Постанова суду № 333/1839/19 від 07.05.2020 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Постанова

Іменем України

07 травня 2020 року

м. Київ

справа № 333/1839/19

провадження № 61-21641св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальна установа "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф",

третя особа - профспілка Оперативно-диспетчерської служби Комунальної установи "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Запорізької обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", третя особа - профспілка Оперативно-диспетчерської служби Комунальної установи "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Запорізької обласної ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 04 березня 2019 року № 57/01-06 "Про розірвання трудового договору" про звільнення її з посади сестри медичної станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління Комунальної установи "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Запорізької обласної ради (далі - КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР) у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, пунктом 3 статті 40 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді сестри медичної станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення її на роботі на посаді сестри медичної станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що з 01 грудня 1994 року працювала на посадах медичної сестри з приймання викликів центральної спеціалізованої станції швидкої допомоги та фельдшера-диспетчера з прийому викликів підстанції спеціалізованих бригад швидкої медичної допомоги.

01 січня 2014 року вона, згідно з наказом від 31 грудня 2013 року № 162-о, була прийнята на посаду сестри медичної - диспетчера з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР у порядку переводу з КУ "Запорізька станція екстреної (швидкої) медичної допомоги".

Наказом від 07 березня 2018 року № 38-1/01-06 "Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани" її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану.

Наказом від 02 листопада 2018 року № 203/01-06 "Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани" її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану, який оскаржується нею в судовому порядку.

Наказом від 04 березня 2019 року № 57/01-06 "Про розірвання трудового договору" її звільнено з посади у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Вважає оскаржуваний наказ незаконним, а дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення необґрунтованим та безпідставним, оскільки її було звільнено за наявності обґрунтованого рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору, членом якого вона є, чим порушено вимоги частин 1, 7 статті 43 КЗпП України; дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано до неї після спливу строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності в один місяць, чим порушено приписи статті 148 КЗпП України; під час притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідачем в порушення вимог статті 149 КЗпП України не було досліджено обставини того чи мало місце неналежне виконання нею функціональних обов`язків або невиконання приписів чинного законодавства України, не було враховано ступінь тяжкості її бездіяльності і заподіяну нею шкоду, обставини, за яких нею було вчинено бездіяльність, і її попередню роботу, тобто притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неповним з`ясуванням обставин, за відсутності провини, та без наявності шкоди інтересам та правам будь-яких осіб; вона фактично не відмовляла у прийомі виклику 16 січня 2019 року; жодного звернення від громадянки, яка звернулась до неї, як диспетчера, 16 січня 2019 року щодо неправомірності дій позивача та/або завдання їй шкоди до відповідача не надходило, не зазначено жодних фактів заподіяння шкоди, ані власнику, ані уповноваженому ним органу, ані іншим особам і в наказі про розірвання трудового договору, оскільки такої шкоди жодній особі її діями завдано не було.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Комунарський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 03 серпня 2019 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував наказ від 04 березня 2019 року № 57/01-06 про звільнення ОСОБА_1 з посади сестри медичної станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором, пункт 3 статті 40 КЗпП України. Поновив на роботі ОСОБА_1 на посаді сестри медичної станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР. Стягнув з КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42 639,36 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що розірвання трудового договору відбулося без згоди первинної профспілкової організації, після перебігу встановленого статтею 147 КЗпП України місячного строку з дня вчинення дисциплінарного проступку. Відповідач не надав доказів надходження на ОСОБА_1 скарги щодо події, яка мала місце 16 січня 2019 року і яка слугувала підставою звільнення. Комісія з проведення службової перевірки стосовно необґрунтованої відмови ОСОБА_1 прийнятий 16 січня 2019 року виклик швидкої допомоги з приводу травми руки дійшла висновку про порушення останньою п. 1.19 Уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги, тоді як вказаний протокол такого пункту не містить. Комісія не виявила порушення в діях працівника п. 4.5 Посадової інструкції, проте наказ про звільнення містить посилання на зазначене порушення.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 26 листопада 2019 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Понесені КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний цент екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 305,20 грн компенсував за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог і порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивачки, не відповідають вимогам закону і матеріалам справи, при вирішенні спору судом порушені норми матеріального і процесуального права, дана неправильна оцінка зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, доповнень до неї та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Під час прийняття виклику від 16 січня 2019 року № 1556 вона правильно віднесла вказаний виклик до категорії неекстрених.

Виклик від 16 січня 2019 року № 1556 роботодавцем було віднесено до категорії екстрених лише з огляду на стан пацієнта, що зумовлений переломом, проте без іншої обов`язкової ознаки у вигляді супроводження певного стану пацієнта.

Під час спілкування з абонентом вона зазначила, що в разі виїзду бригади очікування може бути досить тривалим. Таке твердження повністю відповідає положенням пункту 4 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1119, за яким диспетчер оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф перенаправляє звернення, що належить до категорії неекстрених, до відповідного закладу охорони здоров`я первинної медико-санітарної допомоги у порядку, затвердженому МОЗ, а у разі відсутності такої можливості - направляє до пацієнта бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, що не виконує екстрені виклики, протягом 1 години з моменту отримання звернення.

Окрім цього, під час виклику абонент, що дзвонила, одразу висловила прохання не про надання їй медичної допомоги, а про транспортування до медичного закладу у зв`язку із травмою та можливим на її думку переломом руки.

Проте, відповідно до пункту 10 Правил виклику бригад швидкої медичної допомоги, затверджених Наказом МОЗ України від 01 червня 2009 року № 370 бригада не виїжджає для здійснення міжлікарняних перевезень хворих, які не потребують медичного супроводу.

Під час розгляду звернення від 16 січня 2019 року № 1556 вона виконувала положення пункту 6.1. Посадової інструкції та керувалася усними розпорядженнями начальника оперативно-диспетчерського управління відповідача та старшого лікаря цього управління ОСОБА_2 про не прийняття викликів у абонентів з незначними травмами, в тому числі верхніх кінцівок та надання рекомендацій абонентам щодо самостійного звернення до відповідних лікувальних закладів.

В даному випадку до неї застосовано найсуворіше стягнення у вигляді звільнення.

Жодних скарг з боку абонента, який здійснив виклик 16 січня 2019 року № 1556, на її дії не поступало.

До Верховного Суду надійшло доповнення ОСОБА_1 до касаційної скарги мотивоване тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 43 КЗпП України, за яким розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу первинної профспілкової організації. Розірвання відповідачем з нею трудового договору здійснено з порушенням вимог частин 1, 7 статті 43 КЗпП України без відповідної попередньої згоди виборного профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої вона є.

28 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Посилання ОСОБА_1 на пункт 10 Правил виклику бригад швидкої медичної допомоги, затверджених наказом МОЗ України від 01 червня 2009 року № 370, яким передбачено, що бригада не виїжджає для здійснення міжлікарняних перевезень хворих, які не потребують медичного супроводу, є безпідставним, бо звернення від 16 січня 2019 року № 1556 жодного стосунку до міжлікарняних перевезень не має.

Трудові обов`язки ОСОБА_3 визначені посадовою інструкцією фельдшера (сестри медичної) з МНС диспетчера з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління, з якою вона ознайомлена 23 липня 2017 року, що підтверджується її підписом на інструкції і не заперечувалося останньою у судовому засіданні.

Фактично позивач знехтувала своїми посадовими обов`язками, відмовила у прийнятті екстреного виклику швидкої медичної допомоги, тобто позбавила хвору особу гарантованого права на екстрену медичну допомогу, що є безумовною підставою для дисциплінарної відповідальності незалежно від наявності або відсутності скарги хворого.

Доводи позивача про те, що в час надходження екстреного виклику не було вільних бригад швидкої допомоги є неспроможними, оскільки, як встановлено службовою перевіркою, із наявних 8 чергових бригад тільки 2 бригади були на виїзді.

Вищевказаний дисциплінарний проступок було виявлено відповідачем 17 січня 2019 року, наказ від 04 березня 2019 року № 57/01-06 про розірвання трудового договору у зв`язку із систематичним невиконанням позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором (пункт 3 статті 40 КЗпП України), видано 04 березня 2019 року, оскільки позивач в період з 01 до 17 лютого 2019 року перебувала у щорічній відпустці, а в період з 23 до 25 лютого 2019 року була відсутня на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, відповідачем вимоги статті 148 КЗпП України не порушено.

25 лютого 2019 року голова профспілки повідомила, що за результатами розгляду подання профком відмовив у наданні згоди на звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України за відсутності підстав та вбачає в діях адміністрації систематичне переслідування виборного члена профспілки та спробу перекладання відповідальності за незаконні розпорядження начальника підрозділу та старшого лікаря зміни.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1119 виклик за наявності такої травми віднесено до категорії екстрених, а отже висновки профспілкового комітету про те, що відмова ОСОБА_1 у прийнятті виклику є правомірною, не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні нормативно-правовим актам, які регулюють діяльність диспетчерської служби швидкої (екстреної) медичної допомоги.

За вказаних обставин адміністрація відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" мала право на звільнення працівника без згоди профкому.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність скарги на її дії з боку абонента від 16 січня 2019 року № 1556 не впливає на законність її притягнення до дисциплінарної відповідальності, адже відповідно до статті 147 КЗпП України підставою застосування до працівника дисциплінарного стягнення є порушення ним трудової дисципліни. Сама по собі наявність скарги не призводить до обов`язкового накладення стягнення на працівника, так само як і її відсутність не свідчить про дотримання ним трудової дисципліни.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

19 грудня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_1 з грудня 1994 року працювала медсестрою з прийому викликів Центральної спеціалізованої станції швидкої допомоги, яка неодноразово реорганізовувалася, має І категорію за спеціальністю, медичний стаж понад 19 років, з 01 січня 2014 року працювала в КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР на посаді сестри медичної - диспетчера з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам ШМД оперативно-диспетчерського управління.

Трудові обов`язки ОСОБА_1 визначені посадовою інструкцією фельдшера (сестри медичної) з МНС - диспетчера з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги оперативно-диспетчерського управління, з якою ОСОБА_1 ознайомлена 23 липня 2017 року, що підтверджується її підписом на інструкції і не заперечувалося останньою у судовому засіданні.

Вказаною Інструкцією визначено, що фельдшер (сестра медична) - диспетчер з прийому викликів і передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги - медичний працівник, який приймає від населення звернення про екстрену медичну допомогу і направляє на виклики бригади швидкої медичної допомоги.

Основними завданнями диспетчера є прийняття виклику в найкоротший термін та своєчасна передача його для виконання бригади ШМД, забезпечення вибору і направлення на виклик бригад швидкої медичної допомоги, інформаційний супровід бригади ШМД під час виконання виклику.

До функціональних обов`язків диспетчера відноситься: прийом від населення звернень по телефону відповідно до правил виклику швидкої медичної допомоги і затверджених алгоритмів опитування всіх звернень про екстрену медичну допомогу населення, їх реєстрація, формування головної скарги, надання після диспетчерської підтримки абоненту; перенаправлення (в тому числі як рекомендація) необґрунтованих для станції швидкої медичної допомоги викликів в інші лікувально-профілактичні установи для їх виконання з обов`язковим інформуванням особи, що звернулась за допомогою, про телефон закладу охорони здоров`я, до якого вона може звернутися; переадресація непрофільного звернення відповідальному працівникові зміни для вирішення питання про відмову від реєстрації виклику; сортування викликів за їх територіальністю; передача виклику диспетчеру напрямку, а також, у разі необхідності, підрозділам аварійно-рятувальних, аварійних служб, правоохоронних органів; надання населенню по телефону інформації щодо можливості отримання консультативної та іншої невідкладної медичної допомоги в ЛПЗ міста.

Наказом від 07 березня 2018 року № 38-1/01-06 за порушення пункту 3 затвердженого порядку приймання виклику, пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.7 Посадової інструкції, грубе порушення норм медичної етики та деонтології ОСОБА_1 оголошена догана.

Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності стала скарга ОСОБА_4 від 19 січня 2018 року, в якій ішлося про те, що 01 січня 2018 року о 21 год. 23 хв. він зателефонував на диспетчерський пульт "103" з метою здійснити виклик бригади Е ( Ш ) МД для надання медичної допомоги своїй матері ОСОБА_7, 1939 року народження, але диспетчер служби "103" виклик не зареєструвала, перервала розмову і кинула слухавку.

Після отримання письмових пояснень від ОСОБА_1, яка не визнала себе винною у порушені посадової інструкції, адміністрація комунальної установи створила комісію для проведення службової перевірки, за результатами якої встановила факт невиконання ОСОБА_1 пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.7 Посадової інструкції, та дійшла висновку про те, що вказані порушення мали місце в результаті недбалого виконання позивачем обов`язків, покладених на неї посадовою інструкцію.

Наказом від 02 листопада 2018 року № 203/01-06, відповідно до рішення протоколу службової перевірки від 16 жовтня 2018 року, за грубе порушення положень Посадової інструкції та нормативно-правових документів на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стала скарга ОСОБА_8 від 01 жовтня 2018 року, в якій йшлося про те, що співробітники служби " 103 " розповсюдили конфіденційну інформацію приватним ритуальним службам про смерть її батька, про яку вона повідомила диспетчера 30 вересня 2018 року о 21 год. 11 хв., а о 21 год. 14 хв. на її телефон почали надходити дзвінки приватних ритуальних служб, які пропонували свої послуги.

Розпорядженням заступника директора з оперативної роботи від 03 жовтня 2018 року № 740-1/01-06 з метою перевірки обставин, викладених у заяві ОСОБА_8 стосовно розповсюдження конфіденційної інформації приватним ритуальним службам диспетчером оперативно-диспетчерського управління, була створена комісія для проведення службової перевірки, яка встановила факт порушення ОСОБА_1 пунктів 1.4, 4.5, 6.1 Посадової інструкції, а також Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров`я та органами прокуратури при встановлені факту смерті людини".

Крім притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 мала також громадське стягнення у вигляді товариського зауваження, підставою застосування якого слугувала подія, що сталася 16 жовтня 2018 року.

Комісія з проведення службової перевірки стосовно події, що мала місце 16 жовтня 2018 року дійшла висновків, що сестра медична-диспетчер ОСОБА_1 виклик № 1530 від 16 жовтня 2018 року прийняла некваліфіковано, неуважно слухала абонента, трактувала отриману інформацію на свій розсуд, не уточнювала висоту падіння та характер травми, не з`ясувала, що мала місце виробнича травма, чим порушила положення пунктів 1,4, 3.2, 4.1 посадової Інструкції, наказ МОЗ "Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації екстреної медичної допомоги від 15 січня 2014 року, частини другої статті 8 Закону України "Про екстрену медичну допомогу".

У пояснювальній записці від 20 жовтня 2018 року ОСОБА_1 своєї провини у неналежному виконанні посадових обов`язків не визнала.

Порушення ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків призвело до невиправданої затримки у наданні екстреної медичної допомоги хворому, який перебував у тяжкому стані і потребував невідкладних реанімаційних заходів. Внаслідок службового недбальства, байдужості і неуважності ОСОБА_1 під час прийому виклику під загрозою опинилося здоров`я і життя людини.

Наказом від 29 листопада 2018 року № 212/01-06 питання про порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 було передано на розгляд трудового колективу, рішенням якого від 05 лютого 2019 року їй одноголосно оголошено громадське стягнення у вигляді товариського зауваження.

Наказом від 04 березня 2019 року № 57/01-06 "Про розірвання трудового договору" ОСОБА_1 звільнена з посади з 06 березня 2019 року у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України, враховуючи, що протягом року за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, до неї застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення: наказами від 07 березня 2018 року № 38-1/01-0606 та від 02 листопада 2018 року № 203/01-06 - оголошено догани; наказом від 29 листопада 2018 року № 212/01-06 питання про порушення трудової дисципліни передано на розгляд трудового колективу, рішенням якого їй оголошено громадське стягнення у вигляді товариського зауваження. ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про звільнення 06 березня 2019 року.

Підставами для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади стали результати службової перевірки стосовно необґрунтованої відмови у прийнятті екстреного виклику з приводу травми руки (електронне звернення від 16 січня 2019 року № 1556), здійсненої комісією, створеною за наказом директора КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР від 17 січня 2019 року № 23/01-06.

У рапорті начальника оперативно-диспетчерського управління КУ "Територіальне медичне об`єднання "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" ЗОР ОСОБА_9 від 17 січня 2019 року, зазначено, що ОСОБА_1 16 січня 2019 року необґрунтовано відмовила у прийнятті виклику з приводу "травми руки" (електронне звернення від 16 січня 2019 року № 1556), яке є "екстреним" згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1119.

У пояснювальній записці від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 підтвердила факт відмови прийняти виклик під час свого чергування 16 січня 2019 року та свої дії пояснила великою кількістю викликів. Зазначила також, що 17 січня 2019 року зателефонувала хворій, остання повідомила, що звернулася до травмпункту самостійно, де їй був установлений діагноз "перелом руки" та накладено гіпс, до неї як до диспетчера "103" претензій хвора не мала. Пообіцяла в подальшому не рекомендувати хворим самостійно звертатися до лікарських закладів.

Згідно з довідкою про службову перевірку від 25 січня 2019 року сестра медична - диспетчер з приймання викликів та передачі їх виїзним бригадам швидкої медичної допомоги ОСОБА_1 прийняла звернення від 16 січня 2019 року № 1556 не кваліфіковано, неуважно слухала абонента, трактувала отриману інформацію на свій розсуд, не уточнила характер травми та відмовила у прийнятті виклику, не оформила письмову відмову в прийомі виклику та не надала рекомендації щодо звернення у відповідний лікувально-профілактичний заклад, вказавши його адресу та телефон, тим самим не виконала Закон України "Про екстрену медичну допомогу" (статті 3, 4, 5, 8, 15), Постанову Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1119 "Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої медичної допомоги) на місце події", Наказ МОЗ України від 01 червня 2009 року № 370 "Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги", Наказ МОЗ України від 15 січня 2014 року № 34 "Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації екстреної медичної допомоги", положення своєї посадової інструкції.

За висновками службової перевірки, ОСОБА_1 були порушені вимоги низки нормативних актів, які регулюють діяльність служб екстреної медичної допомоги, у тому числі статтю 3 частину другу статті 8 Закону України "Про екстрену медичну допомогу", якими заборонено у можливості здійснення передачі та прийняття викликів екстреної медичної допомоги та визначено обов`язок оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги прийняти такий виклик, забезпечити його оброблення та оперативне реагування на нього. Вказані вимоги Закону узгоджуються з пунктом 4.5 посадової інструкції. Порушення позивачем вимог Закону України "Про екстрену медичну допомогу" є безумовною підставою для висновку про невиконання останньою і вимог пункту 4.5 посадової інструкції.

25 лютого 2019 року голова профспілки повідомила адміністрацію, що за результатами розгляду подання профком відмовив у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 статті 40 КЗпП України за відсутності підстав та вбачає в діях адміністрації систематичне переслідування виборного члена профспілки та спробу перекладання відповідальності за незаконні розпорядження начальника підрозділу та старшого лікаря зміни.

Копія протоколу засідання профкому, на якому розглядалося подання адміністрації, суду не надавалася.

Відмовляючи у наданні адміністрації згоди на звільнення працівника, профком виходив із того, що ОСОБА_1 при обробці звернення від 16 січня 2019 року № 1556 була вимушена відповідно до пункту 6.1 розділу 6 Посадової інструкції, керуватися усними розпорядженнями начальника ОДУ ОСОБА_10 та старшого лікаря ОДУ ОСОБА_2, які неодноразово на оперативних нарадах та в приміщенні оперативного відділу давали вказівки про відмову у прийманні викликів з незначними травмами верхніх кінцівок, тощо. Водночас жодної інструкції щодо форми та змісту відмови у виклику, оформлення письмової відмови та повідомлення старшого лікаря не надавалися. Адміністрацією підрозділу не проводилося жодного заняття з працівниками оперативно-диспетчерського управління за наказом МОЗ від 15 січня 2014 року, до роботи комісії по проведенню службової перевірки не залучалися представники профспілки. У телефонній розмові з абонентом з`ясовано, що постраждала не мала претензій до диспетчера, до травмпункту звернулася самостійно, травма нетяжка, лікується амбулаторно. Профком не вбачає порушень трудової дисципліни за наказом від 29 листопада 2018 року № 212/01-06 та вважає оголошення товариського зауваження трудовим колективом недійсним, оскільки ОСОБА_1 ніякого порушення не вчиняла.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами

касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зокрема систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Встановивши, що протягом року ОСОБА_1 двічі притягувалася до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх трудових обов`язків, має товариське зауваження трудового колективу, вона 16 січня 2019 року знову здійснила дисциплінарний проступок - безпідставно відмовивши прийняти екстрений виклик швидкої допомоги хворій із травмою руки, не оформила письмову відмову та не надала рекомендацій щодо звернення у відповідний лікувально-профілактичний заклад, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Факт порушень трудового законодавства встановлений судом на підставі оцінених ним доказів, переоцінка яких та встановлення інших обставин у справі знаходиться поза межами компетенції Верховного Суду.

Не можна погодитися з доводами позивача щодо незаконного звільнення у зв`язку з не наданням згоди профспілкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим.

У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходив із того, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем не вмотивоване, не містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника, а тому відповідач мав право на звільнення позивача з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України без згоди профспілкового комітету.

Колегія суддів не погоджується і з аргументами касаційної скарги про недотримання відповідачем строку притягнення її до дисциплінарної відповідальності з наступних міркувань.

Частиною першою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Апеляційний суд установив, що дисциплінарне стягнення за порушення вчинене позивачем 16 січня 2019 року повинно бути застосовано не пізніше 17 лютого 2019 року. Проте, в період з 01 по 17 лютого 2019 року ОСОБА_1 відповідно до наказу від 03 січня 2019 року № 03/03-06 перебувала у щорічній відпустці, а з 23 по 25 лютого 2019 року - на лікарняному.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності 04 березня 2019 відбулося в межах місячного строку, встановленого статтею 148 КЗпП України є обґрунтованим.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко