У х в а л а
28 квітня 2022 року
м. Київ
Справа № 759/20550/18
Провадження № 14-28цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління розвідки Міністерства оборони України (далі - відповідач) за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-будресурс" (далі - ТОВ "Інвест-будресурс"), Київської міської ради, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого комітету Київської міської ради - про зобов`язання відновити пам`ятку історії місцевого значення
за касаційною скаргою позивачки (представник - адвокат Титикало Роман Сергійович) на постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2021 року та
в с т а н о в и л а :
у грудні 2018 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила зобов`язати відповідача відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії місцевого значення - дачний будинок ОСОБА_2, який був нащадком старовинного козацького роду, - за адресою: АДРЕСА_1 (далі - дачний будинок), шляхом проведення заходів із його відбудови та відтворення первісного вигляду. Мотивувала позов так:
- наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття на ділянці АДРЕСА_2 (сьогодні - АДРЕСА_1 ) був споруджений дачний будинок. На той час він належав ОСОБА_3 . Перед Першою світовою війною власником будинку був ОСОБА_2 - представник старовинного козацького роду ОСОБА_2 - нащадків ОСОБА_7;
- 24 вересня 2008 року дачний будинок занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення (охоронний № 511-кв) згідно з пунктом 3 наказу Міністерства культури і туризму України від 24 вересня 2008 року № 1001/0/16-08 "Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" (далі - наказ Міністерства культури і туризму України);
- підставою для занесення дачного будинку до Державного реєстру нерухомих пам`яток України був наказ Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища № 15 від 2 квітня 1998 року;
- згідно з обліковою картою об`єкта культурної спадщини дачний будинок належав до рідкісного типу дачних споруд, які зводилися в зелених приміських зонах за індивідуальними проєктами відомих київських архітекторів. Їх малочисельність визначає особливе значення кожної споруди як цінного зразка історико-архітектурної спадщини м. Києва. До облікової картки додано фотознімок загального вигляду будинку;
- 4 липня 2013 року Міністерство культури України у наказі № 604 визнало дачний будинок таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;
- 23 грудня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову, згідно з якою скасував наказ Міністерства культури України № 604 від 4 липня 2013 року у частині визнання таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, дачного будинку. Вказану постанову залишили без змін Київський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 18 лютого 2016 року та Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 9 червня 2016 року;
- згідно з частиною першою статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки заборонено зносити. Юридичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, зобов`язані відновити їх, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду згідно з частиною третьою статті 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
- дачний будинок був знищений ТОВ "Інвест-будресурс" на замовлення відповідача. Оскільки відповідач порушив вимоги закону і самовільно зніс пам`ятку культурної спадщини, то він зобов`язаний її відновити;
- позивачка є прямим нащадком та представником старовинного козацького роду ОСОБА_2, що підтверджують архівні довідки № М-1471 від 18 вересня 1997 року та № М-1472 від 17 вересня 1997 року, копії паспорта та свідоцтва про народження, а також історичне дослідження роду.
18 листопада 2020 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: зобов`язав відповідача відновити за власний рахунок зруйновану пам`ятку історії місцевого значення - дачний будинок - шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення первісного вигляду. Обґрунтував рішення так:
- дачний будинок занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України;
- після прийняття розпорядження від 3 квітня 2008 року № 483 "Про внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30 травня 2007 року № 6390" до початку виконання робіт щодо знесення дачного будинку відповідач мав одержати в Головному управлінні контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ордер на виконання робіт, який суду не надав;
- оскільки факт знесення пам`ятки архітектури місцевого значення встановлений, то відповідач зобов`язаний відновити попередній стан дачного будинку;
- позивачка обрала правильний спосіб захисту, застосування якого має на меті відновити порушене правове становище, що існувало до порушення її права.
1 березня 2021 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року й ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову. Аргументував постанову так:
- архівні довідки та історичне дослідження роду не дають достатньо підстав стверджувати про наявність родинних зв`язків ОСОБА_2 - колишнього власника дачного будинку - та позивачки. Історичне дослідження роду є довільною довідкою, яка не дає можливості встановити дійсні обставини справи і не є достовірним доказом у справі. Тому суд безпідставно пов`язав наявність прав позивачки на звернення до суду як "прямого нащадка", поняття і визначення якого на законодавчому рівні відсутнє;
- позивачка не має права власності чи іншого речового права на дачний будинок. Вона не заперечувала те, що не є спадкоємицею ОСОБА_2 у розумінні як Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, так і Цивільного кодексу України 2004 року;
- неприйнятними є доводи позивачки про те, що вона як представник старовинного козацького роду ОСОБА_2 відстоює свої соціально-культурні права та просить відновити об`єкт культурної спадщини як громадянка України;
- оскільки дачний будинок знищений повністю, то обраний спосіб захисту не відповідає Закону України "Про охорону культурної спадщини", бо неможливо відновити об`єкт, який не існує з 2008 року. Позивачка обрала неналежний спосіб захисту, тобто такий, який не передбачений Законом України "Про охорону культурної спадщини";
- пояснення сторін та матеріали справи спростовують доводи про те, що включення дачного будинку до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та складення облікової документації на нього означають, що на момент такого включення дачний будинок не був знесений і на нього поширювався правовий режим Закону України "Про охорону культурної спадщини";
- відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" у справі про зобов`язання відбудувати та відтворити пам`ятку історії місцевого значення належним позивачем має бути спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини у місті Києві, а саме Київська міська державна адміністрація. Тому в позивачки немає права на звернення з цим позовом;
- знесення дачного будинку відбулося після вилучення зазначеного будинку з Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини м. Києва. Тобто відбулося знесення будівлі, яка не мала охоронного статусу та не перебувала на обліку як об`єкт культурної спадщини. На момент знесення на дачний будинок не поширювався правовий режим культурної спадщини, зокрема приписи Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо заборони знесення, бо будинок на той час не належав до об`єктів культурної спадщини.
19 березня 2021 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2021 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року. Мотивувала скаргу так:
- у справі є виключна правова проблема, яку повинна вирішити Велика Палата Верховного Суду. Позивачка не позбавлена права відстоювати власні соціально-культурні права, гарантовані Конституцією України. У матеріалах справи є докази того, що позивачка зверталася з листом до Київської міської ради з проханням подати позовну заяву, проте не отримала належного реагування органу місцевого самоврядування на направлений лист. Обмеження права на звернення до суду у справах щодо зобов`язання відновити пам`ятку позбавляють громадянина України права на доступ до правосуддя та можливості відстояти збереження та відтворення пам`яток архітектури, що знаходяться на території України;
- спір у справі є публічно-правовим. Його треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Тому суд апеляційної інстанції порушив правила предметної юрисдикції;
- відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини третьої статті 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини" у частині уповноваженого суб`єкта на звернення до суду й обрання способу захисту про зобов`язання відновити знищену пам`ятку архітектури;
- відповідач для проведення відповідних будівельних робіт мав отримати в Головному управлінні контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва Київської міської державної адміністрації ордер на виконання робіт, однак його не отримав;
- апеляційний суд порушив приписи частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та безпідставно переоцінив докази, коли не врахував, що стан дачного будинку як такого, який не перебуває в аварійному стані та не зруйнований, встановив Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 826/11089/15. Натомість апеляційний суд необґрунтовано вважав, що дачний будинок знесли саме у 2008 році.
14 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження. Застосував пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Обґрунтував ухвалу тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а також тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права.
14 липня 2021 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Просить залишити без змін постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2021 року. Аргументував відзив так:
- немає підстав передавати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, бо позивачка у судах першої та апеляційної інстанцій не заявляла про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;
- через вилучення дачного будинку з Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини м. Києва згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 3 квітня 2008 року № 483 були внесені зміни до розпорядження цього органу від 30 травня 2007 року № 639, і дозволено відповідачу знести дачний будинок як такий, що "підпадає під пляму забудови";
- Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут "НДІпроектреконструкція" надав забудовнику технічний висновок про стан та доцільність подальшої експлуатації корпусу АДРЕСА_3 . Відповідно до цього висновку дачний будинок не підлягав подальшій експлуатації, а його вартість згідно з незалежною експертною оцінкою була компенсована у зв`язку зі списанням і знесенням. Це підтверджують рахунок № 1 від 1 червня 2008 року, платіжні доручення № 575 та № 577 від 13 і 20 червня 2008 року відповідно;
- відновити дачний будинок як об`єкт культурної спадщини шляхом проведення заходів з його відбудови та відтворення первісного вигляду неможливо, бо збудований наново будинок зовсім не зберігатиме форму, матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування того будинку, який належав ОСОБА_2, а також не буде пов`язаний з його життям і діяльністю. Тому таке відновлення дачного будинку не може мати на меті відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів;
- Київська міська рада, яка не брала участі у справі № 826/11089/15, спростувала твердження про те, що дачний будинок знесений після включення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
15 липня 2021 року Київська міська рада подала до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу. Вказала, що знесення дачного будинку відбулося після його вилучення з Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини м. Києва. Суд залишив поза увагою клопотання про залучення до участі у справі Міністерства культури та інформаційної політики України для вжиття заходів щодо врегулювання вказаних питань та надання обґрунтованих пояснень.
24 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів і відмовив у задоволенні клопотань сторін про участь у судовому засіданні.
9 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:
у справі є виключна правова проблема, і для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовної практики у справах за позовом фізичної особи про захист культурної спадщини, зокрема, у спосіб відновлення пам`ятки архітектури;
- при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина третя статті 264 ЦПК України). За змістом цього припису висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду, врахуванню не підлягають. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного критеріїв визначення виключної правової проблеми як умов для реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передбаченого частиною п`ятою статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
- єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного права є висновок суду про наявність у справі виключної правової проблеми, і що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що "виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв" з огляду на таке:
(а) наявність у Великої Палати Верховного Суду можливості самостійно оцінити обґрунтованість висновку суду, який передав справу, про наявність виключної правової проблеми;
(б) відсутність у неї повноваження визначати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, додаткові порівняно із законодавчо встановленими умови реалізації права передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи як такої, в якій є виключна правова проблема;
(в) відсутність у Великої Палати Верховного Суду повноваження встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у її провадженні були справи, у яких позивачами за позовами про захист культурних прав не були власники чи носії інших речових прав на відповідні об`єкти (постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/340/17 (пункт 6.26), від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17 (пункти 7.34-7.38)).
Висновки про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також про недоцільність розгляду нею справи через відсутність виключної правової проблеми Велика Палата Верховного Суду для дотримання принципу юридичної визначеності формулює з урахуванням усталеної практики застосування кількісного та якісного критеріїв встановлення виключного характеру правової проблеми. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку і вирішує передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу як таку, в якій є саме виключна правова проблема, повинен обґрунтувати не тільки те, що є правова проблема, але й те, що вона є виключною (цьому покликані сприяти відповідні критерії). Констатація наявності певної правової проблеми без відповідного обґрунтування її виключності не означає наявність підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та не зумовлює доцільність розгляду цієї справи. А підстав відступати від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення поняття виключної правової проблеми немає.
Керуючись частиною п`ятою статті 403, частиною шостою статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-будресурс", Київської міської ради, Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого комітету Київської міської ради - про зобов`язання відновити пам`ятку історії місцевого значення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2021 року повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
2. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:В. В. БританчукГ. Р. Крет Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко І. В. Григор`єваК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаВ. В. Пророк І. В. ЖелєзнийЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік Л. Й. КатеринчукВ. М. Сімоненко В. С. КнязєвІ. В. Ткач
