ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 161/11764/15-ц

провадження № 61-24242св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року, ухвалене у складі судді Ковтуненка В. В.,та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Лівандовської-Кочури Т. В., Федонюк С. Ю., Грушицького А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у листопаді 2016 року, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що з 13 січня 2005 року по 5 липня 2007 року проживала зі ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу, що встановлено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року, яке набрало законної сили.

6 липня 2007 року вони зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що у період спільного проживання однією сім`єю без шлюбу та за час шлюбу вона і відповідач набули наступне майно:

- земельну ділянку площею 0,2304 га по АДРЕСА_1 із збудованим на ній цехом з офісними приміщеннями загальною площею 1 345,6 кв.м вартістю 25 000 000 гривень;

- 1/2 частку магазину продовольчих товарів по АДРЕСА_2 вартістю 4 000 000 гривень;

- 20/100 часток складсько-торгового комплексу /літ. А-2/ площею 113,3 кв.м по АДРЕСА_3 вартістю 3 000 000 гривень;

- торговий кіоск /літ. А-1/ площею 17,7 кв.м по АДРЕСА_4 вартістю 800 000 гривень;

- автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 400 000 гривень;

- автомобіль марки Opel Vivaro 2005 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_2, вартістю 300 000 гривень;

- автомобіль марки Fiat Doblo Cargo 2008 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 280 000 гривень;

- автомобіль марки Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI 2008 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_4, вартістю 340 000 гривень;

- автомобіль марки ЗИЛ 130 В-1 СПГ 1992 року випуску, номерний знак НОМЕР_5, з напівпричіпом марки ТЦ 10:00 AM (цистерна асенізаційна) 1992 року випуску, номерний знак НОМЕР_6, загальною вартістю 140 000 гривень;

- автомобіль марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_7, вартістю 1 000 000 гривень;

- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) "VIO захід" фабрика м`ясних делікатесів", свідоцтво на знак для товарів і послуг № 148948 від 12 грудня 2011року;

- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) "М`ясний Дар" смак у кожному шматочку", свідоцтво на знак для товарів і послуг №179616 від 10 грудня 2013 року.

Позивач зазначає, що у період спільного проживання відповідач уклав кілька кредитних договорів з метою придбання майна, яке у подальшому за її згодою використовувалося ним у підприємницькій діяльності; повернення кредитів вони здійснювали спільно.

Так, за рахунок отриманих за договором про надання кредиту № 11023750000 від 8 серпня 2006 року 140 000 доларів США вони придбали 1/2 частку магазину продовольчих товарів по АДРЕСА_5 часток складсько-торгового комплексу /літ. А-2/ площею 113,3 кв.м по АДРЕСА_3 кіоск /літ. А-1/ площею 17,7 кв.м по АДРЕСА_4 і земельну ділянку площею 0,2304 га по АДРЕСА_1 .

За рахунок 39 200 доларів США, отриманих за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11154633000 від 29 травня 2007 року, вони придбали автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

У 2010 року вона продала квартиру, яка належала їй особисто на праві приватної власності, і ці грошові кошти, а також додатково отримані відповідачем кредитні кошти у сумі 10 915,82 гривень та 263 000 доларів США, вони витратили на реконструкцію і переобладнання цеху з офісними приміщеннями по АДРЕСА_1, а також на купівлю транспортних засобів марки Opel Vivaro 2005 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_2, марки Fiat Doblo Cargo 2008 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_3, марки Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI 2008 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_4, марки ЗИЛ 130 В-1 СПГ 1992 року випуску, номерний знак НОМЕР_5, з напівпричіпом марки ТЦ 10:00 AM (цистерна асенізаційна) 1992 року випуску, номерний знак НОМЕР_6, та марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 .

Згоди щодо поділу спільного майна у добровільному порядку сторони не досягли. ОСОБА_1 вказує, що з нею проживають їх неповнолітні діти, тому наявні правові підстави для відступлення від принципу рівності часток подружжя у праві власності на спільне майно при його поділі.

За таких обставин ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя просила визнати за нею право власності на:

- 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2304 га по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для обслуговування цеху з виробництва ковбасних виробів з офісними приміщеннями;

- 1/2 частку цеха з виробництва ковбасних виробів з офісними приміщеннями /літ. А-2/ загальною площею 1 345,6 кв.м по АДРЕСА_1 ;

- 1/4 частку магазину продовольчих товарів /літ. А-9/ по АДРЕСА_2 ;

- 10/100 часток складсько-торгового комплексу /літ. А-2/ площею 113,3 кв.м по АДРЕСА_3 ;

- торговий кіоск /літ. А-1/ площею 17,7 кв.м по АДРЕСА_4 ;

- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) "М`ясний Дар" смак у кожному шматочку", свідоцтво на знак для товарів і послуг № 179616 від 10 грудня 2013 року.

Також просила стягнути з ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_7, у розмірі 490 050 гривень, який він відчужив без її згоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_9, номерний знак НОМЕР_7 .

Стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 654 гривень у відшкодування судового збору. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частку автомобіля марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_7, суд першої інстанції виходив з того, що цей транспортний засіб є спільним майном подружжя і належить їм у рівних частках. У стягненні зі ОСОБА_3 компенсації вартості 1/2 частки цього транспортного засобу суд відмовив, оскільки довідка-рахунок, за якою цей автомобіль відчужено ОСОБА_5, анульована і доказів дійсної вартості цього автомобіля суду не надано.

Відмовляючи у поділі іншого нерухомого майна і транспортних засобів, суд дійшов висновку, що позивач не довела придбання вказаного майна за спільні кошти, натомість відповідач довів, що воно набуте за рахунок кредитів, отриманих ним особисто, і використовувалося ним для підприємницької діяльності, тому це майно є його особистим майном, а не спільним майном подружжя.

Відмовляючи у поділі прав інтелектуальної власності на торгівельні марки, суд першої інстанції послався на те, що відповідач особисто зареєстрував ці знаки для товарів і послуг, тобто правових підстав для віднесення їх до спільного майна подружжя немає.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відмови у поділі між сторонами усіх об`єктів нерухомого майна, прав інтелектуальної власності на торгівельні марки та транспортних засобів, окрім автомобіля марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що майно, набуте фізичною особою-підприємцем у шлюбі та за спільні кошти, незважаючи на його використання у підприємницькій діяльності має статус спільного майна подружжя, як і отриманий від цієї підприємницької діяльності дохід.

Вказує, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася та обставина, що погашення кредитної заборгованості за усіма кредитними договорами здійснювалося сторонами за час шлюбу за спільні кошти.

Суди, на думку заявника, не врахували висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012, згідно з якими право на торговельну марку або інше позначення може бути об`єктом спільної власності подружжя за умови його набуття у шлюбі.

Вважає помилковими висновки судів першої і апеляційної інстанцій про те, що для віднесення майна до спільного майна подружжя їй необхідно довести участь у його придбанні працею чи коштами, так як належність такого майна подружжю на праві спільної сумісної власності презюмується в силу закону.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 7 липня 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року, яке набрало законної сили, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу з 19 лютого 2006 року по 5 липня 2007 року.

У період проживання сторін однією сім`єю без шлюбу та за час шлюбу ними набуто наступне майно, зареєстроване на праві власності за відповідачем:

- земельну ділянку площею 0,2304 га по АДРЕСА_1, на якій збудовано цех з офісними приміщеннями загальною площею 1 345,6 кв.м;

- 1/2 частку магазину продовольчих товарів по АДРЕСА_2 ;

- 20/100 часток складсько-торгового комплексу /літ. А-2/ площею 113,3 кв.м по АДРЕСА_3 ;

- 3/100 часток торгового комплексу по прос АДРЕСА_6 ;

- торговий кіоск /літ. А-1/ площею 17,7 кв.м по АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,24 га, на якій побудований житловий будинок площею 460 кв.м, по АДРЕСА_7 ;

- автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;

- автомобіль марки Opel Vivaro 2005 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_2 ;

- автомобіль марки Fiat Doblo Cargo 2008 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_3 ;

- автомобіль марки Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI 2008 року випуску з холодильною установкою, номерний знак НОМЕР_4 ;

- автомобіль марки ЗИЛ 130 В-1 СПГ 1992 року випуску, номерний знак НОМЕР_5, з напівпричіпом марки ТЦ 10:00 AM (цистерна асенізаційна) 1992 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 ;

- автомобіль марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 ;

- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) "VIO захід" фабрика м`ясних делікатесів", свідоцтво на знак для товарів і послуг № 148948 від 12 грудня 2011року;

- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) "М`ясний Дар" смак у кожному шматочку", свідоцтво на знак для товарів і послуг №179616 від 10 грудня 2013 року.

Протягом 2006-2008 років ОСОБА_3 уклав кілька кредитних договорів для задоволення споживчих потреб; спірне майно частково придбане за кредитні кошти.

19 березня 2010 року ОСОБА_1 продала належну їй на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_8 за 43 000 гривень. Вказані кошти сторони витратили на ремонт офісного приміщення по АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що ОСОБА_3 з червня 2004 року є фізичною особою-підприємцем і переважна більшість заявленого до поділу майна використовується ним у підприємницькій діяльності.

16 липня 2015 року відповідач відчужив автомобіль марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_7, ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку № 034687, яку у подальшому анульовано. Вартість продажу транспортного засобу склала 981 000 гривень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відмову у поділі нерухомого майна, транспортних засобів, окрім автомобіля марки Land Rover Range Rover 2010 року випуску, та прав інтелектуальної власності на торгівельні марки, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про віднесення цього майна до спільного майна подружжя та зазначив, що майно фізичної особи-підприємця є його особистим майном.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною першою статті 74 СК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частина друга цієї статті у тій же редакції встановлює, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу "Право спільної сумісної власності подружжя".

Згідно зі статтею 60 СК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 69 СК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,).

Згідно зі статтею 71 СК України у тій же редакції майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Зазначені норми законусвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відсутність судового рішення про визнання набутого за час шлюбу майна особистою приватною власністю одного із подружжя або інших достатніх доказів на підтвердження того, що таке майно придбане за особисті кошти одного із подружжя, дає підстави вважати, таке майно належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності у рівних частках.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела участь у набутті спірного майна грошовими коштами чи працею, не звернув уваги на зазначені норми законодавства та не врахував, що спільність набутого за час шлюбу майна презюмується, а тягар спростування такої презумпції покладається на того з подружжя, хто про це заявляє.

Покладаючи на позивача тягар доказування того, що набуте у шлюбі спірне майно є спільним майном подружжя, суд апеляційної інстанції допустив порушення закріпленого у статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, принципу доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з цим принципом, оскільки спільність права власності подружжя на набуте у шлюбі майно презюмується, тягар спростування належності певного майна до спільного майна подружжя покладається саме на ту особу, яка про це заявляє, у даній справі - на ОСОБА_3 .

Зазначаючи про придбання майна за рахунок кредитних коштів, які у подальшому відповідач повертав самостійно, суд апеляційної інстанції у порушення вимог цивільного процесуального законодавства не послався на докази, з яких встановив відповідні обставини.

Крім того, вказуючи, що спірне майно є особистим майном відповідача, так як набуте ним як фізичною особою-підприємцем і використовується у ході здійснення підприємницької діяльності, суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів його поділу, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15.

Так, здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна з урахуванням положень статті 71 СК України, відповідно до якої речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, а вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між подружжям з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів його поділу, а також за наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Відповідні висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15.

Суд апеляційної інстанції, передчасно погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що майно фізичної особи-підприємця є його особистим майном і не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не встановив обставин, які мають значення для справи, а саме не перевірив час і джерело набуття спірного майна, що має значення для правильного вирішення справи. Обмежившись такими висновками, суд не встановив, чи виконані ОСОБА_3 зобов`язання за кредитним договорами і за рахунок яких коштів здійснювалося погашення кредиту, у зв`язку з чим не спростував доводи ОСОБА_1 про погашення кредитної заборгованості за рахунок спільних коштів подружжя.

Вказавши, що погашення кредиту здійснено за рахунок доходів від підприємницької діяльності відповідача, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що грошові кошти, отримані відповідачем від підприємницької діяльності, належать до спільного майна подружжя і не є його особистим майном.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що право на торговельну марку або інше позначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності, може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо воно набуте подружжям спільно за час шлюбу.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поділу прав інтелектуальної власності на спірні торгівельні марки, суд апеляційної інстанції не врахував, що реєстрація цих знаків для товарів і послуг за відповідачем сама по собі не виключає їх віднесення до спільного майна подружжя і можливості поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України.

Відповідно до статті 303 ЦПК України редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

У порушення вимог цієї статті суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не дослідив подані сторонами докази, зокрема договори про надання споживчого кредита і графіки погашення до них, яким суд першої інстанції оцінки не надав, не встановив, за рахунок яких коштів здійснювалося погашення кредита, та не спростував доводи позивача про те, що таке погашення здійснювалося за спільні кошти.

Також суд не дослідив правовстановлюючі документи на спірне майно, не встановив період його придбання і не послався на докази, які спростовують твердження позивача про віднесення цього майна до спільного майна подружжя у зв`язку з його набуттям за спільні кошти у період проживання з відповідачем однією сім`єю без шлюбу та за час шлюбу.

Погоджуючись із оцінкою, наданою судом першої інстанції довідці-рахунку № 034687, на підставі якої відчужено спірний автомобіль марки Land Rover Range Rover, та відхиляючи цей доказ як неналежний, апеляційний суд передчасно погодився з тим, що проставлення на довідці штампу "Анульовано" свідчить про її недійсність.

Такого висновку апеляційний суд дійшов без урахування вимог Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації,перереєстрації та обліку транспортних засобів,оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року № 379, згідно з пунктом 10.10 якої документи, на підставі яких проведені реєстрація/перереєстрація транспортного засобу, зшиваються в окремі справи відповідно до записів у книгах обліку і зберігаються в установленому порядку; документи, що підтверджують правомірність придбання транспортного засобу, зокрема, довідки-рахунки, підшиваються до справи і гасяться штампом "Анульовано".

Таким чином проставлення на довідці-рахунку про відчуження транспортного засобу штампу "Анульовано" свідчить про здійснення реєстраційних дій на її підставі та подальше архівне зберігання у спеціально сформованій справі, а не по недійсність такої довідки і неналежність цього доказу, що не врахував суд апеляційної інстанції при її оцінці.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може перецінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не дослідив подані сторонами кредитні договори із графіками погашення до них та правовстановлюючі документи на спірне майно, а також не надав належної оцінки довідці-рахунку № 034687, у зв`язку з чим не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме період і джерела набуття спірного майна та інтелектуальних прав, порядок виконання відповідачем зобов`язань за кредитними договорами і джерела походження коштів, за які здійснено погашення цієї заборгованості, та вартість продажу транспортного засобу марки Land Rover Range Rover, відчуженого відповідачем без згоди позивача.

За таких обставин постановлена судом апеляційної інстанції ухвала не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК Українипідлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене та, оцінивши подані сторонами докази, встановити період і джерела придбання спірного майна, перевірити наявність чи відсутність доказів віднесення цього майна до особистої власності одного із подружжя, встановити обставини відчуження автомобіля марки Land Rover Range Rover, та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.