Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 947/6744/21

провадження № 61-8268св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеський національний медичний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. від 19 липня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського національного медичного університету про визнання наказів незаконними, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з 17 січня 2011 року по 04 лютого 2021 року перебував у трудових відносинах з Одеським національним медичним університетом. Указував, що 17 січня 2011 року його було прийнято на посаду начальника економічного відділу, 01 серпня 2020 року переведено на посаду старшого інспектора з військового обліку кадрів та військово-мобілізаційної роботи університету. 06 січня 2021 року відповідачем було встановлено його відсутність на робочому місці більше 3-годин (з 8.30 год до 12 год). На підставі доповідної записки начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи від 06 січня 2021 року № 12/108 Одеським національним медичним університетом видано наказ від 15 січня 2021 року № 17-л «Про надання пояснень», яким його зобов`язано надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці у строк до 22 січня 2021 року. У доповідній записці на ім`я ректора університету від 22 січня 2021 року він пояснив, що знаходився на території підприємства, однак був відсутній саме на робочому місці через погане самопочуття. Після завершення робочого дня, о 17.10 год він звернувся до лікаря амбулаторії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, де він перебуває на обліку як ветеран війни, про що зроблено відповідний запис в його медичній книжці. Однак, наказом ректора університету ОСОБА_2 від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » визнано для нього робочий день 06 січня 2021 року днем прогулу і за грубе порушення трудової дисципліни застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). У подальшому, наказом ректора ОСОБА_2 від 03 лютого 2021 року № 48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул» його звільнено за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, станом на 03 лютого 2021 року в.о. ректора університету був ОСОБА_3 , а тому наказ про його звільнення є незаконним з підстав його підписання не уповноваженою на те особою.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконними та скасувати накази Одеського національного медичного університету від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 »; від 03 лютого 2021 року № 48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул»; поновити його на роботі на посаді старшого інспектора з військового обліку відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи університету з 04 лютого 2021 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Короткий рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано накази Одеського національного медичного університету від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » та від 03 лютого 2021 року № 48-п «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого інспектора з військового обліку відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи Одеського національного медичного університету з 04 лютого 2021 року. Стягнуто з Одеського національного медичного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 лютого 2021 року по 07 грудня 2021 року включно в розмірі 68 860,77 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм КЗпП України, факт вчинення ОСОБА_1 прогулу відповідачем не доведено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу Одеського національного медичного університету задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач допустив прогул без поважних причин, тому звільнений роботодавцем за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням трудового законодавства України.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року в справі № 278/1232/18, від 26 червня 2018 року в справі № 662/959/16-ц, від 04 вересня 2020 року в справі № 214/6671/18, від 17 жовтня 2019 року в справі № 589/2862/16-ц, від 28 вересня 2021 року в справі № 162/567/19, від 31 травня 2021 року в справі № 753/1721/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 947/6744/21 з Київського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що з 17 січня 2011 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Одеським національним медичним університетом.

01 серпня 2020 року ОСОБА_1 переведений на посаду старшого інспектора з військового обліку кадрів та військово-мобілізаційної роботи.

Згідно доповідної записки начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи ОСОБА_4 за № 12/108 від 06 січня 2021 року вбачається, що 06 січня 2021 року старший інспектор з військового обліку ОСОБА_1 порушив трудову дисципліну, а саме: був відсутній на роботі 06 січня 2021 року з 08.30 год. до 12.00 год.

Наказом від 15 січня 2021 року № 17-л «Про надання пояснень», на підставі доповідної записки начальника відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи № 12/108 від 06 січня 2021 року, за підписом ректора ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов`язано у строк до 22 січня 2021 року включно надати письмові пояснення причин відсутності на робочому місці 06 січня 2021 року. З указаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 20 січня 2021 року.

Згідно акту Одеського національного медичного університету, складеного старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , Інспектором з військового обліку ОСОБА_7 06 січня 2021 року за № 1 «Про відсутність ОСОБА_1 на роботі», старший інспектор з військового обліку ОСОБА_1 був відсутній на роботі 06 січня 2021 року протягом більше 3-годин (з 08.30 год. до 12.00 год).

Відповідно до акту Одеського національного медичного університету, складеного 06 січня 2021 року о 12:15 старшим інспектором з кадрів ОСОБА_6 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_8 за № 2 «Про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення», 06 січня 2021 року старшому інспектору з військового обліку ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу самовільного полишення ним у робочий час свого робочого місця та відсутності його на роботі 06 січня 2021 року в період з 08.30 год. до 12.00 год. Надати такі пояснення ОСОБА_1 відмовився.

Наказом від 02 лютого 2021 року № 05-в «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 », за підписом ректора ОСОБА_2 , керуючись статтями 43, 147, 149 КЗпП України було визнано для ОСОБА_1 робочий день 06 січня 2021 року днем прогулу. Згідно з пункту 2 статті 147 КЗпП України за грубе порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).

Наказом від 03 лютого 2021 року № 48-л «Про звільнення ОСОБА_1 за прогул», за підписом ректора ОСОБА_2 , звільнено ОСОБА_1 , старшого інспектора за прогул без поважних причин, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Вбачається та встановлено місцевим судом, що відповідачем не доведено виділення позивачу конкретно визначеного робочого місця.

Місцевий суд також встановив, що посадові обов`язки інспектора з військового обліку не передбачають його присутність саме на робочому місці протягом усього робочого дня, оскільки існує ряд обов`язків, які він має здійснювати як поза робочим місцем, так і поза самою роботою.

Наявність у працівника посадових обов`язків, які він має здійснювати поза робочим місцем та які не передбачають його присутність на робочому місці протягом усього робочого дня, не може свідчити про відсутність працівника на робочому місці.

Факт відсутності позивача на роботі 06 січня 2021 року протягом більше трьох годин (з 8 год. 30 хв. до 12 год. 00 хв.) також спростовується даними із Журналу прийому та здачі під охорону приміщення військово-мобілізаційного підрозділу, згідно з якими, ОСОБА_1 , 06 січня 2021 року було власноручно проставлено, зокрема, дату, підпис та зазначено час прийому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він виконував свої посадові обов`язки, а саме: «08 год. 30 хв» до 17 год. 00 хв.

Судом першої інстанції, з врахуванням доказів у справі, встановлено, що 06 січня 2021 року знаходився безпосередньо на підприємстві, виконував трудові обов`язки.

Таким чином, установивши, що вчинення позивачем прогулу не знайшло свого підтвердження матеріалами справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 відбулось без законної підстави, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для поновлення його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та покладенням на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, розмір якої визначив у 5 000 грн.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року скасувати та залишити силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

М. Є. Червинська

Судді:

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов