ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2269/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та Садівничого товариства "Заліське"

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Колесник Р.М.)

від 12.01.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.)

від 19.06.2023

у справі № 911/2269/20

за позовом ОСОБА_1

до Садівничого товариства "Заліське"

про визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, оформленого протоколом № 2,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1, Ковальов Ю.Ю.

відповідача - Гудінова І.Л.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Садівничого товариства "Заліське" (далі - СТ "Заліське", Товариство, відповідач) про визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, оформленого протоколом № 2.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю кворуму для прийняття спірних рішень загальними зборами Садівничого товариства "Заліське". Крім того, за твердженням позивачки, спірним рішенням загальних зборів визнано недійсним договір спільного споживання електричної енергії від 16.03.2016, який укладений між позивачкою та відповідачем, без будь-якої правової підстави, що суперечить Правилам користування електричною енергією для населення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1357 та ст. ст. 204, 629, 651, 654 Цивільного кодексу України.

2. Зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/2269/20 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/2269/20 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, відповідно до протоколу № 2.

2.3. Постановою Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 911/2269/20 рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 911/2269/20 скасовано, а справу №911/2269/20 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

2.4. Постанова мотивована помилковістю висновків судів про відсутність на зборах необхідного кворуму для того, щоб такі збори були повноважними; зазначено про те, що під час голосування з питань, що потребують кваліфікованої більшості необхідну кількість голосів необхідно обраховувати від загальної кількості присутніх на зборах членів товариства, а не від загальної кількості членів товариства. Вказано на необхідність, під час нового розгляду справи, встановити дійсну кількість членів товариства, що були присутні на зборах.

Крім того, Верховним Судом зазначено про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що звернення із позовом до суду із порушенням правил підвідомчості може переривати перебіг строків позовної давності.

2.5. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2023 у справі №911/2269/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Садівничого товариства "Заліське" 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

2.6. Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформлених протоколом № 2 від 20.08.2016, з огляду на відсутність кворуму для прийняття спірних рішень. Однак, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, тому в задоволенні позову слід відмовити.

2.7. Суд першої інстанції, здійснивши співставлення поіменного списку членів товариства, долученого відповідачем до матеріалів справи (600 осіб) станом на 20.08.2016 із списками присутніх членів на загальних зборах 20.08.2016, встановив, що значна кількість осіб, що зазначена у відповідних списках (списках зареєстрованих на зборах) не є членами товариства згідно з долученим відповідачем загальним списком членів товариства.

Тобто, в списках присутніх на зборах зазначені особи, прізвище чи ім`я та по-батькові яких, вочевидь, не збігаються із ПІБ осіб, зазначених у загальному списку членів товариства. Загалом такі невідповідності встановлені судом щодо 36 осіб.

Хоча прізвища зазначених осіб збігаються із прізвищами осіб, що зазначені у загальному списку членів товариства, проте ініціали зазначених осіб є, вочевидь, відмінними, що унеможливлює для суду можливість ідентифікувати зазначених осіб, як членів товариства, що були присутні на зборах.

Крім того, прізвища 17 осіб, що були зареєстровані у списках, як присутні на загальних зборах взагалі не містяться в списку членів товариства станом на 20.08.2016.

Таким чином, судом встановлено, що 53 особи, що зазначені у відповідних списках осіб, що зареєструвалися для участі у зборах не є членами товариства, згідно наданого відповідачем списку членів товариства, та, відповідно, приймати участь у голосуванні не могли, та враховуватися для визначення необхідного кворуму судом не можуть.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що під час реєстрації для участі у зборах була допущена подвійна реєстрація щодо 10 осіб.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що доведеним можна вважати особисту участь у загальних зборах товариства 20.08.2016 членів товариства у кількості 238 осіб.

Таким чином, за висновками суду загальна кількість членів товариства, що були присутні на зборах членів СТ "Заліське" 20.08.2016 особисто та за довіреностями становить 264 особи (238 осіб особисто та 26 за довіреністю).

Спірні рішення були прийняті на загальних зборах членів СТ "Заліське" (за участі позивачки) 20.08.2016 та, відповідно, від цієї дати почався перебіг позовної давності, визначений ст. 261 Цивільного кодексу України, строк на звернення до суду із розглядуваним позовом сплив 20.08.2019, позивачка звернулася до Господарського суду Київської області 06.08.2020, тобто із пропуском встановленого строку.

Суд першої інстанції, здійснивши аналіз доказів поданих відповідачем в обґрунтування витрат на правову допомогу, та ураховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та заперечення позивачки, суд дійшов висновку, що заява СТ "Заліське" щодо відшкодування судових витрат підлягає частковому задоволенню та, відповідно, стягненню з позивачки на користь відповідача в рахунок відшкодування витрат на правничу допомоги підлягає сума у розмірі 15 000,00 грн, та витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 4 204,00 грн, а у відшкодуванні решти витрат на правничу допомогу суд відмовив.

2.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2023 у справі №911/2269/20 залишено без змін.

2.9. Постанова мотивована наявністю підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016 з огляду на відсутність кворуму для прийняття спірних рішень. Однак, оскільки позивачем пропущено позовну давність, у задоволенні позову слід відмовити.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №911/2269/20, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі або направлення справи на новий розгляд.

3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування викладених у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 (щодо застосування п. 2, п. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України); від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 (щодо застосування ст. 267 Цивільного кодексу України); від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц, від 30.06.2022 у справі № 335/6227/20; від 07.07.2022 у справі №910/10458/19; від 19.11.2019 у справі № 911/3677/19, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19; від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, (щодо строків позовної давності); від 20.06.2018 у справі № 617/1432/16-ц (щодо застосування ст. 2 Закону України "Про кооперацію", ст. 1 Закону України "Про громадські об`єднання"), від 10.12.2019 у справі №902/844/18; від 08.05.2023 у справі №911/2003/22, від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 22.06.2023 у справі №912/164/20, від 19.03.2019 у справі №906/920/16 (щодо витрат на професійну правничу допомогу).

3.4. Посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування п. 5 ст. 245 Цивільного кодексу України.

Крім того, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначає, що як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції в порушення ст. 316 Господарського процесуального кодексу України не виконано вказівок Верховного Суду, що містяться у постанові від 05.07.2022 у цій справі, зокрема, щодо встановлення як фактичної кількості членів Садівничого товариства "Заліське", так і дійсної кількості присутніх на спірних загальних зборах. Суди обох інстанцій неправомірно відмовили у задоволенні клопотання позивачки про витребування даних бухгалтерського обліку Товариства для встановлення фактичної кількості членів Товариства.

3.5. У частині стягнення місцевим господарським судом з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн позивачка заперечує з тих підстав, що Товариство не подавало разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат; не направляло копії доказів про витрати на професійну правничу допомогу; спір виник саме з неправильних дій, а саме бездіяльності відповідача.

3.6. У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Садівничого товариства "Заліське", оскільки Товариство не виконало вимог суду апеляційної інстанції та не направило позивачці копії доданих до апеляційної скарги документів.

3.7. Також з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 звернулося Садівниче товариство "Заліське", яке просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу скерувати на новий розгляд.

3.8. Садівниче товариство "Заліське" підставою касаційного оскарження по суті спору зазначає п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: п. 3 ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про поновлення строку на подання доказів та приєднання їх до матеріалів справи.

Товариство зазначило, що суд при встановленні осіб, які брали участь у загальних зборах, допустив суперечності та невідповідності і зробив такі висновки, не дослідивши зібрані докази.

3.9. Крім того, підставою касаційного оскарження відповідач зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано ст. 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/12946/20, від 13.12.2022 у справі №910/95/21, від 02.11.2022 у справі № 916/1010/21, від 24.05.2023 року у справі №914/2405/21, від 20.06.2023 у справі № 910/3116/21, від 21.06.2023 у справі №908/3387/21, 07.06.2023 у справі № 910/8493/22, від 13.12.2022 у справі №903/31/22, від 07.12.2022 у справі №910/11949/21.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. Садівниче товариство "Заліське" у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог останньої заперечує та просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

4.2 Відзив Товариства мотивовано тим, що позивачка та її адвокат проявили процесуальну бездіяльність, яка полягає в тому, що останні не вчинили необхідні дії, зокрема, не подавали заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією в порядку ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, а з позовом до господарського суду звернулися лише через 2 місяці після закриття провадження Броварським районним судом. Також не подавали ні заяву, ні клопотання про поновлення позовної давності та про наявність істотних обставин, які з об`єктивних, не залежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову до належного суду. Товариство погоджується із застосуванням до спірних правовідносин положень ст. 15 Закону України "Про кооперацію". Крім того, щодо застосування ч. 5 ст. 245 Цивільного кодексу України, Верховний Суд висловив свою позицію у справі №906/908/21.

4.3. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти вимог касаційної скарги Садівничого товариства "Заліське" та зазначає, що факт відхилення судом апеляційної інстанції клопотання відповідача про поновлення строків на подання доказів не може бути правом на касаційне оскарження. Також заперечує проти доводів Товариства про безпідставне зменшення місцевим господарським судом витрат на правничу допомогу, що підлягало відшкодуванню з позивачки до 15 000,00 грн, залишеним без змін судом апеляційної інстанції.

4.4. Крім того, ОСОБА_1 подано пояснення щодо касаційної скарги та відзиву, якими остання підтримала свої вимоги.

5. Клопотання учасників справи

5.1. ОСОБА_1 подані клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах, а саме:

- у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми стосовно застосування ст. 28 Цивільного кодексу України, пп. 8 п. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських об`єднань";

- у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми стосовно застосування пп. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України;

- у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми стосовно застосування п. 5 ст. 245 Цивільного кодексу України;

- у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми стосовно застосування п. 2 ст. 74 та п. 4 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

5.2. Садівниче товариство "Заліське" заперечує проти клопотань про передачу справи в порядку ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки такі клопотання необґрунтовані належним чином, а є цитуванням змісту касаційної скарги і повним цитуванням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Відповідно до ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.4. Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний ілюструє той факт, що виключна правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини:

- відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема, зокрема, наявність протилежних і суперечливих судових рішень, глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами;

- невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема;

- необхідність застосування аналогії закону чи права;

- відсутність національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо;

- вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

5.5. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання, оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також вирішує, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

5.6. Виходячи із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, враховуючи предмет та підстави позову, а також того, що ОСОБА_1 не доведено наявності неоднакової та суперечливої судової практики з поставлених питань, відповідно, наявності виключних правових проблем у невизначеній кількості спорів щодо застосування визначених позивачкою норм права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з поставлених позивачем питань.

5.7. З клопотаннями щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу звернулося Садівниче товариство "Заліське", яке просить стягнути з позивача судові витрати в розмірі 23 512,00 грн.

5.8. В свою чергу, позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про зменшення судових витрат, в якому остання просить зменшити заявлені відповідачем до відшкодування судові витрати до нуля, оскільки не було подано попереднього (орієнтовного) розрахунку, для адвоката відповідача ця справа не є складною, а для відповідача - витратною.

5.9. Крім того позивачем подано клопотання про покладення на відповідача всіх витрат позивача на професійну правничу допомогу незалежно від результатів спору.

5.10. Позивачем ОСОБА_1 до Верховного Суду подано заяву про намір укласти з Садівничим товариством "Заліське" мирової угоди.

5.11. Садівничим товариством "Заліське" подано до Верховного Суду клопотання про застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу, відповідно до якого останній просив визнати дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами та постановити ухвалу про застосування заходів процесуального примусу у вигляді штрафу з метою припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійснення судочинства.

5.12. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

5.13. Верховний Суд в ухвалі від 16.08.2021 у справі №911/3039/19 зазначив, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

5.14. Разом з тим, Верховний Суд не розцінює подання ОСОБА_1 клопотань про передачу на розгляд справи до Великої Палати Верховного Суду та про намір укласти мирову угоди зловживанням процесуальними правами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що клопотання про застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу задоволенню не підлягає.

