Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 607/21758/19

провадження № 61-18513св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Тернопільська міська рада,

особи, які подавали апеляційні скарги: спілка співвласників майна колгоспу "Озернянський", ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Тернопільської міської ради та    ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ходоровського М. В.,

Бершадської Г. В., Гірського Б. О., від 16 листопада 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Маючи намір приватизувати зазначену квартиру, він звернувся до Тернопільської міської ради із заявою щодо прийняття до комунальної власності зазначеного гуртожитку, у якому знаходиться його квартира, однак листом Тернопільської міської ради від 07 серпня 2019 року йому відмовлено у задоволенні заяви, оскільки власником гуртожитку був колгосп "Озернянський", який ліквідовано в 2007 році, що унеможливлює передачу гуртожитку на баланс міської ради. Позивач вказував, що відкрито та безперервно володіє більше десяти років квартирою і не вживав заходів, спрямованих на приховування факту володіння нею.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Сливки Л. М., від 27 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач добросовісно та відкрито користується спірною квартирою протягом більше 10 років, при цьому право власності на житловий будинок, в якому знаходиться квартира, зареєстровано за колгоспом " Озернянський ", який припинив свою діяльність. Районний суд також виходив із того, що визнання права власності за позивачем на спірну квартиру не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, оскільки вимог щодо повернення зазначеного нерухомого майна заявлено не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року апеляційні скарги спілки співвласників майна колгоспу "Озернянський" та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 27 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що гуртожиток, в якому знаходиться спірна квартира, включений до резервного майнового фонду спілки співвласників майна колгоспу "Озернянський", а тому підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю відсутні. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач користується спірною квартирою на належній правовій підставі з народження. Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що Тернопільська міська рада не є відповідальною особою за вимогами позивача, оскільки зазначена квартира не перебувала у її власності чи користуванні Тернопільської міської ради.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі Тернопільська міська рада просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким змінити рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 січня 2020 року та визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю

на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 31,2 кв. м, житловою площею

27,3 кв. м, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що спілка співвласників майна колгоспу "Озернянський" не являється юридичною особою та згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не є власником спірного нерухомого майна. Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17, та не перевірив правоздатність спілки співвласників майна колгоспу "Озернянський". Тернопільська міська рада стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження передачі колгоспом " Озернянський " будь-якого майна спілці співвласників майна колгоспу "Озернянський". Також посилається на те, що відповідно до положень законодавства об`єкти соціальної сфери, до яких, на думку заявника, належить гуртожиток, не підлягали включенню до пайового фонду та паюванню в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств.   

У касаційній скарзі    ОСОБА_1 просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що спілка співвласників майна колгоспу "Озернянський" не являється юридичною особою, а тому не може бути суб`єктом цивільних правовідносин. ОСОБА_1 зазначає, що інформація про правонаступників колективного господарства "Озернянський" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня. Також зазначає, що спілкою не надано доказів щодо державної реєстрації за нею права власності на спірне нерухоме майно. На думку позивача, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що з 2007 року і по теперішній час у спірного гуртожитку відсутні власники, а ним надано належні та достовірні докази, необхідні для застосування положень статті 344 ЦК України. Зазначає, що ним правильно визначено відповідача, оскільки спірний гуртожиток як об`єкт соціальної сфери мав бути переданий на баланс Тернопільської міської ради в силу положень законодавства.

Ухвалами Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами.

Короткий зміст відзиву на касаційні скарги

У відзиві на касаційну скаргу спілка співвласників майна колгоспу "Озернянський" просить залишити касаційні скарги Тернопільської міської ради та ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно реєстраційного посвідчення, виданого 04 липня 2000 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, житлове

приміщення - гуртожиток, загальною площею 403,9 кв. м, розташований по АДРЕСА_2 , зареєстрований на праві власності за колгоспом " Озернянський " на підставі рішення арбітражного суду Тернопільської області від 02 березня 2000 року у справі № 3/122-699, про що здійснено запис в реєстрову книгу за № 1133.

Розпорядженням Тернопільської міської ради № 61 від 15 травня 2012 року "Про присвоєння адресного номера гуртожитку колгоспу "Озернянський" житловому приміщенню - гуртожитку, загальною площею 403,9 кв. м, що згідно реєстраційного посвідчення від 04 липня 2000 року зареєстрований на праві власності за колгоспом " Озернянський " по

АДРЕСА_2 , присвоєно адресний номер:

АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань колгосп "Озернянський" припинив свою діяльність 26 грудня 2007 року.

11 квітня 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" виготовлено технічний паспорт на квартиру

АДРЕСА_1 за замовленням      ОСОБА_1 .

На звернення ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради із проханням про прийняття у комунальну власність міста гуртожитку по АДРЕСА_2 листом Тернопільської міської ради від 07 серпня 2019 року № 10981/02Т відмовлено у задоволенні його звернення та повідомлено, що для здійснення процедури прийняття у комунальну власність міста гуртожитку по АДРЕСА_2 необхідне надання власником житла або уповноваженим представником житла переліку документів, а саме: інвентарну справу, акт прийняття в експлуатацію, технічний паспорт, план інженерних мереж, правовстановлюючий документ на об`єкт передачі, довідку про балансову вартість, акт обстеження комісії.

Згідно довідки АТ "Державний ощадний банк України" від 05 вересня

2019 року № 27 в список для приватизації квартири АДРЕСА_1 включено ОСОБА_1 . Житлові чеки не використовувалися.

ОСОБА_1 проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1

з народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира була надана користування його батькові у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із Тернопільським міжрайонним підприємством по виробництву яловичини.

Рішенням Озернянської сільської ради Зборівського району Тернопільської області від 17 серпня 2007 року № 554 зареєстровано спілку співвласників майна колгоспу "Озернянський".

Згідно з протоколом № 2 від 02 квітня 2006 року зборів уповноважених спілки співвласників майна колгоспу "Озернянський" вирішено включити до резервного майнового фонду гуртожиток по

АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У пункті 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до

статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження

№ 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі

№ 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).

У відповідності до статті 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України"Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Приватизація жилих і нежилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад, які раніше були самовільно переплановані, може відбуватися після визнання перепланування таким, що відповідає законодавству України щодо технічних умов і будівельних норм до житла.

Мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття спірної квартири у гуртожитку у власність за набувальною давністю. Судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що позивач користувався спірною квартирою з народження на законній підставі як член сім`ї наймача. Спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього було оформлено у встановленому законом порядку, а після припинення юридичної особи, за якою було зареєстровано право власності, це нерухоме майно було включено до резервного майнового фонду співвласників майна колгоспу "Озернянський". Позивач наділений правом на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку у порядку, передбаченому Законом.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що Тернопільська міська рада не може бути визнана належним відповідачем у справі, яка переглядається, оскільки відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. Тернопільська міська рада не приймала рішення про передачу у комунальну власність гуртожитку по АДРЕСА_2, а отже не набула статусу власника гуртожитку. Під час розгляду справи Тернопільська міська рада, яка не є власником спірного гуртожитку, не заперечувала проти задоволення позову, а також звернулась до суду з касаційною скаргою, не погоджуючись із відмовою у задоволенні позову ОСОБА_1, фактично діючи в інтересах останнього.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови

у задоволенні позову.

Судом апеляційної інстанції правильно застосовано положення статті 344 ЦК України та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Судом апеляційної інстанції було відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами осіб, які не приймали участь у справі, зокрема ОСОБА_2, яка також є користувачем кімнати у гуртожитку по АДРЕСА_2, та правильно встановлено, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про права та інтереси осіб, які не приймали участі у справі.

За змістом частини другої статті 410 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання Тернопільської міської ради у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновками, викладеним у зазначеній постанові.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Тернопільської міської ради та    ОСОБА_1    залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                                                                                                                          Є. В. Синельников

                                                                                                                                                                                                                                    С. Ф. Хопта

                                                                                                                                                                                                                                    В. В. Шипович