Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 363/3907/16-ц

провадження № 61-2179св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сімʼї Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, виконавчий комітет Броварської міської ради Київської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М., від 14 січня

2019 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сімʼї Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у шлюбі з

ОСОБА_4 Сторони мають дочку ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначала, що між подружжям погіршились стосунки через те, що відповідач постійно нехтував сімейними цінностями, ініціював сварки у присутності дитини та застосовував до неї фізичну силу, а тому 20 березня 2016 року вона разом із дитиною переїхала проживати в орендовану квартиру у м. Бровари Київської області. Вказувала, що після припинення шлюбних відносин з відповідачем останній добровільно взяв на себе зобовʼязання сплачувати кошти на утримання спільної доньки, яка до 05 серпня 2016 року проживала разом із нею та відвідувала дитячий садок "Барвінок". Після ухвалення Вишгородським районним судом рішення про поділ спільного майна подружжя відповідач забрав їхню доньку із садочка та зник у невідомому їй напрямку, що стало підставою для неодноразових звернень до правоохоронних органів та проведення самостійного розшуку дитини, а також звернення із заявами до служби у справах дітей. Відповідач відмовився віддавати їй дитину та надавати побачення із нею, що порушило її права та права дитини, які закріплені у статті 153 СК України.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матірʼю.

У лютому 2017 року ОСОБА_4 предʼявив зустрічний позов до

ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вересня 2015 року по березень 2016 року він разом з ОСОБА_3 та їхньою донькою проживали у м. Астана (Республіка Казахстан). Він мав офіційне місце роботи і регулярний дохід, що дозволяло йому повністю матеріально утримувати свою сімʼю. 19 березня 2016 року ОСОБА_3 разом з донькою переїхала до м. Бровари Київської області, у звʼязку із чим ним були надані їй грошові кошти на житло і харчування дитини, а також влаштування доньки до дитячого дошкільного закладу. 20 квітня 2016 року він знову перерахував ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі

400 доларів США. 20 травня 2016 року, приїхавши в Україну, йому стало відомо, що ОСОБА_3 квартиру не зняла, дитину до дитячого садочку не влаштувала, а кошти витрачала на власні потреби. Одразу після того, як він перестав надавати ОСОБА_3 грошові кошти, вона звернулась до суду з вимогами про поділ автомобіля, стягнення аліментів, почала маніпулювати дитиною, приховувати останню від нього, не відповідала на телефонні дзвінки. ОСОБА_3 та її представник постійно звертались із заявами про визначення місця проживання дитини, про викрадення дитини, вводячи в оману органи державної влади. Зазначав, що ОСОБА_3 завжди влаштовує сварки, чинить психологічний тиск на його родичів, а сама дитина неодноразово висловлювалася у присутності психолога та спеціаліста органу опіки та піклування про те, що бажає проживати разом із батьком. Просив врахувати суд, що ОСОБА_3 не має достатнього заробітку для утримання їхньої малолітньої доньки.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визначити місце проживання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області, у складі судді Котлярової І. Ю., від 18 червня 2018 року у задоволенні позову

ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що і батько, і матір дитини мають позитивні характеристики, належні умови проживання та доходи. Ураховуючи бажання самої дитини, а також тривале її проживання разом із батьком, наявність соціальних звʼязків за місцем проживання, суд першої інстанції дійшов висновку, що проживання доньки з батьком найбільше відповідатиме інтересам дитини, її розвитку і забезпеченню усіх потреб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_4 відмовлено, позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матірʼю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час розгляду справи не встановлено переваги батька перед матірʼю при визначенні місця проживання дитини, проте доведено, що ОСОБА_4 самочинно, без згоди другого з батьків, з яким проживала малолітня дитина, змінив її місце проживання, виключивши спілкування матері з дитиною. Визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матірʼю, суд апеляційної інстанції виходив із того, що мати дитини не має можливості вільно брати участь у спілкуванні та вихованні дитини, а відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що за місцем проживання матері дитини є реальна загроза життю та здоровʼю дитини або обставини змінилися так, що повернення дитини суперечить її інтересам. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не витребував та не надав належної оцінки висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи були прийняті від позивача нові докази, які не були надані у суді першої інстанції без встановлення причин їх неподання. Суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував неможливість батька утримувати дитину, не взяв до уваги, що вперше неправомірна поведінка була допущена з боку матері. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку суспільній поведінці матері та її морального обліку та не врахував думку дитини, яка висловила своє бажання проживати разом з батьком. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження працевлаштування матері дитини, її доходу, наявності місця проживання та належних соціально-побутових умов. Дитина тривалий час проживає разом з батьком, у неї встановився певний спосіб життя, встановились стійкі соціальні звʼязки за місцем проживання, навчання, оточення. Суд апеляційної інстанції не врахував, що зміна місця проживання дитини призведе до виникнення стресової ситуації для самої дитини та негативно вплине на її психічний стан.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

01 березня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі пʼяти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 липня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб (т. 1, а. с. 5), який рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 листопада 2016 року у справі

№ 363/3111/16-ц розірвано (т. 1, а. с. 120).

Від шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 122).

До 05 серпня 2016 року малолітня ОСОБА_6 проживала разом із матірʼю ОСОБА_3

У серпні 2016 року ОСОБА_4 самовільно, без згоди матері змінив місце проживання дитини.

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно характеристики, виданої завідувачем дошкільного навчального закладу "Барвінок" від 13 грудня 2016 року, з 01 червня 2016 року

по 05 серпня 2016 року ОСОБА_6 відвідувала навчальний заклад "Барвінок" у м. Бровари Київської області. За цей короткий час вихованням займалася мама, приводила до дитячого садка дитину, приємно спілкувалася з вихователями та дитиною, турботливо та ніжно відносилася до дитини. Один раз до дитячого садка приходив тато, який спілкувався із дитиною у присутності вихователів, але додому не забирав. Також один раз приходила бабуся, яка з дитиною не спілкувалася, але залишила для неї подарунок. 05 серпня 2016 року забирати дитину до садка прийшли тато та бабуся, після цього ОСОБА_6 дитячий садок більше не відвідувала

(т. 1, а. с. 51).

За змістом педагогічної характеристики, виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 від 05 грудня 2016 року, ОСОБА_6 відвідувала садочок при центрі розвитку дитини SunnyGarden з 29 серпня 2016 року. При співбесіді встановлено, що дівчинка фізично здорова, розвиток мови добрий, думки виражає звʼязано, чітко, аргументовано, дитина проживає з батьком. На питання про матір дівчинка відповіла, що маму боїться, не хоче її ні бачити, ні бути з нею. Адаптаційний період тривав два тижні, за період якого зокрема було відмічено позитивні зміни в психологічному стані дитини. Зроблено висновки, що батько забезпечує господарсько-економічну, комунікативну, виховну, рекреативну діяльність дитини у вільний час, психотерапевтичну функцію виконує у повному обсязі та на високому рівні (т. 1, а.с.117-118).

Згідно інформації психолога Вишгородського районного центру соціальних служб для сімʼї, дітей та молоді під час індивідуальної роботи з дитиною ОСОБА_6 встановлено, що дитина легко і швидко встановлює контакт, спілкування активне. Дівчинка перебуває у схвильованому стані, страждає від постійних зʼясувань відносин батька та матері, що можливо кваліфікувати як емоційне насильство, яке спричиняє емоційну невпевненість дитини, її безпорадність перед неможливістю захистити себе в такій ситуації. Одним із факторів формування емоційно здорової дитини є доброзичливе спілкування її з обома батьками, тому дитина потребує стабільної підтримки, уваги та любові від батька та матері (т. 1, а. с. 148).

Відповідно до протоколу діагностично-консультаційної зустрічі

від 06 червня 2017 року, наданого службою у справах дітей та сімʼї Броварської міської ради Київської області, за результатами спілкування з малолітньою ОСОБА_6 зроблено висновок, що головною авторитетною фігурою є її батько. Дитина сприймає його як єдину захищаючу, авторитетну фігуру, усвідомлюючи при цьому важливість звʼязку з батьком як головного для особистої системи виживання. Має актуальний страх щодо можливості втрати батька через дії матері, можливу втрату батька сприймає як катастрофу для себе. У відношенні до материнської фігури має стійку емоційну зацікавленість, але поряд з цим демонструє відчуття небезпеки і нестабільності від материнської фігури. ОСОБА_6 бракує спілкування з матірʼю та присутності мами у її теперішньому житті, що може бути причиною формування негативних установок щодо матері. В звʼязку із зазначеним, рекомендовано батькам сформувати спільну стратегію щодо відновлення взаємовідносин дитини з матірʼю та запобігання формуванню у дитини викривленої картини сприйняття сімейної ситуації (т. 1, а. с. 239-240).

Встановлено, що між позивачем та відповідачем протягом тривалого часу існує спір щодо місця проживання дитини. ОСОБА_3 неодноразово зверталася до голови Вишгородської міської ради Київської області, Броварської міської ради Київської області, служби у справах дітей та сімʼї, органу опіки та піклування при міських радах, прокуратури, відділу поліції з заявами про визначення місця проживання дитини, про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, про зникнення дитини та її розшук, про захист прав малолітньої дитини шляхом організації дитині побачення з матірʼю, про встановлення соціального захисту (т. 1, а. с. 53-101).

Відповідно до акту обстежень умов проживання ОСОБА_3 орендує двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, у якій створені умови для проживання малолітньої ОСОБА_8 та задоволення її потреб у нормальному фізичному, духовному та психологічному розвитку (т. 1, а. с. 154).

Згідно висновку органу опіки та піклування Броварської міської ради Київської області від 27 червня 2017 доцільним є визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матірʼю ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 147-148, 211-212).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами другою, восьмою, девʼятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сімʼї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровʼя, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обовʼязки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовʼязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоровʼя та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її звʼязків із сімʼєю, крім випадків, коли сімʼя є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із обʼєктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Встановивши наявність однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання дитини, врахувавши висновок органу опіки та піклування Броварської міської ради Київської області, висновки психологів про брак спілкування дитини з матірʼю, а також самовільні, без погодження з матірʼю, дії батька щодо визначення місця проживання дитини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матірʼю ОСОБА_3

Визначаючи місце проживання дитини з матірʼю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сімʼї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сімʼї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини (на момент заслуховування її думки судом першої інстанції - 6 років), тривалий час проживання з батьком, обмеження спілкування з матірʼю та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за визначеним судом місцем проживання з матірʼю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 з матірʼю, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк