Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 761/29439/17
провадження № 61-23781 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова;
представник відповідача - Вишнівський Вадим Вікторович ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (далі - НПУ ім. М. П. Драгоманова) про визнання нормативно-правового акту незаконним та його скасування в частині.
Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2012 року вченою радою НПУ ім. М. П. Драгоманова було затверджено Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова (далі - Положення), абзацом 6 пункту 6.1. якого передбачено, що студенти університету можуть бути відраховані за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету. При цьому, у відповідності до пункту 6.3. Положення за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету (за погодженням з профспілковою організацією) відраховуються студенти за одноразове грубе порушення навчальної дисципліни або правил внутрішнього розпорядку університету, статуту університету, правил проживання в гуртожитках університету, за які передбачено відрахування, а також студенти, які не з`являлися на заняття протягом 10 днів і не повідомили в деканат про наявність поважної причини для цього, які з`явилися у навчальному корпусі університету, бібліотеці, гуртожитку в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсилогічного сп`яніння, які здійснили аморальний вчинок, несумісний з продовженням навчання у студентському колективі, за вироком суду, що вступає в законну силу, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Вважає, що вищенаведені абзац 6 пункту 6.1. та пункт 6.3. Положення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки приписами статті 46 Закону України "Про вищу освіту", чітко регламентуючими підстави відрахування студентів, таких підстав для відрахування як порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, не передбачено.
Крім того, зауважувала, що встановлення на рівні підзаконного (локального) нормативно-правового акту, у даному випадку Положення, підстав для відрахування суперечить вимогам пункту 6 частини першої статті 46 Закону України "Про вищу освіту", яким, в свою чергу, передбачено, що підстави для відрахування можуть встановлюватися виключно законом.
Посилаючись на порушення своїх прав, як студента, якого наказом ректора університету по студентському складу від 18 квітня 2016 року № 670 було відраховано зі складу студентів за пропуски занять без поважних причин, тобто з підстав, передбачених абзацом 6 пункту 6.1. та пункту 6.3. Положення, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправними і скасувати абзац 6 пункту 6.1., пункт 6.3. Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, затвердженого вченою радою 23 жовтня 2012 року (протокол № 3).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконною, визначену у пункті 6.3. підставу для відрахування студентів з НПУ ім. М. П. Драгоманова за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку, а саме: в разі не з`явлення на заняття протягом 10 днів і не повідомлення в інститут (деканат) про наявність поважної причини для цього, за пунктом 6.1. Розділу 6 Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, затвердженого протоколом № 3 засідання вченої ради від 23 жовтня 2012 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для відрахування здобувачів вищої освіти встановлені частиною першою статті 46 Закону України "Про вищу освіту", при цьому, у пункті 6 вказаної статті зазначено, що підстави для відрахування можуть встановлюватися законом. Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, затверджене вченою радою 23 жовтня 2012 року (протокол № 3), яке є внутрішнім (локальним) підзаконним нормативно-правовим актом університету, не може самостійно встановлювати підстави для відрахування студентів університету, які не передбачені законом.
Крім того, підстава для відрахування позивача, передбачена оскаржуваним пунктом 6.3. Положення, фактично є видом дисциплінарної відповідальності, яка відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України може встановлюватися виключно законами України. Однак, як на дату прийняття спірного Положення, так і станом на час виникнення спірних правовідносин, положення Закону України "Про освіту" та Закону України "Про вищу освіту" не містили переліку діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями студентів, та відповідальність за такі порушення; не містять таких положень і чинні редакції цих законів.
Відхиляючи доводи відповідача, викладені у запереченнях на позов про те, що встановлення додаткових підстав для відрахування є правом закладу вищої освіти в межах його автономії, суд першої інстанції, із посиланням на статтю 29 Закону України "Про вищу освіту" зазначив, що принцип автономії навчального закладу не надає йому право самостійно та на власний розсуд визначати в локальних нормативно-правових актах, статутах тощо підстави для відрахування студентів, перелік діянь, які є дисциплінарними правопорушенням, а також передбачати відповідальність за них.
Вирішуючи питання щодо застосованого способу захисту порушеного права, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визнання відповідних норм Положення незаконними є ефективним способом захисту права позивача у цій справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що положеннями статей 34, 36 Закону України "Про вищу освіту" передбачені повноваження вченої ради закладу вищої освіти. Затверджуючи Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, вчена рада діяла відповідно до вищезазначених норм закону, будь-яких порушень в діяльності та компетентності вченої ради при затвердженні Положення судом першої інстанції не встановлено та на такі порушення позивач не посилалася. При зарахуванні на навчання до університету з 01 вересня 2013 року Положення чи окремі його частини ОСОБА_1 не оскаржувала.
Судом апеляційної інстанції враховано, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року у справі № 761/41029/16-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконними наказ ректора НПУ ім. М. П. Драгоманова по студентському складу від 18 квітня 2016 року № 670. При розгляді вказаної справи встановлено, що оспорюваним наказом відповідно до статті 46 Закону України "Про вищу освіту", пункту 14 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих навчальних закладів освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1996 року № 245, пунктів 4.4. та 6.13. статуту університету, ОСОБА_1 відраховано зі складу студентів 3-го курсу за пропуски занять без поважних причин. При цьому, у підставах для відрахування пункт 6.3. Положення відсутній, а відтак висновки суду першої інстанції про те, що даним пунктом порушено права позивача є безпідставними. Ураховуючи те, що зазначена локальна норма до позивача не застосована, вирішення питання про те, які права та інтереси позивача порушуються вказаною нормою є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2018 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 травня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 761/29439/17 із Шевченківського районного суду м. Києва.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час вирішення спору не перевірив у межах заявлених позовних вимог, чи відповідає актами вищої юридичної сили оскаржувані норми Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова в частині встановлення такої додаткової підстави для відрахування студентів з університету, як порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету. При цьому, суд першої інстанції здійснив правильне тлумачення пункту 6 частини першої статті 46 Закону України "Про вищу освіту", за змістом якого додаткові підстави для відрахування здобувачів вищої освіти можуть встановлюватися винятково законами і розширення цього переліку на рівні підзаконних нормативно-правових актів (у тому числі локальних) не допускається.
Безпідставним є посилання апеляційного суду на пункт 14 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 15 липня 1996 року № 245, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07 серпня 1996 року за № 427/1452, оскільки вказаний пункт Положення у частині встановлення не передбачених законами підстав для відрахування студенів суперечить частині першій статті 46 Закону України "Про вищу освіту", а отже, не підлягає застосуванню. Таким чином, судом апеляційної інстанції всупереч вимог частини сьомої статті 10 ЦПК України застосовано акт законодавства, який не підлягає застосуванню, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права під час розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції також жодним чином не спростував висновки суду першої інстанції щодо того, що оскаржуваними пунктами Положення встановлено дисциплінарну відповідальність здобувачів вищої освіти всупереч пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, згідно із якою діяння, що є дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них може бути встановлена лише законами України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від НПУ ім. М. П. Драгоманова, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 23 жовтня 2012 року на засіданні вченої ради НПУ ім. М. П. Драгоманова затверджено Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, абзацом 6 пункту 6.1. якого передбачено, що студенти університету можуть бути відраховані за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету.
Пунктом 6.3. вказаного Положення передбачено, що за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету (за погодженням з профспілковою організацією) відраховуються студенти, за одноразове грубе порушення навчальної дисципліни або правил внутрішнього розпорядку університету, статуту університету, правил проживання в гуртожитках університету, за які передбачено відрахування, а також студенти, які, зокрема, не з`являлися на заняття протягом 10 днів і не повідомили в деканат про наявність поважної причини для цього.
Наказом ректора НПУ ім. М. П. Драгоманова по студентському складу від 18 квітня 2016 року № 670 ОСОБА_1 відраховано зі складу студентів 3-го курсу 36 групи факультету іноземної філології (спеціальність "Мова і література" (німецька, англійська мови та зарубіжна література) за пропуски занять без поважних причин (а. с. 31).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року у справі № 761/41029/16-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 до НПУ ім. М.П. Драгоманова, третя особа: ректор НПУ ім. М.П. Драгоманова Андрущенко В. П., про визнання протиправним та скасування наказу задоволено частково. Визнано незаконним наказ ректора НПУ ім. М. П. Драгоманова по студентському складу від 18 квітня 2016 року № 670 (а. с. 163-166).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої-третьої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.
Статтею 63 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що особи, які навчаються у закладах вищої освіти, зобов`язані: 1) дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми (індивідуального навчального плану (за наявності), дотримуючись академічної доброчесності, та досягати визначених для відповідного рівня вищої освіти результатів навчання.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про вищу освіту" підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: 1) завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого навчального закладу; 4) невиконання індивідуального навчального плану; 5) порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; 6) інші випадки, передбачені законом.
Частиною п`ятою статті 46 Закону України "Про вищу освіту" цієї статті порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у закладах вищої освіти, а також порядок надання їм академічної відпустки визначаються положенням, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 14 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 15 липня 1996 року № 245, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 серпня 1996 року за № 427/1452, встановлено, що студент може бути відрахований з вищого закладу освіти: за власним бажанням; у зв`язку з переведенням до іншого вищого закладу освіти; за станом здоров`я на підставі висновку ЛКК; за академічну неуспішність; за порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти.
