ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 березня 2023 року

м. Київ

справа № 472/302/22

провадження № 51-170км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Миколаївки Веселинівського району Миколаївської області, фактично проживаючого в

АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Веселиніського районного суду від

18 жовтня 2002 року за п. 4 п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі-КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 липня

2022 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12022153190000119 від 15 червня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК - закрито у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2022 року у відношенні ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 15 червня 2022 року близько 05:00 в одній із кімнат домоволодіння на

АДРЕСА_2 під час сварки

з ОСОБА_7 на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав їй два удари долонею правої руки в обличчя та з силою стиснув ліву руку потерпілої, заподіявши потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свої вимоги, указує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не дотримався наведених приписів кримінального процесуального закону, а саме п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) в частині заборони закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого, його представника від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насиллям.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 надала заяву, згідно якої просила кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, відмовилася від підтримання обвинувачення, та зазначила, що претензій до обвинуваченого не має.

Приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, місцевий суд послався на положеннями ч. 4 ст. 26 КПК, згідно яких кримінальне провадження

у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого, а відмова останнього від обвинувачення у випадках, передбачених цим Кодексом, є безумовною підставою для закриття такого кримінального провадження та ст. 477 КПК, згідно з яким кримінальне провадження, розпочате на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК,

є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу,

в якій наводив доводи аналогічні доводам викладеним в його касаційній скарзі. Зокрема прокурор вказував на те, що ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_7

є співмешканцями, що вказує на те, що вчинений злочин є злочином пов`язаним

із домашнім насильством, а тому місцевий суд не врахував положення п. 7 ч. 1

ст. 284 КПК та безпідставно закрив кримінальне провадження у зв`язку із відмовою потерпілої від обвинувачення.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, зазначив, що зміст викладених фактичних обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, свідчать про те, що йому не висувалось обвинувачення у вчиненні злочину, пов`язаного із домашнім насильством. Посилання в обвинувальному акті лише на обтяжуючу обставину, як вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває

у сімейних або близьких правовідносин, недостатньо для того, аби стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну законом.

Тому, на думку апеляційного суду, заява потерпілої про відмову від обвинувачення,

з огляду на положення ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, була безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Проте, Верховний Суд не погоджується із такою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством», яке вживається в

п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, охоплює не лише склад злочину, передбачений ст. 126-1 КК, але й інші суспільно небезпечні діяння, які мають ознаки домашнього насильства.

Стаття 1 Закону № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», містить більш широке визначення поняття «домашнього насильства», під яким розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають

(не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що

й жертва, чи ні.

Такий чином, під ознаки домашнього насильства можуть підпадати різні склади злочинів за умови, що відповідний злочин вчиняється в сім`ї чи в межах місця проживання або щодо родичів, або щодо колишнього чи теперішнього подружжя, або щодо іншої особи, яка спільно проживає (проживала) з кривдником однією сім`єю, але не перебуває (не перебувала) у родинних відносинах чи у шлюбі з ним.

Оскільки із самої назви Закону України № 2227-VIII від 6 грудня 2017 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яким п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК про закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, був доповнений словами «крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством», слідує, що він має на меті реалізацію положень Стамбульської конвенції, то саме таке широке тлумачення слів «злочину, пов`язаного з домашнім насильством» найбільше відповідає цілям прийняття названого Закону.

Саме такий підхід узгоджується із висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19, згідно з яким злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність

в діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.

Визначене суперечить із висновком апеляційного суду, в якому зазначено, що матеріали кримінального провадження, а саме зміст викладених фактичних обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, свідчать про те, що ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні злочину, пов`язаного із домашнім насильством, стороною обвинувачення не висувалось.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 25 лютого 2020 року у справі № 442/2191/19, від 10 березня 2020 року у справі № 531/270/19, від

19 березня 2020 року у справі № 675/813/19, від 31 березня 2021 року у справі

№ 155/457/20, обов`язковою умовою визнання судом злочину пов`язаним із домашнім насильством є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення

(у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо).

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, а саме в нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження та, зокрема, було визнано обставинами, які обтяжують покарання, рецидив злочину та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах. Крім того, в обвинувальному акті також зауважується, що обвинувачений і потерпіла спільно проживають за однією адресою, а саме в АДРЕСА_1 , що також підтверджується записом судового засідання

від 22 липня 2022 року. Із вказаних вище відомостей вбачається, що ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_7 спільно проживали однією сім`єю, що у свою чергу згідно із законом № 2229-VIII підтверджує, що вчинене кримінальне правопорушення підпадає під поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством».

Тобто ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, і він мав можливість захищатися від цього обвинувачення.

За таких обставин, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 не можна було закрити у зв`язку з відмовою потерпілої ОСОБА_7 від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, на чому наголошував прокурор в апеляційній скарзі.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що рішення місцевого суду, залишене без змін апеляційним судом, про закриття кримінального провадження щодо

ОСОБА_6 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, суперечить змісту вказаної норми КПК.

Таким чином, під час розгляду справи суд апеляційної інстанцій допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1

ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене вище, провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК, за наслідком, якого ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а постановлена щодо ОСОБА_6 ухвала апеляційного суду - скасуванню.

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 8 листопада 2022 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3