РІШЕННЯ

Іменем України

12 травня 2021 року

Київ

справа №9901/349/20

адміністративне провадження №П/9901/349/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Данилевич Н.А., Єресько Л.О., Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А.,

представника позивача - адвоката Кравця Р.Ю.,

представника відповідача - Русакової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - "ВРП"), у якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя №2823/0/15-20 від 13 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позивач вважає оскаржуване рішення ВРП протиправним, з тих підстав, що:

- оскаржуване рішення ВРП не містить мотивів невідповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, оскільки ВРП проігнорувала результати психологічних тестувань, що становлять половину балів за цими критеріями, та зробила висновки за деякими обставинами життя позивача без зазначення, який з показників якого критерію було порушено;

- законодавство не містило чіткої процедури і строків передачі корпоративних прав суддею, який вже займав цю посаду під час зміни законодавства щодо обов`язку відчуження корпоративних прав. Водночас, ОСОБА_1 відчужив акції у 2018 році;

- ВРП за аналогічних підстав щодо наявності рішень ВРП про закриття дисциплінарних проваджень за строками давності (стосовно проступків щодо притягнення до адміністративної відповідальності під час Революції Гідності), але стосовно суддів Верховного Суду, не вбачала підстав встановлювати їх невідповідність критеріям професійної етики і доброчесності, однак допустила таке тлумачення стосовно позивача;

- оскаржуване рішення прийнято за відсутності якісного закону, який регулював питання звільнення судді з посади за результатами оцінювання.

ВРП у відзиві на позовну заяву вказує, що:

- Конституцією України чітко передбачено, що підставою для звільнення судді є виявлення за результатами оцінювання його невідповідності займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності, що є самостійною підставою для звільнення судді. До того ж положення відповідного законодавства є зрозумілими, точними і передбачуваними. Такі доводи відповідач обґрунтовує також посиланнями на висновки Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №9901/832/18, яка залишена без змін Великою Палатою Верховного Суду, від 01 квітня 2019 року у справі №9901/3119, яка залишена без змін ВП;

- оскарження рішення ВРП про звільнення судді можливе лише з підстав, визначених статтею 57 "Про Вищу раду правосуддя";

- ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, мотивовано погодилася з висновками Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо невідповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді;

- антикорупційним законодавством чітко врегульовані строки відчуження суддею корпоративних прав, яких позивач не дотримався.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 Указом Президента України від 23 січня 2012 року №29/2012 призначений на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва строком на п`ять років.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - "Комісія" або "ВККС") від 20 жовтня 2017 року №106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1

29 січня 2018 року Комісія рішенням №7/зп-18 призначила проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого балу у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого балу за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бали за виконання практичного завдання.

На першому етапі кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 склав анонімне тестування, за результатами якого набрав 63 бали. За результатами виконання практичного завдання суддя набрав 62,5 бали. На етапі складення іспиту загалом набрав 125,5 бали.

ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року №54/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Іспит", складеного 26 лютого 2018 року, зокрема, судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1, якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

13 квітня 2018 року відбулась співбесіда із суддею ОСОБА_1 (в межах кваліфікаційного оцінювання) і за наслідками дослідження та обговорення його суддівського досьє Комісія ухвалила рішення від 13 квітня 2018 року №321/ко-18, яким:

- визначила, що суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів набрав 570,5 бали, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв;

- визнала суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;

- рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва.

Комісія визначила, що за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) суддя ОСОБА_1 набрав 319,5 бали. За критерієм професійної компетентності, як зазначено у рішенні, позивача оцінили на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року №143/зп-16 (далі - "Положення"); за критеріями особистої та соціальної компетентності позивача оцінили на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6, 7 глави 2 розділу II Положення.

Також у вказаному рішенні Комісії зазначено, що за критерієм професійної етики, який оцінювався за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя ОСОБА_1 набрав 135 балів. За цим критерієм його оцінили, як зазначено у рішенні, на підставі результатів тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Водночас, під час вивчення матеріалів досьє та співбесіди із позивачем Комісія встановила, що постановою цього судді від 17 січня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - "КУпАП"), та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців. Постановою судді Апеляційного суду міста Києва від 3 березня 2014 року постанову судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 скасовано, звільнено ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності на підставі статті 4 Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України", провадження у справі закрито. Крім того, 17 січня 2014 року суддя ОСОБА_1. ухвалив постанову, якою визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі: 153 грн. Ця постанова в апеляційному порядку не переглядалась.

У Вищій раді юстиції (далі - "ВРЮ") перебувала на розгляді заява першого заступника прокурора Дніпровського району міста Києва про проведення спеціальної перевірки стосовно судді ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" у зв`язку з прийняттям ним вказаних вище постанов про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

Рішенням ВРЮ від 15 вересня 2016 року встановлено факт допущення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час прийняття постанов), а саме: істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, однак у відкритті дисциплінарної справи відмовлено через закінчення строку притягнення до відповідальності.

