Ухвала

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 552/2378/17

провадження № 61-43659ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк",

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Прядкіна О. В., Бутенко С. Б., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

11 січня 2018 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявнику у звʼязку з неусуненням недоліків скарги.

27 липня 2018 року ОСОБА_4 вдруге звернулася до суду із аналогічною апеляційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 повернуто. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід державного бюджету, де стягувачем є Державна судова адміністрація України, штраф у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 682,00 грн.

Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги та стягнення із заявника штрафу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що повторне подання ОСОБА_4 апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі свідчить про зловживання останньою своїми процесуальними правами, які призводять до неможливості здійснити судом розгляд справи по суті внаслідок оскарження однієї і тієї ж ухвали без належного оформлення апеляційних скарг, та, як наслідок, призводять до затягування судового розгляду справи.

У серпні 2018 року ОСОБА_4звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року, у якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду у іншому складі суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права. Вказує на те, що їй не зрозуміло в чому полягає зловживання нею процесуальними правами. Вона не отримувала памʼятки про процесуальні права та обовʼязки сторін. У цивільному процесі, на відміну від кримінального, не встановлюються мотиви вчинення процесуального правопорушення та форма вини, оскільки це неможливо, бо такого процесуального інструментарію немає.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, пʼятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною пʼятою статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим як зазначено у частині пʼятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такого висновку суд дійшов із огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації субʼєктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення субʼєктивних прав. Субʼєкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого субʼєктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого субʼєктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі.

Частинами третьою, четвертою статті 44 ЦПК України передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Із приписів цієї статті вбачається, що суд зобовʼязаний вживати заходів у разі невиконання учасником справи його обовʼязків.

Види заходів процесуального примусу визначені частиною першою статті 144 ЦПК України, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.

Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обовʼязків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обовʼязків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною девʼятою статті 203 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про стягнення з ОСОБА_4 штрафу, апеляційний суд правильного виходив із того, що подання чисельних апеляційних скарг з одними і тими ж недоліками (несплата судового збору, відсутність клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження) на одну й ту саму ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі суперечить завданням цивільного судочинства, визначеним статтею 2 ЦПК України, якими повинні керуватись всі учасники цивільного процесу. Також суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі дії ОСОБА_4 спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи.

Оскільки зловживання процесуальними правами носить системний характер, тому суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України для накладення штрафу на ОСОБА_4 за зловживання процесуальними правами.

Такі висновки суду є законними, обґрунтованими та справедливими, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що апеляційний суд із дотриманням вимог процесуального закону стягнув штраф у звʼязку із зловживанням процесуальними правами.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25 березня 1999 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є обʼєктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

На думку суду, подібна практика як подання численних апеляційних скарг, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, порушує права інших учасників судового процесу, суперечить вимогам статей 6, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку та недопустимість зловживання процесуальними правами.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм процесуального права, у звʼязку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, пʼятою і шостою статті 394, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.