5.15. ОСОБА_1 подала до суду пояснення про укладання мирової угоди, відповідно до яких повідомила про направлення на адресу відповідача заяви про бажані умови укладення мирової угоди між ними та просить стягнути судові витрати з відповідача незалежно від результатів вирішення спору; пояснення про позовну давність, відповідно до яких просить застосувати положення ст. 264 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.09.2023 у справі №826/18028/161, від 12.07.2023 у справі №911/1265/21 та визнати оспорення рішень загальних зборів як триваюче порушення; пояснення про поважність причин пропуску позовної давності, відповідно до яких застосувати п. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.09.2022 у справі №910/10569/21, від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 та визнати причини пропуску позовної давності поважними.

6. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

6.1. ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства "Заліське" та має у володінні земельну ділянку по АДРЕСА_1, що підтверджується членською книжкою.

6.2. Садівниче товариство "Заліське" за організаційно-правовою формою є кооперацією.

6.3. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 145690560626 від 09.10.2007 та № 242577349143 від 18.02.2021, та переліку засновників (учасників) юридичної особи Садівничого товариства "Заліське" членами садівничого товариства є фізичні особи в кількості 600 осіб.

6.4. 20 серпня 2016 року проведені загальні збори членів Садівничого товариства "Заліське", на яких були прийняті рішення відображені в протоколі № 2, а саме:

1) роботу ревізійної комісії визнати як відмінну, роботу бухгалтера ОСОБА_3 і голови ОСОБА_4 визнати незадовільною та матеріали ревізії передати до прокуратури;

2) звільнити ОСОБА_4 ;

3) звіт правління за місяць вважати задовільним;

4) обрати переважною більшістю голосів на посаду голови - ОСОБА_2 ;

5) продовжити роботу по вирішенню питань, пов`язаних зі спорами відносно озера; 6) виключити із членів правління ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, затвердити склад правління в повному складі;

7) внести зміни та доповнення до статуту реєстрація, якого до кінця 2016 року;

8) затвердити кошторис на 2016 рік;

9) затвердити кошторис на 2017 рік;

10) затвердити протокол зборів правління №4;

11) на засіданнях правління розглянути обставини, які склались, та встановити межі громадської землі за адресою: Дачна, № 33;

12) заяв членів Товариства не надходило;

13) інші питання.

6.5. Згідно з актом № 1 про результати реєстрації членів Садівничого товариства "Заліське" на загальних зборах 20.08.2016, затвердженого в.о. голови правління - ОСОБА_9, на загальних зборах 20.08.2016 була присутня 301 особа та за дорученнями - 26 осіб, всього 327 осіб з 600 членів Товариства.

Зазначений акт складено на підставі списків присутніх членів по кожній вулиці.

6.6. В перебігу розгляду справи відповідач визнав подвійну реєстрацію одного і того ж члена товариства по різних вулицях, зокрема у кількості 10 осіб та погодився із тим, що фактично на зборах були присутні 317 осіб, з яких 291 особа - особисто та 26 осіб - за довіреністю.

6.7. Вважаючи відсутність кворуму для прийняття 20.08.2016 указаних рішень загальними зборами Садівничого товариства "Заліське", ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до суду.

6.8. Крім того, позивач зазначає, що спірним рішенням загальних зборів визнано недійсним договір спільного споживання електричної енергії від 16.03.2016, який укладений між позивачкою та відповідачем, без будь-якої правової підстави, що суперечить Правилам користування електричною енергією для населення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 та ст. ст. 629, 651, 654, 204 Цивільного кодексу України.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

7.2. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

7.3. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

7.4. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

7.5. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

7.6. Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

7.7. У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

7.8. Позивач у позові просить визнати недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформлене протоколом № 2 від 20.08.2016.

7.9. Верховний Суд у постанові від 21.06.2022 у справі № 362/666/19 вказав на те, що з набранням чинності Законом України "Про кооперацію" садівничі товариства отримали можливість здійснювати реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.

Зокрема, 21 жовтня 2009 року Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснив висновок, у якому вказав, що садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян. У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст. 1 Закону України "Про кооперацію"), відповідає суті вказаної діяльності.

7.10. Верховний Суд у цій справі в постанові від 05.07.2022, відхиляючи доводи позивача про те, що норми Закону України "Про кооперацію" не підлягають застосуванню у даній справі, вказав на те, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства, спір у даній справі стосується реалізації прав члена кооперативу на управління кооперативом, а правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає саме Закон України "Про кооперацію". Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.10.2020 у справі № 695/2665/16-ц.

7.11. Відповідно до п. 2.1 статуту Садівничого товариства "Заліське" основною метою Товариства є задоволення та захист законних, соціальних, економічних, творчих, вікових, та інших інтересів його членів.

7.12. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про кооперацію" (далі - Закон, в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення загальних зборів) кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

7.13. За приписами ст. 2 Закону кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

7.14. Відповідно до ст. 6 Закону кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

7.15. Статтею 8 Закону передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

7.16. Згідно з положеннями ст. 12 Закону основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

7.17. За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

7.18. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу, незалежно від напряму його діяльності, є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

7.19. Верховний Суд у постанові від 05.07.2022 у справі № 911/2269/20 зазначив, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

7.20. За приписами ст. 15 Закону вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік.

Про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення.

Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.

Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах.

7.21. Відповідно до п. 6.2 статуту Садівничого товариства "Заліське" вищим органом управління товариства є загальні збори. Загальні збори: затверджують статут товариства, вносять до нього зміни та доповнення; обирають строком на 5 років голову правління товариства, членів правління, ревізійну комісію; затверджують прибутково-витратні кошториси; заслуховують звіти правління та ревізійної комісії про їх діяльність, затверджують річні звіти і акти ревізій; визначають трудову діяльність членів товариства у роботах, що проводяться колективно, затверджують план агротехнічних заходів; вирішують питання про припинення діяльності товариства та інші питання. Загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на зборах присутні більше половини членів товариства. Рішення загальних зборів (зборів уповноважених) приймаються простою більшістю голосів відкритим голосуванням.

7.22. Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.10.2007 та від 18.02.2021, згідно з переліком засновників (учасників) юридичної особи Садівничого товариства "Заліське" членами садівничого товариства є фізичні особи в кількості 600 осіб.

