Постанова

Іменем України

19 травня 2022 року

м. Київ

справа № 636/1853/18

провадження № 61-16105св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася у травні 2018 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просила в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 визнати за нею право власності на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,1198 га, кадастровий № 6325486500:02:000:0382, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП «40 років Жовтня», а за набувальною давністю - право власності на 3/5 частин вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,1198 га, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП «40 років Жовтня».

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 , окрім неї, є його дочки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також дружина ОСОБА_2 .

Вона фактично прийняла спадщину, оскільки на час смерті батька була зареєстрована та фактично проживала разом з ним за вказаною адресою.

Зазначає, що зверталась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено, оскільки у державному акті на право приватної власності на землю серії Р3 № 84559 зазначено неправильний кадастровий номер.

Вказує, що вона з 2005 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується усім домоволодінням, тому просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Чугуївський міський суд Харківської області рішенням від 15 серпня 2018 року позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 19 липня 2005 року в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,1198 га, кадастровий № 6325486500:02:000:0382, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП «40 років жовтня», яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р3 № 845598 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнав за ОСОБА_1 у порядку набувальної давності право власності на 3/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення місцевий суд мотивував тим, що на день смерті спадкодавця із ним в одному будинку проживали позивач та відповідачі. Відповідачі на час смерті спадкодавця хоча і були зареєстровані, але постійно із спадкодавцем не проживали. Вони фактично не мешкають за даною адресою з 2005 року. ОСОБА_1 з 2005 року добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується усім спірним домоволодінням.

Харківський апеляційний суд постановою від 19 серпня 2021 року апеляційні скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнив.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 серпня 2018 року скасував та прийняв нову постанову про залишення позову без задоволення.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що позивачем не надано доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та письмової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, підстави для вирішення питання про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування відсутні.

Також апеляційний суд зазначив про те, що позивач була обізнана про те, що власниками 3/5 частин спірного будинку є відповідачі, які не відмовлялися від свого права власності на нього, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на майно за набувальною давністю, оскільки володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном не є добросовісним в розумінні статті 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що згідно з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 754/6442/16-ц (провадження № 61-22663св18), від 11 червня 2020 у справі № 523/16625/14-ц (провадження № 61-47553св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 759/8219/19 (провадження № 61-14103св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 609/341/19 (провадження № 8757св20) обставини, які входять до предмета доказування у справах про спадкування можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право на спадкування є копії документів відповідної спадкової справи. Рішення суду може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи позивача щодо вчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а також не роз`яснили сторонам право на звернення до суду з клопотанням про витребування з нотаріальної контори спадкової справи з метою доведення (спростування) заявлених вимог, а також не роз`яснили наслідки вчинення або невчинення такої процесуальної дії.

Передчасним є висновок апеляційного суду про те, що позивачем не надано доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та письмової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Оскаржуване судове рішення в частині вимог до ОСОБА_2 не вирішує питання про права чи обов`язки осіб, які подали апеляційні скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19), тому суд повинен був закрити провадження в частині вимог, що стосуються ОСОБА_2 .

Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме в частині коли один із відповідачів не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду в частині що стосується його прав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_8 у грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява, в якій остання просила задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі, скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого суду.

Від ОСОБА_9 у січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у матеріалах справи наявна відповідь нотаріуса Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області від 03 квітня 2021 року № 979/02-17, надана на запит ОСОБА_4 , згідно з якою після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заводилася та свідоцтво про право власності не видавалося. Зазначена довідка була досліджена апеляційним судом.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, через канцелярію суду надала заяву про слухання справи без її участі, заявлені позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.

Постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Чугуївського міського суду Харківської області.

Справа № 636/1853/18 надійшла до Верховного Суду 20 грудня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 по 1/5 частини кожному на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19 липня 2003 року Дочірнім підприємством «Житловик» Кочетовського Державного виробничого управління житлового комунального господарства.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/5 частину вказаного житлового будинку, а також на земельну ділянку площею 5,1198 га, кадастровий номер 6325486500:02:000:0382, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП «40 років Жовтня», яка належала померлому на підставі державного акта Серії РЗ № 845598, виданого на підставі розпорядження Чугуївської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 26 березня 2003 року № 129.

Згідно з довідкою, виданою Виконавчим комітетом Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області 07 жовтня 2016 року, на час смерті ОСОБА_5 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .

Листом Головного управління Держегокадастру у Харківській області від 04 травня 2017 року повідомлено, що кадастровий номер земельної ділянки в державному акті на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва серія Р3 № 845598 від 20 червня 2003 на ім`я ОСОБА_5 не співпадає з витягом з Поземельної книги про земельну ділянку від 08 квітня 2017 року № НВ-6304036212017, у зв`язку із дублюванням кадастрового номера 6325486500:02:000:0020, в подальшому не використовується для ідентифікації земельної ділянки та отримує статус архівного.

Земельній ділянці згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія Р3 № 845598 від 20 червня 2003 року присвоєно кадастровий номер 6325486500:02:000:0382.

Із відповіді нотаріуса Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області від 03 квітня 2021 року № 979/02-17, наданої на запит ОСОБА_4 , апеляційним судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась та свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку про те, що оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав в разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача для вирішення питання про видачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 передчасно звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 3/5 частин спірного житлового будинку за набувальною давністю, з огляду на таке.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18)зроблено висновок, що «[…] добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності».

Установивши, що позивач була обізнаний про те, що співвласниками 3/5 частин спірного будинку є відповідачі, які не відмовлялися від свого права власності на нього, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на майно за набувальною давністю, оскільки володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном не є добросовісним в розумінні статті 344 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи позивача щодо вчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а також не роз`яснили сторонам право на звернення до суду з клопотанням про витребування з нотаріальної контори спадкової справи з метою доведення (спростування) заявлених вимог та наслідки вчинення або невчинення такої процесуальної дії не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 15 липня 2018 року подала до Чугуївського міського суду Харківської області заяву, в якій просила всі судові засідання у справі проводити без її участі та задовольнити її позовні вимоги.

Щодо не роз`яснення судом апеляційної інстанції їй права на звернення до суду з клопотанням про витребування з нотаріальної контори спадкової справи, то такі аргументи касаційної скарги також є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 брала участь у розгляді справи апеляційним судом. Згідно з протоколом судового засідання Харківського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року сторони, які брали участь у перегляді справи апеляційним судом, зазначили про те, що права їм відомі та зрозумілі, необхідності у їх роз`ясненні немає.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час перегляду справи в апеляційному суді також був присутній представник ОСОБА_1 - адвокат Биченко А. О., а згідно із статтею 221 ЦПК України права та обов`язки не роз`яснюються коли учасника справи представляє адвокат.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вирішив спір без урахування правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 754/6442/16-ц (провадження № 61-22663св18), від 11 червня 2020 у справі № 523/16625/14-ц (провадження № 61-47553св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 759/8219/19 (провадження № 61-14103св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 609/341/19 (провадження № 8757св20), та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров