ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 240/10144/20

адміністративне провадження № К/9901/16535/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Губської О.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 240/10144/20

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області про стягнення коштів, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року (суддя Єфіменко О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Сапальова Т.В., Сушко О.О.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області (далі - відповідач) про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю органів державної влади, органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на його користь 42 271,32 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання з 2016 року. В період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року з його грошового утримання пенсійний орган протиправно утримував податок з доходу фізичних осіб та військовий збір. Вказані відрахування здійснювалися відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким пункт 164.2 статті 164 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 164.2.19. Водночас, Рішенням № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення вищевказаних норм Податкового кодексу України. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про завдання йому матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, та є підставою для компенсації державою заподіяних йому збитків.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що положення абзацу першого1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2018, тобто з 27 лютого 2018 року. Отже, в указаний позивачем період положення абзацу першого1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними, а тому підлягали застосуванню пенсійним органом при нарахуванні щомісячного довічного грошового утримання позивачу. При цьому, відрахування податку з доходу фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 припинилися з 01 березня 2018 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

5. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, зазначив про те, що у період з 17 вересня 2016 року по лютий 2018 року пенсія позивача була об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той час законодавства. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 у справі № 318/2132/14-а, від 16 травня 2019 року у справі № 336/5032/15-а.

6. Одночасно з викладеним, суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях зробили висновок про те, що цивільне законодавство, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, не застосовується до відносин, пов`язаних зі сплатою чи утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані. В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню лише у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Відтак, оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

7. Позивач подав касаційну скаргу на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, у якій ставить питання про скасування вказаних судових рішень та ухвалення нового - про задоволення позову.

8. У касаційній скарзі позивач зазначає, що не оспорює висновки судів попередніх інстанцій про те, що в період з 22 вересня 2016 року по 27 лютого 2018 року положення податкового законодавства, що передбачали оподаткування довічного грошового утримання були чинними. Водночас, такі висновки не мають визначального значення для обґрунтування безпідставності, на думку судів, позовних вимог, оскільки для деліктних правовідносин, що виникли між позивачем і державою, вони лише вказують на час виникнення таких правовідносин, а саме з 28 лютого 2018 року.

9. Також автор касаційної скарги вказує на неправильне застосування норм матеріального права, що полягає в незастосуванні до спірних правовідносин положень частини третьої статті 152 Конституції України та статей 22, 1175 ЦК України. На підтвердження правильності викладених доводів скаржник посилається на постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-237цс16.

10. Ухвалою від 27 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стеценка С.Г., Берназюка Я.О., Рибачука А.І. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 240/10144/20.

11. У відзиві на касаційну скаргу позивача Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Відповідач наголошує, що положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки в разі, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Крім того, відсутній встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним та юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. До того ж, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших осіб.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2022 року задоволено заяви суддів Стеценка С.Г., Берназюка Я.О., Рибачука А.І. про самовідвід, касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на повторний автоматизований розподіл.

13. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2022 року визначено новий склад суду для розгляду вказаної касаційної скарги: головуючий суддя - Соколов В.М., судді: Єресько Л.О., Губська О.А.

14. Ухвалою від 27 квітня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. прийняв до свого провадження справу № 240/10144/20, провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

15. Постановою Верховної Ради України № 1515-VIII від 08 вересня 2016 року «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Житомирської області у зв`язку з поданням заяви про відставку, а 21 вересня 2016 - відраховано зі штату зазначеного суду.

16. З 22 вересня 2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у Житомирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% суддівської винагороди на відповідній посаді судді.

17. Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» пункт 164.2 статті 164 ПК України доповнено новим підпунктом 164.2.19 такого змісту: 164.2.19. суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

18. На підставі абзацу першого підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України з щомісячного довічного грошового утримання позивача з 22 вересня 2016 року до 28 лютого 2018 року утримувались податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

19. Зокрема, відповідно до листа Житомирського об`єднаного управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області № 14798/03-2 від 10 грудня 2018 року за вказаний вище період з щомісячного довічного грошового утримання позивача відраховано податки у розмірі 42 271,32 грн, у тому числі податок на доходи фізичних осіб у розмірі 39 019,68 грн та 3 251,64 грн - військового збору.

20. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

21. Позивач уважає, що у зв`язку з визнанням неконституційним положення, на підставі якого з його щомісячного довічного грошового утримання відраховувались податки, має право на відшкодування збитків у порядку статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 Цивільного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету України.

V. Нормативне регулювання

22. В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України включаються, зокрема, сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року - у частині такого перевищення. Ставка збору становить 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п. 16 прим.1 підрозд. 10 розділу XX ПК України.

24. Підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

25. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

26. Згідно з частинами першою, другою статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

27. З змістом частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

28. Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

VІ. Позиція Верховного Суду

29. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

31. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

32. Як зазначалося вище, у позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 42 271,32 грн майнової шкоди у вигляді збитків, заподіяних прийняттям неконституційного правового акту.

33. У свою чергу, правовим підґрунтям, яке слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, є ухвалення Конституційним Судом України Рішення №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого у період з 22 вересня 2016 року до 28 лютого 2018 року щомісячне довічне грошове утримання ОСОБА_1 оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. За цей період позивачу завдано шкоду, яку він оцінив у грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 42 271,32 грн. Отже, в даному випадку завдані позивачеві збитки зумовлені визнанням неконституційними положень закону.

34. Таким чином, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини суддівського довічного грошового утримання, які повинні бути нараховані позивачу за період з 22 вересня 2016 року до 28 лютого 2018 року, коли здійснювалось утримання податку на доходи фізичних осіб та військовий збір.

35. Насамперед Верховний Суд відзначає, що частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

36. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

37. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

38. Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 25 липня 2019 у справі № 804/3790/17.

39. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила про те, що Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

40. Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України (Конституційний Суд України) та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136- VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

41. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

42. Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

43. Як слідує з пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

44. Таким чином, дія абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України втратила чинність 27 лютого 2018 року.

45. За таких обставин, Рішення Конституційного Суду № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року на спірні правовідносини у даній справі не може вплинути, оскільки такі виникли до його прийняття, а останнє, у свою чергу, не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

46. Аналогічний правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 453/686/15-а, від 19 листопада 2018 року у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

47. Щодо доводів скаржника про те, що між ним та державою склалися деліктні правовідносини та, відповідно, держава повинна нести цивільно-правову відповідальність за заподіяну йому шкоду, Суд зазначає наступне.

48. Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

49. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

50. Отже, поняття «збитки» включає у себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

51. На переконання позивача, завдана йому шкода у вигляді недоплаченої суми суддівського довічного грошового утримання і є збитками у вигляді упущеної вигоди.

52. Понад те, колегія суддів зауважує, що 05 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 686/23445/17, спір у якій виник за подібних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону) позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, та зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

53. Роблячи такий висновок, Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила про те, що позивач (обіймав посаду судді на час дії спірних правовідносин) у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період у 2008 році та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати, недоплаченого щомісячного грошового утримання за певний період у 2008 році та компенсації втрати його частини у зв`язку з несвоєчасною виплатою.

54. Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою.

55. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.

56. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

57. Ураховуючи наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду колегія суддів приходить до висновку про те, що незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з виплатою позивачу довічного грошового утримання.

58. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

59. Визначившись та окресливши суть та характер спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував саме через призму понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з визнанням неконституційним положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України та просив стягнути кошти на відшкодування майнової шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України. Саме таке розуміння спірних правовідносин та обґрунтування позовних вимог підтверджено позивачем і в касаційній скарзі.

60. Водночас, ні в позовній заяві, ні в апеляційній та касаційних скаргах позивач не ставив під сумнів відповідність отриманого ним суддівського довічного грошового утримання за період з 22 вересня 2016 року по 27 лютого 2018 року положенням законодавства, що було чинним на той час та регулювало розмір його виплати. Тобто, не оспорював розмір отриманого суддівського довічного грошового утримання у контексті невідповідності такого встановленому законодавством, що було чинним у зазначений період.

61. Більше того, у касаційній скарзі позивач наголосив на тому, що не оспорює висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у період з 22 вересня 2016 року по 27 лютого 2018 року положення податкового законодавства, що передбачали оподаткування довічного грошового утримання були чинними.

62. За таких обставин, у суду касаційної інстанції відсутні підстави та процесуальні повноваження на перевірку зазначених обставин (відповідність отриманого ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання за період з 22 вересня 2016 року по 27 лютого 2018 року положенням законодавства, чинного в цей період) з метою захисту його порушеного права.

63. Такий правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 14 травня 2021 року у справі №560/47/20.

64. Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-237цс16 та доводів про безпідставне незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 22 ЦК України Суд зазначає наступне.

65. Так, у справі № 6-237цс16 позивач суддя у відставці звернувся до суду з позовом до територіального управління державної судової адміністрації України у Житомирській області, Державної казначейської служби України про стягнення упущеної вигоди.

66. Позивач посилався на те, що на підставі довідки, виданої територіальним управлінням державної судової адміністрації України у Житомирській області від 13 листопада 2009 року, органами Пенсійного фонду України було призначене щомісячне довічне утримання йому, як судді у відставці у розмірі меншому за той, на який він мав право у зв`язку з займаною адміністративною посадою голови суду. Такі дії відповідача в судовому порядку було визнано неправомірними, та зобов`язано видати нові довідки про заробітну плату.

67. На підставі нових довідок, виданих відповідачем, органами Пенсійного фонду України здійснено перерахунок недоотриманого позивачем щомісячного довічного грошового утримання. Проте, враховуючи, що перерахунок здійснено з часу звернення із заявою про проведення перерахунку, позивач посилаючись на статті 22, 1173 ЦК України, просив стягнути з територіального управління державної судової адміністрації України у Житомирській області упущену вигоду у розмірі 65072 грн 69 коп., яку він міг би отримати з 01 листопада 2009 року по 01 листопада 2014 року, якби відповідачем було видано довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з посадового окладу голови суду. У подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути упущену вигоду у вигляді збитку, завданого органом державної влади. Тобто, завдані позивачеві збитки зумовлені протиправними діями органу державної влади.

68. Водночас у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби в м. Житомирі Житомирської області, в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним.

69. Підставою звернення до суду з цим позовом слугувало ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого в період з вересня 2016 по лютий 2018 року щомісячне довічне грошове утримання позивача оподатковувалося податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, чим, на думку останнього, йому було завдано шкоду, яку він оцінив у розмірі загальної суми відрахованого податку.

70. Отже, у порівнюваних справах різними є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, підстави звернення до суду з відповідними позовами, обставини завдання позивачам шкоди, а також - нормативне регулювання спірних правовідносин і їх часові проміжки.

71. Таким чином, правовідносини у справі № 6-237цс16 та в даній справі не є подібними, а тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року, не можуть бути застосовними до спірних правовідносин.

72. Підсумовуючи вищевикладене Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

73. За таких обставин Суд констатує, що рішення судів ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

74. Отже, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

75. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

76. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі № 240/10144/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько О.А. Губська