20 серпня 2016 року були проведені загальні збори членів Садівничого товариства "Заліське", на яких були прийняті рішення відображені в протоколі № 2.

7.23. Позовні вимоги позивача мотивовані відсутністю кворуму для прийняття спірних рішень загальними зборами Садівничого товариства "Заліське".

7.24. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що:

- рішення загальних зборів членів кооперативу, зокрема про внесення змін до статуту вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу;

- суди належно не дослідили та не встановили фактичну кількість членів Садівничого товариства "Заліське" присутніх на спірних загальних зборах на підставі всіх наявних в матеріалах справи доказів;

- подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності;

- поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

7.25. Як зазначалося вище, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення.

7.26. Положеннями ч.ч. 1 - 4 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

7.27. Частиною 1 ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

7.28. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

7.29. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

7.30. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

7.31. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

7.32. З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

7.33. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

7.34. Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявний у матеріалах справи список присутніх/зареєстрованих на загальних зборах 20.08.2016 членів Товариства, установив, що: члени Товариства ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 були зареєстровані подвійно; ОСОБА_16 була зареєстрована один раз; ОСОБА_17 зареєстрована один раз, натомість у т. 1 ст. 129 (з обороту) зазначений ОСОБА_18, який не значиться у списку членів товариства, наявного в матеріалах справи; ОСОБА_19 зареєстрований два рази, однак одне прізвище було закреслене, ураховуючи те, що дані списки були завірені відповідачем, суд дійшов висновку, що виправленому слід вірити; ОСОБА_20 зазначений у списках, нижче зазначений ОСОБА_21, тобто зазначене прізвище не міститься в списках членів Товариства.

Крім того, що під час ідентифікації членів товариства та зареєстрованих на зборах 20.08.2016 суд апеляційної інстанції установив 79 невідповідностей прізвищ, це як і зареєстровані російською мовою, так і не відповідність ініціалів осіб.

У списках присутніх на зборах зазначені особи, прізвище чи ім`я та по-батькові яких, вочевидь, не збігаються із ПІБ осіб, зазначених у загальному списку членів товариства.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що зазначена невідповідність у цьому випадку не є суттєвою, оскільки навіть без урахування цих осіб та з установленням наявної кількості осіб, суд установив, що кількість зареєстрованих осіб є меншою, ніж визначено законом для кворуму.

Здійснивши співставлення поіменного списку членів товариства, долученого відповідачем до матеріалів справи (600 осіб) станом на 20.08.2016, із списками присутніх членів на загальних зборах 20.08.2016, суд апеляційної інстанції встановив, що значна кількість осіб, що зазначена у відповідних списках (списках зареєстрованих на зборах), не є членами Товариства відповідно до долученого відповідачем загального списку членів Товариства.

Суд апеляційної інстанції при перевірці ідентифікації зареєстрованих осіб установив прізвища осіб, які не є членами товариства станом на 20.08.2016, а саме: ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_18, ОСОБА_43 (Т.), ОСОБА_44 . За підрахунками суду апеляційної інстанції загальна кількість таких осіб становить 24 особи.

Стосовно осіб ОСОБА_45 та ОСОБА_46, як не членів товариства, суд апеляційної інстанції зазначає, що, на переконання суду апеляційної інстанції, дані цих осіб ідентифікуються як "невідповідності", оскільки в списку членів товариства під №84 значиться ОСОБА_47, а зареєстрований ОСОБА_48 . Ураховуючи певну кількість невірно зареєстрованих осіб та "нерозбірливий почерк" реєстратора, суд дійшов висновку, що цю особу невірно зареєстрували. Стосовно ОСОБА_46, колегія суддів зазначає, що в списку членів товариства під №410 значиться ОСОБА_49, при реєстрації присутніх цю особу записали як ОСОБА_46, на переконання суду апеляційної інстанції, дана особа значиться як "невідповідність".

Суд апеляційної інстанції, здійснивши підрахунок загальної кількості зареєстрованих осіб установив, що відповідно до наявних у матеріалах списку присутніх 299 осіб, із них 24 особи не є членами товариства, та 5 подвійно зареєстровані. Отже, загальна кількість зареєстрованих членів товариства становить 270 осіб.

Ураховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що ці відмінності в установлених фактах суду першої і апеляційної інстанції різняться, однак ці відмінності не впливають на суть установлених фактів.

7.35. Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції, який взяв до уваги, що на загальних зборах 26 членів Товариства буди представлені їх представниками на підставі довіреностей, які складені в письмовій формі та зареєстровані в журналі реєстрації доручень.

7.36. За приписами ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

7.37. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 145690560626 від 09.10.2007 та № 242577349143 від 18.02.2021 членами Садівничого товариства "Заліське" є фізичні особи в кількості 600 осіб.

7.38. Згідно з переліком засновників (учасників) юридичної особи Садівничого товариства "Заліське" членами садівничого товариства є фізичні особи в кількості 600 осіб.

7.39. Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до Єдиного державного реєстру.

7.40. Оскільки сторони у спорі не спростували зазначену кількість членів Садівничого товариства "Заліське", суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги кількість членів Садівничого товариства "Заліське", зазначену в витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та переліку засновників (учасників) юридичної особи Садівничого товариства "Заліське" - 600 осіб.

7.41. Суди попередніх інстанцій, беручи до уваги, що загальна кількість членів товариства становить 600 осіб та, відповідно, з урахуванням положень п. 6.2. Статуту СТ "Заліське" та положень ст. 15 Закону України "Про кооперацію", дійшли правомірного висновку, що необхідною кількістю членів Товариства, що має бути присутньою на зборах, для того, щоб вони вважалися повноважними, є 301 особа.

7.42. Згідно з підрахунком суду апеляційної інстанції загальна кількість зареєстрованих осіб становить 299 осіб, із них 24 особи не є членами Товариства, та 5 подвійно зареєстровані. Отже, на переконання суду апеляційної інстанції загальна кількість зареєстрованих членів товариства становить 270 осіб.

7.43. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про членів Товариства подвійно зареєстрованих у кількості 5 осіб, вказує: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, тобто - 6 осіб. Крім того, подвійно зареєстрованою є ще і ОСОБА_16 .

7.44. Суд апеляційної інстанції вказує на 24 особи, які зареєстровані у списку присутніх членів Товариства, але не є членами СТ "Заліське": ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_18, ОСОБА_43 (Т.), ОСОБА_44 .

7.45. Водночас ОСОБА_42 зазначений у списку членів Садівничого товариства "Заліське" станом на 20.08.2016 під номером 156.

7.46. З огляду на зазначене, подвійно зареєстрованих членів Товариства є 7 осіб, а не є членами Садівничого товариства "Заліське" - 23 особи.

7.47. Ураховуючи, що загальна кількість зареєстрованих згідно зі списком присутніх членів СТ "Заліське" (Верховний Суд взяв до уваги, що у списку присутніх членів Товариства по вул. В. Лісова зазначена неправильна нумерація (65 замість 68 та одне прізвище викреслено)) становить 301 особу, з яких 7 осіб подвійно зареєстровані та 23 особи не є членами Садівничого товариства "Заліське", загальна кількість особисто присутніх осіб становить 271 особу.

7.48. Суд апеляційної інстанції, при підрахунку кількості присутніх членів, правомірно не взяв до уваги встановлені апеляційним господарським судом невідповідності у 79 прізвищах (які не є суттєвими і здебільшого такі відмінності утворилися внаслідок використання при складанні загального списку та списку присутніх як російської, так і української мов), оскільки навіть без урахування цих осіб, установлена кількість осіб, присутніх на зборах є меншою, ніж визначено Законом для кворуму.

7.49. Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

7.50. Відповідно до ч.ч. 3 - 4 ст. 245 ЦК України довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з`єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім`ї і члена сім`ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з`єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.

Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреність суб`єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

7.51. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) (Закон № 191-VIII від 12.02.2015) частину 5 ст. 245 ЦК України викладено в наступній редакції: "Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується нотаріусом або іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, а також може посвідчуватися депозитарною установою у визначеному Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах від імені юридичної особи видається в порядку, встановленому статтею 246 цього Кодексу, та не потребує посвідчення".

7.52. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" (Закон № 289-VIII від 07.04.2015) зазначену ч. 5 ст. 245 Цивільного кодексу України викладено в редакції: "довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується у порядку, визначеному законодавством".

7.53. З аналізу норм ст. 245 ЦК України вбачається, що норми зазначеної статті визначають перелік довіреностей, які, хоч і не є нотаріально посвідченими, але згідно із законом прирівнюються до них. Як виняток із загальних правил довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, яка посвідчується у порядку, визначеному законодавством.

7.54. Верховний Суд констатує, що на довіреність на право участі та голосування на загальних зборах не поширюється норма ч. 3 ст. 245 ЦК України щодо довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами.

7.55. Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 у справі № 906/907/21 звернув увагу на те, що чинне законодавство не містить визначення терміну "управління корпоративними правами". Законодавець, вживаючи термін "управління корпоративними правами", зазвичай має на увазі управління корпоративними правами (акціями, часткою, паєм) як єдиним об`єктом, а не реалізацію представником лише окремих прав учасника юридичної особи. Саме у такому значенні термін "управління корпоративними правами" вживається у чинному законодавстві, зокрема у ст. 36 Закону України "Про запобігання корупції", Законі "Про управління об`єктами державної власності". Таким чином, поняття "управління корпоративними правами" відрізняється від повноважень представника реалізовувати окремі права члена кооперативу, визначені довіреністю для виконання основного доручення (участь і голосування на зборах).

7.56. Частиною 1 ст. 245 ЦК України передбачено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

7.57. Верховний Суд зазначає, що оскільки рішення зборів членів Товариства оформлюються протоколом, який вчиняється в письмовій формі, то довіреність на участь у таких зборах має вчинятися в письмовій формі. Водночас обов`язкового нотаріального посвідчення такої довіреності ні Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію", ні Законом України "Про кооперацію" не передбачено.

7.58. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 906/908/21, від 12.07.2023 у справі № 906/907/21.

7.59. Подібні за змістом висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20. Так, у п.8.57 Велика Палата, проаналізувавши зміст ст.245 ЦК, зокрема ч.5 цієї статті, вказала, що оскільки рішення зборів співвласників оформлюються протоколом, який вчиняється в письмовій формі, то довіреність на участь у таких зборах має вчинятися в письмовій формі. При цьому обов`язкового нотаріального посвідчення такої довіреності законом не передбачено.

7.60. Крім того, члени Садівничого товариства "Заліське" дорученнями уповноважили довірених осіб на голосування від їх імені по всім питанням. Надані суду довіреності складені у письмовій формі.

7.61. Тобто, члени Садівничого товариства "Заліське" видали довіреності саме на право участі та голосування на загальних зборах.

7.62. Суди також встановили, що форма довіреності для участі у загальних зборах затверджена рішенням правління від 11.07.2007, оформленим протоколом засідання правління від 11.07.2007 № 2.

7.63. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги долучені до матеріалів справи довіреності щодо 26 осіб, що взяли участь у зборах через своїх представників, і які мають бути враховані в загальній кількості осіб, що з`явилися на збори.

Суди попередніх інстанцій правомірно врахували у складі осіб, що були присутні на зборах 20.08.2016, 26 членів Товариства, які уповноважили на здійснення голосування на зборах інших осіб на підставі довіреностей.

7.64. Ураховуючи викладене та незважаючи на різницю у підрахунках кількості присутніх на загальних зборах Товариства, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність кворуму на загальних зборах Садівничого товариства "Заліське" 20.08.2016, для проведення зборів, що є підставою для визнання оспорюваних рішень загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформлених протоколом № 2 від 22.08.2016, недійсними.

7.65. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач заявив про застосування позовної давності, з огляду на пропуск позивачкою позовної давності на звернення до суду з цим позовом, оскільки оспорюване рішення загальних зборів прийняте 20.08.2016, а з позовом до Господарського суду Київської області позивачка звернулася лише 06.08.2020.

