Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 213/4130/19

провадження № 61-9848св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2019 року у складі судді Князєвої Н. В.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2, звернулася з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - АТ "Українська залізниця") про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивача ОСОБА_3 під час виконання трудових обов`язків отримала ушкодження здоров`я, несумісні з життям внаслідок наїзду на неї рухомого складу. Внаслідок смерті матері позивачу завдано моральної шкоди, оскільки позивач втратила матір, яку вона сильно любила та поважала. Звістка про смерть матері завдала позивачу глибоких моральних та душевних страждань, так як внаслідок смерті матері позивач зазнала сильне емоційне та психологічне потрясіння, оскільки є особою з інвалідністю І групи, не може відновити свою душевну рівновагу. Після загибелі матері нормальні життєві зв`язки позивача були знищені, вона постійно відчуває почуття туги та самітності, до теперішнього часу не може оговтатись, перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про матір постійно переслідують її. Перелічені негативні явища викликають переживання, страждання, стрес, депресію.

Позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 834 600,00 грн без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 3 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю матері, яка загинула від нещасного випадку на виробництві відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

30 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 592/10214/16-ц.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували визначений до стягнення розмір моральної шкоди, сума моральної шкоди є значно завищеною. Суди не врахували, що матеріали справи не містять посилань на належні та допустимі докази завдання моральної шкоди, оскільки нещасний випадок з потерпілою трапився в 2011 році, проте позивач звернулась до суду лише у 2019 році.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 (а. с. 30).

Потерпіла ОСОБА_3 за життя працювала на підприємстві відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09 годині 45 хвилин, під час виконання своїх трудових обов`язків обхідника колії та штучних споруд ІІІ розряду відокремленого структурного підрозділу "Криворізька дистанція колії" ДП "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є АТ "Українська залізниця", при стрілочному переводі № 15/17 станції Інгулець відокремленого структурного підрозділу "Криворізька дистанція колії", внаслідок наїзду рухомого складу, тепловозу ЧМЕ-3 № 1058 з групою вагонів у кількості 8 одиниць, ОСОБА_3 загинула.

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого виконавчим комітетом Новомалинівської сільської ради Широківського району Дніпропетровської області від 26 серпня 2011 року, актовий запис № 21, ОСОБА_3 померла у віці 43 років (а. с. 11).

Згідно із пунктом 6 акту № 1 про груповий нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 20 вересня 2011 року, мати позивача ОСОБА_3 при виконанні трудових обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09 годині 45 хвилин у відокремленому структурному підрозділі "Криворізька дистанція колії" ДП "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є АТ "Українська залізниця" загинула внаслідок наїзду рухомого складу, тепловозу ЧМЕ-3 № 1058 з групою вагонів у кількості 8 одиниць (а. с. 15).

Відповідно до пункту 10 вказаного акту, особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є обхідник колії та штучних споруд (старша групи) ВСП "Криворізька дистанція колії" - ОСОБА_4, яка порушила вимоги пункту 2.4 Інструкції з безпечного ведення робіт при утриманні централізованих стрілочних переводів по Криворізькій дистанції колії № 77, затвердженої наказом начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень від 18 травня 2011 року № 282/ДН; пункту 3.1 Інструкції з безпечного ведення робіт при утриманні централізованих стрілочних переводів по Криворізькій дистанції колії № 77, затвердженої наказом начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень від 18 травня 2011 року № 282/ДН; пункту 1.5 Інструкції з охорони праці для обхідників колії та штучних споруд № 58, затвердженої наказом начальника Криворізької дистанції колії від 27 жовтня 2009 року № 859; складач поїздів станції Інгулець ВСП "Криворізька дирекція залізничних перевезень" - ОСОБА_5, який порушив пункт 2.11 Інструкції про порядок ведення маневрової роботи на станції Інгулець, затвердженої начальником Криворізької дирекції залізничних перевезень 05 березня 2009 року; чергова по станції Інгулець ВСП "Криворізька дирекція залізничних перевезень" - ОСОБА_6, яка порушила підпункт 3.7.4.4 Посадової інструкції чергового по станції Інгулець, затвердженої начальником станції Інгулець 04 липня 2011 року; бригадир з поточного утримання й ремонту колії та штучних споруд ВСП "Криворізька дистанція колії" - ОСОБА_7, який порушив пункту 3.2 Положення про бригадира з поточного утримання й ремонту колії та штучних споруд ЦП-0090, затвердженого наказом Укрзалізниці від 26 квітня 2002 року № 217-ц; абзаци 14, 15 відповідно розділу "Завдання та обов`язки" Трудової інструкції бригадира з поточного утримання й ремонту колії та штучних споруд 15-го околотку, затвердженої начальником Криворізької дистанції колії 08 грудня 2010 року; підпункту 2.3.4.10 Правила безпеки праці під час виконання робіт в колійному господарстві; шляховий майстер ВСП "Криворізька дистанція колії" - ОСОБА_8, який порушив вимоги абзацу 41 розділу "Завдання та обов`язки" Посадової інструкції шляхового майстра 15-го околотку, затвердженої начальником Криворізької дистанції колії 15 березня 2011 року (а. с. 16, 17).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частинами третьою та четвертою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди.

Згідно усталеної судової практики право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім`єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв`язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров`я на виробництві.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили підстави відповідальності АТ "Українська залізниця", яка виникла внаслідок загибелі ОСОБА_3 що підтверджується матеріалами справи, а саме: актом проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку від 20 вересня 2011 року, яким встановлена вина працівників та посадових осіб відповідача, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці та своїх посадових інструкцій, що у сукупності й стало причиною нещасного випадку (а. с. 19-25).

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з втратою близької людини встановлений судами попередніх інстанцій. Зокрема, суди зазначали, що позивач - ОСОБА_1, у зв`язку із втратою матері, переживає душевні та психологічні страждання, позбавлена можливості отримувати від неї піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв`язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлений й причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача - втрата життєвих зв`язків позивача з рідною людиною.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що внаслідок незабезпечення відповідачем безпечних умов праці, позивач втратила матір. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому її душевні страждання будуть тривати і надалі, що свідчить про їх тяжкість.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

З матеріалів справи вбачається, що факт смерті потерпілої ОСОБА_3 від нещасного випадку встановлений актом № 1 про груповий нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 20 вересня 2011 року, що передбачає право членів сім`ї померлої на відшкодування їм моральної шкоди.

Тобто суди зробили обґрунтований висновок про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду і вона має право на її відшкодування.

Доводи про те, що матеріали справи не містять посилань на належні та допустимі докази завдання моральної шкоди, оскільки нещасний випадок з потерпілою трапився в 2011 році, а позивач звернулась до суду лише у 2019 році є безпідставними, оскільки сама по собі смерть рідної людини є для його рідних невиліковною психологічною травмою. Право на відшкодування моральної шкоди відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України мають подружжя, батьки, діти. Строк позовної давності на вказані правовідносини не поширюється.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із визначеним судами першої та апеляційної інстанцій розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1, який визначено судами, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 213/4098/18(провадження № 61-14398св19).

Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку вона отримала у зв`язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини по справі, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачки, яка втратила турботу та підтримку близької людини, зважаючи на те, що позивач є особою з інвалідністю першої групи з дитинства, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості.

У зв`язку з вказаним, доводи відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними з вищенаведених підстав.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 592/10214/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко