Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 211/134/17-ц
провадження № 61-7914св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2019 року
у складі судді Ніколенко Д. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 липня 1999 року до 23 вересня
2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.
Зазначала, що за час шлюбу вони придбали нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку придбано для проживання родини, та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, - для здійснення підприємницької діяльності. Цільове призначення якої було змінено рішенням Криворізької міськради від 18 червня 2010 року з житлового на нежитлове приміщення.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя та визначити їх частки рівними, визнавши за нею та відповідачем право власності на 1/2 частки трикімнатої квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частки однокімнатної квартири
АДРЕСА_2 , за кожним.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 29 серпня
2007 року отримала кредит у сумі 25 000 дол. США, значна частина якого була витрачена на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Зазначав, що у листопаді 2009 року ОСОБА_1 репатріювалась
до Держави Ізраїль, в січні 2010 року фактичні сімейні відносини з нею були розірвані, з цього часу вони не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство.
Вказував, що у заяві про розірвання шлюбу, поданій до суду Держави Ізраїль, ОСОБА_1 під присягою повідомила, що фактичні сімейні стосунки з ним розірвані задовго до її репатріації, тобто у 2009 році. Станом на дату пред`явлення позову вона вказувала, що мешкає з іншим чоловіком, від якого чекає дитину. Після репатріації ОСОБА_1 перестала сплачувати кошти за вказаним кредитним договором, тому він змушений був за власні, особисті кошти здійснювати оплату за її кредитними зобов`язаннями, а саме 24 601,88 дол. США.
Вказував, що право власності на квартиру
АДРЕСА_2 виникло у нього після фактичного припинення сімейних відносин, а саме 09 серпня 2010 року.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:
- встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з грудня 2009 року;
- визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2, яка набута під час окремого проживання подружжя;
- зарахувати при поділі майна подружжя особисті кошти, сплачені
ОСОБА_2 під час окремого проживання подружжя, на рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором від 29 серпня 2007 року
№ 0308/0807/98-399 у сумі 694 353,38 грн;
- розділити спільне майно подружжя в натурі: трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 , зарахувавши виконані ним зобов`язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 0308/0807/98-399 у рахунок 1/2 частки вартості трикімнатної квартири у розмірі 115 017,50 грн, стягнувши з ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 232 159,19 грн на рахунок погашення зобов`язань за вказаним кредитним договором.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу суду
від 28 лютого 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення режиму окремого проживання подружжя - прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано нерухоме майно, а саме житлову квартиру
АДРЕСА_1 , та нежиле приміщення
АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визначивши їх частки рівними, тобто по 1/2 частки за кожним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлової квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частки нежилого приміщення
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки житлової квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частки нежилого приміщення
АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 та квартира
АДРЕСА_2 , яка в подальшому була виведена із житлового фонду, були придбані сторонами під час шлюбу,
а отже, є спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу між ними в рівних частках, тому позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані
та підлягають задоволенню.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя, суд першої інстанції вважав, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуто 22 травня 2006 року, право власності на квартиру АДРЕСА_2 було набуто
29 серпня 2007 року, тому вказане нерухоме майно є таким, що набуте
в період перебування сторін у шлюбі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він за свої особисті кошти сплачував кредитну заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 0308/0807/98-399, який укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1, що ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором несплачувала, що заборгованість за кредитним договором погашена ним у повному обсязі та що він набув права вимоги повернення частини сплачених боргових зобов`язань, які сплачені ним за ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що спірні квартири були придбані сторонами під час перебування в зареєстровану шлюбі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ між сторонами в рівних частках.
Оскільки ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, зустрічний позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв позовну заяву від представника ОСОБА_1, повноваження якого не підтверджені належними документами, вважає, що відповідно до статті 414 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у цій справі підлягає закриттю.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того,
що 18 листопада 2011 року рішенням суду по сімейних справах Рішон Ле Ціон у справі № 28890-10-10 шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано.
У цьому рішенні суду зазначено про те, що з листопада 2009 року фактичні сімейні стосунки між ним та ОСОБА_1 припинилися.
Також не надали оцінки квитанціям зі сплати кредиту, які містяться
в матеріалах справи, на загальну суму 24 601,88 дол. США, в яких платником зазначено ОСОБА_2, у зв`язку з чим не врахували, що зобов`язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 0308/0807/98-399, який укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1, виконані
ОСОБА_2 за власні кошти, під час окремого проживання та припинення фактичних сімейних стосунків із ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що ним було заявлено вимогу про поділ майна в натурі, натомість суди попередніх інстанцій визначили ідеальні частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16 та
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволення. Вважає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 липня 1999 року перебували
в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року між ними розірвано (а.с. 3, т. 1).
У шлюбі мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6,7, т. 1).
22 травня 2006 року, під час перебування сторін у шлюбі, між
ОСОБА_6 , ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Терещенко М. С. за реєстровим № 1391, відповідно до умов якого на ім`я ОСОБА_2, за письмовою згодою дружини ОСОБА_1, придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 69, т. 1).
29 серпня 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0308/0807/98-399, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 25 000 дол. США зі сплатою 12,5 % річних на споживчі потреби на строк до 28 серпня 2017 року (а.с.168-172, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Криворізької міської ради від 18 червня 2010 року, ОСОБА_2 належить нежиле приміщення
АДРЕСА_2 (а.с. 63, 64, т. 1).
Вказане свідоцтво видане замість договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л. С. 29 серпня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3904 (а.с. 63, т. 1).
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 , що зареєстрований 16 липня 1999 року у відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Дзержинської районної ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, під актовим записом № 246, розірвано.
Після розірвання шлюбу залишено прізвище відповідачу ОСОБА_1 - " ОСОБА_1 ".
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скаргаОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя, частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того
з подружжя, який її спростовує.
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня
2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено,
що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.
Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого
з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Тобто, у подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Однак, судами не було взято до уваги, що праву на спільну сумісну
власність - квартиру АДРЕСА_2 , кореспондується боргове зобов`язання - повернення кредитних коштів, отриманих на придбання цієї квартири.
Для правильного вирішення справи необхідно встановити за рахунок кого
з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились ОСОБА_2 його особисті кошти в рахунок погашення кредитного зобов`язання, чи не зміниться розмір часток сторін у спільному сумісному майні внаслідок врахування внесених у рахунок виконання спільного боргу іншим із подружжя особистих коштів.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України
від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.
Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що
є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи
з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що оскільки спірні квартири були придбані сторонами в період перебування
в зареєстровану шлюбі, тому наявні правові підстави для визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя та його поділом між сторонами в рівних частках.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя, ОСОБА_2 посилався на те, що фактичні сімейні відносини між ним та ОСОБА_1 були припинені у 2007 році, та право власності на квартиру по
АДРЕСА_3 виникло у нього з 09 серпня 2010 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання, суди не надали оцінки тому, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року та рішенням
від 18 листопада 2011 року суду по сімейним справам Рішон Ле Ціон
у справі № 28890-10-10 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
У рішенні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року зазначено, що
ОСОБА_2 , звертаючись до суду із позовом про розірвання шлюбу вказував, що шлюбні відносини з ОСОБА_1 припинилися із 28 серпня 2010 року.
У рішенні від 18 листопада 2011 року суду по сімейним справам Рішон Ле Ціон у справі № 28890-10-10 зазначено про те, що з листопада 2009 року фактичні сімейні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилися.
Також суди попередніх інстанцій не дали належну оцінку доводам
ОСОБА_2 щодо внесення ним коштів на погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 після фактичного припинення шлюбних відносин
з ОСОБА_1, що підтверджується відповідними квитанціями, які містяться в матеріалах справи, та чи були ці кошти зараховані у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 0308/0807/98-399, укладеним між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та
ОСОБА_1 .
Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що позивачем за зустрічним позовом було заявлено вимогу про поділ спірного майна в натурі, натомість суди визначили ідеальні частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, збирання доказів, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд процесуальної можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 411 ЦПК України справа направляється
на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За викладених обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