7.66. Оскільки спірні рішення були прийняті на загальних зборах членів СТ "Заліське" (за участі позивачки) 20.08.2016, та, відповідно, від цієї дати почався перебіг позовної давності, визначений статтею 261 Цивільного кодексу України, строк на звернення до суду із розглядуваним позовом сплив 20.08.2019, та оскільки позивачка звернулася до Господарського суду Київської області 06.08.2020, тобто із пропуском установленого строку, за відсутності обставин, що свідчать про його переривання та за відсутності клопотання про визнання поважними причин пропуску цього строку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в позові.

Суди зазначають, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності.

Суди взяли до уваги, що позивачка звернулася до Броварського районного суду Київської області лише 16.08.2019, тобто за чотири дні до спливу трирічного строку позовної давності, тобто хоча і в межах строків позовної давності проте для суду залишились не зрозумілими причини такого тривалого зволікання щодо звернення до суду, якщо позивачка вважала, що її права, як члена товариства були порушеними, зокрема в аспекті тверджень про неправомірність прийнятих рішень про визнання недійсними договорів про електропостачання.

7.67. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

7.68. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

7.69. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

7.70. Верховний Суд у постанові від 05.07.2022 у цій справі звернув увагу на постанову Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, в якій об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала наступний правовий висновок:

"Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."

7.71. Як встановили суди попередніх інстанцій ОСОБА_1 16.08.2019, тобто у межах строку, визначеного ст. 257 ЦК України, звернулася до Броварського районного суду Київської області з позовом до СТ "Заліське" про визнання недійсним рішення загальних зборів від 20.08.2016, що підтверджується ухвалою цього суду від 16.08.2019 у справі № 361/5827/19.

Ухвалою Броварського районного суду Київської області від 04.06.2020 провадження у справі № 361/5827/19 закрито, з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивачка звернулася до Господарського суду Київської області із розглядуваним позовом 06.08.2020.

7.72. Частинами 3 - 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

7.73. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

7.74. Як встановили суди попередніх інстанцій ОСОБА_1 із заявою про визнання поважними причин пропуску позовної давності в суді першої інстанції не зверталася.

7.75. Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

7.76. З урахуванням викладеного, оскільки спірні рішення були прийняті на загальних зборах членів СТ "Заліське" (за участі позивачки) 20.08.2016, та, відповідно, від цієї дати почався перебіг позовної давності, визначений ст. 261 ЦК України, строк на звернення до суду із розглядуваним позовом сплив 20.08.2019, та оскільки позивачка звернулася до Господарського суду Київської області 06.08.2020, тобто із пропуском установленого строку, за відсутності обставин, що свідчать про його переривання та за відсутності клопотання про визнання поважними причин пропуску цього строку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

7.77. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз доказів поданих відповідачем в обґрунтування витрат на правову допомогу, та ураховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та заперечення позивачки, суд дійшов висновку, що заява СТ "Заліське" щодо відшкодування судових витрат підлягає частковому задоволенню та, відповідно, стягненню з позивачки на користь відповідача в рахунок відшкодування витрат на правничу допомоги підлягає сума у розмірі 15 000,00 грн та витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 4 204,00 грн, а у відшкодуванні решти витрат на правничу допомогу суд відмовив.

7.78. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

7.79. За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

7.80. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

7.81. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

7.82. Частинами 1 - 3 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

7.83. Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

7.84. За приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

7.85. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

7.86. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

7.87. Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

7.88. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

7.89. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

7.90. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

7.91. Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

7.92. Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини".

7.93. Суди попередніх інстанцій встановили, що на адресу суду 21.09.2022, 07.12.2022, 06.01.2023, тобто до закінчення судових дебатів, від відповідача надійшли клопотання про відшкодування судових витрат та заява про стягнення з позивачки витрат, пов`язаних з розглядом справи. До указаного клопотання та заяв відповідачем долучено докази, що підтверджують об`єм наданих послуг та розмір витрат, які понесені відповідачем на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи.

7.94. Суд установив, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем надано до суду - договір про надання правової допомоги від 04.01.2022 № 09/21, укладений між Адвокатським бюро "Валентини Журавель" та СТ "Заліське" (клієнт); додатків №№ 1, 2 до договору; акти наданих послуг від 04.01.2022 № 09/21 на суму 21 250,00 грн, від 05.07.2022 № 4/22 на суму 7 500,00 грн, від 21.09.2022 № 12/22 на суму 15 000,00 грн, від 06.12.2022 № 36/22 на суму 7 000,00 грн, від 07.12.2022 № 37/22 на суму 4 050,00 грн, від 14.12.2022 № 41/22 на суму 8 550,00 грн, від 22.12.2022 № 46/22 на суму 3 600,00 грн; платіжне доручення від 05.01.2022 № 661, яким підтверджується факт оплати відповідачем грошових коштів за договором № 09/21 у розмірі 21 250,00 грн.; платіжне доручення від 07.07.2022 № 716 - на суму 7 500,00 грн; платіжне доручення від 23.09.2022 № 751 - на суму 15 000,00 грн; платіжне доручення від 07.12.2022 № 779 - на суму 7 000,00 грн; платіжну інструкцію від 12.12.2022 № 783 - на суму 4 050,00 грн; платіжну інструкцію від 19.12.2022 № 785 - на суму 8 550,00 грн; платіжну інструкцію від 24.12.2022 № 791 - на суму 3 600,00 грн; платіжне доручення від 09.01.2022 № 663, яким підтверджується факт оплати відповідачем судового збору у розмірі 4 204,00 грн, за подання касаційної скарги; детальний опис робіт виконаних адвокатом, згідно з яким загальний розмір судових витрат відповідача під час розгляду справи № 911/2269/20 становить 72 350,00 гривень.

7.95. Садівниче товариство "Заліське", звертаючись із клопотаннями про відшкодування судових витрат, просить суд стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем у суді касаційної інстанції, в суді першої інстанції під час нового розгляду справи, та судовий збір, сплачений відповідачем за подання касаційної скарги.

7.96. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та заперечення позивачки, суд дійшов правомірного висновку, що заява СТ "Заліське" щодо відшкодування судових витрат підлягає частковому задоволенню та, відповідно, стягненню з позивачки на користь відповідача в рахунок відшкодування витрат на правничу допомоги підлягає сума у розмірі 15 000,00 грн.

7.97. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_50 доводи, в контексті неврахування судами попередніх інстанцій позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 10.12.2019 у справі №902/844/18; від 08.05.2023 у справі №911/2003/22, від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 22.06.2023 у справі №912/164/20, від 19.03.2019 у справі №906/920/16 (щодо витрат на професійну правничу допомогу), фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, щодо стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

ОСОБА_1 зазначає, що Товариство не подавало разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат; не направляло копії доказів про витрати на професійну правничу допомогу; спір виник саме з неправильних дій, а саме бездіяльності відповідача.

7.98. Як вбачається з матеріалів справи відповідач, звертаючись з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, просив стягнути з позивача 21 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 4 204,00 грн.

Верховний Суд постановою від 05.07.2022 у цій справі, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не здійснював розподіл судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).

Як вбачається з матеріалів справи Садівниче товариство "Заліське", після прийняття судом першої інстанції справи № 911/2269/20 до свого провадження, звернулося до місцевого господарського суду із заявою, в якій просило суд судові витрати покласти на позивача. Відповідач вказав як на вже понесені судові витрати, в тому числі в суді касаційної інстанції, так і на ті, які очікує понести та їх розмір.

Заява відповідача про стягнення з позивача судових витрат від 04.01.2023 містить остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу, до заяви додані акти надання послуг, платіжні доручення щодо їх оплати, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази направлення іншим учасникам справи зазначеної заяви (заява направлена на електронну адресу позивачки, яку остання зазначає в своїх заявах та, на яку остання направляла відповідачеві свої листи, пояснення тощо). Крім того, у своїй заяві від 12.01.2023 позивачка заперечувала проти заявленого відповідачем розміру судових витрат.

7.99. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_50 доводи, в контексті неврахування судами попередніх інстанцій позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 (щодо застосування п. 2, п. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України); від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 (щодо застосування ст. 267 Цивільного кодексу України); від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц, від 30.06.2022 у справі № 335/6227/20; від 07.07.2022 у справі №910/10458/19; від 19.11.2019 у справі № 911/3677/19, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19; від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, (щодо строків позовної давності), фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, щодо непереривання перебігу позовної давності у разі подання позову з недодержанням правил підвідомчості.

Позивачка зазначає, що 07.08.2019 (дата звернення позивачки до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське", оформленого протоколом № 2 від 20.08.2016) є датою переривання позовної давності.

Ухвалою Броварський міськрайонний суд Київської області від 04.06.2020 закрив провадження у справі № 361/5827/19, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і з 04.06.2020 позовна давність почала сплив заново та закінчується 04.06.2023.

Позивачка посилається на приписи ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України.

7.100. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд апеляційної або касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, проте така процесуальна дія не віднесена до компетенції суду першої інстанції.

Вказані повноваження суду апеляційної або касаційної інстанції, у разі закриття судом апеляційної або касаційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, також визначені у ч. 4 ст. 377 та ч. 4 ст. 414 ЦПК України.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 31 ЦПК України передача справи судом до іншого суду можлива за умов, передбачених ч. 1 цієї статті та в рамках територіальної цивільної юрисдикції, в той час як даний спір віднесений до господарської юрисдикції.

Тому посилання позивачки на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 26.08.2020, якою закрито провадження у справі № 754/2438/20, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва є неприйнятним.

Тобто позивач зобов`язаний був невідкладно звернутися з відповідним позовом до Господарського суду Київської області.

Крім того, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 05.07.2022 у цій справі звернув увагу на постанову Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, в якій об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 вказав, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. Подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Верховний Суд у зазначеній справі, вказав на те, що після закриття провадження в іншій справі ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 13.05.2019 позивач вже 17.05.2019 звернувся до суду з позовом в межах справи №922/1467/19, тобто через кілька днів після того, як позивач дізнався, що даний спір підвідомчий Господарському суду Харківської області (ухвала від 13.05.2019).

Натомість у справі, що розглядається, позивачка лише через 2 місяці після закриття провадження у справі № 361/5827/19 звернулася з позовною заявою до суду першої інстанції. Позивачка не наголошувала на поважності причин пропуску позовної давності.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято до уваги те, що позивачка звернулася до Броварського районного суду Київської області лише 16.08.2019, тобто за чотири дні до спливу трирічного строку позовної давності, тобто хоча і в межах строків позовної давності проте для суду залишились не зрозумілими причини такого тривалого зволікання зі зверненням до суду, ураховуючи, що позивачка вважала, що її права, як члена товариства були порушеними, прийнятими рішеннями про визнання недійсними договорів про електропостачання.

Також суди правомірно взяли до уваги, що інтереси члена товариства можуть не збігатися з інтересами самого товариства та інших його членів. А з урахуванням особливостей, що притаманні саме садівничому товариству, метою діяльності якого є забезпечення інтересів великої кількості його членів, захист інтересів окремого члена товариства має відбуватися таким чином, щоб не були невиправдано порушені інтереси інших членів Товариства та інших осіб.

7.101. Посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 617/1432/16-ц (щодо застосування ст. 2 Закону України "Про кооперацію", ст. 1 Закону України "Про громадські об`єднання") не приймаються Верховним судом до уваги, з огляду на правомірне застосування до даних правовідносин положень Закону України "Про коооперацію".

7.102. Посилання ОСОБА_1 на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування п. 5 ст. 245 Цивільного кодексу України відхиляються Верховним Судом, з огляду на доводи Верховного Суду, викладені в цій постанові в пунктах 7.49. - 7.61.

7.103. Крім того, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначає, що як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції в порушення ст. 316 Господарського процесуального кодексу України не виконано вказівок Верховного Суду, що містяться у постанові від 05.07.2022 у цій справі, зокрема, щодо встановлення як фактичної кількості членів Садівничого товариства "Заліське", так і дійсної кількості присутніх на спірних загальних зборах. Суди обох інстанцій неправомірно відмовили у задоволенні клопотання позивачки про витребування даних бухгалтерського обліку товариства для встановлення фактичної кількості членів товариства.

7.104. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 05.07.2022 у цій справі вказав на необхідність встановлення дійної кількості членів Садівничого товариства "Заліське" присутніх на спірних загальних зборах на підставі всіх наявних в матеріалах справи доказів.

Як зазначено вище, незважаючи на різницю у підрахунках судів попередніх інстанцій кількості присутніх на загальних зборах Товариства, суди попередніх інстанцій встановили відсутність кворуму на загальних зборах Садівничого товариства "Заліське" 20.08.2016, для проведення зборів.

Щодо клопотання позивачки про витребування даних бухгалтерського обліку Товариства для встановлення фактичної кількості членів товариства.

Зазначене клопотання мотивоване неотриманням від Товариства відповіді на запит ОСОБА_1 від 29.06.2016 про надання первинних та зведених облікових бухгалтерських документів за 2016 рік для встановлення дійсної кількості членів Товариства, та рішенням Господарського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 910/154/20 за позовом ОСОБА_51 про зобов`язання Садівничого товариства "Заліське" надати, зокрема реєстр членів СТ "Заліське" станом на 20.08.2016, та спрямоване на встановлення факту, що фактична кількість членів Садівничого товариства "Заліське" більша, ніж зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та на виконання рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 910/154/20, яке підлягає виконанню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" органами державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках приватними виконавцями, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Невиконання Садівничім товариством "Заліське" клопотання ОСОБА_1 від 29.06.2016 про надання інформації є підставою для звернення останньої з відповідним позовом до суду.

Крім того, з огляду на встановлену судами попередніх інстанцій обставину відсутності кворуму на загальних зборах 20.08.2016, визначену від кількості членів - 600 осіб, встановлення більшої кількості членів СТ "Заліське" не призведе до зміни судових рішень щодо відсутності кворуму.

7.105. У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Садівничого товариства "Заліське", оскільки Товариство не виконало вимог суду апеляційної інстанції та не направило позивачці копії доданих до апеляційної скарги документів.

7.106. Відповідач, звертаючись з апеляційною скаргою від 28.02.2023 до суду апеляційної інстанції, до апеляційної скарги додав квитанцію про сплату судового збору, ордер на надання правничої допомоги, копію договору на надання правничої допомоги, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, скріншот надсилання позивачеві копії апеляційної скарги.

У матеріалах справи наявні докази направлення позивачеві копії апеляційної скарги (поштова накладна від 22.03.2023, опис вкладення, скріншот надсилання позивачеві копії апеляційної скарги).

7.107. Згідно з ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень;

2) докази сплати судового збору;

3) докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі;

4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Відповідно до ст. 259 ГПК України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Тобто особа, яка подає апеляційну скаргу, зобов`язана надіслати іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні.

Належними та допустимими доказами надсилання копії скарги іншій стороні у справі можуть бути, зокрема, опис вкладення поштового відправлення, належним чином оформлена розписка іншої сторони про отримання копії скарги, тощо, що може бути прийнятий судом як доказ надіслання саме копії апеляційної скарги іншій стороні.

Наведена у п. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України вимога щодо надання доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі, в першу чергу покликана на необхідність забезпечення дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, а також надати рівну можливість з іншими особами представити свою позицію перед судом.

Ураховуючи, що позивачка у доповненнях до касаційної скарги не обґрунтовує, відсутність яких документів не дає їй можливість представити свою позицію перед судом та беручи до уваги, що документи, які посвідчують повноваження представника відповідача, який подав скаргу, є в матеріалах справи, а посвідчення адвоката, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та договір про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2022 направлялися позивачеві ще 10.01.2022 (в матеріалах справи наявні докази такого направлення), тобто у позивача наявні, крім того позивачка ознайомлювалася з матеріалами справи 13.03.2023, доводи зазначеного клопотання відхиляються Верховним Судом.

7.108. Садівниче товариство "Заліське" підставою касаційного оскарження зазначає п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, оскільки вважає, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про поновлення строку на подання доказів та приєднання їх до матеріалів справи.

7.109. Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом таких доказів у порядку ст. 269 ГПК України.

Таким чином, з огляду на недоведеність відповідачем виняткового випадку, який унеможливив своєчасне надання відповідачем доказів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання про поновлення строку на подання доказів та приєднання їх до матеріалів справи.

Верховний Суд приймає до уваги, що відповідач у переліку членів Садівничого товариства "Заліське" на 20.08.2016 вказав нові прізвища осіб (змінені після реєстрації шлюбу) тобто у відповідача ще на 20.08.2016 була наявна така інформація, тому відповідач не позбавлений був можливості надати її до суду першої інстанції при доведенні наявності кворуму.

За приписами ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд відхиляє доводи відповідача щодо неврахування ОСОБА_47 і ОСОБА_52, оскільки судом апеляційної інстанції враховані зазначені члені Товариства, як присутні на зборах, незважаючи на невідповідності.

Крім того, посилання відповідача на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження, фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в задоволені позову по суті, що в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд констатує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

7.110. Крім того, підставою касаційного оскарження відповідач зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано ст. 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 910/12946/20, від 13.12.2022 у справі №910/95/21, від 02.11.2022 у справі № 916/1010/21, від 24.05.2023 року у справі №914/2405/21, від 20.06.2023 у справі № 910/3116/21, від 21.06.2023 у справі №908/3387/21, 07.06.2023 у справі № 910/8493/22, від 13.12.2022 у справі №903/31/22, від 07.12.2022 у справі №910/11949/21.

Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції, в порушення приписів ч. 5 ст. 126 ГПК України, з власної ініціативи, без клопотання іншої сторони, зменшив суму судових витрат на професійну правничу допомогу.

7.111. Як зазначалося вище, суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано частково відмовив відповідачеві в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Частинами 1, 2 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.2. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.3. Згідно з положеннями ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.4. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційні скарги - залишаються без задоволення.

9. Розподіл судових витрат

9.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу позивача без задоволення, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

9.2. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу відповідача без задоволення, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 236, 238, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні клопотань ОСОБА_1 про передачу справи №911/2269/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Садівничого товариства "Заліське" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №911/2269/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Кібенко

О. Кролевець