ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

Провадження № 13-3кс22

Справа № 756/10060/17

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого - судді - доповідачаБританчука В.В.,

суддів Власова Ю.Л., Григор`євої І.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Желєзного І.В., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Ткача І.В., Ткачука О.С.

за участю:

секретаря судового засідання Холявчука А.А.,

прокурора Шевченко О.О.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Стахова Р.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця міста Шепетівки Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (фактично проживає в АДРЕСА_2 ),

засудженого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) і

встановила:

Зміст судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років шість місяців.

Суди визнали доведеним, що 22 квітня 2017 року близько 23.30 год. біля кооперативу "ІНФОРМАЦІЯ_3" на АДРЕСА_3 ОСОБА_2 на ґрунті неприязних відносин завдав кілька ударів кулаками по голові ОСОБА_3, а коли останній упав на землю, сів на нього зверху та продовжив побиття кулаками по голові, чим заподіяв тяжких тілесних ушкоджень. Внаслідок отриманої черепно-мозкової травми потерпілий помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пункти 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати вищевказані судові рішення і кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Зазначає, що наявними у справі доказами не доведено його винуватості у вчинені інкримінованого злочину, а висновки місцевого суду ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах.

На його думку, недопустимим доказом є висновок судово-медичної експертизи трупа потерпілого № 1136/2, що проведена на підставі постанови слідчого від 07 травня 2017 року, який не входив до визначеної групи слідчих; у постанові зазначено іншу фабулу кримінального правопорушення; про проведення цієї експертизи сторону захисту було повідомлено лише після закінчення досудового розслідування. Також стверджує, що недопустимим доказом є і висновок судово-медичної експертизи № 031-203-2019, оскільки у його основу покладено висновок експертизи № 1136/2.

Вважає, що під час досудового слідства не проведено огляду місця події, показання свідків суперечливі, інші наявні у провадженні докази не спростовують його версії про непричетність до заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

На думку засудженого, апеляційний суд в ухвалі не спростував доводів, наведених у його апеляційній скарзі, та в порушення ч. 2 ст. 89 КПК не вирішив питання допустимості висновку судово-медичної експертизи № 1136/2 як доказу під час ухвалення судового рішення, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Підстави розгляду кримінального провадження Великою Палатою Верховного Суду

14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - колегія суддів, Касаційний кримінальний суд) ухвалив передати на підставі ч. 5 ст. 4341 КПК кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата).

Колегія суддів в ухвалі зазначила, що відповідно до матеріалів провадження слідчий Оболонського управління поліції, за постановою якого проведено судово-медичну експертизу, не входив до складу слідчої групи.

Із правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 серпня 2019 року у справі № 555/456/18 у подібних правовідносинах випливає таке: якщо рішення, на підставі якого проводилось експертне дослідження, прийняте слідчим, що не входить до групи слідчих, яким доручено розслідування, то висновок експерта є недопустимим доказом.

Не погоджуючись із таким висновком щодо застосування норми права, колегія суддів вважає, що питання у цій справі становить виключну правову проблему, оскільки стосується концептуального підходу до визначення допустимості/недопустимості доказів, та сформульоване правило не пов`язано з забезпеченням прав і свобод особи і зосереджено на тих особах, які проводили ті чи інші процесуальні дії.

На думку колегії, суд, який вирішує питання щодо допустимості доказів, насамперед має враховувати права особи і виправданість їх обмеження державою, незалежно від того, яким саме представником держави ці права обмежуються.

Зазначає, що Конституція України, положення національного законодавства та міжнародних договорів, що визначають стандарти справедливого розгляду у кримінальних справах, не передбачають права особи вимагати розслідування певним слідчим.

Сам факт призначення експертизи слідчим, що не входить до складу групи, якій доручено розслідування, не призводить до звуження прав сторони захисту, та безпосередньо не впливає на експертне дослідження та його висновки.

Позиції учасників судового провадження

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення засудженого та його захисника про задоволення касаційної скарги, прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Велика палата дійшла таких висновків.

Мотиви, з яких виходила Велика Палата, щодо застосування норми права

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 4341 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує питання, що становить виключну правову проблему і стало підставою для такої передачі, та розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах усіх заявлених касаційних вимог і доводів на їх обґрунтування.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. "с" ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. "d" ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки "зруйнували" або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Виходячи з наведеного суд може визнати дані висновку експертизи недопустимими доказами лише за умови, якщо призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи призвела до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України. У разі визнання даних висновку експерта недопустимими доказами у зв`язку з призначенням експертизи таким слідчим, суд у кожному випадку повинен аргументувати, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

З цього слідує те, що можливість такої перевірки (право та обов`язок) з боку касаційного суду пов`язується з обов`язковим попереднім застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Якщо такого попереднього застосування не відбулося, касаційний суд позбавлений можливості здійснити вищевказану перевірку і має діяти у такому випадку іншим процесуальним шляхом.

Під час апеляційного перегляду вироку суду щодо ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшло клопотання захисника Коваленко Н.О. про визнання в порядку ст.89 КПК недопустимим доказом висновку судово-медичного експерта ОСОБА_4. № 1136/2 про причину смерті потерпілого ОСОБА_3 (зареєстровано в апеляційному суді 06 грудня 2019 року).

Основним доводом клопотання було те, що, думку на думку захисника, вказану експертизу призначила неуповноважена особа - слідчий, який не входив до визначеної у кримінальному провадженні групи слідчих.

Як встановлено у ч. 1 ст.89 КПК клопотання такого характеру вирішуються судом під час оцінки допустимості доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Попри імперативну вимогу процесуального закону апеляційний суд не вирішив вищевказане клопотання.

В ухвалі цього суду відсутні мотиви відхилення доводів клопотання чи згоди з ними.

Разом з тим, апеляційний суд в ухвалі обґрунтовує правильність засудження ОСОБА_1 і доказом, який сторона захисту просила визнати недопустимим. Ба більше, у висновку судово-медичної експертизи, проведеної під час апеляційного розгляду, на який, як на доказ винуватості посилається суд, також використаний висновок первинної судово-медичної експертизи і пояснення судово-медичного експерта ОСОБА_4, який його зробив.

За наявності таких обставин від результату розгляду клопотанням залежало остаточне рішення у кримінальному провадженні.

Не вирішивши клопотання сторони захисту в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне і обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 438 КПК) і є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд допустив і інше істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке також є підставою для скасування його ухвали з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Так, згідно з положеннями п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються, крім іншого, мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги захисник Коваленко Н.О. зазначила і такі доводи, як: можлива неправильна кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК, замість ч. 1 ст. 119 КК "Вбивство з необережності"; не проведення органом досудового розслідування огляду місця події.

Щодо цих доводів сторони захисту жодних суджень ухвала апеляційного суду не містить.

Також ця ухвала містить посилання на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року, який не стосується засудженого ОСОБА_1 .

Отже, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а його касаційна скарга - частковому задоволенню.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене у постанові Великої Палати, апеляційний розгляд здійснити з дотриманням положень глави 31 КПК, під час якого перевірити усі доводи апеляційної скарги, дати на них вичерпну відповідь, вирішити клопотання про недопустимість доказу згідно з положеннями ч. 1 ст. 89 КПК, й ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення

Висновки щодо застосування норми права

У випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося.

Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

Керуючись статтями 433, 436, ч. 4 ст. 442 КПК, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя - доповідач В. В. Британчук Судді:Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваЛ. М. Лобойко М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаО. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаО. М. Ситнік І. В. ЖелєзнийВ. М. Сімоненко О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукО. С. Ткачук