Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 718/3118/18

провадження № 61-15050св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Кіцманська районна державна адміністрація Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області в складі судді Мінів О. І. від 27 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду в складі суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О., від 07 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Кіцманська районна державна адміністрація Чернівецької області, про припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн щомісячно. Згодом, рішенням Кіцманського районного суду м. Чернівці від 31 травня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 750 грн щомісячно, і змінено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 750 грн щомісячно.

Позивач вказував на досягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згоди щодо припинення права на аліменти на дитину ОСОБА_3 у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

10 травня 2017 року на виконання указаної домовленості ОСОБА_2 подано до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області заяву про закінчення виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_1 аліментів у зв`язку із сплатою аліментів до повноліття дитини.

12 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, вчинено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 39,60 кв. м, та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7322555700:02:002:0073, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1 200 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення повноліття, починаючи з 03 листопада 2017 року.

Позивач вказував на те, що в порушення вимог закону ОСОБА_2 не визнає припинення права на аліменти на дитину ОСОБА_3 у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, у зв`язку із чим він просив припинити право ОСОБА_2 на аліменти на утримання ОСОБА_3 з набуттям права власності на нерухоме майно з 12 травня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі частини першої статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Однак, між учасниками даної справи не було укладено договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, що передбачено положеннями статті 190 СК України. У зв`язку із чим вимоги позову в даній справі є безпідставними, оскільки 12 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, укладено договір дарування, який за своєю правовою природою є одностороннім правочином, спрямованим на передачу спірного майна в дар від дарувальника до обдарованого і не створює для сторін взаємних прав та обов`язків.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кіцманського районного суд Чернівецької області від 27 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Посилання ОСОБА_1 на досягнення ним та ОСОБА_2 домовленості щодо здійснення правочину про передачу права власності на нерухоме майно ОСОБА_3 з метою припинення права на аліменти на утримання дитини, та подання ОСОБА_2 10 травня 2017 року до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області заяви про підтвердження сплати аліментів до повноліття дитини не свідчать про вчинення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно в належній формі із досягненням усіх істотних умов такого договору, що передбачено статтею 190 СК України. В даному спорі відсутні підстави для захисту права ОСОБА_1 саме шляхом припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнута згода щодо припинення права на аліменти на дитину ОСОБА_3 у зв`язку з набуттям останнім права власності на нерухоме майно. 10 травня 2017 року на виконання указаної домовленості ОСОБА_2 подано до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області заяву про закінчення виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_1 аліментів у зв`язку із сплатою аліментів до повноліття дитини. 12 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, вчинено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 житловий будинок. Суди указаного не врахували та помилково вважали відсутніми підстави для припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, що передбачено статтею 190 СК України. Спірний договір дарування є удаваним правочином, що залишилось без уваги судів попередніх інстанцій.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Статтею 190 СК України врегульовано можливість для визначених статтею суб`єктів дійти згоди щодо припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно і така згода оформлюється відповідним договором, за яким його сторони мають взаємні права та обов`язки. Натомість ОСОБА_1 вчинив односторонній правочин - спірний договір дарування, за яким відчужив на користь сина - ОСОБА_3, житловий будинок. Договору про припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно між учасниками даної справи не укладено. Доводи касаційної скарги оцінювалися судами та є безпідставними. У відзиві на касаційну скаргу заявниця просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

16 вересня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн щомісячно.

Рішенням Кіцманського районного суду м. Чернівці від 31 травня 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 750 грн щомісячно, і змінено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 750 грн щомісячно.

10 травня 2017 року ОСОБА_2 подано до Кіцманського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області заяву про закінчення виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_1 аліментів у зв`язку із сплатою аліментів до повноліття дитини.

12 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, вчинено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 39,60 кв. м, та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7322555700:02:002:0073, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1 200 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення повноліття, починаючи з 03 листопада 2017 року.

Судами установлено, що спірний договір дарування є одностороннім правочином, згідно якого позивач відчужив шляхом дарування житловий будинок на користь сина - ОСОБА_3 .

Вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, договору дарування житлового будинку, посвідченого 12 травня 2017 року приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М. М., не впливає на правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі сплати аліментів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

12 травня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, вчинено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив на користь сина - ОСОБА_3, житловий будинок.

За правилами частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом частини третьої статті 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб, лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_2, дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М.М. 12 травня 2017 року, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, не створює для сторін взаємних прав та обов`язків.

Станом на момент ухвалення оскаржених судових рішень указаний договір був чинним, не розривався та не визнаний недійсним у передбаченому законом порядку.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказував на досягнення між ним та ОСОБА_2 згоди щодо припинення права на аліменти на дитину ОСОБА_3 у зв`язку з набуттям останнім права власності на нерухоме майно.

Статтею 190 СК України врегульовано можливість припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Згідно частини першої статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Відповідно до частини другої статті 190 СК України набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її.

Судами встановлено, що, маючи передбачену законом можливість укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1, реалізуючи повноваження власника, розпорядився своїм майном шляхом його дарування ОСОБА_3 .

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спірний договір дарування є одностороннім правочином, згідно якого позивач відчужив шляхом дарування житловий будинок на користь сина - ОСОБА_3, та врахувавши, що укладення ОСОБА_1 спірного договору дарування не впливає на правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі сплати аліментів, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом договору дарування, матеріалами справи, які не містять беззаперечних доказів того, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування дійшли згоди укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, як це передбачено статтею 190 СК України, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не оцінили доводи позивача, якими було обґрунтовано позов є неспроможними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що 10 травня 2017 року ОСОБА_2 подано до відділу державної виконавчої служби заяву про закінчення виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_1 аліментів у зв`язку із сплатою аліментів до повноліття дитини не доводять факт домовленості учасників справи щодо укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно на умовах та у спосіб, що передбачено статтею 190 СК України.

Такі доводи не містять обставин, які є важливими для розгляду саме даних позовних вимог, оскільки питання існування чи відсутності заборгованості зі сплати аліментів не є предметом позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко