ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року

м. Київ

справа № 755/20577/21

провадження № 51-6461км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6,

засуджених ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8, та захисника ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_7, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100040001013 від 01 квітня 2021 року, за обвинуваченням, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпро, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України);

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 4ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року остаточно призначено покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат.

За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 31 березня 2021 року о 04:21 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Стальського, на території парку "Аврора", розбивши скло віконної рами, проникли до приміщення мобільної вбиральні, звідки повторно, таємно викрали водонагрівач "Atlantik", вартістю 3 129 грн, та конвектор електричний "Термія", вартістю 1 428 грн, що належать ІНФОРМАЦІЯ_3", після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 4 557 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 24 серпня 2023 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_6, а також обвинуваченого ОСОБА_8,залишив без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційних скаргах захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Уважають, що судами було порушено право ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на захист, оскільки судовий розгляд відбувся в режимі відеоконференції без згоди засуджених та без забезпечення належної якості зображення і звуку. Наголошують, що судами рішення про проведення судових засідань в режимі відеоконференції не ухвалювалися. Звертають увагу Суду на те, що впродовж розгляду справи на території Київської та Кіровоградської областей воєнних дій не проводилося. З огляду на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не брали безпосередньої участі у судових засіданнях, то останні були позбавлені можливості під час судового розгляду: отримати допомогу від своїх захисників, належним чином брати участь у допиті свідків, дослідженні доказів, ознайомлюватися з наявними в матеріалах справи документами, з журналами судових засідань і відповідними технічними записами, а також збирати та подавати докази. Зауважують, що до першого допиту не забезпечено конфіденційне побачення із захисниками. Стверджують, що хоча між адвокатами та підзахисними і відбулося спілкування, однак воно не було конфіденційним, ураховуючи те, що засудженні в період судового розгляду перебували у Державній установі "Кропивницький слідчий ізолятор".

Заперечень на касаційні скарги до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор касаційну скаргу вважала необґрунтованою, просила оскаржувані рішення залишити без зміни.

Сторона захисту вимоги касаційних скарг підтримала та просила їх задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведені вкасаційнихскаргах, перевірившиматеріаликримінального провадження, колегіясуддів дійшлатакихвисновків.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За приписами ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зміст доводів касаційних скарг захисників (які є аналогічними між собою) фактично зводиться до того, що оскількиОСОБА_7 та ОСОБА_8 не брали безпосередньої участі в судових засіданнях, то це перешкодило їм реалізувати свої процесуальні права.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року призначено підготовче судове засідання з розгляду кримінального провадження № 12021100040001013 стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на 17 грудня 2021 року о 10:00.

Згідно з листом начальника Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_10 від 11 липня 2022 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було взято під варту на підставі ухвали Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області, постановленої в межах іншого кримінального провадження та поміщено до Державної установи "Кропивницький слідчий ізолятор" (т. 1 а.с. 127).

Під час судового засідання 28 вересня 2022 року, проведеного в дистанційному режимі, засуджені заявили про свою незгоду з участю у судовому розгляді в режимі відеоконференції через погану якість зв`язку і неможливістю конфіденційного спілкування з адвокатамита наполягали на забезпечені їхньої безпосередньої участі в розгляді кримінального провадження.

29 вересня 2022 року Дніпровський районний суд м. Києва розглянув вказане клопотання сторони захисту та постановив ухвалу, якою вирішив проводити подальший судовий розгляд кримінального провадження в режимі відеоконференції у зв`язку з наявністю обставин, викликаних умовами воєнного стану, посилаючись на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 тримаються під вартою у Державній установі "Кропивницький слідчий ізолятор" (м. Кропивницький), що перешкоджає безпечному конвоюванню засуджених до м. Києва.

Надалі, 25 квітня 2023 року до початку судових дебатів сторона захисту заявила клопотання про доставку засуджених до зали судового засідання, проте Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 25 квітня 2023 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання, також пославшись на обставини, викликані умовами воєнного стану.

Варто зауважити, що протягом усього судового розгляду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 неодноразово змінювали свою позицію щодо форми їх участі у судових засіданнях (то висловлювали свою незгоду із зазначеною вище ухвалою місцевого суду від 29 вересня 2022 року (т. 2 а.с. 212, 222; т. 3 а.с. 1, 9, 23-24, 33-35), то навпаки зверталися до суду із заявами, у яких погоджувалися на участь в судовому розгляді в режимі відеоконференції (т. 1 а.с. 135-140, т. 2 а.с. 134, 170-172, 193-194)).

Зі свого боку суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду за апеляційними скаргами сторони захисту, зауважив, що доводи захисників про те, що цим судом було порушено право обвинувачених на захист, не знайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи питання про безпосередню участь обвинувачених в судовому засіданні, постановив вмотивовану ухвалу про участь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у режимі відеоконференції.

Так, частиною 3 ст. 21 КПК України передбачено, що кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Положеннями ч. 2 ст. 336 КПК України передбачено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Так, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своєму висновку, зокрема, зазначила, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 336 КПК України, прийняття судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану. У разі непереборності виниклих загроз, відповідно до вимог ст. 336 КПК України, суд мотивованою ухвалою, з наведенням відповідного обґрунтування, повинен ухвалити рішення про проведення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого (див. постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 листопада 2022 року в справі № 415/1698/12-к).

Варто зауважити, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан, строк дії якого продовжено.

Відповідно до інформації, наявної у відкритих джерелах, за весь період судового розгляду цього кримінального провадження в Кіровоградській області пролунало 2051 повітряних тривог, а в м. Києві та Київській області - 2162.

Отже, на думку колегії суддів, мотиви суду першої інстанції, зазначені в ухвалах від 29 вересня 2022 року та 25 квітня 2023 року, повністю узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, в умовах правового режиму воєнного стану, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийняв обґрунтоване рішення про проведення судових засідань за участю засуджених дистанційно в режимі відеоконференції з приміщення Державної установи "Кропивницький слідчий ізолятор".

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що проведення судового засідання в режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.

У разі застосування відеоконференції має забезпечуватись не просто формальна присутність обвинуваченого у залі судового засідання, а саме ефективна участь у судовому процесі, яка включає в себе перш за все право бачити, чути та спостерігати за тим, що відбувається в судовому засіданні без технічних перешкод ("Марчелло Віола (Marcello Viola) проти Італії", заява № 45106/04).

У ході перевірки матеріалів справи, зокрема, прослуховуванням технічних записів судових засідань у суді першої інстанції встановлено, що зв`язок був належної якості та давав можливість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 користуватися усіма своїми правами, останні чули пояснення сторін, показання свідків, надавали чіткі відповіді на поставлені їм запитання.

Як уже зазначалося вище, суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, у якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 336 КПК України).

Тож, оскільки в суді апеляційної інстанції сторона захисту не клопотала про безпосередню участь засуджених у залі судового засідання, то апеляційний суд, провівши судове засідання за участю захисників та засуджених в режимі відеоконференції, на думку Суду, також дотримався положень ч. 2 ст. 336 КПК України.

З огляду на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час касаційного розгляду також неодноразово змінювали свою позицію щодо можливості їхньої участі в судових засіданнях у режимі відеоконференції, колегія суддів, з урахуванням доводів касаційної скарги, ухвалою від 24 квітня 2024 року прийняла рішення доставити їх під вартою в судове засідання для їхньої безпосередньої участі.

Втім, сторона захисту, яка взяла безпосередню участь у касаційному розгляді кримінального провадження, так і не навела достатнє обґрунтування щодо наявності в діях судів попередніх інстанцій істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на зміст ухвалених ними рішень.

Більше того, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були представлені професійними адвокатами, які у ході всього судового розгляду кримінального провадження активно здійснювали їхній захист безпосередньо і в залі судових засідань, на підтримку позиції останніх висловлювали свою думку щодо обставин справи, а також в їхніх інтересах оскаржували рішення судів попередніх інстанцій в порядку апеляційної та касаційної процедур.

За таких обставин, на думку колегії суддів, посилання захисників на відсутність у засуджених змоги реалізувати свої процесуальні права є лише формальним, оскільки ані зміст касаційних скарг, ані пояснення сторони захисту під час касаційного розгляду не містять фактичних даних про те, яким саме чином участь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у судових засіданнях у режимі відеоконференції вплинула на їхні фундаментальні права.

Щодо доводів касаційних скарг про те, що у зв`язку з проведенням судових засідань у режимі відеоконференції, засуджені були позбавлені можливості конфіденційно спілкуватися зі своїми захисниками

Колегія суддів вважає такі доводи також необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні.

Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, журналом судового засідання від 13 липня 2022 року підтверджується, що місцевий суд задовольнив відповідне клопотання сторони захисту та відклав судовий розгляд кримінального провадження до 26 липня 2022 року (майже на два тижні) задля можливості спілкування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зі своїми адвокатами та узгодження їхньої правової позиції.

На думку колегії суддів, таким рішенням місцевий суд надав засудженим усі можливості для реалізації ними свого права на спілкування із захисниками, яким останні скористалися на власний розсуд.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується те, що проведення судових засідань у режимі відеоконференції жодним чином не порушило право засуджених на захист, не перешкодило їм повною мірою скористатися своїм правом обстоювати в суді власну позицію і бути почутими судом.

Отже доводи касаційних скарг захисників не вказують на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке б вплинуло на справедливість судового розгляду або на право засуджених на доступ до правосуддя, перешкодили або могли перешкодити судам повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження з огляду на положення ст. 412 КПК України, а отже і відсутня необхідність скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 серпня 2023 рокустосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3