ПОСТАНОВА

Іменем України

27 грудня 2019 року

Київ

справа №524/5365/16-а

адміністративне провадження №К/9901/23102/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Калашнікової О.В.,

суддів - Білак М.В., Загороднюка А.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №524/5365/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2016 року (прийняту у складі головуючого судді - Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Шевцової Н.В., суддів: Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.)

І. Суть спору

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області, в якому просив стягнути з виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 грудня 2015 року по 16 липня 2016 року в сумі 17906,52 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з 07 грудня 2010 року по 27 вересня 2012 року працював на посаді начальника юридичної служби відділу Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука. Відповідач при звільненні розрахувався з ним щодо виплат по заробітній платі не в повному обсязі.

30 березня 2016 року постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області по справі № 524/10055/16-а стягнуто з Виконавчого комітету Автозаводської районної ради Кременчука на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 вересня 2012 року по 09 грудня 2015 року в сумі 63303,24 грн. Позивач вважає, що стягненню підлягає не охоплений вказаним судовим рішенням період з 10 грудня 2016 року по 16 липня 2016 року (день подання позову) 17906,52 грн.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 27 вересня 2012 року ОСОБА_1 звільнився з посади начальника юридичної служби Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області.

3.1. У 2014 році позивач звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік.

3.2. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області вирішуючи справу встановив, що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2012 році підлягала виплаті та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати, а тому зобов`язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань на підставі поданої заяви 20 червня 2012 року у розмірі середньомісячної заробітної плати.

3.3. Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 березня 2016 року по справі №524/10055/16-а стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 вересня 2012 року по 09 грудня 2015 року в сумі 97154,97 грн.

3.4. 19 липня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10 грудня 2016 року по 16 липня 2016 року (день подання позову) 17906,52 грн.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

4.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Тобто, підставою відповідальності власника або уповноваженого ним органу є склад правопорушення, який включає два юридичні факти - порушення строків розрахунку при звільненні та вина власника чи уповноваженого ним органу. Виходячи із встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невчасному розрахунку позивача при звільненні, тому що кошти, які були стягнуті на його користь судовим рішенням від 30.03.2016 року не входили до сум, що належали йому при звільненні.

5. Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просив скасувати постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2016 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог

6. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2016 року по справі № 524/5365/16-а залишено без змін.

6.1. Приймаючи рішення, апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є: наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату працівникові цих сум.

6.2. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки при звільненні спору між роботодавцем та працівником щодо належних до виплати сум не було.

IV. Касаційне оскарження

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

7.1. В обґрунтування касаційної скарги зазначає про наявність судового рішення, згідно з яким, стягнуто з відповідача на його користь 97154,97 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому вказує на необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за неохоплений вказаним судовим рішенням період з 10 грудня 2015 року по 16 липня 2016 року.

8. У запереченні на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно та всебічно з`ясованих обставинах справи, а тому не підлягають скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

9. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

11.1. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

12. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

12.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Позиція Верховного Суду

13. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

14. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

15. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

16. Як вбачається з вищенаведених правових норм, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум. Тобто для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 116-117 КЗпП України, необхідним є встановлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум.

17. Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 березня 2016 року по справі №524/10055/16-а стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 вересня 2012 року по 09 грудня 2015 року в сумі 97154,97 грн.

19. Отже, зазначеним судовим рішенням на відповідача вже покладено відповідальність за непроведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні. Натомість статтею 117 КЗпП України не передбачено відповідальності за несвоєчасну виплату роботодавцем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

20. З огляду на викладене, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог, оскільки кошти, що були стягнуті на користь позивача судовим рішенням, не входили до сум, які належали їй до виплати при звільненні.

21. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справах №524/8024/16-а (постанова К/9901/33640/18 від 18 квітня 2019 року) та №524/5572/16-а (постанова К/9901/29767/18 від 17 липня 2019 року).

22. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

23. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

24. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду