УХВАЛА

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 761/13685/14-к

провадження № 13-20кс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року щодо виправданого ОСОБА_20 і

встановила:

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня

2022 року, ОСОБА_20 було визнано невинуватим і виправдано за пред`явленим йому обвинуваченням за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення цього кримінального правопорушення.

Прокурор, не погодившись із рішенням апеляційного суду, оскаржив його в касаційному порядку. У поданій касаційній скарзі сторона обвинувачення, заперечуючи законність та умотивованість оспорюваної ухвали, порушила питання про її скасування на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Мотиви передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати

Ухвалою від 07 березня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - колегія суддів, Суд, Касаційний кримінальний суд) передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_20 на розгляд Великої Палати, вважаючи, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначає колегія суддів, в ході розгляду цього кримінального провадження перед Судом постало питання щодо ретроспективності застосування висновків суду касаційної інстанції.

Мотивуючи необхідність скерування справи на розгляд Великої Палати, колегія суддів зазначає, що в цьому кримінальному провадженні особа притягувалась до кримінальної відповідальності за діяння, вчинене раніше, ніж Верховний Суд України вперше у своїй постанові від 16 березня 2017 року у справі № 5-364кс16 сформулював висновок щодо необхідності визнання недопустимими доказів у зв`язку з невідкриттям у порядку ст. 290 КПК процесуальних документів, які стали підставою для їх отримання. Такий висновок вплинув на вирішення питання про допустимість доказів, а застосування поширювального тлумачення вочевидь потягнуло визнання низки доказів недопустимими.

На думку Касаційного кримінального суду, до висловлення цієї правової позиції однозначно стверджувати про порушення стороною обвинувачення вимог КПК через нерозсекречення відповідних ухвал на етапі виконання положень ст. 290 КПК чи під час судового розгляду до 16 березня 2017 року не можна.

На переконання колегії суддів, питання ретроспективного застосування висновків суду касаційної інстанції має між`юрисдикційне правове значення, а отже, потребує чіткого врегулювання Великою Палатою. Як вважає колегія суддів, Велика Палата має висловити позицію про те, що висновки суду касаційної інстанції, які впливають на вирішення питання про допустимість доказів, повинні мати лише перспективну дію.

Позиція Великої Палати

Згідно із ч. 6 ст. 434-2 КПК Велика Палата має перевірити підстави для передачі кримінального провадження на її розгляд.

За змістом положень ч. 5 ст. 434-1 КПК Суд наділений правом передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, якщо дійде обґрунтованого висновку про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до ч. 4 ст. 434-2 КПК ухвала про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати має бути належним чином умотивована.

Як раніше вже неодноразово наголошувалось у рішеннях Великої Палати, виключну правову проблему належить оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. З огляду саме на ці критерії має бути підтверджено той факт, що проблема наявна не в одному конкретному провадженні, але й існує в інших, або вона може виникнути з урахуванням позиції, щодо якої постає питання юридичної невизначеності.

Виключна правова проблема може полягати в недостатньому законодавчому врегулюванні правовідносин, у відсутності сталої судової практики, тривалому існуванні колізій у застосуванні норм права і неусуненні розбіжностей. За своєю правовою природою така проблема має зачіпати фундаментальні права та свободи особи.

Отже, передаючи справу на розгляд Великої Палати, колегія суддів повинна обґрунтувати факт наявності виключної правової проблеми з огляду на сформовані критерії.

Проте в ухвалі від 07 березня 2023 року не наведено обґрунтування в аспекті згаданих критеріїв.

У своєму рішенніпро передачу кримінального провадження колегія суддів як виключну правову проблему визначила ретроспективність застосування висновків суду касаційної інстанції, які впливають на оцінку доказів з точки зору допустимості, і зазначила, що такі висновки повинні мати лише перспективну дію в часі.

За змістом ухвали це питання виникло через застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 16 березня 2017 року у справі № 5-364кс16 щодо необхідності відкриття в порядку ст. 290 КПК ухвал слідчих суддів апеляційного суду, які слугували підставами для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД).

На думку колегії суддів, до прийняття вказаного висновку Верховного Суду Українине можна було однозначно стверджувати, що ухвали, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, повинні були надаватися для ознайомлення в порядку реалізації положень ст. 290 КПК та що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано результати проведених НСРД недопустимими доказами, адже особа притягувалась до відповідальності за діяння, вчинені у 2013 році, до прийняття висновку Верховного Суду України.

Наполягаючи на наявності виключної правової проблеми та на її між`юрисдикційному значенні, колегія суддів наводить різні рішення інших касаційних судів. Однак у контексті поставленого на вирішення Великої Палати питання приклади судової практики не є релевантними.

Так, як убачається з ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі № 522/22473/15-ц, однією з підстав для передачі провадження на розгляд Великої Палати було питання ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду щодо можливості учасника товариства оскаржувати правочини, укладені товариством. Велика Палата ухвалою від 14 липня 2022 року хоча й прийняла провадження до свого розгляду, однак твердження колегії суддів у частині наявності виключної правової проблеми, пов`язаної з можливістю ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду та співвідношення такого застосування з дотриманням принципу правової визначеності, відхилила як необґрунтовані.

Посилаючись на постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 642/474/13, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі № 916/1527/15-г, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 807/90/18, від 10 вересня 2020 року у справі № 802/2344/17-а, у яких визначено, що факт зміни правової позиції суду в інших подібних справах не вважається нововиявленою обставиною, колегія суддів не взяла до уваги, що ані Верховний Суд України, ані Верховний Суд не змінювали правової позиції щодо недопустимості доказів у разі невідкриття стороною обвинувачення процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення процесуальних дій, у результаті яких вони були отримані.

Так, правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 березня 2017 року у справі № 5-364кс16 та Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к, за своєю суттю є аналогічними, а правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, по суті лише розширює викладену в попередніх рішеннях процедуру відкриття документів, які стали підставою для проведення НСРД. Таким чином, в окресленому питанні правові висновки найвищої судової інстанції є послідовними, а правова позиція не змінювалась.

За своєю суттю кримінальний процес - це урегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів досудового розслідування, слідчого, прокурора, судді і суду з розкриття злочинів, викриття й покарання винних та недопущення покарання невинних. Така діяльність, з огляду на визначені у ст. 2 КПК завдання кримінального провадження, є законодавчо регламентованою та має певну специфіку, у тому числі щодо формування та оцінки доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 5 КПК допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання. Положення ст. 290 КПК законодавчих змін, які б стосувались поставленого питання, не зазнали, а у висновках Верховного Суду України та Верховного Суду ці положення лише були розтлумачені. Зазначене колегія суддів залишила поза увагою.

Крім того, колегія суддів у своїй ухвалі не навела жодного рішення інших судів касаційної інстанції на підтвердження факту існування саме виключної правової проблеми ретроспективного застосування правових висновків щодо допустимості доказів.

Не міститься в ухвалі й прикладів судової практики щодо неоднакового застосування Касаційним кримінальним судом висновків, викладених у постановах найвищої судової інстанції, щодо недопустимості доказів у випадку невідкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД. При цьому посилання колегії суддів на рішення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 663/267/19 свідчить про відсутність такої правової проблеми.

У згаданому рішенні одним з аргументів передачі кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду було питання щодо ретроспективного застосування висновків цієї палати, викладених у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, які стосувались допустимості / недопустимості доказів, отриманих за процесуального керівництва прокурора / групи прокурорів у випадку відсутності постанови про його / їх призначення.

Натомість об`єднана палата вказаного Суду 10 червня 2021 року повернула справу колегії суддів, указавши на те, що питання про визначення ретроспективного застосування правового висновку є проханням установити юридичну силу правових висновків касаційного суду в часі, що є неможливим з огляду на їх правову природу.

Викладеного при зверненні до Великої Палати враховано не було і без належного, переконливого обґрунтування запропоновано вирішити аналогічне по суті питання.

Отже, Касаційний кримінальний суд, звертаючись до Великої Палати, не навів ані якісного, ані кількісного критеріїв виключності правової проблеми, зокрема не обґрунтував відсутності сталості судової практики, недостатності законодавчого регулювання, існування колізій, що, у свою чергу, порушує фундаментальні права та свободи людини.

Позиція колегії суддів щодо необхідності перспективного застосування висновків суду касаційної інстанції, які впливають на вирішення питання про допустимість доказів, без належного її обґрунтування сама по собі не може бути безумовною підставою для прийняття провадження до розгляду В

еликою Палатою.

З урахуванням викладеного Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для передачі кримінального провадження щодо ОСОБА_20 на її розгляд. А тому справа підлягає поверненню для подальшого розгляду відповідною колегією суддів.

Керуючись статтями 434-1, 434-2 КПК, Велика Палата

постановила:

Кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року щодо виправданого ОСОБА_20 повернути колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_11

ОСОБА_3 ОСОБА_12

ОСОБА_4 ОСОБА_13

ОСОБА_5 ОСОБА_14

ОСОБА_6 ОСОБА_15

ОСОБА_7 ОСОБА_16

ОСОБА_8 ОСОБА_17

ОСОБА_9 ОСОБА_18

ОСОБА_10 ОСОБА_19