Постанова

іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 599/593/18

провадження № 51-5462км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

представників обвинуваченого

ОСОБА_1 ,

Кузьмарука О.С.,

в режимі відеоконференції

захисника Гнідого І.П.,

прокурора Алексенко О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2018 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017210000000195, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Загір`я Зборівського району Тернопільської області, який проживав у АДРЕСА_1 ), помер ІНФОРМАЦІЯ_2,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 286 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 червня 2017 року о 07:40, перебуваючи у хворобливому стані, викликаному гострим трансмуральним інфарктом передньої стінки правого шлуночка серця, який розпочався за декілька годин до зазначеного часу, порушуючи вимоги підпункту "б" пункту 2.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідно до яких забороняється керувати транспортними засобами у хворобливому стані, керував автомобілем "VOLKSWAGEN Passat", д.н.з. НОМЕР_1, на ділянці дороги Р-39 сполученням Броди - Тернопіль у напрямку від м. Тернополя до м. Броди.

Під час руху на 46 км, що в с. Манюки Зборівського району, ОСОБА_1 у зв`язку із хворобливим станом не був достатньо уважний, не стежив належно за дорожньою обстановкою та умовами, не реагував на їх зміну та не обрав таких прийомів керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно ним керувати, чим порушив вимоги частини 1 пункту 1.5, пункту 1.10 ПДР, відповідно до яких він був зобов`язаний своїми діями не створювати загрози безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, не загрожувати життю чи здоров`ю громадян, а також не завдавати матеріальних збитків.

У результаті таких дій на ділянці дороги із крутим поворотом вправо, позначеним відповідним дорожнім знаком 1.1 ПДР, ОСОБА_1 перетнув автомобілем горизонтальну дорожню розмітку 1.1 ПДР (вузька суцільна лінія), яку перетинати заборонено, безпричинно виїхав автомобілем на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ - 21051, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, в якому також перебували пасажири ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .

У результаті зіткнення транспортних засобів водій ОСОБА_3 та пасажир ОСОБА_4 померли, пасажири ОСОБА_6 та ОСОБА_5 отримали тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент їх заподіяння. Також у результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) помер ОСОБА_1 .

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 31 липня 2019 року вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2018 року скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 286 КК закрито на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що під час судового слідства не було доведено, що ОСОБА_1 усвідомлював свої дії та керував ними під час керування автомобілем. При цьому надає свою версію подій, які мали місце після ДТП, а саме фактично просить надати доказам іншу оцінку, ніж встановлена під час судового розгляду, тобто встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Так, скаржник зазначає, що під час досудового розслідування було порушено строки, а також вимоги статей 276-279 КПК, оскільки повідомлення про підозру від 22 листопада 2017 року ОСОБА_1 не вручалось, а обвинувальний акт складений у порушення норм КПК.

Крім того, представник Галушки Б.В. стверджує про порушення права на захист останнього та вказує, що стороні захисту взагалі не було відкрито матеріалів кримінального провадження, що унеможливлює його подальший розгляд у суді.

На думку представника, органи досудового розслідування поверхнево підійшли до збирання доказів у кримінальному провадженні та не провели експертизи, яка б вказувала безпосередньо на те, чи міг ОСОБА_1 усвідомлювати свої дії та керувати ними під час ДТП.

Також представник, обґрунтовуючи свою позицію, вказує, що стороною обвинувачення не доведено наявності у діях ОСОБА_1 вини поза розумним сумнівом, оскільки на момент ДТП останній перебував без свідомості.

Заслухавши доповідь судді, доводи представників обвинуваченого, його захисника. які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду.

Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що сторона захисту не заперечує факт ДТП, однак вважає, що органами досудового слідства не надано достатньо доказів для встановлення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочині.

Однак такі доводи законного представника ОСОБА_1, наведені в касаційній скарзі, є неспроможними з огляду на таке.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції з`ясував встановлені обставини та перевірив їх доказами, заслухавши показання потерпілого і свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, однак в порушення вимог кримінального процесуального закону не закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю, як того вимагає пункт 5 частини 1 статті 284 КПК.

При цьому правильно послався на докази, надані стороною обвинувачення, які повною мірою вказують на те, що підстав для реабілітації померлої особи не має.

Так, згідно з протоколом огляду місця події зіткнення автомобілів ВАЗ - 2105 та "VOLKSWAGEN Passat" відбулося на смузі руху в напрямку м. Тернополя, тобто на смузі руху автомобіля "ВАЗ 2105" (т.2 а.п. 116-125), також з висновків транспортної трасологічної експертизи №5-312/17 від 22 вересня 2017 року убачається місце, де відносно елементів дороги відбулося зіткнення транспортних засобів. Тобто суд установив порушення ОСОБА_1 вимог підпункту "б" пункту 2.9. ПДР і виїзд ним на смугу зустрічного руху.

З судово-медичної експертизи №406 убачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем у хворобливому стані, а саме викликаному гострим трансмуральним інфарктом, який розпочався щонайменше за кілька годин до настання смерті, а причиною смерті був не інфаркт, а отримані під час ДТП травми.

Допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_9 зазначив, що ознак втрати свідомості під час ДТП у ОСОБА_1 не було, а свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили, що після події ОСОБА_1 самостійно рухався, сидів на колінах і розмовляв, давав вказівки фельдшеру швидкої допомоги.

Ці та інші докази у своїй сукупності повною мірою спростовують доводи сторони захисту в частині втрати свідомості останнім під час керуванням транспортним засобом.

Суд апеляційної інстанції під час перевірки доводів, зазначених в апеляційній скарзі законного представника, які є аналогічні доводам у її касаційній скарзі, зазначив, що стороною обвинувачення надані належні та допустимі докази, а тому відсутні підстави для реабілітації померлого.

Що стосується порушення норм кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, які мали місце, на думку сторони захисту, то суд апеляційної інстанції належним чином їх спростував, указавши, що прокурор своєю постановою від 22 листопада 2017 року закрив кримінальне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК, однак така постанова судом була скасована на тих підставах, що родичі загиблого ОСОБА_1 наполягали на необхідності його реабілітації.

Між тим, законний представник у своїй касаційній скарзі вказує на порушення норм кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, а саме на безпідставне оголошення підозри ОСОБА_1, посилаючись на те, що кримінальним процесуальним законом не передбачено вручення підозри особі, яка померла.

Відповідно до статті 277 КПК повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням прокурора та має містити відомості зазначені у вказаній статті. Згідно зі статтею 291 КПК обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і тягнуть за собою зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.

Суд першої інстанції перевірив наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, врахував наслідки, щодо встановлених під час судового засідання фактичних обставин справи, встановив факт вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_1, а тому був позбавлений можливості виправдати останнього, тобто встановив відсутність підстав для реабілітації останнього.

Однак в порушення норм чинного законодавства замість закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, суд першої інстанції помилково постановив вирок. Суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку про скасування такого вироку, закриття кримінального провадження, а у мотивувальній частині свого рішення, зазначив про відсутність підстав для реабілітації особи.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону, судове рішення (ухвала), яким було закрито кримінальне провадження за своєю правовою природою не підміняє обвинувальний вирок суду та не встановлює наявність вини померлої особи в розумінні статті 63 Конституції України, а лише констатує відсутність підстав для її реабілітації, у зв`язку з чим, безпідставними є доводи представника про порушення прав і свобод такої особи та вказівки на незаконність судового рішення.

Таким чином доводи сторони захисту про порушення органами досудового розслідування порядку здійснення кримінального провадження, порушення строків та складання обвинувального акта не можуть вказувати на такі порушення, які б поставили під сумнів ухвалу апеляційного суду, оскільки вона постановлена з урахуванням і дотриманням норм процесуального та матеріального права, а підстав для реабілітації особи не встановлено.

Посилання законного представника на порушення права на захист також було проаналізовано апеляційним судом, який дійшов правильного висновку, що і під час досудового слідства і в суді першої інстанції не було порушено право на захист ОСОБА_1 .

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою слідчого від 4 квітня 2018 року ОСОБА_2 залучена, як законний представник померлого ОСОБА_1 з метою реалізації процесуальних прав сторони захисту, у частині реабілітації померлого. На підставі ордера, наданого слідчому захисником Кузьмаруком О.С. за угодою від 26 грудня 2017 року з ОСОБА_2 про надання правової допомоги його було залучено до участі у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, чим забезпечено реальну можливість стороні захисту реалізувати процесуальні можливості.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів та не вбачає підстав, які б вказували на порушення права на захист.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для реабілітації ОСОБА_1, а також такі доводи, які б свідчили про допущення порушень кримінального процесуального закону, колегія суддів не встановила.

Ухвалою апеляційного суду правильно було закрито кримінальне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК, оскільки не встановлено підстав для реабілітації, а всім доводам наведеним у апеляційній скарзі надано вмотивовану та обґрунтовану відповідь.

Таким чином, касаційна скарга законного представника не підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду не викликає у колегії суддів сумнівів щодо її відповідності нормам закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, якою скасовано вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу його законного представника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король А.М. Макаровець