Постанова

іменем України

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 644/7203/19

провадження № 51-1444 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Чагарного М. П.,

захисника Буняєва О. В. (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі-ЄРДР) за № 12019220530002040, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у смт Черемісіново Курської області Російської Федерації, раніше неодноразово судимого, у тому числі 9 червня 2000 року за ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 42 Кримінального кодексу України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна; 16 липня 2013 року за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі-КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років позбавлення волі.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_1, який раніше вчинив розбій, засуджено за те, що він 10 серпня 2019 року приблизно о 08:20, знаходячись біля паркової зони парку "Зелений гай", навпроти будинку № 31 на провулку Роганському в м. Харків, з метою заволодіння чужим майном напав на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проходила повз нього, схопив її за сумку з майном, на загальну суму 3405 грн 60 коп., і з метою подолати опір, наніс потерпілій декілька ударів кулаками в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров`я.

Після цього ОСОБА_1 намагався втекти з місця вчинення злочину з майном потерпілої, однак був затриманий ОСОБА_3 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 червня 2021 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує, що до ЄРДР не вносились відомості про проведені слідчі дії, повідомлення про підозру та зміну підозри, а також щодо затвердження групи прокурорів у провадженні, та про завершення досудового розслідування. Посилається на те, що матеріали провадження не завірені печаткою органу досудового розслідування. Стверджує, що пред`явлення його для впізнання потерпілій ОСОБА_2 проведено з порушенням ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК). Зазначає, що протокол огляду місця події складений до внесення відомостей до ЄРДР, без попередження заявниці ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, без зазначення про присутність під час цієї слідчої дії усіх осіб, які фактично були на місці вчинення злочину, та без належного упакування речових доказів. Зазначає про відсутність у матеріалах провадження певних журналів судових засідань; наявність сторонніх звуків і часткового пошкодження технічного запису судового засідання, які унеможливлюють прослуховування допиту потерпілої ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_4 . Наводить доводи щодо незаконності, на його думку, рішення судді Шевченка С. В. про відмову в задоволенні клопотання про відвід судді Бугери О. В., яка розглядала провадження в суді першої інстанції. Вказує на те, що апеляційний суд належним чином не перевірив аналогічних доводів апеляційних скарг сторони захисту та не надав на них мотивованих відповідей.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Буняєв О. В. просив задовольнити касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 .

Прокурор Чагарний М. П. заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що судові рішення щодо нього підлягають скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому засуджений хоча і посилається на те, що ці порушення потягли неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, проте належним чином не обґрунтовує свої доводи та не вказує в чому полягає недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. 413 КПК.

Одночасно суд апеляційної інстанції перевіряв доводи сторони захисту про порушення вимог кримінального процесуального закону, аналогічні тим, які вказані в касаційній скарзі засудженого та правильно визнав їх безпідставними.

Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими місцевий суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і переконався, що при їх збиранні органом досудового розслідування не було порушено вимоги кримінального процесуального закону.

Так, згідно з положеннями статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

При цьому в касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події з тих підстав, щодо ця слідча дія була проведена до внесення відомостей до ЄРДР, без попередження заявниці ОСОБА_2 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, без зазначення про присутність під час цієї слідчої дії усіх осіб, які фактично були на місці вчинення злочину, та без належного упакування речових доказів.

Проте огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.

Тому огляд місця події можна було провести до внесення відомостей до ЄРДР і це не тягне визнання недопустимими доказів, отриманих у результаті цієї слідчої дії, як про це зазначено в касаційній скарзі.

Одночасно заявником у цьому провадженні була не ОСОБА_2, як про це стверджує засуджений, а ОСОБА_3, який затримав ОСОБА_1 на місці вчинення злочину.

Однак у касаційній скарзі засуджений не заперечує, що повідомлення ОСОБА_3 про вчинене кримінальне правопорушення було отримане та зареєстроване органами поліції відповідно до Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 8 лютого 2019 року № 100.

Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи засудженого про те, що протокол огляду місця події не відповідає вимогам процесуального закону, якими регламентовано порядок складання протоколів слідчих дій, з тих підстав, що в ньому відсутнє посилання на те, що він та потерпіла ОСОБА_2 брали участь у цій слідчій дії.

Та обставина, що ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 були на місці, де проводилася зазначена слідча дія, не свідчить, що ці особи брали в ній участь, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 237 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Присутність таких осіб на місці вчинення злочину автоматично не означає, що вони брали участь у виявленні та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

При цьому апеляційний суд перевірив та визнав безпідставними посилання сторони захисту на недопустимість протоколу огляду місця події через неналежне упакування речових доказів, виявлених та вилучених при проведенні цієї слідчої дії. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, а у касаційній скарзі на наведено тверджень, які б його ставили під сумнів.

Теж є необґрунтованими твердження ОСОБА_1 про недопустимість як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання, проведеного з потерпілою ОСОБА_2, через недотримання слідчим вимог ст. 228 КПК.

Так, апеляційний суд належним чином перевірив аналогічні доводи та переконався, що пред`явлення для впізнання особи здійснювалося за участі двох понятих, захисника Буняєва О. В. та представника потерпілої ОСОБА_2 -Ковтун О. В. Відповідно до змісту протоколу у потерпілої було з`ясовано чи зможе вона впізнати особу, за якими прикметами та за яких обставин вона його бачила. За результатами проведення цієї слідчої дії зауважень та доповнень не надійшло, зокрема і від захисника, який підписав протокол без застережень.

Колегія суддів погоджується також і з таким висновком апеляційного суду, оскільки він підтверджується даними протоколу пред`явлення особи для впізнання, проведеного із потерпілою ОСОБА_2 (т. 1, а. п. 249).

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є те, що до ЄРДР не були внесені відомості про всі проведені слідчі дії, оголошення про підозру та про зміну підозри, затвердження групи прокурорів у провадженні та про завершення досудового розслідування.

Однак і такі доводи засудженого безпідставні.

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що до ЄРДР вносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім`я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань. У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження (ч. 5 ст. 214 КПК).

Проте ні вказаною нормою закону, ні Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, який затверджений наказом Генерального прокурора від 6 квітня 2016 року № 139 (чинний на час провадження досудового розслідування), не передбачено обов`язку внесення до ЄРДР відомостей про слідчі дії проведенні під час досудового розслідування провадження.

Одночасно засуджений не заперечує, що він та його захисник були належним чином ознайомлені з усіма процесуальними документами у провадженні, у тому числі повідомленням про підозру та про зміну підозри, постановою про затвердження групи прокурорів у провадженні та про завершення досудового розслідування.

При цьому твердження про необхідність перевірки правильності внесення всіх відомостей до ЄРДР шляхом витребування документів від держателя ЄРДР - Офісу Генерального прокурора стороною захисту заявлялось як в суді першої, так і апеляційної інстанції, які дійшли обґрунтованого висновку про те, що у будь-якому разі неналежне ведення ЄРДР не визначає належність і допустимість доказів у провадженні, зібраних органом досудового розслідування, за наявності у провадженні процесуальних документів, які підтверджують законність вчинення процесуальних дій.

Також є безпідставними доводи засудженого про те, що матеріали провадження мають бути засвідчені печаткою органу досудового розслідування, а невиконання цього обов`язку є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 99 КПК сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Поряд з цим ч. 3 ст. 100 КПК передбачає, що документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

З матеріалів провадження вбачається, що стороною обвинувачення загалом подавались оригінали протоколів слідчих (розшукових) дій та інших долучених до матеріалів кримінального провадження документів, а ті з них, які були подані в копіях, завірені належним чином.

Крім того, не знайшли свого підтвердження посилання засудженого на відсутність у матеріалах провадження протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, відповідно до якого визначено суддю Шевченка С. В. для розгляду заяви захисника Буняєва О. В. про відвід судді Бугери О. В., яка по суті розглядала провадження щодо ОСОБА_1 .

У матеріалах провадження за вказаною заявою наявний відповідний протокол (а.п. 3), так само як і журнал судового засідання від 22 січня 2020 року (а.п. 4), про відсутність якого зазначено в касаційній скарзі.

Матеріали провадження також містять дані про фіксацію судового засідання, яке відбулося 28 вересня 2020 року (т. 2, а. п. 84), а тому посилання засудженого на зворотнє-безпідставні.

Одночасно законність рішень, ухвалених слідчими суддями під час досудового розслідування, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому не перевіряються твердження засудженого про відсутність протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, відповідно до якого визначено суддю Матвієвську Г. В. для розгляду клопотання слідчого Індустріального ВП ГУНП в Харківській області Заплавського П. Г., погодженого з прокурором Харківської місцевої прокуратури № 3 Латишевим С. Ю., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_1, а також журналу судового засідання та технічного запису судового процесу розгляду цього клопотання.

Перевіркою матеріалів провадження теж не знайшли свого підтвердження посилання засудженого на неможливість прослуховування технічного запису судових засідань, під час яких допитувалися потерпіла ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_4 .

Так, з технічних записів судових засідань, які відбулися 22 січня та 14 травня 2020 року, вбачається, що показання указаної потерпілої та свідка чітко прослуховуються.

Отже, підстав немає для скасування вироку суду через недотримання вимог ст. 107 КПК, як про це зазначає засуджений.

Крім того, є безпідставними доводи ОСОБА_1 про неналежну перевірку апеляційним судом тих доводів апеляційних скарг сторони захисту, які аналогічні твердженням, наведеним у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив такі доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, матеріали провадження, та зазначивши мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали та підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК за обставин, вказаних у вироку.

Інших доводів щодо незаконності оскаржених судових рішень касаційна скарга не містить.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 17 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич В. І. Остапук