Постанова

Іменем України

16 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 759/1315/17

провадження № 61-10396св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7,

третя особа - ОСОБА_8,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у складі судді Улʼяновської О. В. та рішення Апеляційного сулу міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Музичко С. Г., Рейнарт І. М.,

встановив:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_5, який є її сином, аліменти на своє утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дати подання позову і довічно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що є самотньою жінкою похилого віку, чоловіка чи іншої близької людини, яка може їй допомагати та підтримувати матеріально, не має.

Зазначала, що окрім пенсії за віком, розмір якої станом на січень 2017 року становить 1 363,07 грн, інших доходів вона не має. Більшу частину пенсії змушена витрачати на оплату комунальних послуг, а на побутові предмети першої необхідності коштів не вистачає.

Посилаючись на те, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі, а її син ОСОБА_5, який працює та отримує заробітну плату, добровільно матеріальної допомоги їй не надає, просила позов задовольнити.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка має двох повнолітніх дітей, які зобовʼязані утримувати її, проте позов предʼявлений лише до одного, а тому немає підстав для його задоволення.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 отримує пенсію в розмірі, більшому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні статті 202 СК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема частини першої статті 202 СК України, порушення норм процесуального права, а саме: статей 8, 60, 214, 224, 263 ЦПК України,просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення з сина аліментів на її утримання.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобовʼязані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлено, що ОСОБА_4 перебуває за обліку в Правобережному обʼєднаному Управлінні пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію за віком у розмірі 1 365,07 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" на 2017 рік визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 1 247 грн.

Відповідач є сином ОСОБА_4, який на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 липня 2012 року сплачує аліменти на доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 травня 2012 року до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року з відповідача на користь повнолітньої доньки ОСОБА_8 стягнуто аліменти у розмірі ј частини від його доходу щомісячно до закінчення навчання, а саме: до 30 вересня 2019 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона є непрацездатною, отримує пенсію в розмірі 1 363,07 грн на місяць, більшу частину коштів витрачає на комунальні послуги, на інші потреби, необхідні для забезпечення життєдіяльності, коштів не вистачає, тому вона потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має можливість надавати.

Встановивши що ОСОБА_9 отримує пенсію за віком у розмірі, який забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повʼязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовʼязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовʼязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення Апеляційного сулу міста Києва від 14 грудня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат