Постанова

Іменем України                                        

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 450/3067/17

провадження № 61-20279 св 21 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,                   Шиповича В. В., 

учасники справи:

заявник (стягувач) -  ОСОБА_1 ;

суб`єкт оскарження - державний виконавець Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченко В`ячеслав Русланович;

боржник - товариство з обмеженою відповідальністю "Лайф Хаус Білдінг"; 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 квітня 2021 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 рокуу складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., 

ВСТАНОВИВ:

1.              Описова частина 

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченка В. Р., боржник - товариство з обмеженою відповідальністю "Лайф Хаус Білдінг" (далі - ТОВ "Лайф Хаус Білдінг").

Скарга мотивована тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 450/3067/17 від 19 квітня 2018 року з                                  ТОВ "Лайф Хаус Білдінг" на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 80 142 грн та 15 тис. грн витрат за проведення експертного дослідження. 

Виконавчий лист, виданий на підставі вказаного рішення, був переданий на виконання до Самарського відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі (далі - Самарський відділ ДВС у м. Дніпрі), відкрито виконавче провадження № 61263094. 

16 лютого 2021 року старшим державним виконавцем Шевченком В. Р. прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю майна у боржника. 

Вважав вказану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята без здійснення всіх можливих виконавчих дій. 

Зазначав, що державний виконавець не звертався до суду для обмеження керівника боржника у виїзді за кордон до сплати заборгованості за рішенням суду, що передбачено пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". 

У зв`язку із викладеним, заявник просив суд скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченком В. Р. про повернення виконавчого документу стягувачу від 16 лютого 2021 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 

Ухвалою Пустомитівського районного суду  Львівської області від 22 квітня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обмежувальний захід, передбачений пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", може бути застосований лише у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

Судом встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, що не свідчить про ухилення від виконання зобов`язань за рішенням суду, а заявником не подано суду належних та допустимих доказів ухилення боржника від виконання зобов`язань за рішенням суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, що не свідчить про ухилення від виконання зобов`язань за рішенням суду, а заявником не подано суду належних та допустимих доказів ухилення боржника від виконання зобов`язань за рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неповне дослідження наявних у справі матеріалів, а тому висновки суду не  відповідають матеріалам справи та порушують права заявника на судових захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                    від 20 грудня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито             та витребувано цивільну справу № 450/3067/17 із Пустомитівського районного суду Львівської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 

Касаційна скарга мотивована тим, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить                                       про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на                                       статтю 129-1 Конституції України.

Зазначав, що рішення Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 206/5037/17 від 19 квітня 2018 року не виконано. Жодних даних від виконавчої служби стосовно того, які саме дії вчинив державний виконавець Шевченко В. Р. в ході примусового виконання рішення суду для розшуку майна чи коштів боржника до суду подано не було, незважаючи на те, що підприємство-боржник працює і здійснює діяльність. 

Тому вважав висновки суду про те, що старший державний виконавець Шевченко В. Р. правомірно закінчив виконавче провадження без фактичного виконання рішення суду необґрунтованими.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2018 року Пустомитівським районним судом Львівської області видано виконавчий лист № 450/3067/17 про стягнення з ТзОВ "Лайф Хаус Білдінг" на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 80 142 грн. та 15 тис. грн витрат за проведення експертного дослідження.

Постановою старшого державного виконавця Самарського відділу ДВС у                  м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шевченка В. Р. від 16 лютого 2021 року у виконавчому проваджені № 61263094 вказаний виконавчий лист повернуто ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення та відсутністю результатів заходів щодо розшуку такого майна, здійснених виконавцем.

2.    Мотивувальна частина 

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - підлягає частковому задоволенню. 

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів.

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України).

Частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені права та обов`язки державного виконавця.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша                             статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається у першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма                          статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен періодично проводити перевірки з метою належного виконання рішення суду.

Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив, чи проводив державний виконавець зазначені перевірки з періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого: у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                             її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников

Судді:                                                                                               О. В. Білоконь

                                                                                                            О. М. Осіян

                                                                                                            Н. Ю. Сакара

                                                                                                            В. В. Шипович