Відповідно до статті 47 України "Про вищу освіту" освітній процес - це інтелектуальна, творча діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у закладі вищої освіти (науковій установі) через систему науково-методичних і педагогічних заходів та спрямована на передачу, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей у осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно розвиненої особистості. Положення про організацію освітнього процесу затверджується вченою радою закладу вищої освіти відповідно до законодавства.
Абзацом 6 пункту 6.1. Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, затвердженого на засіданні вченої ради 23 жовтня 2012 року (протокол № 3), зі змінами та доповненнями, ухваленими 23 червня 2016 року, передбачено, що відповідно до чинного законодавства студенти університету можуть бути відраховані за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету.
Відповідно до пункту 6.3. Положення за порушення дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету (за погодженням з профспілковою організацією) відраховуються студенти за одноразове грубе порушення навчальної дисципліни або правил внутрішнього розпорядку університету, статуту університету, правил проживання в гуртожитках університету, за які передбачено відрахування, а також студенти, які, зокрема, не з`явилися на заняття протягом 10 днів і не повідомили в деканат про наявність поважної причини для цього.
Отже, з аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов`язані виконувати вимоги освітньої (наукової) програми. При цьому, підставами для відрахування з вищого навчального закладу здобувача вищої освіти може бути порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку університету.
Статтею 34 Закону України "Про вищу освіту" у редакції, чинній на час затвердження Положення, вчена рада вищого навчального закладу є колегіальним органом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації і утворюється строком до п`яти років (для національного вищого навчального закладу - строком до семи років). До компетенції вченої ради вищого навчального закладу належать, зокрема: подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього; ухвалення навчальних програм та навчальних планів; ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу. Вчена рада вищого навчального закладу розглядає й інші питання діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про вищу освіту" у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, вчена рада є колегіальним органом управління закладу вищої освіти яка, зокрема, визначає стратегію і перспективні напрями розвитку освітньої, наукової та інноваційної діяльності закладу вищої освіти; розробляє і подає вищому колегіальному органу громадського самоврядування проект статуту закладу вищої освіти, а також рішення про внесення змін і доповнень до нього; визначає систему та затверджує процедури внутрішнього забезпечення якості вищої освіти; затверджує освітні програми та навчальні плани для кожного рівня вищої освіти та спеціальності; ухвалює рішення з питань організації освітнього процесу, визначає строки навчання на відповідних рівнях; розглядає інші питання діяльності закладу вищої освіти відповідно до його статуту.
Пунктом 1 статті 32 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що затверджуючи Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, вчена рада діяла відповідно до вищезазначених норм закону, будь-яких порушень в діяльності та компетентності вченої ради при затвердженні Положення не встановлено та на такі порушення позивач не посилалася. При зарахуванні на навчання до університету з 01 вересня 2013 року Положення чи окремі його частини ОСОБА_1 не оскаржувала.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання протиправними та скасування внутрішніх (локальних) правових актів підприємств, установ, організацій, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визнання протиправними та скасування абзацу 6 пункту 6.1., пункту 6.3. Положення про переведення, поновлення і відрахування студентів НПУ ім. М. П. Драгоманова, затвердженого вченою радою 23 жовтня 2012 року (протокол № 3), можливе лише за умови, якщо буде встановлено, що оспорювані положення акту суперечать правам та інтересам особи, яка звернулась за захистом, і такий спосіб буде ефективним з точки зору відновлення прав цієї особи.
Судом апеляційної інстанції враховано, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ОСОБА_1, визнано незаконним наказ ректора НПУ ім. М. П. Драгоманова по студентському складу від 18 квітня 2016 року № 670 про її відрахування зі складу студентів університету.
Отже права ОСОБА_1, за захистом яких вона звернулася до суду, були поновлені шляхом скасування незаконного наказу про її відрахування зі складу студентів університету.
Судом апеляційної інстанції також враховано, що у підставах для відрахування позивача, зазначених у наказі від 18 квітня 2016 року № 670, пункт 6.3. Положення відсутній, а відтак відсутні підстави вважати що даним пунктом порушено права позивача, як студента. Ураховуючи те, що зазначена норма до позивача не застосована, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту того, що оспорювані положення внутрішнього (локального) підзаконного нормативно-правового акту університету суперечать правам та інтересам позивача, яка звернулась за захистом, і такий спосіб захисту прав, як визнання протиправними та скасування оспорюваних пунктів Положення є ефективним з точки зору відновлення її прав.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, зокрема відсутність порушення прав та інтересів позивача оспорюваними положеннями внутрішнього (локального) підзаконного нормативно-правового акту університету, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