З урахуванням установлених ВККС обставин за показником критерію професійної етики суддя ОСОБА_1 отримав 135 балів.

За критерієм доброчесності суддю ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди.

Як убачається з рішення Комісії, під час визначення показників критерію доброчесності Комісія врахувала, що в контексті запобігання корупції доброчесність є складовою діяльності судді, яка визначає межі і спосіб його поведінки.

Під час вивчення матеріалів досьє та співбесіди із суддею ОСОБА_1 . Комісія встановила, що до декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012-2015 роки та декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016, 2017 роки суддя ОСОБА_1 вніс відомості про наявність у його власності цінних паперів (акцій).

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, особи, які є власниками акцій або володіють іншими корпоративними правами чи мають інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, зобов`язані передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді судді.

Проте ОСОБА_1 всупереч вимогам частини третьої статті 54 вказаного Закону під час перебування на посаді судді був власником акцій, які відчужені ним лише у день проведення співбесіди (13 квітня 2018 року).

За критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя ОСОБА_1 отримав 116 балів.

За результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів суддя ОСОБА_1 набрав 570,5 бали, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих 1000 балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

13 жовтня 2020 року за наслідками розгляду подання Комісії Вища рада правосуддя, з покликанням на статтю 131, підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, пункт 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункт 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя", ухвалила рішення, яким звільнила позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва.

Вважаючи рішення ВРП протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" в Україні розпочалася судова реформа, яка передбачає, серед іншого, й підвищення вимог та професійних стандартів для суддівського корпусу.

Частинами першою та третьою статті 92 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що ВККС є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України. Порядок роботи ВККС визначається цим Законом.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 93 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ВККС проводить кваліфікаційне оцінювання.

Як зазначено у параграфі 42 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, з метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати систему оцінювання суддів органами судової влади. А згідно з параграфом 58 зазначеної Рекомендації має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Положенням частини першої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Згідно із підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Відповідно до загальної спрямованості Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання проводиться щодо усіх суддів, які призначені або обрані без конкурсу. Частиною першою статті 83 цього Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Зазначена норма не містить будь-яких виключень щодо тієї чи іншої категорії суддів.

Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За приписами пункту 12 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, розглядаються на засіданні Вищої ради правосуддя в пленарному складі на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" питання про звільнення судді розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Запрошення на засідання Вищої ради правосуддя судді, стосовно якого розглядається питання про звільнення його з посади є обов`язковим. Суддя та/або його представник має право бути заслуханим на засіданні Вищої ради правосуддя та надати відповідні пояснення. У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Вищої ради правосуддя суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення його з посади. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

За результатами розгляду питання про звільнення судді Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.

Відповідно до положень статті 57 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.

Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених частиною другою цієї статті, або у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя, на якому було ухвалене рішення.

За правилами пункту 8 глави 2 розділу ІІ Положення відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених пунктами 1, 2, 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

V. ОЦІНКА СУДУ

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов таких висновків.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2020 року про закриття провадження у справі №9901/680/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення зазначила, що з урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП. За результатами апеляційного розгляду ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2020 року залишена без змін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" саме Вища рада правосуддя наділена повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення судді з посади.

Суд зауважує, що надходження до ВРП подання ВККС з рекомендацією про звільнення судді з посади не є безумовною підставою для прийняття ВРП рішення про звільнення такого судді з посади. ВРП здійснює перевірку даних, які встановлюються під час проходження суддею кваліфікаційного іспиту. За результатами перевірки, незважаючи на наявність рекомендації Комісії, ВРП може і не погодитися з таким рішенням.

Суд враховує, що для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватися з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість, та встановлені у національному законодавстві.

Водночас, важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому є можливість оскаржити рішення по суті.

Перевіряючи обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя Суд виходить також з того, що частиною другою статті 57 Закону "Про Вищу раду правосуддя" передбачено підстави, за яких може бути оскаржене та скасоване рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що обґрунтуванням подання позову є незгода позивача з рішенням про звільнення його з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва, яке ухвалено на підставі рішення ВККС від 13 квітня 2018 року №321/ко-18, прийнятого за результатами проведеного стосовно позивача кваліфікаційного оцінювання.

Позивач вважає, що рішення ВРП не містить мотивів, які б узгоджувалися з нормами матеріального права та наявними доказами щодо того, що позивач не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, а зроблені висновки не відповідають приписам чинного законодавства України, що ставить під сумнів дотримання рівності та об`єктивності.

Враховуючи зазначене, під час розгляду справи Суд повинен перевірити чи містить оскаржуване рішення визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

З цього приводу, Суд зазначає, що за правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

ВККС рішенням від 3 листопада 2016 року №143/зп-16 затвердила Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - "Положення"), а рішенням від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16 затвердила Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - "Порядок").

Як убачається з матеріалів справи, за результатом кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді позивач набрав 570,5 бали, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

Так, за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) позивач набрав 319,5 бали, за критерієм професійної етики - 135 балів, за критерієм доброчесності - 116 балів.

У зв`язку з цим, рішенням від 13 квітня 2018 року № 321/ко-18 Комісія визнала суддю ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання про його звільнення з посади судді.

Вища рада правосуддя, оцінивши в сукупності наведені у рішенні Комісії факти та обставини, матеріали суддівського досьє, копію запису співбесіди із суддею, дійшла висновку, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Комісія в порядку, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", в межах своїх дискреційних повноважень прийняла вмотивоване рішення, яке містить обґрунтовані висновки щодо невідповідності судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді, та прийняла оскаржуване рішення про звільнення позивача з посади судді.

Також у оскаржуваному рішенні ВРП зазначила, що у рішенні Комісії від 13 квітня 2018 року наведені достатні та об`єктивні доводи і аргументи з посиланням на конкретні обставини щодо дій (бездіяльності) судді ОСОБА_1, які не узгоджуються з принципами і стандартами професійної та етичної поведінки судді та які враховані Комісією при визначенні показників відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, зокрема, Комісія дослідила обставини щодо дотримання суддею поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитету правосуддя, а також відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

За правилами пункту 8 глави 2 розділу ІІ Положення відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється), зокрема за показником дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя.

Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється), зокрема за показником відповідності поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, на його прийняття вплинули встановлені Комісією обставини щодо ухвалення позивачем з істотним порушенням норм процесуального права рішень, передбачених статтею 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", а також недбале ставлення судді ОСОБА_1 до виконання покладених на нього обов`язків щодо дотримання вимог законодавства у сфері запобігання корупції та про невиконання вимог, які покладаються на суддю законами України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI "Про засади запобігання і протидії корупції" та від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції", а саме: не передання в управління іншій особі належних позивачу корпоративних прав.

Ухвалення позивачем з істотним порушенням норм процесуального права рішень, передбачених статтею 3 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", Комісія врахувала під час визначення показника критерію професійної етики.

Суд зазначає, що пунктом 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права.

За змістом пункту 50 Висновку №10 (2007) Консультативної ради європейських суддів (далі - "КРЄС") щодо судової ради на службі суспільства судді та суспільство мають переконатися в тому, що призначення судді зроблено виключно на підставі заслуг кандидата, його кваліфікації, здібностей, чесності, почуття незалежності, безсторонності та ефективності. Судова рада, виконуючи свою роль, також повинна забезпечити, щоб процедури суддівських призначень ґрунтувалися на заслугах особи.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

За статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - "Кодекс суддівської етики"), суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Відповідно до статті 8 Кодексу суддівської етики суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

У Коментарях до Кодексу суддівської етики, затверджених рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року №1, визначено, що суддівська етика - це певна система базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об`єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і сторонні бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточення, вимагати такої поведінки від інших.

У Висновку №3 (2002) КРЄС зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

У пункті 9 цього Висновку констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які б відповідали вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

Положення міжнародних документів та законодавства України визначають, що суддя має дотримуватись високих стандартів поведінки та не вчиняти дій, які підривають авторитет правосуддя.

Ефективність правосуддя залежить, насамперед, від особистих чеснот судді. Ці основоположні принципи впроваджені в національну систему правил і норм, що формують моральний аспект поведінки суддів та викладені, зокрема, у Кодексі суддівської етики.

Зазначене дає змогу сформулювати визначення доброчесності як морально-етичного фундаменту діяльності судді, котрий визначає межі та спосіб поведінки, що має ґрунтуватися на принципах добрих відносин з особами, суспільством і державою, а також чесності способі життя, виконання професійних обов`язків та розпорядженні матеріальними ресурсами.

З огляду на зміст статей 1-3, 18-19 Кодексу суддівської етики та роз`яснень до нього, затверджених рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року №1, а також Бангалорських принципів поведінки судді від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної і соціальної Ради ООН від 27 липня 2007 року №2006/23) суддя має бути прикладом законослухняної і доброчесної поведінки не лише у професійній сфері, але й поза нею з тим, щоб утверджувати у громадян переконання у чесності, неупередженості та справедливості суду.

Під час визначення критерію доброчесності Комісія врахувала недбале ставлення судді ОСОБА_1 до виконання покладених на нього обов`язків щодо дотримання вимог законодавства у сфері запобігання корупції, а саме: не передання в управління іншій особі належних йому корпоративних прав.

Суд зауважує, що в межах оцінки судді на відповідність критерію доброчесності перевірці підлягають відомості наведені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру та декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в контексті дотримання кандидатом вимог Кодексу суддівської етики.

Отже, за наслідками проведеного Комісією кваліфікаційного оцінювання позивача, відповідач мав обґрунтовані підставі вважати позивача таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 15 березня 2018 року у справі №800/247/17, від 11 березня 2019 року у справі №9901/738/18.

Посилання представника позивача на те, що законодавство не містило процедури та строків передання корпоративних прав суддею, який не був щойно обраний, а вже перебував на посаді судді під час зміни законодавства, є безпідставним, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року №1700-VII передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, до яких належать, у тому числі, судді, зобов`язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.

Аналогічна норма містилася в частині третій статті 14 Законі України "Про засади запобігання і протидії корупції" №3206-VI від 7 квітня 2011 року, який втратив чинність 01 вересня 2016 року.

Крім того, пунктом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року №1700-VII визначено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.

Отже, вказаними нормами законодавства на позивача покладено обов`язок щодо передачі в управління іншій особі корпоративних прав незалежно від того, чи перебував він на посаді судді, або щойно обраний на цю посаду.

Суд вважає безпідставним твердження позивача про те, що врахування Комісією рішення Вищої ради юстиції від 15 вересня 2016 року про закриття дисциплінарного провадження щодо позивача під час встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності призвело до його дискримінації порівняно з іншими суддями, які, зокрема, призначені й на посади суддів Верховного Суду, стосовно яких Вищою радою юстиції ухвалені аналогічні рішення, однак під час їх оцінювання за згаданими критеріями Комісією не встановлено підриву довіри до суддівської посади та авторитету правосуддя, з огляду на таке.

Так, для встановлення дискримінації суд має провести аналіз відповідно до підходу, який застосовується в контексті статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У контексті цієї справи під непрямою дискримінацією потрібно мати на увазі рішення, правові норми або критерії оцінки, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їхніми ознаками.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27 березня 2018 року, від 25 квітня 2018 року, від 12, 26 червня 2018 року, від 18 вересня 2018 року у справах №П/800/409/17, №800/328/17, №800/248/17, №800/264/17, №800/354/17 відповідно).

Зокрема, у вказаних рішеннях Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що встановлена легітимна мета дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.

Вмотивованість кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС в цілому Закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.

Отже, члени ВККС за своїм внутрішнім переконанням враховували обставини, встановлені в рішенні Вищої ради юстиції від 15 вересня 2016 року, та здійснювали оцінку відповідності позивача як судді відповідним критеріям, зокрема, професійної етики. До того ж такий підхід до оцінки відповідності позивача відповідним критеріям не є дискримінаційним і не порушує принцип рівності перед законом, оскільки інші позитивні випадки оцінювання суддів на відповідність критерію професійної етики, на які посилається позивач, можуть залежати від оцінювання суддів за рахунок інших показників відповідності судді такому критерію, передбачених Положенням.

Що стосується посилання позивача на відсутність у статті 126 Конституції України такої підстави звільнення судді, як виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання його невідповідності займаній посаді, то Суд зазначає, що підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є самостійною окремою, відмінною від наведених в статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності, а тому зазначені доводи позивача є необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №П/9901/832/18.

Крім того, Суд зауважує, що 23 жовтня 2015 року на 104-му пленарному засіданні Венеціанської Комісії було ухвалено Остаточний висновок (документ CDL-AD(2015)027), в якому зазначається, що "остання версія змін до Конституції України, підготовлена Робочою групою Конституційної Комісії з питань правосуддя, є дуже позитивною і добре підготовленою та заслуговує повної підтримки".

У пункті 44 Висновку Венеціанської Комісії зазначено, що "стосовно перехідного положення, у якому визначено можливість проводити оцінювання всіх звичайних суддів України з огляду на їх професіоналізм, етичність та чесність, Венеціанська комісія нагадує, що така процедура може бути тільки винятковим заходом, що вимагає найвищої міри обережності: паралельне здійснення істотно різних процедур різними органами навряд чи забезпечить дотримання обов`язкових гарантій для суддів, які дійсно відповідають цим критеріям".

Отже, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення прийнято за відсутності якісного закону, який регулював питання звільнення судді з посади за результатами оцінювання, є безпідставним, оскільки положеннями Конституції України передбачені наслідки не проходження суддею кваліфікаційного оцінювання у вигляді звільнення (визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді і звільнення), які Венеціанська Комісія визнала прийнятними.

За наведеного, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, зваживши всі аргументи та доводи сторін, Суд вважає, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про наявність підстав для звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а позовні вимоги не можуть бути задоволені.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення відмовити.

Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення Верховного Суду подається безпосередньо до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст цього рішення складено 14 травня 2021 року.

…………………………………..

…………………………………...

…………………………………….

…………………………………….

…………………………………….

Н.М. Мартинюк

Н.А. Данилевич

Л.О. Єресько

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду