ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 140/4408/20

адміністративне провадження № К/9901/101/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шавеля Р.М, Довгої О.І., Глушка І.В у справі №140/4408/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі також - ГУ ДКС України у Волинській області) щодо відмови йому у поверненні незаконно утриманих з пенсії сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору;

- стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку ГУ ДКС України у Волинській області 46548,07 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним;

- стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправними дії відповідача ГУ ДКС України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у поверненні незаконно утриманих з пенсії сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку ГУ ДКС України у Волинській області 46548,07 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття Закону України № 1166-VII від 27.03.2014 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" пункт 164.2 ст.164 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) доповнено новим підпунктом 164.2.19, через що відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Таким чином, ОСОБА_1 недоотримав належні йому виплати в розмірі 46548,07 грн саме через дію неконституційної норми закону, тому компенсація цих коштів повинна бути здійснена в порядку ст.152 Конституції України, ст.22 та ст.1175 Цивільного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про відмову в задоволенні суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оподаткування пенсії позивача з лютого 2015 року по лютий 2018 року здійснювалося за нормами діючого законодавства, в тому числі за приписами пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018 указані норми підлягали застосуванню, оскільки були прийняті законодавчим органом в установленому порядку.

Тобто, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час оподаткування пенсії позивача упродовж лютого 2015 року - лютого 2018 року.

Ураховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що факт прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 не може вплинути на спірні правовідносини, також указане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на відносини, що виникли до його прийняття.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

ОСОБА_1 з 22.10.2002 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням.

Відповідно до листа від 19.03.2018 № 123/Ш-01 (№133/Ш-01) та довідки Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 15.05.2018 № 6415 за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на додану вартість осіб у сумі 42665,06 грн та військовий збір на суму 3883,01 грн.

18 грудня 2019 року позивач звернувся до Управління ДКС України у м. Луцьку Волинської області із заявою про повернення коштів в розмірі 46548,07 грн.

Згідно з листом Управління ДКС України у м. Луцьку Волинської області від 27.12.2019 № 05-17/1968 позивачу відмовлено у поверненні вказаної суми, оскільки відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, стягувач подає органу Казначейства в установлений спосіб документи зазначені у пункті 6 цього Порядку. У разі надання вказаних документів управлінням буде повернуто кошти.

Не погодившись з такою відмовою, позивач подав заяву-скаргу від 19.02.2020 до ГУ ДКС України у Волинській області, яка листом від 05.03.2020 № 14-08-06/1176 залишена без задоволення, оскільки органи Казначейства не наділені повноваженнями приймати рішення про стягнення чи повернення коштів, утриманих з пенсійних виплат громадян. Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету (в тому числі для відшкодування (компенсації) шкоди, завданої органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності) на підставі документів, визначених у пункті 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, зoкpeмa, нa пiдcтaвi opигiнaлy викoнaвчoго документа.

Позивач, уважаючи протиправною відмову щодо відшкодування майнової шкоди, звернувся з даним позовом до суду.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Позивач уважає, що у зв`язку з визнанням неконституційним положення, на підставі якого з його пенсії відраховувались податки, має право на відшкодування збитків у порядку ст. 152 Конституції України, ст. ст. 22, 1175 Цивільного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким його позов задоволено повністю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції здійснено помилкові висновки щодо застосування пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України стосовно оподаткування пенсій, з огляду на наявність рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018.

Скаржник указував, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що у період з 01.02.2015 по 28.02.2018 позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору з пенсії.

З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятої судом апеляційної інстанції постанови, просив залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач указував, що до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 №1-р/2018, тобто станом на час виникнення спірних правовідносин, положення абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України підлягали застосуванню.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

У силу частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України включаються, зокрема, сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року - у частині такого перевищення. Ставка збору становить 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п. 16 прим.1 підрозд. 10 розділу XX ПК України.

Підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Згідно з частинами першою, другою ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За змістом частин першої, другої ст. 22 Цивільного кодексу України (далі також -ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

З матеріалів адміністративної справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 46 548,07 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, заподіяної прийняттям неконституційного правового акту.

У свою чергу, правовим підґрунтям, яке слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, є ухвалення Конституційним Судом України від 27.02.2018 рішення №1-р/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, відповідно до якого у період з лютого 2015 року до 28 лютого 2018 року пенсія позивача оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. За цей період позивачу завдано шкоду, яку він оцінив у грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 46 548,07 грн. Отже, в даному випадку завдані позивачеві збитки зумовлені визнанням неконституційними положень закону.

Верховний Суд зазначає, що частиною другою ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Отже, з аналізу наведених норм убачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої ст. 150 Конституції України, а також частини другої ст. 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13.07.2017 № 2136- VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Установлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 922/1391/18).

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, положення абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, дія абзацу першого пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України втратила чинність 27 лютого 2018 року.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 на спірні правовідносини у даній справі не може вплинути, оскільки такі виникли до його прийняття, а останнє, у свою чергу, не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічний правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а, від 19.11.2018 у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, від 28.02.2022 у справі №240/10144/20.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення обгрунтовано урахував ч. 1 ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оподаткування пенсії позивача з лютого 2015 року по лютий 2018 року здійснювалося за нормами діючого законодавства, в тому числі за приписами пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України.

Отже, до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 № 1-р/2018 вказані норми підлягали застосуванню, оскільки були прийняті законодавчим органом в установленому порядку.

Тобто, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час оподаткування пенсії позивача упродовж лютого 2015 року - лютого 2018 року.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №140/4408/20 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М. М. Яковенко