті 229 ЦК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про визнання явки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов`язковою з метою з`ясування причин та обставин видачі доручення і укладення договору;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач ОСОБА_4 надав суперечливі пояснення, що спірний правочин він не підписував, далі відповідач зазначив, що згаданий договір він підписав, однак не читав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначив, що касаційна скарга не містить підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, її доводи зводяться до необхідності здійснення переоцінки доказів у справі. Відповідач звернув увагу, що єдиною підставою позову в частині оскарження договору про поділ майна є вихід представників за межі наданих повноважень, що позивач не довела, інших підстав позову визначено не було.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська . В. у наданому відзиві на касаційну скаргу просила відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Третя особа зазначила, що оспорювані довіреність та договір посвідчені приватним нотаріусом відповідно до вимог законодавства України.

ОСОБА_2 скористався правом подати відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , просив відмовити у її задоволенні, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначив, що поділ майна, виділ частки або виплата належної позивачеві частки у спільному майні не було предметом позову у справі. Стверджував, що у касаційній скарзі заявник навела нові підстави позову - укладення договору про поділ майна у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною тощо. Посилання в касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14 є нерелевантним.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 07 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 2007 року.

Рішенням від 13 січня 2017 року у справі № 753/18971/16-ц Дарницький районний суд міста Києва розірвав шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

За час перебування у шлюбі подружжя згідно з договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 05 жовтня 2012 року № 64892 набуло трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 149, 9 кв. м, житловою площею 81, 9 кв. м. Виконання цього договору забезпечено іпотекою за договором про іпотечний кредит від 09 грудня 2012 року.

ОСОБА_1 30 листопада 2018 року видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 , яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрована в реєстрі № 4170.

Відповідно до довіреності ОСОБА_1 надала право ОСОБА_3 у тому числі підписувати від її імені договір про поділ спільного майна подружжя, договори про внесення змін та/або доповнень до договорів, укладених нею з АТ АКБ «АРКАДА». Довіреність видана з правом передоручення повноважень третім особам строком на один рік та зберігає чинність до 30 листопада 2019 року, якщо не буде скасована раніше цього терміну у встановленому для цього порядку чи припинена з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України.

ОСОБА_3 14 лютого 2019 року в порядку передоручення видав довіреність на ім`я ОСОБА_4 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрована в реєстрі за № 658.

Відповідно до доручення ОСОБА_3 надає право ОСОБА_4 у тому числі підписувати від імені ОСОБА_1 договір про поділ спільного майна подружжя, договори про внесення змін та/або доповнень до договорів, укладених нею з АТ АКБ «АРКАДА».

Остання довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам та зберігає чинність до 30 листопада 2019 року, якщо не буде скасована раніше цього терміну у встановленому для цього порядку чи припинена з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України.

За договором про поділ майна подружжя, укладеним 05 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_4 , сторони, маючи на меті припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_2 , керуючись при цьому принципом добровільності визначення способів поділу спільного майна подружжя, дійшли згоди про поділ спільного майна, виходячи із засад рівності при визначенні розміру часток у спільному майні, що набувалося подружжям за час шлюбу.

Зазначений об`єкт спільного нерухомого майна був зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, індексний № 19753471, виданого 31 березня 2014 року реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 05 березня 2019 року № 2767202, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., у квартирі, яка відчужується за цим договором, відсутні зареєстровані особи.

Квартира, що є предметом цього договору, має такі характеристики: кількість жилих кімнат - 3; розмір загальної площі - 149, 9 кв. м; розмір жилої площі - 81, 9кв. м.

Здійснюючи поділ квартири, сторони підтвердили, що після укладання договору право спільної сумісної власності подружжя на квартиру припиняється; ОСОБА_2 набуває право власності на зазначену квартиру, яке відповідно до вимог статті 182 ЦК України підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючим документом на квартиру є цей договір про поділ майна подружжя.

Зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 09 жовтня 2012 року № 64892 переходять до ОСОБА_2 згідно з договором про заміну сторони у зобов`язанні за договором про іпотечний кредит від 09 жовтня 2012 року № 64982, укладеним 04 березня 2019 року. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 майнових претензій не має.

Відповідно до акта приймання-передачі ОСОБА_1 26 серпня 2019 року отримала від ОСОБА_3 документи, складені на виконання доручення.

Позивач не довела обставин того, що, укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_4 діяв в інтересах ОСОБА_8 , оскільки мав боргові зобов`язання.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 наголосив на тому, що він дійсно мав ділові стосунки з ОСОБА_2 , але не мав боргових зобов`язань перед ним. ОСОБА_4 також добре знав ОСОБА_1 і знав, що колишнє подружжя ділять між собою квартиру та кредит.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 січня 2021 року

№ 1613-1615/21-32, виготовленого у кримінальному провадженні № 12020105020002283, підпис від імені ОСОБА_4 у графі «Сторона 2» у договорі про поділ спільного майна подружжя, який надрукований на бланках № 247002, № 247003, серія: ННО, посвідчений 05 березня 2019 року приватним нотаріусом Верповською О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 954, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів і цей підпис виконаний ОСОБА_4 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначала, що згоди на передоручення повноважень на ім`я ОСОБА_4 не надавала, маючи недовіру до нього. Будучи повіреним ОСОБА_1 за довіреністю, ОСОБА_4 , укладаючи договір від імені ОСОБА_1 , діяв у своїх інтересах, позивач не мала внутрішнього волевиявлення на укладення оскаржуваного договору.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої та абзацу 1 і 2 частини третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

За частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

У постанові від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц (провадження № 61-1129св17) Верховний Суд зазначив, що відносини представництва мають особистий характер, а тому первинний представник має сповістити особу, яку представляє, про здійснене передоручення і повідомити їй необхідні відомості про особу, якій він передав повноваження. Повідомлення про вчинене передоручення має бути направлено особі, яку представляють, негайно, оскільки особа, яку представляють, якщо вона вважає за необхідне, має право в односторонньому порядку скасувати проведене передоручення. Тому невиконання цього обов`язку представником тягне за собою його відповідальність перед особою, яку представляють, за дії замісника як за свої власні.

При цьому, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що представник мав сповістити довірителя про передоручення, проте невчинення таких дій не має наслідком настання недійсності довіреності за передорученням, а у сукупності із обставинами того, що представник (замісник) вчинив правочин від імені довіреної особи в своїх інтересах, може бути підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин того, що оспорюваний договір про поділ спільного майна вчинений в інтересах ОСОБА_4 , а також, що він не відповідає інтересам позивача.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Верховний Суд врахував, що у справі № 401/2995/16-ц за встановлених фактичних обставин, вчиняючи передоручення та не повідомивши про це довірителя, представник мав на меті набуття у власність спірного автомобіля, а тому переслідував особисту мету, діяв не в інтересах довірителя, чим порушив права довірителя. Заміснику були відомі наміри представника, а тому, вчиняючи від імені довірителя договір купівлі-продажу, він діяв не в інтересах особи, яку він представляє, а в інтересах представника.

У справі, яка переглядається, такі обставини не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем не доведені, а тому немає підстав для визнання недійсним договору про поділ майна, оскільки він вчинений ОСОБА_4 у своїх інтересах.

Доводи касаційної скарги, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач ОСОБА_4 надав суперечливі пояснення, зокрема, що спірний правочин він не підписував, надалі відповідач зазначив, що зазначений договір він підписав, однак не читав, не впливають на правильність вирішення спору, оскільки апеляційний суд, дослідивши висновок експерта, встановив обставини того, що ОСОБА_4 підписував оспорюваний договір. Касаційна скарга не містить доводів про те, що такі висновки апеляційний суд зробив на підставі недопустимих доказів.

Також не підлягають врахуванню доводи касаційної скарги, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про визнання явки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов`язковою з метою з`ясування причин та обставин видачі доручення та укладення договору, оскільки відповідачі скористалися своїми правами надати відзиви на позов, а також участь у розгляді справи брали їх представники. Додатково Верховний Суд врахував, що відповідачі надали відзиви на касаційну скаргу, у яких також висловили свою правову позицію щодо спору, який виник між заявником та ними.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц (провадження

№ 61-12957св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14 (провадження № 61-17269св18), під час встановлення обставин, чи порушені права позивача укладеним договором про поділ майна, Верховний Суд врахував, що предметами спорів у зазначених справах були поділ майна подружжя, натомість у справі, яка переглядається, поділ майна сторони здійснили у позасудовому порядку, шляхом укладення відповідного договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Укладаючи договір про поділ спільного майна подружжя, сторони на власний розсуд вирішили спір, який існував між ними, щодо спільного майна. Позивач не навела доводів та не довела обставин того, яким положенням актів цивільного законодавства, від яких сторони не могли відступити у договорі, не відповідає оспорюваний договір.

В оцінці доводів касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення судових рішень у справі правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 552/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц (провадження № 61-16084св18), щодо застосування правил статті 232 ЦК України про недійсність правочину у разі вчинення його внаслідок зловмисної домовленості, а також у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 752/18987/16-ц (провадження

№ 61-22679св18), щодо застосування правил статті 229 ЦК України про недійсність правочину, вчиненого під впливом помилки, суд касаційної інстанції врахував, що вчинення договору про поділ спільного майна подружжя внаслідок зловмисної домовленості чи під впливом помилки не було підставами позову (ані правовими, ані фактичними), а тому такі правові висновки не підлягали застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору по суті.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За таких обставин, враховуючи, що суд обмежений під час розгляду справи предметом та підставами позову, доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій згаданих правових висновків Верховного Суду відхилені, оскільки виходять за окреслені позивачем межі розгляду справи судом; такі підстави позову, як вчинення договору про поділ спільного майна подружжя внаслідок зловмисної домовленості чи під впливом помилки, позивач не зазначала у своїй позовній заяві. Заявник не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом, підставою якого є вчинення договору про поділ спільного майна подружжя внаслідок зловмисної домовленості чи під впливом помилки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, застосувавши презумпцію правомірності правочину, не спростовану позивачем у справі, та принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства, належним чином визначивши і розподіливши тягар доведення у цій справі, встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядалися Верховним Судом у межах доводів та вимог касаційної скарги, підстав вийти за визначені заявником межі касаційного перегляду справи Верховний Суд не встановив.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак